Постанова № 21683884, 27.02.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2012 року Справа № 18/3344/11

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., судді Барбашова С.В., Білецька А.М.

при секретарі Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1, довіреність № 21/1 від 19.10.2011 року.

відповідача не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Полтавський гостинець”, м. Полтава (вх. № 84П/3-10) на рішення господарського суду Полтавської області від "08" грудня 2011 року по справі № 18/3344/11

за позовом Приватного підприємства “Заготмясопостач”, с. Рокитне, Полтавської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Полтавський Гостинець”, м. Полтава

про стягнення 43844,67 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2011 року позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, згідно з уточненнями від 08.12.2011 р., просив стягнути з відповідача 43844,67 грн., за договором купівлі-продажу № 9 від 06.04.2011 р., з яких: основний борг 38994,57 грн., 600,67 грн. - три відсотки річних, 771,94 грн. - інфляційні нарахування, пеня в сумі 1552,19 грн., проценти 425,30 грн., витрати на правову допомогу 1500,00 грн.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 08 грудня 2011 року (суддя Іваницький О.Т.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Полтавський гостинець” на користь Приватного підприємства “Заготмясопостач” 43844,67 грн., з яких основний борг 38994,57 грн., три відсотки річних 600,67 грн. інфляційні нарахування 771,94 грн., пеня 1552,19 грн., проценти 425,30 грн., витрати на правову допомогу 1500,00 грн., витрати по сплаті судового збору 1411,50 грн.

Відповідач, з рішенням господарського суду не погодився, надіслав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 08 грудня 2011 року по справі №18/3344/11 та прийняти нове, яким позовні вимоги ПП "Заготм'ясопостач" до ТОВ "Полтавський гостинець" про стягнення 43844,67 грн. задовольнити частково. В частині стягнення 80,06 грн. пені; 31,24 грн. трьох відсотків річних; 721,25 грн. інфляційних; 425,30 грн. процентів; 1500,00 грн. реальних збитків відмовити.

Позивач в запереченнях на апеляційну скаргу погоджується з помилкою в розрахунку при визначенні періоду прострочення виконання відповідачем зобовязання по оплаті поставленого по договору товару, в той же час наполягає на правомірності застосування до відповідача штрафних санкцій, в звязку з чим вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню грошові кошти в сумі 43582,97 грн., в тому числі 38994,57 грн. суми основного боргу, 569,83 грн. річних, 644,16 грн. інфляційних, 1472,15 грн. пені, 345,26 грн. процентів, 1500,00 грн. в якості відшкодування збитків (витрати на правову допомогу), а також судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 1411,50 грн.

Відповідач в судове засідання свого представника не направив, про час та місце судового засідання був повідомлений завчасно та належними чином, що підтверджується повідомленням за № 000414 про вручення поштового відправлення уповноваженій особі відповідача.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, проте відповідач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обовязковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обовязком сторони, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 ГПК України, заслухавши пояснення уповноваженого представника позивача, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, 06 квітня 2011 року між Приватним підприємством "Заготмясопостач" (позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Полтавський гостинець" (відповідач у справі) укладено договір купівлі-продажу №9. Відповідно до умов договору продавець (ПП “Заготмясопостач”) зобовязується передати товар у власність покупцеві (ТОВ "Полтавський гостинець"), а покупець зобовязується прийняти товар та своєчасно оплачувати його на умовах даного договору, згідно асортименту та замовлення покупця.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання умов договору ПП “Заготмясопостач” було поставлено на користь ТОВ “Полтавський Гостинець” товар - м'ясо яловичини в кількості 1 785 кг та загальною вартістю 53 853,36 грн.

Передача товару за договором відповідачу підтверджується накладною №11 від 06.04.2011 року та довіреністю №688 від 06.04.2011 року на отримання товарно-матеріальних цінностей в кількості 802 кг на суму 24 858,79 грн. (а.с.11-12) та накладною №17 від 11.05.2011 року та довіреністю №712 від 11.05.2011 року на отримання товарно-матеріальних цінностей в кількості 983 кг на суму 28 994,57 грн. (а.с. 13-14).

Згідно п. 4.3 договору розрахунок за кожну поставлену партію товару здійснюється покупцем не пізніше 7 банківських днів, починаючи з дати прийому товару.

Відповідач частково виконав свої зобов'язання за договором щодо оплати поставленого товару та частково оплатив товар (а.с. 15-23).

Таким чином, загальна здійснена відповідачем оплата за договором становить 14858,79 грн., а сума боргу на момент звернення позивача з позовом до господарського суду 38994,57 грн.

Враховуючи, що відповідач не надав доказів сплати вказаної суми боргу, аргументованих заперечень не представив, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в зазначеній частині та стягнення з відповідача на користь позивача 38994,57 грн. основного боргу.

Звертаючись до господарського суду позивач також просив стягнути з відповідача штрафні санкції: 600,67 грн. - три відсотки річних, 771,94 грн. -інфляційних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, 1552,19 грн. пені у відповідності з пунктом 5.2 договору, 425,30 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі статтей 692 та 1048 Цивільного кодексу України.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій суд першої інстанції виходив з того, що факт порушення відповідачем грошового зобовязання підтверджується матеріалами справи, оскільки у визначений п. 4.3 договору строк відповідач не в повному обсязі сплатив отриманий товар.

Згідно накладної № 11 від 06.04.2011 р. приймання відповідачем товару було здійснено 06.04.2011 р., в звязку з чим місцевий господарський суд визначився, що оплата поставленого товару за вказаною накладною повинна здійснюватись з наступного дня, тобто з 07.04.2011 р.

Згідно накладної № 17 від 11.05.2011 р. приймання відповідачем товару було здійснено 11.05.2011 р., в звязку з чим місцевий господарський суд дійшов висновку, що оплата поставленого товару за вказаною накладною повинна здійснюватись з наступного дня, тобто з 02.05.2011 р.

Таким чином, з урахуванням викладеного та у відповідності з вимогами чинного законодавства, а саме: статтей 546, 549-552, 625, 1048 Цивільного кодексу України, а також умов договору п. 5.2, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій у повному обсязі.

Однак, колегія суддів з даними висновками не погоджується, оскільки судом першої інстанції не в повному обсязі були зясовані обставини справи та невірно застосовані норми матеріального права (стаття 1048 Цивільного кодексу України), що призвело до помилковості висновків про стягнення з відповідача. 600,67 грн. трьох відсотки річних, 771,94 грн. інфляційних, 1552,19 грн. пені, 425,30 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Слід зазначити, що суд першої інстанції правомірно зазначив про наявність підстав для стягнення з відповідача суми три відсотки річних, інфляційних згідно статті 625 Цивільного кодексу України, а також стягнення пені у відповідності з п. 5.2 договору, оскільки відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобовязання, що повністю підтверджується матеріалами справи. В той же час місцевий господарський суд не вірно визначився з періодом стягнення суми штрафних санкцій у вигляді трьох відсотків річних, інфляційних та пені.

Так, згідно п. 4.3 договору розрахунок за кожну поставлену партію товару здійснюється покупцем не пізніше 7 банківських днів, починаючи з дати прийому товару.

Тобто, з огляду на положення п. 4.3 договору можна зробити висновок, що термін оплати за поставлений товар за накладною № 11 від 06.04.2011 р. повинен наступити не раніше 14.04.2011 р., а за накладною № 17 від 11.05.2011 р. не раніше 19.05.2011 р., про що правомірно зазначено відповідачем в апеляційній скарзі.

Слід зазначити, що під час перегляду рішення в апеляційному порядку позивач погоджується з помилкою при визначенні прострочення виконання відповідачем зобовязання по оплаті поставленого по договору товару та в звязку з наведеним надав до суду апеляційної інстанції уточнений розрахунок ціни позову, згідно якого стягненню з відповідача підлягають три відсотки річних в сумі 569,83 грн., 644,16 грн. інфляційних, 1472,15 грн. пені.

Перевіривши правильність наданого позивачем розрахунку, а також з урахуванням вимог чинного законодавства та умов договору, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача три відсотки річних в сумі 569,83 грн., 644,16 грн. інфляційних, 1472,15 грн. пені є такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується нарахованих позивачем суми процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі статтей 692 та 1048 Цивільного кодексу України, колегія суддів виходить з наступного.

Підставою позовних вимог в частині стягнення з відповідача 425,30 грн. процентів позивачем зазначено положення частини 3 статті 692 Цивільного кодексу України, згідно якої у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплату товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, а також твердження позивача про можливість застосування аналогії закону до правовідносин купівлі-продажу, а саме шляхом нарахування позивачем (покупцем) процентів у розмірі (на рівні облікової ставки Національного банку України), передбаченому пунктом 1 частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, на суму основного боргу. З наведеними доводами погодився суд першої інстанції та задовольнив позовні вимоги в зазначеній частині у повному обсязі.

Однак, судом першої інстанції залишено поза увагою наступне.

Згідно з частиною 3 статті 198 Господарського кодексу України відсотки за грошовими зобовязаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Однак, ані умовами договору купівлі-продажу № 9 від 06.04.2011 р., ані законом, який регулює спірні правовідносини, не визначено розмір процентів за користування покупцем чужими коштами.

В свою чергу, частина 1 статті 8 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно в разі подібності спірних неврегульованих правовідносин та тих цивільних правовідносин, правове регулювання яких чітко визначено.

Водночас, висновок суду першої інстанції про те, що подібність відносин поставки і позики полягає у користуванні грошовими коштами не відповідає змісту статтей 655,1046, 1048 Цивільного кодексу України.

Слід зазначити, що чинним законодавством не визначено, що до договору купівлю-продаж застосовуються положення про позику, як і не передбачено цього договором купівлі-продажу № 9 від 06.04.2011 р. та статтями 1046-1049 Цивільного кодексу України, якими врегульовано відносини позики. Не випливає цього із характеру спірних (консенсуальних) відносин сторін.

В свою чергу, відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На відміну від договору позики, за яким у власність позичальника передаються грошові кошти з обовязком повернути таку ж суму коштів з процентами, нарахованими на суму позики (статті 1048,1049 Цивільного кодексу України), за договором купівлі-продажу кошти перераховувалися в рахунок оплати вартості придбаного товару.

Таким чином, договори купівлі-продажу і позики є не подібними, а різними за своєю правовою природою та регулюють різні види цивільних правовідносин, в звязку з чим застосування судом положень частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України по аналогії закону не відповідає суті спірних правовідносин сторін та фактичним обставинам справи.

Колегія суддів також звертає увагу, що передача грошових коштів у позику є фінансовою послугою, яка може надаватися лише фінансовими установами (пункт 6 статті 4 та статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг"). Позивач, не маючи статусу фінансової установи, не має права надавати позику зі сплатою процентів та вимагати їх сплати. Відтак, в даному випадку існує невідповідність правовідносин позики та поставки товару за договором купівлі-продажу також в частині субєктного складу таких правовідносин.

Вищенаведеним спростовується твердження позивача та передчасний висновок суду першої інстанції про подібність спірних відносин купівлі-продажу та відносин позики і обумовлену цим наявність підстав для застосування приписів статті 1048 Цивільного кодексу України по аналогії закону. В звязку з чим рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 425,30 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами підлягає скасуванню, а у позові в зазначеній частині слід відмовити.

Звертаючись до господарського суду позивач також просив стягнути з відповідача 1500,00 грн. витрат на правову допомогу, які визначені позивачем, як збитки згідно статті 22 Цивільного кодексу України.

В обґрунтування викладених вимог в зазначеній частині позивач зазначив про те, що в звязку з порушенням відповідачем умов договору щодо оплати товару та неотриманням грошових коштів за поставлений товар, він був змушений звернутись за правовою допомогою до фахівця в галузі права фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, який діє на підставі свідоцтва № 25850000000001956 від 29.04.2005 р. про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, та уклав з ним договір від 19.10.2011 р. про надання юридичних послуг.

Суд першої інстанції визнав позовні вимоги в зазначеній частині такими, що підлягають задоволенню.

Однак, колегія суддів вважає висновки господарського суду про стягнення з відповідача збитків у вигляді витрат на правову допомогу необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають, оскільки заявлені до стягнення збитки, пов'язані із спла тою адвокатських послуг, не можна розцінювати як збитки у розумінні статей 22, 623 Цивільного кодексу України, оскільки такі витрати не мають обовязкового характеру та необхід них ознак шкоди, тому віднесення позивачем до збитків витрат на юридичне обслуговування суперечить чинному законодавству.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає, що сплачені позивачем фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 1500,00 грн. за надання правових послуг не є збитками, рівно як і витратами, понесеними на відновлення порушеного права, а тому позовні вимоги щодо стягнення 1500,00 грн. збитків є необґрунтованими, безпідставними та не підтвердженими належними документальними доказами по справі, а тому вони задоволенню не підлягають.

В звязку з чим рішення суду першої інстанції в зазначеній частині підлягає скасуванню, а у позові про стягнення з відповідача 1500 грн. витрат на правову допомогу слід відмовити.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню частково в звязку з її матеріальною та документальною обґрунтованістю та наявністю фактів, які є підставою для часткового скасування рішення господарського суду Полтавської області від 08 грудня 2011 року по справі № 18/3344/11.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 99, 101, 102, пунктом 2 статті 103, пунктом 1 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Полтавський гостинець”, м. Полтава задовольнити частково.

Рішення господарського суду Полтавської області від 08 грудня 2011 року по справі № 18/3344/11 про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 600,67 грн., інфляційних в розмірі 771,94 грн., 1552,19 грн. пені, 425,30 грн. процентів, 1500,00 грн. витрати на правову допомогу скасувати та прийняти нове рішення, яким в позовні вимоги в цій частині задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Полтавський Гостинець”, (код ЄДРПОУ 32317068 вул. Половка 68, м. Полтава, Полтавська область, 36034; р/р 26000060073599 в ПРУ КБ «Приватбанк», м. Полтва, МФО 331401) на користь Приватного підприємства “Заготмясопостач”, (код ЄДРПОУ 34411693 вул. О. Гольця, 1-В, с. Рокитне, Кременчуцький район, Полтавська область, 39740; р/р 260081489 в КФ ПАБ «Полтава-банк», м. Кременчук, МФО 331423) 3% річних в розмірі 569,83 грн., 644,16 грн. інфляційних, 1472,15 грн. пені.

В іншій частині позовних вимог в зазначеній частині відмовити.

Рішення господарського суду Полтавської області від "08" грудня 2011 року по справі № 18/3344/11 в частині стягнення з відповідача 38994,57 грн. основного боргу залишити без змін.

Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.

Повний текст постанови підписано 21 лютого 2012 року