Ухвала суду № 21696401, 07.02.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-6071/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Блажівська Н.Є.

Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

"07" лютого 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді- Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.

при секретарі- Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.06.2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт-мастер»до Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Арт-мастер»звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва про визнання нечинними податкові повідомлення-рішення № 0001382311/0 від 13.04.2011 року на суму 20267436 грн. та № 0001392311/0 від 13.04.2011 року на суму 1006031 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.06.2011 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва № 0001382311/0 від 13.04.2011 року на суму 20267436 грн. та № 0001392311/0 від 13.04.2011 року на суму 1006031 грн. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем правомірно включено валові витрати, помилково не враховані у минулому податковому періоді, до складу валових витрат наступного податкового періоду та зазначено уточнені показники валових витрат минулих податкових періодів в податковій декларації наступного періоду. Таким чином, Відповідачем безпідставно та протиправно нараховано Позивачу податок на прибуток. Також, зазначив, що вимоги Відповідача про надання оригіналів та належним чином завірених копій договорів про нарахування та сплату роялті не відповідали чинному законодавству, а отже, відмова Позивача в наданні таких договорів не могла стати підставою для нарахування останньому заниженого податку на додану вартість. Крім того, зазначив, що висновок Відповідача про завищення Позивачем податкового кредиту є надуманим, оскільки Відповідачем не доведено завищення рівня звичайних цін на придбання реклами.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану постанову суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. При цьому зазначив, що судом першої інстанції неповно зясовано обставини справи та порушено норми матеріального та процесуального права. Звернув увагу на те, що актом попередньої перевірки Позивача не встановлено витрат у періоді, за який здійснено коригування таких витрат, а отже Позивач погодився з таким висновками. Таким чином, Позивач, на думку апелянта, неправомірно включив у період, що перевірявся валові витрати за минулий за І квартал 2009 року. Також, зазначив, що вчинив всі передбачені законодавством дії для отримання у Позивача оригінали та належним чином завірених копій договорів про нарахування та сплату роялті. Разом з тим, оскільки останнім їх надано не було, прийшов до висновку про відсутність у Позивача права на застосування податкової пільги. Крім того, зазначив, що Позивачем значно завищено ціни на розміщення реклами, а отже і неправомірно завищено податковий кредит.

Представник Позивача в судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги та просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У судовому засіданні представник Відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав та просив скасувати постанову суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, Відповідачем було проведено планову виїзну перевірку Позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 року по 30.09.2010 року, валютного та іншого законодавства за період 01.04.2009 року по 30.09.2010 року, за результатами якої складено Акт № 3090/23-11/30404750 від 22.03.2011 року.

У вказаному акті зазначено, що перевіркою встановлено: - порушення п. п 5.2.6 п. 5.2 ст.5 та п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму у сумі 804825 грн., в т.ч. по періодах: II квартал 2009 р. в сумі 804825,00 грн.; - порушення п.п. п. 1.4 ст.1 пп. 3.1.1 п. 3.1 пп. 3.2.7 п. 3.2 ст. 3, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1, п. 7.4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та до вимог п. 44.6 ст. 44 гл. 1 розділу II Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 16213949 грн.

На підставі акту № 3090/23-11/30404750 від 22.03.2011 року Відповідачем були винесені: - податкове повідомлення-рішення № 0001382311/0 від 13.04.2011 року, яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість на 16213949 грн. (за основним платежем) та 4053487 грн. (за штрафними (фінансовими) санкціями); - податкове повідомлення-рішення № 0001392311/0 від 13.04.2011 року, яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток підприємств на 804825 грн. (за основним платежем) та 201206 грн. (за штрафними (фінансовими) санкціями).

Так, Відповідач зазначив в своєму акті перевірки, що «згідно Акту попередньої перевірки від 21.09.2009 року № 11339/23-08/30404750 ДПІ у Солом'янському районі м. Києва не виявлено заниження валових витрат по ТОВ «Арт-мастер». Акт підписано без заперечень, по вказаному питанню скарга не надавалась. Тобто, сума валових витрат за попереднім актом перевірки була узгоджена і не підлягає коригуванню».

Разом з тим, як убачається з матеріалів справи, Позивач листом від 30.09.2009 року №1/30.09.09М-05 повідомив Відповідача, що за результатами самостійно проведеної перевірки були виявлені помилки заниження «валових витрат»у І кварталі 2009 року у сумі 3 219 300 грн., які знайшли своє відображення при складанні звітності за 1-ше півріччя 2009 року в «декларації з податку на прибуток підприємства».

Колегія суддів вважає, що судом правильно зроблено висновок про те, що Позивачем було правомірно включено валові витрати, помилково не враховані у минулому податковому періоді, до складу валових витрат наступного податкового періоду та зазначено уточнені показники валових витрат минулих податкових періодів в податковій декларації наступного податкового періоду, виходячи з наступного.

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України, ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, ст.ст. 4, 5, 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№ 2181, в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, колегія суддів приходить до висновку, що до складу валових витрат включаються суми витрат, не враховані у минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок та виявлених у звітному податковому періоді у розрахунку податкового зобов'язання. Крім того, платник податків має право не подавати уточнюючий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

Крім того, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що можливість реалізації права включення витрат минулого періоду до валових витрат наступного періоду у звязку з допущенням та виявленням відповідних помилок, чинне законодавство не обумовлювало відсутністю податкової перевірки в такому минулому періоді.

З огляду на те, що в спірних правовідносинах суму валових витрат було визначено не на підставі акту перевірки за 2009 рік, а на підставі податкової декларації за 1-ше півріччя 2009 року, поданої Позивачем, останній, виявивши помилку, правомірно включив помилково не враховані в першому кварталі 2009 року валові витрати на оренду приміщень до складу валових витрат наступного податкового періоду та відобразив їх у складі податкової декларації за 1-ше півріччя 2009 року

Також, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що сума валових витрат, відображена лише в Акті перевірки 2009, та не відображена в податкових повідомленнях, не може вважатись узгодженою, незалежно від того чи підписаний такий акт перевірки з запереченнями, чи без заперечень.

Отже, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що дії Позивача щодо включення до складу валових витрат в 2 квартал 2009 року суми витрат попереднього звітного періоду (за 1 квартал 2009 року) на оренду в сумі 3 219 300 грн. є такими, що повністю узгоджуються з вимогами податкового законодавства, а відповідний висновок Відповідача щодо нарахування Позивачу податку на прибуток в сумі 804825 грн. є протиправним.

Крім того, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції в тому, що твердження Відповідача про необґрунтовану відмову Позивача надати оригінали та належним чином завірені копії договорів про нарахування та сплату роялті, свого підтвердженні в ході судового розгляду не знайшли.

Так, проаналізувавши положення ст. 20 та ст. 73 Податкового кодексу України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Відповідач мав право під час проведення податкової перевірки вимагати від Позивача надання копій документів (засвідчених підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності). Для отримання копій документів (засвідчених підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) Відповідач повинен був звернутися до Позивача із письмовим запитом, підписаним керівником (заступником керівника) органу державної податкової служби та який повинен містити обґрунтовані підстави.

Як убачається з матеріалів справи, Відповідач звертався до Позивача з запитами, які не відповідали вимогам встановленим приписами Податкового кодексу, а отже останній правомірно відмовив надати на них відповідні документи.

Таким чином, посилання Відповідача про те, що на його запити Позивачем не надано документів, які підтверджують право отримання (застосування) податкової пільги, колегією суддів до уваги не приймаються.

Отже, судом першої інстанції правильно зроблено висновок про те, що неможливість дослідити умови договорів про нарахування та сплату роялті є безпідставним та необґрунтованим. За таких умов, нарахування Позивачу заниженого податку на додану вартість у сумі 16035471 грн. є безпідставним та протиправним.

Крім того, колегія суддів зауважує, що, завірені належним чином витяги з авторських договорів, містяться в матеріалах справи.

Також, колегія суддів, виходячи з приписів ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п.п. 1.20.1 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», якими дано визначення звичайної ціни та порядок вирахування її рівня та надання обґрунтування, приходить до висновку, що звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено законом.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідно до п.п. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що Відповідачем не було надано суду доказів про те, що ціна договору, укладеного між Позивачем та ПП «Медіа-Плюс-С»не відповідає рівню звичайної ціни.

Проте, Відповідач в акті перевірки № 3090/23-11/30404750 від 22.03.2011 року посилається на відповіді регіональних ДПІ в яких перебувають на обліку телевізійні канали (ТРК «Альта», КП «ОСТ Овіс ТРМ», КП ТРК «РУДАНА», ТОВ «ТРК «Керч», ТОВ «ТРК «ІТ-3», ТРК «Степ») та зазначає, що податковий кредит не може бути прийнятим в сумі, що перевищує 20 відсотків від цін, встановлених телевізійними каналами та не може формувати податковий кредит товариства.

Зазначені посилання Відповідача не можуть бути прийняті до уваги, оскільки податковим законодавством чітко визначено порядок визначення звичайної ціни на той чи інший товар/послугу. Крім того, визначено, що при проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 пункту Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Як убачається з матеріалів справи, Відповідач не встановив у встановленому законодавством порядку факт завищення Позивачем ціни на розміщення реклами, в тому числі не звертався до Позивача з відповідними запитами.

Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що висновок Відповідача про завищення Позивачем податкового кредиту за період з 01.04.2009 року по 30.09.2010 року на загальну суму 178477 грн. є таким, що не підтверджується належними засобами доказування.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У звязку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.06.2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт-мастер»до Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через пять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається в порядку та строки, визначені ст. ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В. Шурко О.І.