Рішення № 21729805, 01.02.2012, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2012 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючогоМарчук В. Т.

суддів Міцнея В.Ф., Литвинюк І.М.

при секретарі Скрипник С.В.

з участю представника позивача ОСОБА_1

та представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом прокурора Хотинського району Чернівецької області в інтересах держави в особі Головного управління праці та соціального захисту населення Чернівецької обласної державної адміністрації до ОСОБА_4 про зобовязання повернути автомобіль, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 30 листопада 2011 року,-

встановила:

У вересні 2011 року прокурор Хотинського району Чернівецької області в інтересах держави в особі Головного управління праці та соціального захисту населення Чернівецької обласної державної адміністрації (далі Управління) звернувся до Хотинського районного суду Чернівецької області з позовом до ОСОБА_4 про зобовязання останнього повернути Управлінню автомобіль марки «LAND ROVER», 2000 року випуску, номер кузова НОМЕР_1.

Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 30.11.2011 року позов задоволено.

Зобовязано ОСОБА_4 повернути Управлінню автомобіль марки «LAND ROVER», 2000 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2.

Вирішено питання про стягнення судових витрат.

В грудні 2011 року відповідач ОСОБА_4 подав до суду апеляційну скаргу на вказане вище рішення суду першої інстанції, в якій просив скасувати рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 30.11.2011 року та закрити провадження у справі.

Апеляційну скаргу мотивував тим, що судом першої інстанції при ухваленні рішення від 30.11.2011 року було порушено норми матеріального та процесуального права.

Зокрема, судом першої інстанції порушено, передбачені ст.215 ЦПК України, вимоги щодо змісту рішення суду, оскільки в ньому не спростовано доводи та факти, які були встановлені в судовому засіданні, та надані ним (ОСОБА_4) пояснення.

Крім того, вважає, що при ухваленні рішення судом першої інстанції не вірно застосовано норму ст.387 ЦК України, оскільки не зясовано право володіння майном (автомобілем).

Враховуючи вимоги ст.398 ЦК України, у нього (ОСОБА_4) не виникло право володіння майном, так як автомобіль передавався Управлінням його батьку ОСОБА_5, а з ним (ОСОБА_4) Управління взагалі не перебувало в будь-яких відносинах.

Також ним (апелянтом) не приймалась спадщина після смерті батька.

Окрім цього, вважає неправомірним застосування судом першої інстанції положень «Порядку забезпечення інвалідів автомобілями», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 року №999, який набрав чинності 09.08.2006 року, оскільки договір дарування та ввезення автомобіля в Україну було вчинено ще до набрання чинності та введення в дію вказаної постанови.

Вважає, що відповідно до вимог ст.58 Конституції України, застосуванню підлягали положення «Порядку забезпечення інвалідів автомобілями», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.1997 року, який був чинний на час договору дарування та ввезення автомобіля на територію України.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно зі ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов Управління про зобовязання ОСОБА_4 повернути автомобіль марки «LAND ROVER», 2000 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2, суд першої інстанції виходив з положень ст.11-1 Закону України «Про гуманітарну допомогу»із змінами, внесеними Законом України №1760-VI від 15.12.2009 року, та абзаців 7, 10, 11 п.41 «Порядку забезпечення інвалідів автомобілями», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 року №999, із змінами, внесеними Постановою КМУ №826 від 08.09.2010 року.

Колегія суддів вважає, що ухвалене судом першої інстанції рішення суду про задоволення позовних вимог Управління по своїй суті є правильним і справедливим, а викладені в ньому висновки суду щодо задоволення позову ґрунтуються на матеріалах справи.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні рішення про задоволення позову не вірно застосовано норми матеріального права, які були чинними на час спірних правовідносин.

При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Так, за змістом ст.ст.8, 214-215 ЦПК України суд має вирішити справу відповідно до Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що є чинними на час виникнення спірних правовідносин, якими є відносини між сторонами цивільного процесу, що мають правовий зв'язок в формі юридичних прав і обовязків.

Судом встановлено, що предметом і підставою вимог Управління є повернення автомобіля особою, яка володіє ним, що надавався як гуманітарна допомога інваліду, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до висновків, викладених у п.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), дію нормативно-правового акту в часі слід розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали, або мали місце.

Отже, суд першої інстанції повинен був застосувати правові норми, які діяли на час спірних правовідносин, а саме на ІНФОРМАЦІЯ_1 день смерті особи, якій автомобіль був наданий як гуманітарна допомога.

Таким чином, в даному випадку суд першої інстанції повинен був застосувати положення абзацу 7 пункту 41 «Порядку забезпечення інвалідів автомобілями», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 року №999, із змінами, внесеними Постановою КМУ №387 від 17.04.2008 року, згідно якого після смерті інваліда автомобіль, отриманий як гуманітарна допомога, крім випадків, зазначених в абзацах першому - п'ятому пункту 16 цього Порядку, повертається (вилучається) головному управлінню соціального захисту і здається підприємству, що здійснює заготівлю та переробку металобрухту, або видається в порядку черговості інваліду, який перебуває на обліку.

Відповідно посилання суду першої інстанції у своєму рішенні на ст.11-1 Закону України «Про гуманітарну допомогу»із змінами, внесеними Законом України №1760-VI від 15.12.2009 року, та абзаци 7, 10, 11 п.41 вказаного вище Порядку із змінами, внесеними Постановою КМУ №826 від 08.09.2010 року, є не вірним та підлягає виключенню із мотивувальної частини рішення суду.

На момент смерті ОСОБА_5, якому автомобіль був наданий як гуманітарна допомога, тобто на момент виникнення спірних правовідносин та заявлення вимог про повернення спірного автомобіля діяв «Порядок забезпечення інвалідів автомобілями», затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 року №999, що набув чинності 09.08.2006 року.

Отже, виходячи із зазначених вище вимог цивільно-процесуального закону та положень рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року №1-рп/99, пункт 37 «Порядку забезпечення інвалідів автомобілями», затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.1997 року №999, який діяв на момент ввезення та передачі автомобіля інваліду як гуманітарної допомоги, згідно з яким після смерті інваліда автомобіль, яким інвалід був забезпечений безоплатно або на пільгових умовах, залишається його сімї та знімається з обліку в органах соціального захисту населення, на спірні правовідносини не поширюється і застосуванню до них не підлягає.

За таких обставин, доводи ОСОБА_4 в апеляційній скарзі в цій частині є необгрунтованими.

Як вбачається із листа Хотинської державної нотаріальної контори від 24.12.2009 року №502 (а.с.33), після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, заведена спадкова справа №5999 на підставі заяви про прийняття спадщини сином ОСОБА_4, який просить переоформити по спадщині автомобіль «Ленд Ровер», 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, власником якого згідно технічного паспорта є ОСОБА_5

Статтею1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини, окрім усіх прав, входять також і усі обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно ч.1 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Отже, колегія суддів вважає необгрунтованими доводи апелянта щодо неприйняття ним спадщини після смерті батька та відсутності у звязку з цим у нього обовязку вчинити дії щодо повернення автомобіля.

Відповідно до вимог ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Як зазначалося вище, абзацом 7 п.41 вказаного Порядку передбачається повернення автомобіля, отриманого як гуманітарна допомога, після смерті інваліда.

Оскільки ОСОБА_4 як єдиний спадкоємець померлого батька, у відповідності до вимог ст.1218 ЦК України, не виконав обовязку щодо повернення автомобіля, колегія суддів вважає, що ОСОБА_4 є особою, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа майном (автомобілем), яке належить позивачу.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення вірно застосовано норми ст.387 ЦК України, а відповідно доводи апелянта в цій частині є також необгрунтованими.

Посилання ОСОБА_4 в апеляційній скарзі, як на підставу скасування рішення, на відсутність доказів про наявність у нього спірного автомобіля є безпідставними, оскільки наявними в матеріалах справи письмовими доказами встановлено, що лише йому єдиному було доручено керування автомобілем, який наданий інваліду ОСОБА_5 як гуманітарна допомога, без права продажу, дарування або передачі іншій особі (а.с.6, 34). Подальші його дії, направлені на оформлення права на спадщину після смерті ОСОБА_5 на автомобіль марки «LAND ROVER», 2000 року випуску, свідчать також про наявність саме у нього вказаного автомобіля.

Будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених в апеляційній скарзі доводів апелянтом суду не надано.

Відповідно до ч.2 ст.308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підставою для зміни рішення суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляції і зміни рішення суду першої інстанції в частині посилання на норму закону, що діяла на час спірних правовідносин.

В іншій частині рішення суду першої інстанції відповідає встановленим обставинам справи та вимогам матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 30 листопада 2011 року змінити.

Виключити з мотивувальної частини рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 30 листопада 2011 року посилання на ст.11-1 Закону України «Про гуманітарну допомогу»із змінами, внесеними Законом України №1760-VI від 15.12.2009 року, та абзаци 7, 10, 11 пункту 41 «Порядку забезпечення інвалідів автомобілями»із змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України №826 від 08.09.2010 року, як підставу задоволення позову, застосувавши до даних правовідносин абзац 7 пункту 41 «Порядку забезпечення інвалідів автомобілями», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 року №999, із змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України №387 від 17.04.2008 року.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:підписМарчук В.Т.

Судді:підписМіцней В.Ф.

підписЛитвинюк І.М.