Ухвала суду № 21694776, 02.02.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-10290/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н.Г.

Суддя-доповідач: Бєлова Л.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"02" лютого 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Безименної Н.В.

Кучми А.Ю.

при секретарі:Салоїд І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2011 року у справі за позовом Дочірнього підприємства «Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління «Ліфт-3»до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про скасування повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ДП «СРБУ «Ліфт-3»подано до Окружного адміністративного суду міста Києва позов визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 09.06.2010 року №0000432303/0.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2011 року позов задоволено: визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі міста Києва від 09 червня 2010 року №0000432303/0.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, представником ДПІ у Оболонському районі м. Києва подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2011 року та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити, мотивуючи свої вимоги тим, що судом порушено норми матеріального права.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не зявилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обовязкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності представників сторін.

Згідно з ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення зявившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення зявившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Оболонському районі м. Києва було проведено планову виїзну перевірку ДП «СРБУ «Ліфт-3»з питань дотримання вимог податкового, валютного, та іншого законодавства України за період з 01.04.2007 року по 31.12.2009 року.

За результатами перевірки складено Акт № 302-23-3-05432796 від 01.06.2010 року, на підставі висновків якого було прийняте податкове повідомлення-рішення від 09 червня 2010 року № 0000432303/0.

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 2 рішення Київської міської ради від 25 грудня 2008 року № 944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві»та, як наслідок, заниження розміру податкового зобовязання з земельного податку у сумі 40 838,79 грн.

Згідно з даними земельного кадастру, ДП «СРБУ «Ліфт-3», є землекористувачем земельної ділянки у Оболонському районі м. Києва (кадастровий номер №8000000000:78:191:0008) площею 7242,28 кв.м. по вул. Вербова,8.

Колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги про правомірність прийняття ДПІ у Оболонському районі м. Києва податкового повідомлення-рішення від 09.06.2010 року №0000432303/0, з таких підстав.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов виходив з того, що Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про плату за землю»використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

За правилами статті 5 вказаного Закону обєктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Субєктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Відповідно до п.2 Рішення Київської міської ради від 25.12.2008 № 944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками»встановлено з 01.04.2009 плата за земельні ділянки (крім земель, які використовуються державними та комунальними підприємствами, установами, організаціями для ведення лісового господарства, для водогосподарських потреб, та земель, зайнятих зеленими насадженнями загального користування, житловим фондом, обєктами інженерно-транспортної інфраструктури, крім присадибних і садових земельних ділянок, а також визначених Київською міською радою земельних ділянок, які використовуються підприємствами, що забезпечують життєдіяльність міста, та земельних ділянок, щодо яких Київською міською радою прийняті рішення про їх передачу у власність або в користування, але документи, що посвідчують земельні ділянки, не зареєстровані), які використовуються субєктами господарської діяльності, але право власності на які або право оренди яких в у установленому законодавством порядку оформлено (не переоформлено), справляється в розмірі мінімальної річної орендної плати за земельні ділянки, встановленої статтею 21 Закону України «Про оренду землі».

Згідно зі статтею 21 Закону України «Про оренду землі»річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю"; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю».

Відповідно до п.п. 34, 35 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин, а також затверджуються відповідно до закону ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад, з огляду на наступне.

З аналізу п. 35 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»вбачається, що орган місцевого самоврядування вирішує питання затвердження ставки земельного податку відповідно до закону, тобто у порядку та в межах, встановлених нормами спеціального закону у сфері оподаткування.

Повноваження Київської міської ради в галузі земельних відносин визначені Земельним кодексом України, ст. 9 якого передбачено, що до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить в тому числі розпорядження землями територіальної громади міста та вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Спеціальними законами, які регулюють суспільні відносини у сфері обрахування та сплати земельного податку є Закон України «Про систему оподаткування», який відповідно до преамбули визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників, а також Закон України «Про плату за землю», преамбулою якого встановлено, що цей Закон визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.

Відповідно до змісту п. 8 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування»земельний податок належить до загальнодержавних податків та зборів, а ч. 2 ст. 14 цього ж закону передбачено, що загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

Таким чином, повноваження щодо встановлення ставок земельного податку, як загальнодержавного обов'язкового платежу, належить до виключних повноважень Верховної Ради України та може реалізовуватись лише у вигляді внесення відповідних змін до Закону України «Про плату за землю».

До повноважень органів місцевого самоврядування у сфері регулювання суспільних відносин щодо обрахування та сплати земельного податку відповідно до змісту ч. 5 ст. 7 Закону України «Про плату за землю»належить диференціація та затвердження ставок земельного податку за земельні ділянки в межах ставок такого податку, встановлених Законом України «Про плату за землю».

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про плату за землю»ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім цього Закону.

Порядок встановлення ставки земельного податку в населених пунктах визначається статтею 7 Закону України «Про плату за землю».

Відповідно до частини першої зазначеної статті, ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідно до положень спеціальних законів у сфері сплати земельного податку повноваження щодо встановлення ставок такого податку, як загальнодержавного обовязкового платежу, належить до виключних повноважень Верховної Ради України та може реалізовуватись лише у вигляді внесення відповідних змін до Закону України «Про плату за землю», суд приходить до висновку, що п. 2 Рішення Київської міської ради №944/944 від 25.12.2008 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві», яким встановлюються підвищені ставки земельного податку, не відповідає ч.ч. 1, 2 ст. 2, ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю», п. 8 ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування», а тому при визначенні ставки земельного податку, який підлягає сплаті субєктами господарської діяльності при використанні земельних ділянок, право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), застосуванню відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України підлягає ч. 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю».

Позивач правомірно сплатив земельний податок за ставкою, встановленою ч. 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю».

За вказаних обставин суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку щодо неправомірності прийняття ДПІ у Оболонському районі м. Києва податкового повідомлення-рішення від 09.06.2010 року №0000432303/0.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем як субєктом владних повноважень не доведено правомірності прийнятого ним рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2011 року відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у звязку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2011 року - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2011 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом 20 днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Бєлова Л.В.

Судді: Безименна Н.В. Кучма А.Ю.