Постанова № 21694691, 09.02.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-2035/11/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Леонтович А.М. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"09" лютого 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Глущенко Я.Б.,

суддів Романчук О.М., Шелест С.Б.,

при секретаріІванчуку В.М.,

за участю:

представника позивача Рубан Л.П.,

представника відповідача Заріцького В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Відкритого акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області про визнання протиправним та нечинним податкового повідомлення рішення, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2011 року,

В С Т А Н О В И В:

ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» звернулося у суд з позовом до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області, в якому просило визнати протиправним та нечинним податкове повідомлення рішення №0000122353/0 від 19.04.2011 року, яким йому визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2011 року позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, проте постанова суду має бути змінена з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на виникнення у позивача права на податковий кредит по факту отримання податкових накладних від постачальника товару та реальність угод за наслідками укладення яких у позивача виникло право на податковий кредит з податку на додану вартість.

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Луч»за вересень жовтень 2009 року, за підсумками якої складено акт від 05 квітня 2011 р. №166/23-011/00951770 та виявлені порушення п.п. 7.2.1., 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2., п.п. 7.4.1., 7.4.5. п. 7.4. та п.п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

У зв'язку із наведеним відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000122353 від 19 квітня 2011 р., яким позивачу визначено завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 596974,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції на суму 447731,00 грн.

Обговорюючи правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення, колегія суддів зважає на таке.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»у статті 1 визначено, що первинний документ є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Із наведеного вбачається, що видаткова і податкова накладні є первинними документами, що підтверджують факт здійснення господарської операції.

У відповідності до пп. 7.2.1, 7.2.6, 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року, положеннями якого врегульовані спірні правовідносини, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За приписами п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, судова колегія зауважує, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, повязану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обовязкових реквізитів, визначених Законом України «Про податок на додану вартість», та видану субєктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

У свою чергу, право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не повязано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобовязань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Як убачається із матеріалів справи, податковий кредит по податку на додану вартість сформований позивачем на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Луч», копії яких містяться в матеріалах справи.

До того ж, товарність угод між позивачем та зазначеним підприємством підтверджується іншими первинними документами, а саме товарно-транспортними накладними, видатковими накладними, договорами про надання послуг (приймання, сушка, очистка, зберігання та відвантаження зернових та олійних круп), які підтверджують використання позивачем придбаного у ТОВ «Луч» товару, а також виписками з банку, якими підтверджено проведення позивачем розрахунку з контрагентом за отриманий товар.

Окрім того, на момент віднесення до податкового кредиту сум податку, сплачених на користь ТОВ «Луч»у зв'язку із отриманням товару, дане підприємство було зареєстровано органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платника податку на додану вартість, а отже мало право складати податкові накладні.

Посилання відповідача на те, що ТОВ «Луч»не знаходиться за місцем його реєстрації і товарно-матеріальні цінності, якими здійснювало торгівлю назване підприємство, придбані у населення та фермерських господарств, колегія суддів, як доказ безтоварності угод, укладених між названим субєктом господарювання та позивачем, до уваги не приймає.

Таким чином, податкова інспекція безпідставно визначила позивачу суму завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 596974,00 грн. та застосувала штрафні (фінансові) санкції в сумі 447731,00 грн.

З огляду на викладене, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Разом з тим, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зміни постанови суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: визнання протиправним рішення субєкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Зі змісту даної норми вбачається, що встановлені способи захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним - індивідуального акта.

Таким чином, враховуючи, що предметом оскарження у даному спорі є індивідуальний акт, а також з урахуванням того, що відповідно до пункту 1 частини 1 ст. 17, пункту 1 частини 2 ст. 162, ст. 171 КАС України належним способом захисту права при оскарженні правого акту індивідуальної дії є вимога про скасування цього акта, а нормативно-правового акта - при визнання його нечинним, що передбачає настання різних правових наслідків з точки зору часу припинення дії акту, наслідком задоволення позовних вимог за правилами Кодексу адміністративного судочинства може бути лише визнання його протиправним.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 2, 201 ч. 1 п. 1 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити постанову суду, якщо суд першої інстанції правильно по суті вирішив справу, але з помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, постанова Київського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2011 року підлягає відповідній зміні.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2011 року - змінити, виклавши другий абзац її резолютивної частини в наступній редакції:

«Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області № 0000122353 від 19 квітня 2011 року».

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

(Повний текст постанови складений 14 лютого 2012 року.)

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Романчук О.М

Шелест С.Б.