Рішення № 21706874, 28.02.2012, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" лютого 2012 р. Справа № 23/003-12

Господарський суд Київської області у складі судді Зайця Д.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Вассма», м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Центр», Київська область, смт. Згурівка

про стягнення 32183,64 грн.

секретар судового засідання Бердило І.П.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність б/н від 20 квітня 2011 року);

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність №1079 від 12 жовтня 2011 року);

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Вассма»(далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Центр»(далі - відповідач) про стягнення 32183,64 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішенням господарського суду Київської області від 1 липня 2010 року у справі №15/045-10 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Вассма»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Центр»про стягнення 145925,83 грн. позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Зазначеним рішенням встановлено факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем за простим векселем серії АА №1834394 від 21 травня 2009 року, строк оплати якого настав 15 травня 2010 року. Проте, відповідач розрахувався з позивачем лише 22 листопада 2011 року, у зв'язку з чим позивач на підставі ч. 5 ст. 2 Закону України «Про обіг векселів в Україні» нарахував відповідачу відсотки у розмірі 18612,54 грн. та на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати у розмірі 13571,10 грн.

Провадження у справі порушено відповідно до ухвали господарського суду Київської області від 10 лютого 2012 року та призначено справу до розгляду на 28 лютого 2012 року.

Представник відповідача в усних та письмових поясненнях, викладених у відзиві на позовну заяву, проти позову заперечував.

28 лютого 2012 року відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 1 липня 2010 року у справі №15/045-10 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Вассма»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Центр»про стягнення 145925,83 грн. задоволено та присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Центр»145925,83 грн. (сто сорок пять тисяч девятсот двадцять пять грн. 83коп.) заборгованості, 1459,26 грн. (одна тисяча чотириста пятдесят девять грн. 26 коп.) витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. (двісті тридцять шість грн. 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 14 вересня 2010 року рішення господарського суду Київської області від 1 липня 2010 року скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволені позову відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 20 січня 2011 року постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 14 вересня 2010 року скасовано, рішення господарського суду Київської області від 1 липня 2010 року залишено без змін.

Заборгованість, встановлена рішенням господарського суду Київської області від 1 липня 2010 року була погашена відповідачем лише 22 листопада 2011 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою, оригінал якої оглянуто у судовому засіданні.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 48 Додатку І Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі до Конвенції, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі Уніфікований закон) держатель може вимагати від особи, проти якої він використовує своє право регресу відсотки в розмірі шести від дати настання строку платежу.

У відповідності до п. 5 ст. 2 Закону України «Про обіг векселів в Україні»відсотки, про які йдеться у пункті 2 статті 48 і пункті 2 статті 49 Уніфікованого закону, на суму векселів, як виданих, так і тих, що підлягають оплаті на території України, нараховуються виходячи з розміру облікової ставки Національного банку України на день подання позову і від дня настання строку платежу (з дня платежу) до дня подання позову відповідно.

З долученого до матеріалів справи розрахунку відсотків, передбачених п. 5 ст. 2 Закону України «Про обіг векселів в Україні», вбачається, що позивачем було визначено розмір відсотків у сумі 18612,54 грн.

Проте, згідно з вірним арифметичним розрахунком, зробленим судом, стягненню з відповідача підлягають відсотки у розмірі 17775,97 грн. за період з 15 травня 2010 року по 21 листопада 2011 року.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 13571,10 грн., суд зазначає наступне.

У відповідності до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ст. 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Статтею 195 Цивільного кодексу України передбачено, що в Україні в цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів: пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна при ліквідації емітента; боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов'язання.

Відповідно до пп. «д» п. 2 ч. 5 ст. 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»вексель є борговим цінним папером.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Особливості видачі та обігу векселів, здійснення операцій з векселями, погашення вексельних зобов'язань та стягнення за векселями визначаються законом.

Таким законом є Закон України «Про обіг векселів в Україні».

Цей Закон визначає особливості обігу векселів в Україні, який полягає у видачі переказних та простих векселів, здійсненні операцій з векселями та виконанні вексельних зобов'язань у господарській діяльності, відповідно до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та відповідно до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів (преамбула Закону України «Про обіг векселів в Україні»)

Згідно ст. 1 Закону України «Про обіг векселів в Україні»законодавство України про обіг векселів складається із Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі - Уніфікований закон), з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та із Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі», Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі», Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів», цього Закону та інших прийнятих згідно з ними актів законодавства України.

Виходячи з наведених вище нормативних положень, Україна при регулюванні відносин обігу векселів (що полягає у видачі переказних та простих векселів, здійсненні операцій з векселями та виконанні вексельних зобов'язань у господарській діяльності) приєдналася до світової практики регулювання таких відносин з особливостями, встановленими Законом України «Про обіг векселів в Україні». З цього випливає, що вексельне право є підгалуззю цивільного права, а регулювання вексельних правовідносин має цілу низку особливостей порівняно з регулюванням інших цивільних правовідносин на національному рівні. Зокрема, субсидіарне застосування норм Цивільного кодексу України, які регулюють відповідальність за прострочення виконання зобов'язань до правовідносин, повязаних з обігом векселів, можливе лише у випадку вказівки на це в актах вексельного законодавства, які названі в Законі України «Про обіг векселів в Україні»або вказівки на це в самому Законі України «Про обіг векселів в Україні».

Стаття 48 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі право векселедержателя вимагати від особи, проти якої він використовує своє право регресу, обмежено наступними сумами: (1) сумою неакцептованого або неоплаченого переказного векселя з відсотками, якщо вони були обумовлені; (2) відсотки в розмірі шести від дати настання строку платежу; (3) витрати, пов'язані з протестом і пересиланням повідомлень, а також інші витрати. Якщо право регресу використане до настання строку платежу, то з вексельної суми утримуються облікові відсотки. Ці облікові відсотки обчислюються за офіційною обліковою ставкою (банківською ставкою), яка діє на дату використання права регресу за місцем проживання держателя.

Вказана норма не передбачає покладення на особу зобовязану за векселем інших платежів, зокрема, інфляційних втрат.

Особливості застосування окремих положень ст. 48 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі визначено в ст. 2 Закону України «Про обіг векселів в Україні», натомість, і цим Законом України не встановлено можливості субсидіарного застосування до вексельних відносин положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Отже, положення ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України до відносин сторін не застосовуються.

Таким чином, позовна вимога в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 13571,10 грн. задоволенню не підлягає.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 3 жовтня 2011 року №3-91гс11, де зокрема зазначено: «Оскільки спірні правовідносини сторін врегульовано вексельним законодавством, яким не передбачено стягнення інфляційних витрат та 3 % річних у разі прострочення виконання вексельного зобов'язання за рішенням суду, то ст. 625 ЦК України у даній справі застосуванню не підлягає».

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, позов підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Надмірно сплачений позивачем судовий збір у розмірі 80,50 грн. підлягає поверненню з Державного бюджету України на підставі ч. 2 ст. 1 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Центр»(07600, Київська область, Згурівський район, смт. Згурівка, вул. Молодіжна, 16, код 34099325) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Вассма»(04201, м. Київ, вул. Мінське Шосе, 4, код 33937992) 17775 (сімнадцять тисяч сімсот сімдесят пять) грн. 97 коп. відсотків та 933 (девятсот тридцять три) грн. 44 коп. судового збору.

3.В іншій частині позовних вимог відмовити.

4.Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Вассма»з Державного бюджету України зайво сплачений судовий збір у розмірі 80,50 грн.

5.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

СуддяД.Г. Заєць Дата підписання рішення 1 березня 2012 року