Ухвала суду № 21705620, 14.02.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2012 року м. КиївК-23312/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідачаРибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Долинської міжрайонної державної податкової інспекції у Кіровоградській області

на постанову Господарського суду Кіровоградської області від 17 січня 2008 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2009 року

у справі № 6/383

за позовом Долинської міжрайонної державної податкової інспекції у Кіровоградській області

до Підприємства Устинівської виправної колонії № 37

про стягнення 138537,25 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Долинська міжрайонна державна податкова інспекція у Кіровоградській області (далі позивач) звернулась до суду з позовом до Підприємства Устинівської виправної колонії № 37 (далі відповідач) про стягнення за рахунок активів відповідача податкового боргу із сплати податку на додану вартість в розмірі 138537,25 грн.

Постановою Господарського суду Кіровоградської області від 17 січня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2009 року, в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Господарського суду Кіровоградської області від 17 січня 2008 року, ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2009 року та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Підприємство Устинівської виправної колонії № 37 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Кіровоградської області засновано на державній власності і підпорядковано безпосередньо управлінню Державного департаменту України з питань виконання покарань в Кіровоградській області, а також Державному департаменту України з питань виконання покарань, який здійснює права та обовязки засновника Підприємства щодо управління ним безпосередньо або через управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Кіровоградській області.

Крім того, судами встановлено, що позивачем проведено виїзну планову перевірку Підприємства Устинівської виправної колонії № 37 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2004 року по 31 березня 2007 року, за результатами якої складено акт № 4-2310-08680264 від 09 серпня 2007 року.

На підставі зазначеного акту перевірки позивачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000082310/0 від 20 серпня 2007 року, яким відповідачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 187585,29 грн. (528,31 грн. основний платіж, 187056,98 грн. штрафні (фінансові) санкції).

В свою чергу, відповідачем сплату визначеної суми податкового зобовязання проведено частково в розмірі 49048,04 грн., у звязку з чим його заборгованість з податку на додану вартість склала 138537,25 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до статті 11 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2181-III) у разі коли платник податків, який перебуває у державній або комунальній власності, не погашає суму податкового боргу у строки, встановлені цим Законом, податковий орган здійснює заходи щодо продажу активів такого платника податків, які не входять до складу цілісного майнового комплексу, що забезпечує здійснення основної діяльності платника податків.

У разі коли податковим боржником визнається платник податків, який не підлягає приватизації, податковий орган здійснює заходи щодо продажу його активів, які не входять до складу цілісного майнового комплексу, що забезпечує ведення його основної діяльності.

У разі коли сума коштів, отриманих від такого продажу, не покриває суму податкового боргу такого платника податків та витрат, повязаних з організацією та проведенням публічних торгів, податковий орган зобовязаний звернутися до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків, з поданням про прийняття рішення щодо: надання відповідної компенсації бюджету, до якого має зараховуватися сума податкового боргу такого платника податків, за рахунок коштів, призначених для утримання такого органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить платник податків; реорганізації такого платника податків з урахуванням правил, встановлених цим Законом; ліквідації такого платника податків та списання податкового боргу; оголошення такого платника податків банкрутом у порядку, встановленому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Відповідь щодо прийняття одного із зазначених рішень має бути надіслана податковому органу протягом тридцяти календарних днів з дня направлення звернення. У разі коли податковий орган не отримує зазначену відповідь у визначений цим пунктом строк або отримує незадовільну відповідь, податковий орган зобовязаний звернутися до суду із заявою про визнання такого платника податків банкрутом.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем не надано доказів виконання вимог статті 11 Закону № 2181-III.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Господарського суду Кіровоградської області від 17 січня 2008 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2009 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Долинської міжрайонної державної податкової інспекції у Кіровоградській області відхилити, а постанову Господарського суду Кіровоградської області від 17 січня 2008 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийРибченко А.О.

СуддіГолубєва Г.К.

Карась О.В.

Суддя А.О. Рибченко