Постанова № 21694943, 02.02.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-9125/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Горяйнов А.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"02" лютого 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Горяйнова А.М.,

суддів - Мамчура Я.С. та Шостака О.О.,

при секретарі - Зозулі Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 08 липня 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНБЕСТ» до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2011 року ТОВ «ВЕНБЕСТ»звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП № 0000194220 від 08 квітня 2011 року.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 08 липня 2011 року вказаний адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову суду від 08 липня 2011 року та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема апелянт вказує на те, що позивач не мав право формувати податковий кредит на підставі податкових накладних, виданих ТОВ «Будмережа-Екевін».

Під час судового засідання представники позивача заперечували проти апеляційної скарги та просили суд відмовити в її задоволенні посилаючись на те, що судом першої інстанції було винесено законне і обґрунтоване рішення, а підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Відповідач, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, явку свого представника в судове засідання не забезпечив. Про причини своєї неявки суд не повідомив. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь представника відповідача в судовому засіданні не обовязкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП задовольнити, постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 08 липня 2011 року скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову виходячи із наступного.

Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Судом встановлено, що ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «ВЕНБЕСТ»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2010 року, про що складено акт № 625/23-08/30310579 від 24 березня 2011 року.

На підставі вказаного акту перевірки СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП було винесене податкове повідомлення-рішення № 0000194220 від 08 квітня 2011 року яким ТОВ «ВЕНБЕСТ»визначено податкові зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 6128540 грн. 00 коп., з яких 4902832 грн. 00 коп. за основним платежем та 1225708 грн. 00 коп. штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням ТОВ «ВЕНБЕСТ»звернулося до суду з позовом про його скасування.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог ТОВ «ВЕНБЕСТ»суд першої інстанції виходив з того, що судом рішенням, яке набрало законної сили, було підтверджено дійсність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Будмережа-Екевін». Також суд першої інстанції послався на те, що ТОВ «ВЕНБЕСТ»надало документи первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують фактичне виконання сторонами договору своїх зобовязань.

Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він суперечить нормам матеріального права та не відповідає фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що між ТОВ «ВЕНБЕСТ»та ТОВ «Будмережа-Екевін»було укладено договір № 42/09 від 16 вересня 2009 року. Згідно умов вказаного договору позивач доручив ТОВ «Будмережа-Екевін»здійснювати виконання робіт з профілактичного та ремонтного технічного обслуговування систем та засобів охоронно-тривожної сигналізації (ОТС), встановлених на обєктах, що охороняються замовником.

Загальна вартість послуг за вказаним договором складає 35040345 грн. 00 коп., в тому числі податок на додану вартість 5840057 грн. 00 коп.

Суму податку на додану вартість, сплачена в ціні вказаної послуги, позивач включив до складу податкового кредиту.

Під час проведення перевірки податковим органом було зроблено висновок про те, що угода, укладена між ТОВ «ВЕНБЕСТ»та ТОВ «Будмережа-Екевін», була спрямована не на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а на зменшення суми податків, що підлягають сплаті до бюджету.

Вказаний висновок контролюючого органу ґрунтується на тому, що СВ ПМ ДПА у Київській області було порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «Будмережа-Екевін», в процесі розслідування якої встановлено, що вказана юридична особа була зареєстрована ОСОБА_2 за винагороду без мети зайняття господарською діяльністю.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ВЕНБЕСТ» суд першої інстанції виходив з того, що позивач сформував податковий кредит на підставі податкових накладних, які були виписані йому юридичною особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість, та які за своєю формою та змістом відповідають вимогам, встановленим пп. 7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та Порядком заповнення податкової накладеної».

Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції необґрунтованим з огляду на наступне.

У відповідності до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», норми якого були чинними на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Із вказаної норми права вбачається, що обовязковою умовою виникнення права на формування податкового кредиту є сплата податку на додану вартість у ціні придбаного або виготовленого товару чи послуг.

Таким чином, під час здійснення контролю за правомірністю формування платником податку податкового кредиту підлягає перевірці фактичне придбання товару чи отримання послуги.

Формування податкового кредиту на підставі правочинів, у межах яких було здійснено виключно обмін документами первинного бухгалтерського обліку та перерахування грошових коштів, чинним законодавством не передбачено.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази колегія суддів дійшла висновку про те, що надані представником позивача копії документів не є достатнім підтвердженням фактичного отримання послуг, обумовлених № 42/09 від 16 вересня 2009 року.

На підтвердження виконання кожною із сторін своїх зобовязань за вказаним договором представник позивача надав суду копії актів приймання-здачі робіт та платіжних доручень.

Колегія суддів вважає, що копії платіжних доручень є належним доказом фактичного перерахування позивачем коштів на рахунок ТОВ «Будмережа-Екевін», оскільки вказані платіжні документи містять відомості про їх прийняття та проведення відповідною банківською установою. Крім того, вказана обставина не заперечується відповідачем.

Разом з тим, копії актів приймання-здачі робіт колегія суддів не вважає належним підтвердженням фактичного отримання послуг від ТОВ «Будмережа-Екевін», оскільки вони оформлені без дотримання вимог закону.

Акти приймання-здачі робіт є документами первинного бухгалтерського обліку у розмінні ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Вимоги до таких документів встановлені у ч. 2 ст. 9 вказаного Закону.

Згідно вказаної норми права документи первинного бухгалтерського обліку повинні містити такі обовязкові реквізити, як назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Дослідивши надані представником позивача копії актів приймання-здачі робіт колегія суддів встановила, що вони оформлені з порушенням вимог ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Зокрема, у вказаних актах не відображено зміст та обсяг господарської операції.

Так, у актах приймання-здачі робіт зазначено, що у відповідності з умовами договору № 42/09 від 17 вересня 2009 року виконані наступні роботи: профілактичне та ремонтне, технічне обслуговування систем та засобів охоронно-тривожної сигналізації на обєктах, що охороняються за допомогою ПЦН ТОВ «ВЕНБЕСТ».

У відповідності до п. 3.2 договору № 42/09 від 17 вересня 2009 року замовник щомісячно, до 10 числа місяця, наступного за звітним, сплачує виконавцю суму, що відповідає вартості фактично виконаних у звітному місяці робіт з технічного обслуговування засобів ОТС, на підставі акту приймання-здачі робіт, що надається виконавцем та затверджується підписами повноважених представників сторін.

Таким чином, сума коштів, що перераховується позивачем ТОВ «Будмережа-Екевін»визначається в залежності від обсягу робіт, які були фактично виконані та які повинні бути зазначені в акті приймання-здачі робіт.

У кожному з наданих позивачем актів приймання-здачі робіт вказано різну вартість послуг, проте зазначено один і той же перелік робіт. Із вказаних актів неможливо встановити які саме роботи виконувалися ТОВ «Будмережа-Екевін»у певний проміжок часу та в якому обсязі.

Як вбачається з п. 2.1 договору № 42/09 від 17 вересня 2009 року виконавець зобовязаний був здійснювати планові профілактичні огляди та роботи, спрямовані на підтримку засобів ОТС в робочому стані, а також усунення несправностей ОТС.

У звязку з цим колегія суддів вважає, що сторони при складенні актів приймання-здачі виконаних робіт повинні були відобразити зміст та обсяг наданих послуг. Зокрема, в актах необхідно було зазначити скільки планових оглядів ОТС здійснено виконавцем протягом певного періоду, які саме заходи було здійснено з метою підтримки засобів ОТС у робочому стані та скільки несправностей було усунуто.

Окрім того, що необхідність відображення вказаної інформації обумовлена вимогами ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», вона також, згідно п. 3.2 договору № 42/09 від 17 вересня 2009 року, є необхідною для визначення суми коштів, які замовник зобовязаний перерахувати виконавцю.

Надані представником позивача акти не містять у собі відомостей, фіксування яких є основним призначенням таких актів про зміст та обсяг отриманих послуг та виконаних робіт. У звязку з цим на підставі зазначених актів неможливо визначити вартості таких робіт і послуг.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про те, що акти приймання-здачі робіт були складені та підписані сторонами договору № 42/09 від 17 вересня 2009 року з метою створення фіктивних доказів на підтвердження виконання умов договору, а не у звязку з фактичним отриманням ТОВ «ВЕНБЕСТ»від ТОВ «Будмережа-Екевін»послуг, обумовлених вищевказаним договором.

За таких обставин колегія суддів вважає, що надані представником позивача акти не є належним доказом у даній справі.

Крім того, колегією суддів встановлено, що порядок розрахунків, наведений у п. 3.2 договору № 42/09 від 17 вересня 2009 року, не узгоджується із його п. 3.1.

Так, у п. 3.1 договору № 42/09 від 17 вересня 2009 року зазначено, що загальна вартість послуг за цим договором складає 29200287 грн. 50 коп. при цьому, термін дії договору складає один календарний рік (п. 5.1 договору).

В той час як у п. 3.2 зазначеного договору передбачено, що сума коштів, яка підлягає перерахуванню виконавцю, визначається в залежності від вартості фактично наданих послуг, а не у фіксованій сумі.

У відповідності до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Вимоги позивача про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000194220 від 08 квітня 2011 року ґрунтуються на тому, що висновок податкового органу про безтоварність договору № 42/09 від 17 вересня 2009 року є безпідставним.

У звязку з цим колегія суддів вважає, що ТОВ «ВЕНБЕСТ», звертаючись до суду з даним позовом, зобовязане надати докази, які б у своїй сукупності підтверджували фактичне отримання послуг, обумовлених цим договором.

Такими доказами могли бути, зокрема, акт або інший документ, який підлягав складенню між замовником та виконавцем при прийнятті до обслуговування засобів ОТС та перевірці їх технічного стану (п. 1.4 договору); повідомлення про несправності засобів ОТС та письмові погодження про усунення таких несправностей (п.п. 2.2., 2.3 договору) тощо.

З огляду на те, що акти приймання-здачі робіт, надані позивачем на підтвердження виконання умов договору № 42/09 від 17 вересня 2009 року, не відповідають вимогам закону, а інші докази суду не надавалися, колегія суддів приходить до висновку про те, що вищевказаний договір був вчинений шляхом взаємообміну документами первинного бухгалтерського обліку та перерахуванням коштів.

Такий правочин, на думку колегія суддів, містить ознаки недійсності, передбачені ч. 1 ст. 215 та ч. 5 ст. 203 ЦК України.

Позивач посилається на те, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, що договір № 42/09 від 17 вересня 2009 року, є чинним та, відповідно, вказана обставина, згідно ч. 1 ст. 72 КАС України, не підлягає доведенню під час розгляду даної справи.

Колегія суддів вважає вказані доводи позивача необґрунтованими з огляду на наступне.

Таким судовим рішенням позивач вважає рішення господарського суду Київської області від 22 липня 2010 року у справі за позовом ТОВ «ВЕНБЕСТ»до ТОВ «Будмережа-Екевін»про визнання недійним договору. Вказаний позов ТОВ «ВЕНБЕСТ»обґрунтовувало тим, що договір № 42/09 від 17 вересня 2009 року не містить істотних умов, передбачених чинним законодавством України для договорів про надання послуг, а саме статті, що регламентує права та обовязки сторін. В межах зазначеної справи надавалася оцінка вказаним доводам позивача як підставам для визнання договору недійним та зроблено висновок про їх необґрунтованість з огляду на те, що договір був сторонами фактично виконаний. При цьому господарський суд Київської області послався на те, що виконання умов оспорюваного договору підтверджується податковими накладними та актами виконаних робіт. Натомість обставини складення вказаних документів у межах вищезазначеної справи не досліджувалися.

У звязку з цим колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Київської області від 22 липня 2010 року не спростовує доводи податкового органу про безтоварність операцій за договором № 42/09 від 17 вересня 2009 року.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ВЕНБЕСТ» суд першої інстанції також послався на те, що податковий кредит позивачем був сформований на підставі оформлених у встановленому законом порядку податкових накладних.

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У відповідності до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА № 165 від 30 травня 1997 року податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Судом встановлено, що податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит, були виписані ТОВ «Будмережа-Екевін»у період з 25 вересня 2009 року по 28 січня 2010 року.

Також судом встановлено, що ТОВ «Будмережа-Екевін»було зареєстроване як платник податку на додану вартість у період з 08 вересня 2009 року по 14 січня 2010 року.

Таким чином, у період з 14 січня по 28 січня 2010 року контрагент не мав права на складення податкових накладних, що не було взято до уваги судом першої інстанції.

Крім того, як раніше зазначалося, наявність формально правильно оформлених податкових накладних є необхідною, проте не достатньою підставою для виникнення права на формування податкового кредиту.

У відповідності до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши всі наявні в матеріалах даної справи письмові докази в порядку, встановленому ст. 86 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про те, що податковий кредит ТОВ «ВЕНБЕСТ», сформований з посиланням на податкові накладні, що були складені ТОВ «Будмережа-Екевін», є непідтвердженим.

У звязку з цим колегія суддів вважає, що СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП було правомірно винесено податкове повідомлення-рішення № 0000194220 від 08 квітня 2011 року та донараховано податкові зобовязання з податку на додану вартість і застосовано штрафні (фінансові) санкції.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «ВЕНБЕСТ».

Таким чином, доводи апеляційної скарги СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в постанові від 08 липня 2011 року, та є підставами для її скасування.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було не вірно встановлено фактичні обставини справи, надано невірну оцінку дослідженим доказам та порушено норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В звязку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП задовольнити, постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 08 липня 2011 року скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків задовольнити.

Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 08 липня 2011 року скасувати.

В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНБЕСТ»відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Горяйнов А.М.

Судді: Мамчур Я.С

Шостак О.О.