Постанова № 21672214, 05.10.2011, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

<Список >

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 жовтня 2011 р. (11:52) Справа №2а-14825/10/15/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючої судді Тоскіної Г.Л., при секретарі Рульовій О.О., за участю: представника позивача - Марченко Т.Я.,

представників відповідача 1 Загородній М.А., Заріпова С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Відкритого акціонерного товариства «Кримхліб»

до Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень,

Суть спору: до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки звернулось з адміністративним позовом Відкрите акціонерне товариства «Кримхліб» (далі позивач) до Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим (далі відповідач) про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень №0002131701/2 від 22.10.2010 року, №0002131701/1 від 14.09.2010 року, №0002131701/0 від 08.07.2010 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Феодосійською міжрайонною державною податковою інспекцією АР Крим була проведена планова виїзна перевірка Феодосійського хлібокомбінату ВАТ «Кримхліб» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.03.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.03.2010 року За результатами перевірки був складений акт №127/23-1/00381605 від 02.07.2010 року, яким встановлено порушення положень низки нормативно-правових актів, зокрема, Закону України від 22.05.2003 року №899-ІV Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем занижений податок з доходів фізичних осіб у сумі 894,67 грн. за лютий, березень, травень, червень, липень, листопад 2009 року по 18 особовим рахунком, занижений податок з доходів фізичних осіб у сумі 120,15 грн. за лютий, березень, квітень, травень, червень 2009 року. На підставі зазначеного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0002131701/0 від 08.07.2010 року про визначення суми податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 6027,66 грн.. в тому числі за основним платежем 4018,44 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 2009,22 грн. Зазначене податкове повідомлення рішення було оскаржено позивачем, за результати розгляду скарг прийняти податкові повідомлення рішення №0002131701/1 від 14.09.2010 року, №0002131701/2 від 22.10.2010 року, скарги позивача залишені без задоволення, визначені суми податкових зобовязань без змін. Позивач зазначає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства, відповідачем невірно застосовані норми Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року. Позивач зазначає, що незважаючи на наявність порушень податкового законодавства в частині несвоєчасного нарахування податкових зобовязань з податку з доходів фізичних осіб по 18 особовим рахункам у сумі 894,67 грн., спірні податкові повідомлення рішення прийняти без урахування норми абзацу 5 п. 17 .2. ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року, відповідно до якої платник податків звільняється від застосування штрафних (фінансових) санкцій у разі самостійному донарахуванні суми податкових зобов'язань.

Під час судового розгляду справи представник позивача неодноразово змінював предмет адміністративного позову, остаточні позовні вимоги викладені в такій редакції: визнати недійсними та скасувати спірні рішення в частині заниження податку з доходів фізичних осіб в сумі 894,67 грн. і штрафних фінансових санкцій на суму 1789,34 грн.

Представник позивача в судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав, наведених у адміністративному позові, надав пояснення по суті спору.

Представник відповідача проти задоволення адміністративного позову з урахуванням уточнення позивних вимог заперечував, зазначивши, що під час перевірки структурного підрозділу позивача було встановлено, що нараховані працівникам доходи за час відпустки відносилися до відповідних періодів їх нарахування і податкова соціальна пільга була застосована до доходу, нарахованого на користь платника як заробітна плата, розмір якого перевищував граничну суму доходу, що дає право на отримання податкової соціальної пільги, встановленої у 2009 р. Внаслідок необґрунтованого застосування податкових соціальних пільг підприємством порушені вимоги підпункту 6.5.1, підпункту 6.5.2 пункту 6.5 статті 6 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.03 №889-ІV та занижено податок з доходів фізичних осіб у сумі 894,67грн. за лютий, березень, травень, червень, липень, листопад 2009 року по 18 особових рахунках. Представник відповідача зазначив, що, оскільки до початку перевірки позивачем не був наданий уточнюючий розрахунок форми 1ДФ, факт донарахування та сплати податкових зобовязань по 18 особовим рахункам під час перевірки не знайшов підтвердження, податковим органом вірно нараховані податкові зобовязання за основним платежем у розмірі 894,67 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями -1789,34 гривень, тому у цій частині податкові повідомлення рішення прийняті з дотриманням вимог податкового законодавства.

В обґрунтування правової позиції представник відповідача надав письмові заперечення на адміністративний позов.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши доказі по справі в їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Кримхліб» є юридичною особою (ЄДРПОУ 00381580), зареєстрованою Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим 19.05.2008 року, про що свідчить Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №432644, є платником податків і зборів, в тому числі податку з доходів фізичних осіб.

Судом встановлено, що посадовими особами Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим була проведена планова виїзна перевірка Феодосійського хлібокомбінату ВАТ «Кримхліб» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.03.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.03.2010 року.

За результатами перевірки був складений акт №127/23-1/00381605 від 02.07.2010 року, за висновками якого встановлено порушення, зокрема, підпункту 6.5.1, підпункту 6.5.2 пункту 6.5 статті 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.03 №889-ІV, в результаті чого позивачем занижений податок з доходів фізичних осіб у сумі 894,67 грн. за лютий, березень, травень, червень, липень, листопад 2009 року по 18 особовим рахунком

На підставі зазначеного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0002131701/0 від 08.07.2010 року про визначення суми податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 6027,66 грн.. в тому числі за основним платежем 4018,44 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 2009,22 грн.

Зазначене податкове повідомлення рішення було оскаржено позивачем, за результати розгляду скарг прийняти податкові повідомлення рішення №0002131701/1 від 14.09.2010 року, №0002131701/2 від 22.10.2010 року, №0002131701/3 від 05.11.2010 року, скарги позивача залишені без задоволення, визначені суми податкових зобовязань без змін.

Перевіряючи правомірність прийняття податкових повідомлень-рішень, в межах заявлених позивних вимог, обґрунтованість нарахування податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 894,67 грн. та штрафних санкцій у розмірі 1789,34 грн., суд зазначає наступне.

Платники податку з доходів фізичних осіб, обєкти, базу та ставки оподаткування на час виникнення спірних правовідносин були визначені в Законі України Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.03 №889-ІV.

Подальше посилання на Закон України Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.03 №889-ІV, Закон України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року, які втратили чинність з 01.01.2011 року у звязку з набранням чинності Податкового кодексу України, є цілком правомірним, оскільки норми зазначених законів діяли на час виникнення спірних правовідносин.

Суд зазначає, що Статтею 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" передбачено, що платниками податків є юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, які не мають статусу юридичної особи, а також фізичні особи, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності, на яких згідно із законами покладено обов'язок утримувати та сплачувати податки й збори (обов'язкові платежі), пеню та штрафні санкції.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", платниками податку з доходів фізичних осіб є резиденти, які отримують: як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи, та нерезиденти, які отримують доходи з джерелом їх походження з території України.

Обов'язки нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету відповідно до п. п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону покладено на податкового агента, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 Закону.

Згідно з п. 1.15 ст. 1 цього ж Закону податковим агентом вважається юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Отже, обов'язковою ознакою податкового агента є нарахування (виплата) ним доходу фізичній особі та наявність юридичного обов'язку нараховувати, утримувати та сплачувати податок до бюджету саме від імені і за рахунок платника податку - фізичної особи.

Відповідно до абзацу 3 підпункту 6.5.1. пункту 6.5. статті 6 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" якщо платник податку отримує доходи у вигляді заробітної плати за час відпустки, то з метою визначення граничної суми доходу, що дає право на отримання податкової соціальної пільги, такі доходи (їх частина) відносяться до відповідних податкових періодів їх нарахування.

З матеріалів справи вбачається, що структурним підрозділом позивача здійснювалося застосування податкової соціальної пільги у 18 випадках (по 18 особовим рахункам), коли нараховані доходи за час відпуски не відносилися до відповідних періодів їх нарахування і податкова соціальна пільга застосовувалася до доходу, нарахованого на користь платника як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та відшкодування, коли його розмір перевищив суми, яка дорівнює сумі місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня 2009 року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 грн., що у 2009 р. складало 940,00 грн.

Зазначені обставини, а саме: невірне визначення суми податку з доходів фізичних осіб по 18 особовим справам та заниження податкових зобовязань з податку з доходів фізичних осіб на час їх нарахування у відповідні податкові періоди не заперечував представник позивача та підтверджується матеріалами справи.

У звязку з чим, вказані обставини, які визнаються сторонами, не потребують доказуванню у розумінні ч. 3 ст. 72 КАС України.

Разом з тим представник позивача наполягав на тому, що невірне визначення податкових зобовязань з податку з доходів фізичних осіб було самостійно встановлено та виправлено в бухгалтерському обліку позивача до початку перевірки, тому нарахування вказаних зобовязань та застосування штрафних санкцій, передбачених підпунктом 17.1.9 пункту 17.1. статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року є необґрунтованим.

Перевіряючи правомірність позиції позивача в цій частині, суд зазначає наступне.

Підпунктом 8.1.2 Закону пункту 8.1. статті 8 України "Про податок з доходів фізичних осіб" встановлено, що податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду.

Як передбачено підпункту 16.3.5 пункту 6.3. статті 16 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного місцевого бюджету несе юридична особа або її уповноважений підрозділ, що нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід.

Відповідно до п. 20.1 ст. 20 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", розмір штрафних (фінансових) санкцій за порушення норм Закону та підстави для їх застосування визначаються законом, що регулює такі питання, якщо інше не встановлене нормами Закону.

Для податкових агентів, яким в даному випадку є позивач, штрафні (фінансові) санкції за порушення, допущені при несплаті (неперерахуванні) податку з доходів фізичних осіб при його утриманні з платників податків під час виплати доходів, визначено у ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Відповідно до пункту 1.5 статті 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" штрафну санкцію (штраф) визначено як плату у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, установлених відповідними законами.

Таким чином, штрафні санкції, передбачені п. 17.1. ст. 17 Закону є адміністративними санкціями у розумінні норм цього закону. Суд підкреслює, що цій закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, а також визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Підпунктом 17.1.9 пункту 17.1. ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року визначено, що у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу).

Таким чином, умовою відповідальності за своєчасне та повне перерахування сум податку до бюджету юридичної особи є факт нарахування (виплати) оподатковуваного доходу на користь фізичної особи - платника податку, тобто достатньо, щоби податковий агент виплатив доход фізичній особі без попереднього утримання та нарахування податку з доходів фізичних осіб.

Разом з тим, абзацам 5 пункту 17.2. статті 17 зазначеного Закону передбачена пряма норма, відповідно до якої при самостійному донарахуванні суми податкових зобов'язань адміністративні штрафи не накладаються.

Аналіз наведеної норми Закону дає підстави для висновку, що при вирішенні питання щодо застосування міри відповідальності, передбаченої, зокрема, підпунктом 17.1.9 пункту 17.1. ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року визначальним є встановлення під час перевірки, чи здійснено платником податку самостійне донарахування суми податкових зобовязань, чи ні. При цьому, виходячи з наведеної норми законодавства не має правового значення, чи перераховані податкові зобовязання до початку перевірки, чи ні.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем до початку перевірки здійснено донарахування податкових зобовязань з податку з доходів фізичних осіб, що відображено в бухгалтерському обліку підприємства, а саме: в травні 2010 року нараховані податкові зобовязання з податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 1967,06 грн., в тому числі: за травень 2010 року у сумі 525,79 гривень, перерахунок податкових зобовязань з податку з доходів фізичних осіб за попередні періоди у сумі 1286,46 гривень, який включає донарахування податкових зобовязань по 18 особовим рахунком за податкові періоди лютий, березень, травень, червень, липень, листопад 2009 року на загальну суму 894,67 гривень та донарахування податкових зобовязань з податку з доходів фізичних осіб по 4 особовим рахункам за 1 квартал 2010 року на суму 391,05 грн. ( 894,67 (донарахування по 18 особовим рахунком за податкові періоди лютий, березень, травень, червень, липень, листопад 2009 +391,05 (донарахування по 4 особовим рахункам за 1 квартал 2010 року) =1286,46 грн. + 525,79 (нарахований податок з доходів фізичних осіб за травень 2010 року) = 1967,06 грн. . Зазначена обставини підтверджується копіями особових рахунків по 18 особам, журналом-ордером і відомостями по рахунку 64.1.1. податок з доходів фізичних осіб за 1 квартал 2010 року, зведенням нарахування та утримання за травень 2010 року, оборотами по рахунку 64.1.1., розрахунково-платіжною відомістю за травень 2010 року та іншими документами.

Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на ту обставину, що позивачем до початку перевірки не наданий уточнюючий розрахунок форми 1ДФ за попередні періоди лютого, березня, травня, червня, липня, листопада 2009 р., та на норми п. 17.2. статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року, які, зокрема, передбачають, що єдиною підставою для звільнення платника податку від відповідальності є подання відповідної декларації з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 17.2. статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку,

б) або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку, суд вважає, що зазначений пункт .

При цьому, згідно абзацу 2 пункту 17.2 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються лише якщо після подачі декларації за звітний період платник подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період.

Разом з тим, пунктом 1.11 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року визначено, що податкова декларація, розрахунок - це документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу). Податковий розрахунок ф. N 1ДФ не є декларацією (розрахунком) у розумінні зазначеної норми Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року, оскільки ним визначені нараховані та сплачені зобовязання з податку з доходів фізичних осіб.

Таким чином, виходячи з правової природи податкових зобовязань з податку з доходів фізичних осіб, їх особливого нарахування, відображення та сплати, суд вважає, що зазначені пункти Закону не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Як було зазначено вище, згідно абзацам 5 пункту 17.2. статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року при самостійному донарахуванні суми податкових зобов'язань адміністративні штрафи не накладаються, тому посилання податкового органу на необхідність подачі уточнюючого розрахунку з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, суд вважає необґрунтованим.

Враховуючи те, що податковим агентом донарахований податок з доходів фізичних осіб до початку перевірки податковим органом, нарахування штрафних санкцій з цього податку законодавством не передбачено.

З тих же міркувань, суд вважає, що не підлягає застосуванню також норма підпунктом "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону N 2181-III, відповідно до якої контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях, оскільки платником податку самостійно донараховані та відображені у бухгалтерському обліку податкові зобовязання з податку з доходів фізичних осіб за попередні періоди до початку перевірки, що могло (повинно) бути встановлено працівниками податкового органу під час перевірки.

Виходячи з встановлених судом обставини та наведених норм податкового законодавства, суд дійшов висновку, що у відповідача не було правових підстав для нарахування податкових зобовязань з податку з доходів фізичних осіб за основним платежем - 894,67 грн., за штрафними санкціями 1789,34 грн., оскільки податкові зобовязані з податку з доходів фізичних осіб у звязку з порушенням абзацу 3 підпункту 6.5.1. пункту 6.5. статті 6 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" були самостійно донараховані платником податку, до початку перевірки.

Частиною 3 статті 2 КАС України передбачені основні принципи адміністративної юстиції, дотримання яких субєктом владних повноважень є складовою частиною демократичного суспільства у державі.

Разом з тим, враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що спірні податкові повідомлення рішення в частині нарахування податкових зобовязань з податку з доходів фізичних осіб за основним платежем у розмірі 894,67 грн., за штрафними санкціями 1789,34 грн. не відповідають основним принципам адміністративної процедури, а відтак є протиправними, що є наслідком їх скасування.

Відповідно до частини 2 статті 11 суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб. Приймаючи до уваги, що позивач невірно зазначив позовні вимоги про визнання недійсними податкові повідомлення-рішення, а не про визнання їх протиправними, як це передбачено для актів індивідуальної дії, суд вважає можливим в цій частини вийти за межі позовних вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав та інтересів сторін по справі.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Під час судового засідання, яке відбулось 05.10.2011 року, були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено у повному обсязі 10.10.2011 року.

Керуючись ст.ст. 160-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим №0002131701/0 від 08.07.2010 року, №0002131701/1 від 14.09.2010 року, №0002131701/2 від 22.10.2010 року, №0002131701/3 від 05.11.2010 року в частині нарахування податкових зобовязань з податку з доходів фізичних осіб за основним платежем у розмірі 894,67 грн., за штрафними санкціями 1789,34 грн.

3.Стягнути на користь Відкритого акціонерного товариства «Кримхліб» судовий збір у розмірі 3,40 гривень.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя <підпис >Тоскіна Г.Л.

<Текст >