Рішення № 21662237, 14.02.2012, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" лютого 2012 р. Справа № 6/154-11

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства “Міжнародний аеропорт «Бориспіль” до Закритого акціонерного товариства «АЕРОСВІТ” про стягнення боргу,

представники:

позивача :ОСОБА_1 (дов.№ 35-80-7 від 03.01.2012р.),

відповідача:ОСОБА_2 (дов. № 138-2011-1 від 22.12.2011р.).

СУТЬ СПОРУ:

У грудні 2011 року Державне підприємство “Міжнародний аеропорт «Бориспіль” (далі позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Закритого акціонерного товариства «АЕРОСВІТ” (далі відповідач) про стягнення боргу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобовязань за договором № 02-26.22-369 про теплопостачання від 01.04.2003р., щодо сплати вартості отриманої теплової енергії за встановленими тарифами (цінами) в термін, передбачений договором. У звязку з цим, на думку позивача, за відповідачем утворився борг у сумі 232191,43 грн, з яких: 208391,49 грн - основний борг; 18658,73 грн - пеня; 1529,85 грн - інфляційні та 3611,36 грн - 3% річних.

Ухвалою господарського суду Київської області від 19.12.2011р. порушено провадження у справі № 6/154-11 та призначено її до розгляду на 17.01.2012р.

Розгляд справи неодноразово було відкладено з підстав, передбачених ст. 77 ГПК України.

Представник позивача у судовому засіданні 14.02.2012р. позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у його письмових запереченнях № 1-023 від 30.01.2012р.

14.02.2012р. відповідно до частини другої статті 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

УСТАНОВИВ:

01.09.2003р. між Державним міжнародним аеропортом «Бориспіль”, найменування якого змінено на Державне підприємство “Міжнародний аеропорт «Бориспіль” (далі аеропорт, позивач у справі) та Закритим акціонерним товариством «АЕРОСВІТ” (далі клієнт, відповідач у справі) було укладено договір № 02-26.22-369 про теплопостачання (далі договір), відповідно до умов якого (п. 1.1.) аеропорт постачає, а клієнт споживає теплову енергію для обєктів клієнта, вказаних в додатку № 1 (додаток в редакції № 2 до додаткової угоди № 2 до договору), який є невідємною частиною договору. При виконанні умов договору сторони керуються діючими правилами користування електричною та тепловою енергією.

Відповідно до п. 3.1. договору в редакції пункту, викладеній в додатковій угоді № 1 від 17.08.2007р. до договору щомісячна сплата клієнта та користь аеропорту за договором складається з оплати за спожиту теплову енергію за ціною, що встановлена аеропортом за погодженням з Бориспільською міською радою.

Ціни на послуги можуть змінюватися у разі зміни витрат аеропорту, повязаних з наданням цих послуг та в інших випадках, передбачених чинним законодавством України. Аеропорт зобовязаний повідомити клієнта у письмовій формі (рекомендованим листом або вручити уповноваженій особі під розписку) не пізніше, 15 днів до введення їх в дію, а клієнт зобовязаний прийняти їх для розрахунків. В разі відмови від застосування нових тарифів, договір вважається таким, що припинив свою дію (п. 3.2. договору в узгодженій редакції від 17.08.2007р.).

Так, на виконання вимог п. 3.2. договору, аеропорт повідомив клієнта про зміну з 01.01.2011р. тарифів на комунальні послуги, в тому числі на послуги з постачання теплової енергії, що підтверджується листом позивача № 01-22-6901 від 14.12.2010р, який було отримано відповідачем 15.12.2010р. за номером 1-1-03/2239.

Пунктом 2.1.7 договору в редакції пункту, викладеній у додатковій угоді № 1 до договору сторони домовилися про те, що аеропорт щомісячно, до 10-го числа місяця, наступного за місяцем, в якому надавалися послуги, виставляє клієнту рахунок з врахуванням змінених цін, до якого включена оплата за даним договором за місяць та надає акт прийняття-здачі послуг, який є контролюючим та звітним документом сторін щодо якості надання-отримання послуг.

Як визначено сторонами у п. 3.3. договору, клієнт, з 10-го числа місяця, що слідує за звітним, самостійно одержує в бухгалтерії аеропорту рахунок та акт виконаних послуг. Сплата рахунку проводиться клієнтом до 20-го числа того ж місяця. Акт виконаних послуг клієнт зобовязаний підписати та повернути в бухгалтерію аеропорту протягом 5-ти банківських днів з дня його отримання. Якщо протягом пяти днів акт виконаних послуг не буде повернутий аеропорту, він вважається підписаним сторонами.

Як свідчать матеріали справи, позивач передав, а відповідач отримав теплову енергію за період, зокрема за лютий 2010р. на суму 169983,67 грн та за жовтень 2011р. на суму 38407,82 грн, разом 208391,49 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями Актів приймання-передачі наданих послуг від 28.02.2011р. та від 31.10.2011р. відповідно.

З актів приймання-передачі наданих послуг вбачається, що сторонами спору підписано акти без зауважень та за відсутності з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору, тобто, відповідач не заперечував щодо обсягів, та вартості отриманої теплової енергії під час підписання цих актів.

На думку позивача, спір у даній справі виник з причин не виконання відповідачем свого обовязку з оплати вартості отриманої теплової енергії за актом прийняття-здачі виконаних послуг від 28.02.2011р. та за актом прийняття-здачі виконаних послуг від 31.10.201р. При цьому, позивач вказує, що послуги по передачі теплової енергії були виконані на підставі укладеного з відповідачем договору 02-26.22-369 від 01.09.2003р.

Окрім того, позивач зазначає, що на виконання умов договору 02-26.22-369 про теплопостачання від 01.09.2003р., він виставляв відповідачу рахунок-фактуру № 762/65 від 28.02.2011р. та рахунок-фактуру № 762/315 від 31.10.2011р.

Тобто позивач, заявляючи вимогу про стягнення з відповідача грошових коштів у звязку з порушенням відповідачем умов договору, обґрунтує свої позовні вимоги саме договором № 02-26.22-369 про теплопостачання від 01.09.2003р.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, що стверджують позов, зокрема факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Перевіривши надані позивачем акти прийняття-здачі виконаних послуг та рахунки-фактури судом встановлено, що зі змісту акту прийняття-здачі виконаних послуг від 31.10.2011р. та рахунку-фактури № 762/315 від 31.10.2011р. на суму 38407,82 грн вбачається, що надання послуг відбувалося згідно іншого договору - № 02-26.22-369/л-3 від 24.10.2008р., в той час як позивач обґрунтовує свої позовні вимоги невиконанням відповідачем умов договору № 02.26.22-369 від 01.09.2003р.

Дана обставина також вказує на те, що в період дії договору 02-26.22-369 від 01.09.2003р. між сторонами існував інший договір, а саме договір 02-26.22-369/л-3 від 24.10.2008р.

Суд звертає увагу на те, що в ухвалах суду було запропоновано позивачу подати суду докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, однак останній не скористався своїм процесуальним правом, передбачене ст. 22 ГПК України, заяву про зміну підстави позову, тобто зміну обставин, на яких ґрунтується вимога позивача за договором, позивач до суду не подав, що безпосередньо вказує про намір позивача.

Окрім того, позивач не подав і копію договору № 02.26.22-369/Л-3 від 24.10.2008р., який зазначений у акті прийняття-здачі виконаних послуг від 31.10.2011р. та рахунку-фактурі № 762/315 від 31.10.2011р. на суму 38407,82 грн на підтвердження існування цього договору та обґрунтування своїх позовних вимог за цим договором.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Обовязок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про не доведеність позивачем тієї обставини, що послуги з передання відповідачу теплової енергії згідно акту прийняття-здачі виконаних послуг від 31.10.2011р. та рахунку-фактури № 762/315 від 31.10.2011р. на суму 38407,82 грн було здійснено саме на підставі договору № 02-26.22-369 від 01.09.2003р. на виконання умом якого обґрунтовано позовні вимоги, у звязку з чим у задоволені позову в частині стягнення 38107,82 грн основного боргу за договором № 02-26.22-369 від 01.09.2003р. суд відмовляє.

Водночас, слід зазначити, що позивач не позбавлений права звернутися з новим позовом до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів про стягнення з відповідача вищезазначених коштів на підставі договору № 02-26.22-369/Л-3 від 24.10.2008р., сформулювавши свою вимогу з урахуванням положень п. 2 ч. 1. ст. 62 ГПК України.

Оцінивши наявні в матеріалах справи копії акту прийняття-здачі виконаних послуг від 28.02.2011р. та рахунку-фактури № 762/65 від 28.02.2011р. на суму 169983,67 грн, господарський суд встановив, що вони оформлені сторонами на виконання взятих на себе зобовязань за договором № 02-26.22-369 від 01.09.2003р.

Таким чином, за наслідками дослідження матеріалів справи, судом встановлено, що позивач виконав взяті на себе зобовязання щодо надання послуг з передання теплової енергії відповідачу у сумі 169983,67 грн у відповідності до вимог договору № 02-26.22-369 від 01.09.2003р.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач свої обовязки за договором в частині оплати вартості наданих послуг належним чином не виконав, вартість отриманої теплової енергії у розмірі 169983,67 грн не оплатив, у звязку з чим позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Таким чином, на час подання позову до суду, вартість неоплаченої відповідачем теплової енергії за договором №№ 02-26.22-369 від 01.09.2003р./рахунком-фактурою № 762/65 від 28.02.2011р. становить 169983,67 грн.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обовязків є договори та інші правочини.

Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами виникли зобовязання, які мають ознаки договору про надання послуг, згідно якого, відповідно до ст. 901 ЦК України, 1. За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Крім цього, згідно з п. 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 року за № 1198, споживач теплової енергії зобовязаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Згідно з ч. 1 ст. 530, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.ст. 251, 252 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Так, відповідно до п. 2.1.7 договору в редакції пункту, викладеній у додатковій угоді № 1 до договору сторони домовилися про те, що позивач щомісячно, до 10-го числа місяця, наступного за місяцем, в якому надавалися послуги, виставляє відповідачу рахунок з врахуванням змінених цін, до якого включена оплата за даним договором за місяць та надає акт прийняття-здачі послуг, який є контролюючим та звітним документом сторін щодо якості надання-отримання послуг.

Відповідач заперечує щодо факту отримання акту прийняття-здачі виконаних послуг від 28.02.2011р. та рахунку-фактури № 762/65 від 28.02.2011р. на суму 169983,67 грн з тих підстав, що їх отримання нічим не підтверджено, а копії реєстрів, доданих позивачем до справи не є належним доказом, оскільки з них неможливо встановити хто і що за цим реєстром отримував.

Однак, враховуючи п. 3.3. договору, згідно з яким відповідач, з 10-го числа місяця, що слідує за звітним, самостійно одержує а бухгалтерії аеропорту рахунок та акт виконаних послуг. Сплата рахунку проводиться клієнтом до 20-го числа того ж місяця. Акт виконаних послуг клієнт зобовязаний підписати та повернути в бухгалтерію аеропорту протягом 5-ти банківських днів з дня його отримання. Якщо протягом пяти днів акт виконаних послуг не буде повернутий аеропорту, він вважається підписаним сторонами.

Враховуючи зміст п. 3.3. договору, суд дійшов висновку, що обовязок про отримання рахунків покладено договором на відповідача.

Також судом враховано, що акт прийняття-здачі виконаних послуг від 28.02.2011р., згідно договору № 02-26.22-369 від 01.09.2003р., підписаний відповідачем без заперечень (а.с. 70, том. 1), що спростовує твердження відповідача про неотримання вказаного акту.

Окрім того, згідно договору, сплата рахунку проводиться відповідачем до 20-го числа того ж місяця, що вказує про те, що сплата не стоїть під умовою надіслання чи отримання відповідачем рахунку на оплату переданої теплової енергії.

Таким чином, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів розрахунків в рахунок оплати боргу (169983,67 грн) за договором № 02-26.22-369 від 01.09.2003р. /рахунком-фактурою № 762/65 від 28.02.2011р., судом встановлено, що прострочення виконання обовязку по оплаті вартості отриманої відповідачем теплової енергії за актом прийняття-здачі виконаних послуг від 28.02.2011р. та рахунком-фактурою № 762/65 від 28.02.2011р. на суму 169983,67 грн згідно договору № 02-26.22-369 від 01.09.2003р. настав 21.03.2011р.

Відтак, враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що відповідачем порушено вимоги положення п. 3.3. договору (порядок здійснення розрахунків), оскільки, доказів сплати вартості отриманої за договором теплової енергії відповідач суду не надав.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відтак, факт прострочення виконання відповідачем своїх зобовязань перед позивачем щодо оплати вартості спожитої теплової енергії доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Таким чином, за відсутністю в матеріалах справи доказів оплати відповідачем вартості отриманої теплової енергії за договором № 02-26.22-369 від 01.09.2003р./рахунком-фактурою № 762/65 від 28.02.2011р. у розмірі 169983,67 грн, господарський суд дійшов висновку, що на момент розгляду спору у суді борг відповідача перед позивачем за договором № 02-26.22-369 від 01.09.2003р. становить 169983,67 грн.

Відповідно до ст. 193 ГК України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

У відповідності до ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобовязання, яке виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України.

Відповідач, на якого, відповідно до вимог ст. ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, покладається обовязок доказування, не надав доказів на підтвердження проведення оплати за отриману теплову енергію по договору.

Ні копій платіжних доручень, ні будь-яких інших доказів розрахунків в рахунок оплати боргу (169983,67 грн) за договором № 02-26.22-369 від 01.09.2003р. /рахунком-фактурою № 762/65 від 28.02.2011р. відповідачем надано не було.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки, станом на день прийняття рішення у справі, відповідач не оплатив надані позивачем послуги, зазначений факт відповідачем не спростовано, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 169983,67 грн заборгованості по сплаті наданих послуг з теплопостачання за актом прийняття-здачі виконаних послуг від 28.02.2011р. та рахунком-фактурою № 762/65 від 28.02.2011р. згідно договору № 02-26.22-369 від 01.09.2003р. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

У звязку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобовязання за договором, позивач також просить суд стягнути з відповідача 18658,73 грн пені нараховану за такі періоди:

з 21.03.2011р. по 01.12.2011р. на суму 169983,67 грн 18479,32 грн пені,

з 21.11.2011р. по 01.12.2011р. на суму 38407,82 грн 179,41 грн пені.

Окрім того, на виконання вимог ухвали суду позивачем надано розрахунок пені нараховану за шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконане. Однак, позивач зазначає, що правильним періодом за який необхідно стягнути з відповідача пеню є період, більший ніж шість місяців. В обґрунтування такого стоку нарахування пені позивач посилається на п. 3.4. договору, відповідно до якого, пеня нараховується за кожний день прострочення, та на ст. 232 ГК України, яка визначає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконане.

Тобто, на думку позивача, умова договору щодо нарахування пені за кожний день прострочення і є тією умовою про встановлення іншого ніж шість місяців періоду згідно закону.

Однак суд не погоджується з такими доводами позивача враховуючи наступне.

Як визначено в п. 3.4. договору, стягнення заборгованості по оплаті здійснюється з нарахуванням пені за кожний день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на час надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, як це передбачено статтею 218 Господарського кодексу України.

В ч. 2 ст. 217 ГК України зазначається, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Як зазначено в статті 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 3 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, здійснивши аналіз вищезазначених норм права та п. 3.4. договору, господарський суд дійшов висновку про помилковість твердження позивача, що умова про стягнення пені за кожний день прострочення є умовою про встановлення іншого ніж шість місяців згідно закону, оскільки, вираз за кожен день прострочення виконання є про дубльованим в договорі визнанням пені у розумінні ч. 3 ст. 549 ЦК України, та ніяким чином не свідчить про те, що сторони визначили більш тривалий період нарахування пені, ніж той що визначений ч. 6 ст. 232 ГК УКраїни.

Відтак, господарський суд встановив, що наданий позивачем розрахунок пені є необгрунтованим, у звязку з чим заявлена вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи строки виникнення зобовязання за договорами, період нарахування пені, у відповідності до вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України та п. 4.3. договору, вимоги Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», господарський суд здійснив власний розрахунок пені за такою формулою:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення

169983,6721.03.2011

-

21.09.20111857.7500 %0.042 %*13354,20

Оскільки вірна сума пені, за розрахунком суду, за вказаний період складає 13354,20 грн, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 18658,73 грн пені нарахованої на суму простроченого боргу (169983,67 грн) підлягає частковому задоволенню в сумі 13354,20 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення 179,41 грн пені нарахованої на суму простроченого боргу у розмірі 38407,82 грн, то суд у її задоволенні відмовляє, оскільки враховуючи, що пеня нараховується на прострочену заборгованість, а позивач, як вже встановлено судом вище, не довів про існування такого боргу відповідача за договором № 02-26.22-369 від 01.09.2003р. у сумі 38407,82 грн.

Крім того, у звязку з простроченням відповідачем зобовязань щодо проведення розрахунку за отримані послуги, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 3611,36грн та інфляційних втрат у сумі 1529,85грн.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки інфляційні втрати повязані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то господарський суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних.

Перевіривши заявлені до стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних, враховуючи часткову відмову у задоволені основного боргу та неможливості виходу за межі позовних вимог, господарський суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних у сумі 3576,64грн та стягнення інфляційних втрат у сумі заявленій позивачем - 1529,85 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 169983,67 грн основного боргу за договором № 02-26.22-369 від 01.09.2003р., 13354,20 грн пені, 1529,85 грн інфляційних втрат та 3576,64 грн 3% річних є правомірними, обґрунтованими, документально підтвердженими, відповідачем належним чином не запереченими та не спростованими, а тому підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача, пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Закритого акціонерного товариства «АЕРОСВІТ” (код 20048090) на користь Державного підприємства “Міжнародний аеропорт «Бориспіль” (код 20572069) 169983,67 грн основного боргу, 13354,20 грн пені, 1529,85 грн інфляційних втрат та 3576,64 грн 3% річних, а також 3768,88 грн судового збору.

3.В решті позову відмовити.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя А.Ф. Черногуз