Постанова № 21671973, 12.07.2011, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 липня 2011 р. (17:54) Справа №2а-6114/11/0170/15 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючої судді Тоскіної Г.Л., при секретарі Рульовій О.О., за участю: представника позивача - Заяц С.В., Кулага І.О.

представника відповідача Мірошниченко К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Відкритого акціонерного товариства «Сімферопольський комбінат хлібопродуктів»

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим

про скасування податкового повідомлення-рішення

Суть спору: до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки звернулось з адміністративним позовом Відкрите акціонерне товариство «Сімферопольський комбінат хлібопродуктів» (далі позивач) до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим (далі відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим № 0004402301 від 17.05.2011 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що посадовими особами Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ВАТ «Сімферопольський комбінат хлібопродуктів» з питань достовірності формування податкового кредиту за період лютий 2011 року. За результатам перевірки був складений акт № 5477/23-7/00951971 від 28.04.2011 року, яким встановлено порушення п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 розділу V Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 397350,00 грн. На підставі зазначеного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004402301 від 17.05.2011 року суму 397350,00 гривень, в тому числі, за основним платежем 397350,00 гривень, за штрафними санкціями 1,00 грн. Позивач зазначає, що спірне рішення прийнято з порушенням норм діючого законодавства, відповідачем невірно застосовані норми Податкового кодексу України, тому спірне рішення підлягає скасуванню. Позивач зауважує, що податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Представники позивача підкреслюють, що факт здійснення господарської операції підтверджується первинними бухгалтерськими документами, господарська операція спрямована на реальне настання правових наслідків - отримання прибутку, тому висновки податкового органу щодо безтоварності операції не відповідаюють фактичним обставинам справи.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 26.05.2011 року було відкрите провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Представники позивача в судовому засіданні наполягали на задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав, наведених у адміністративному позові, надали пояснення по суті спору.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував зазначивши, що податкове повідомлення рішення, оскаржуване позивачем, прийнято за результатами проведеної перевірки у звязку з виявленими порушеннями податкового законодавства з боку позивача, на підставі та в межах закону, тому підстав для його скасування немає.

В обґрунтування правової позиції представник відповідача зазначив про встановлення під час перевірки взаємовідносин позивача з ТОВ «Агрооіл групп». Разом з тим під час перевірки не виявлено первинних бухгалтерських документів, які підтверджують рух товарів від продавця до перевізника, до покупця, а також документів, які підтверджують прийняття, оприбуткування та відвантаження товарів, не встановлено факт передачі товарів від продавця до покупця. Під час перевірки також встановлена відсутність необхідних умов для здійснення господарської операції, а саме: відсутні трудові ресурси та необхідні машини, механізми та обладнання для здійснення господарської діяльності у постачальника товарів - ПП «Дніпротехенергобуд» - по ланцюгу, у звязку з чим операції між ТОВ «Агрооіл групп» та ВАТ «Сімферопольський комбінат хлібопродуктів» носять фіктивний характер та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а здійснені з метою отримання податкової вигоди шляхом формування «штучного» податкового кредиту по ланцюгу.

В обґрунтування правової позиції представник відповідача надав письмові заперечення на адміністративний позов.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши доказі по справі в їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Враховуючи субєктний склад сторін та правову природу спірних правовідносин, а також те, що спір, який виник між сторонами по справі, є публічно-правовим, інший порядок оскарження рішення податкового органу для позивача чинним законодавством не передбачений, справу належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.

Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо скасування податкового повідомлення - рішення, суд зобовязаний перевірити, чи є правомірними дії відповідача у звязку прийняттям такого повідомлення рішення, яким позивачеві визначені податкові зобовязання з податку на додану вартість та нараховані штрафні санкції.

Судом встановлено, що ВАТ «Сімферопольський комбінат хлібопродуктів» є юридичною особою, зареєстрованою виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради 31.07.1998 року, про що свідчить Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №433154, є платником податків і зборів, в тому числі податку на додану вартість.

Судом встановлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ВАТ «Сімферопольський комбінат хлібопродуктів» з питань достовірності формування податкового кредиту за період лютий 2011 року.

За результатам перевірки був складений акт № 5477/23-7/00951971 від 28.04.2011 року, яким встановлено порушення п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 розділу V Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 397350,00 грн. Не погодившись з висновками акту перевірки позивач надав письмові заперечення на акт перевірки, які податковим органом залишені без задоволення.

На підставі зазначеного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004402301 від 17.05.2011 року суму 397350,00 гривень, в тому числі, за основним платежем 397350,00 гривень, за штрафними санкціями 1,00 грн.

Перевіряючи обґрунтованість нарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість та штрафних санкцій ВАТ «Сімферопольський комбінат хлібопродуктів», суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим Кодексом України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Суд зазначає, що згідно з пунктом 200.1. ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до підпункту 14.1.156. пункту 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

За підпунктом 14.1.181. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

Відповідно до пункту 198.3. статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.1. статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно до пункту 198.2. статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, оплата товарів (послуг) відповідно до умов договору або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Отже, виходячи зі змісту наведених норм Податкового кодексу України, до податкового кредиту підлягає включенню частина податку, сплачена (нарахована) платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам з метою подальшого використання у господарської діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що у періоді, що перевірявся, ВАТ «Сімферопольський комбінат хлібопродуктів» мав господарські відносини з ТОВ «Агрооіл групп» на підставі договору постачання №16/02 від 16.02.2011 року.

Відповідно до умов договору Постачальник був зобовязаний передати у власність, а Покупець прийняти і оплатити олію соняшникову нерафіновану 1 ґатунку у відповідності до специфікації у кількості 225 тон на загальну суму 2384100,00 грн., в тому числі ПДВ 397350,00 грн.

Судом встановлено, що позивачем від ТОВ «Агрооіл групп» був отриманий товар олія соняшникова у кількості 225 тон на загальну суму 2384100,00 грн., в тому числі ПДВ 397350,00 грн., що підтверджується видатковими накладними.

У відповідності до вимог податкового законодавства позивачем від постачальника отримані податкові накладні на загальну суму 2384100,00 грн., в тому числі ПДВ 397350,00 грн. Зазначені суми податку на додану вартість, згідно отриманих податкових накладних, були включені ВАТ «Сімферопольський комбінат хлібопродуктів» до складу податкового кредиту у Деклараціях з податку на додану вартість за лютий 2011 року.

У подальшому зазначений товар на підставі договору зберігання №3-02/11 від 02.02.2011 року був переданий ТОВ «Агрооіл групп», що підтверджується копією договору та акту приймання-передачі №1 від 28.02.2011 року. Відповідно до акту приймання (повернення) майна зі зберігання №1/1 від 01.04.2011 року товар був повернутий позивачу та переданий на комісію для реалізації на експорт згідно договору комісії №25/11 від 25.03.2011 року між позивачем та ПП «Диабаз-2007». У звязку з застосуванням відносно позивача Міністерством економіки України спеціальних санкцій, зазначений договір був достроково припинений, товар за актом приймання-передачі №2 від 15.05.2011 року повернутий позивачу і у подальшому переданий на зберігання відповідно до договору зберігання №3-3-03/11 від 21.03.2011 року згідно акту приймання майна на зберігання №5 від 15.05.2011 року

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем була сплачена вартість олії соняшникової, що підтверджується платіжними дорученнями.

Таким чином, судом встановлено, що суми податку на додану вартість були сплачені ВАТ «Сімферопольський комбінат хлібопродуктів», зазначені суми увійшли до складу ціни придбаних товарів та були перераховані на розрахунковій рахунок постачальника ТОВ «Агрооіл групп».

Відповідно до пункту 184.1. ст. 184 Податкового кодексу України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Судом встановлено, що ТОВ «Агрооіл групп» у період, коли ним були виписані податкові накладні, було зареєстроване платником податку на додану вартість.

Таким чином, із врахуванням вищезазначених обставин суд приходить до висновку, що на момент складання податкових накладних ТОВ «Агрооіл групп» було юридичною особою, було зареєстровано як платник податку на додану вартість і тому відповідно до вимог Податкового кодексу України мало право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

Суд зазначає, що згідно положень пункту 198.2. статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається, зокрема, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Позивачем суми ПДВ були включені у склад податкового кредиту у тому звітному періоді, у якому були отримані товари, що підтверджено податковими накладними, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було б безпідставним.

Таким чином, суд приходить до висновку про додержання позивачем вимог пункту 198.2. статті 198 Податкового кодексу України щодо періоду формування податкового кредиту та, як слідство, про відсутність порушення позивачем положень цієї норми Закону.

Сукупний аналіз вищезазначених норм Податкового кодексу України свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, який містить в собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Фактичне отримання товару позивачем для подальшого використання у господарській діяльності, зокрема з метою реалізації на експорт, також підтверджено матеріалами справи

Таким чином судом достовірно встановлено товарність операції щодо отримання товару позивачем від ТОВ «Агроіл групп».

Посилання представника відповідача на відсутність у контрагента ТОВ «Агроіл групп» ПП»Дніпротехенергобуд» необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності, а саме: трудових ресурсів (персоналу), основних фондів, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів, що, на думку представника відповідача, свідчить про нікчемність договору між позивачем та ТОВ «Агрооіл групп», суд вважає необґрунтованим виходячи з встановленої товарності господарської операції між позивачем та ТОВ «Агрооіл групп» та відсутності доказів отримання товару від інших ніж ТОВ «Агрооіл групп» постачальників.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ст. 174 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод. Суб'єкти господарського зобов'язання - це учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), порушення якої згідно до ч. 1 ст. 207 ГК України тягне за собою визнання його судом недійсним повністю або в частині.

Як вбачається із вищевикладеного, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності господарського зобов'язання та для дійсності угоди (правочину), співпадають.

Виходячи з положень розділу IV ГК України, господарські зобов'язання виникають на підставі угод, фактично складаючи їх суть, тобто ці два поняття співвідносяться як форма та зміст.

Отже, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті З Господарського кодексу України є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

В даному випадку між ТОВ «Агрооіл групп» та позивачем був укладений договір постачання, відповідно до умов якого останній отримував товар. Матеріалами справи підтверджується, що для виконання господарської операції ТОВ «Агрооіл групп» мало всі необхідні дозвільні документи, а саме експлуатаційний дозвіл, висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи, свідоцтво про атестацію, складські приміщення, що підтверджується договором оренди від 14.08.2006 року.

Матеріали справи підтверджують виконання умов договору. Оплата за договорами була здійсненна позивачем в повному обсязі.

Зазначене свідчить про те, що укладення договору постачання було спрямоване на реальне настання правових наслідків і при виконанні договору кожна сторона діяла в межах діючого законодавства України.

Таким чином, викладене спростовує висновок відповідача, що даний правочин є нікчемним та суперечить інтересам держави та суспільства.

Згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином, умовою визнання правочину нікчемним, у даному випадку, є встановлення факту здійснення діяльності без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, в зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Виходячи з встановлених судом обставин, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем факту здійснення діяльності позивачем без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків. Крім того, зазначені висновки податкового органу спростовуються матеріалами справи, а відтак не має підстав вважати договір постачання, який укладений між позивачем та ТОВ «Агрооіл групп», нікчемним.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Обставини щодо фактичності здійснення господарської операції з придбання продукції у ТОВ «Агрооіл групп», на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, відповідачем спростовані не були.

Відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету або мали ознаки фіктивного підприємництва тощо.

Податковий орган також не подав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення названої операції з поставки товару було одержання позивачем податкової вигоди. Не зазначено відповідачем й інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність платника (позивача у справі).

На думку суду, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (по ланцюгу), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Звідси власне відсутність доказів сплати постачальниками позивача по ланцюгу ПДВ до бюджету не може слугувати достатньою підставою для зменшення податкового кредиту при відсутності обставин, які б свідчили про недобросовісність позивача як платника ПДВ.

На підставі викладеного суд прийшов до висновку, що у відповідача не було правових підстав для нарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість на суму 397350 гривень, штрафних санкцій у розмірі 1 грн., нарахованих у звязку із виключенням цієї суми з податкового кредиту, який був сформульований відповідно до податкових накладних у період їх фактичного отримання позивачем.

Враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми законодавства суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Разом з тим суд визначає, що згідно до ч.2 ст.162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову зокрема про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень. Протиправність може полягати у незаконності чи невідповідності іншому правовому акту з вищою юридичною силою. По-друге, суд повинен скасувати рішення чи окремі його положення, якщо йдеться про правовий акт індивідуальної дії. Застосовуючи принцип диспозитивності суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. У даному випадку для повного захисту прав позивача суд вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим № 0004402301 від 17.05.2011 року.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Під час судового засідання, яке відбулось 12.07.2011 року, були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено у повному обсязі 15.07.2011 року

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим № 0004402301 від 17.05.2011 року

3.Стягнути на користь Відкритого акціонерного товариства «Сімферопольський комбінат хлібопродуктів» з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3,40 гривень.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Тоскіна Г.Л.