Рішення № 21661729, 22.02.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 51/54922.02.12 За позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлокомфорт"

про стягнення 19 779,27 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники :

від позивача: Фінагіна В.Б.

від відповідача: не зявилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення 18659,64 грн. боргу за спожиту активну енергію, інфляційну складову боргу в сумі 114,38 грн., пеню в сумі 837,37 грн., 167,88 грн. 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань щодо сплати за спожиту електричну енергію відповідно до умов договору на постачання електричної енергії № 70795 від 06.07.2006р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2011 р. порушено провадження у даній справі, призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 23.01.2012 р. за участю представників сторін, яких зобовязано надати суду певні документи.

Розгляд справи відкладався у звязку з неявкою представників сторін та неналежним виконанням ними ухвали суду .

08.02.2012р. у судовому засіданні позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій зазначив про часткове погашення відповідачем суми основного боргу в розмірі 7000грн., а уточнений розрахунок ціни позову склав: 11659,64 грн. основний борг, 114,38грн. інфляційна складова боргу, 167,88грн. три відсотки річних, 837,37грн. пеня.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2012р. продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів за клопотанням позивача.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги.

Відповідач повідомлявся ухвалою суду про час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву та жодного іншого витребуваного судом доказу не подав, в судове засідання своїх представників не направляв, заявлені позовні вимоги не заперечив.

Конверти, що направлялися судом, на зазначену в позовній заяві та у витязі ЄДРПОУ юридичну адресу відповідача, були повернуті до Господарського суду міста Києва з приміткою пошти "за зазначеною адресою не проживає".

Згідно п. 15 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 р." у разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно із законом і дана особа своєчасно не повідомила про це господарський суд, інших учасників процесу, то всі наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому суд зазначає, що Вищий господарський суд України у п. 11 інформаційного листа від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" на запитання чи повинен господарський суд з'ясовувати фактичне місцезнаходження сторін у справі з метою повідомлення їх про час і місце судового засідання, зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Враховуючи те, що незявлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на надання відзиву та направлення представника для участі в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками судового процесу.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

06.07.2006 року між Акціонерною енергопостачальною компанією “Київенерго” (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Житлокомфорт» (споживач) було укладено договір № 70795 про постачання електричної енергії (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник електричної енергії постачає електричну енергію споживачу, а останній оплачує постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до нього, що є його невідємними .

Відповідно до п.п. 2.1.1, 2.1.2, 2.1.3 договору позивач зобовязувався виконувати умови даного договору, постачати споживачу електроенергію, як різновид товару, в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього договору (додаток «Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачу»), з дотриманням граничних показників якості електричної енергії, визначених державними стандартами, згідно з категорією струмоприймачів споживача відповідно до Правил устройства електроустановок, 6 видання, 1986р. (із змінами та доповненнями) та гарантованого рівня надійності електропостачання схем електропостачання, визначених Додатком «Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін», повідомляти споживача про всі зміни тарифів на електричну енергію письмово або через засоби масової інформації за пять днів до введення їх в дію.

А відповідач, в свою чергу, зобовязувався, виконувати договору, дотримуватись режиму споживання електричної енергії згідно з умовами розділу 5 цього Договору, оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків «Порядок розрахунків за електроенергію та зняття показань електролічильників споживачів»(п.п. 2.2.1, 2.2.2, 2.2.4 договору).

Відповідно до п. 9.5 договору останній набирає чинності з дня його підписання і укладається на термін до 31.12.2006р. Договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії жодною стороною не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

У письмових пояснення позивач зазначив, що від відповідача заяв про розірвання такого не надходило, ним такі не надсилались, тож договір №70795 від 06.07.2006р. є пролонгованим на наступні роки відповідно.

Відповідно до п.7.5 договору на підставі показань засобів обліку електричної енергії та умов додатка «Порядок розрахунків за електроенергію та зняття показань електролічильників споживачів» оформляються такі документи: акт про використану електричну енергію; акт про результати замірів електричної потужності.

Порядок розрахунків сторони погодили додатком 2Д до договору, п.п.1, 2, 3, 5 цього додатку передбачено, що розрахунковий період починається о 0 год. 00 хв. з першого числа кожного місяця та закінчується о 0 год. 00 хв. першого числа місяця, наступного за звітним. Споживач знімає показання лічильників 21 числа кожного місяця. Період між датами зняття показань засобів обліку прирівнюється до розрахункового періоду, тариф якого застосовується для розрахунків вартості електричної енергії. Щомісяця 22 числа споживач зобовязується направляти уповноваженого представника до постачальника електричної енергії за адресою: АДРЕСА_1 для надання звіту про використану електроенергію та документів, що підтверджують оплату за розрахунковий період. Крім цього, споживач надає завірений акт звіряння розрахунків за попередній період. Споживач здійснює повну поточну оплату вартості обсягу електричної енергії, заявленого на розрахунковий період, один раз за фактичними показаннями споживача електричної енергії до 15 числа місяця, наступного після розрахункового. На основі звіту про обсяги спожитої електроенергії споживачу виписується рахунок. Кількість спожитої споживачем електричної енергії визначається як різниця між загальною сумою споживання споживача та субспоживачів за наявності у останніх договору з постачальником електричної енергії. Постачальник електричної енергії може самостійно знімати показання електролічильників як візуально, так і за допомогою компютерної техніки та видавати споживачу платіжні документи для оплати електроенергії.

Пунктом 10 зазначеного додатку передбачено, що оплату електричної енергії споживач проводить виключно грошовими коштами. На поточний рахунок із спеціальним режимом використання перераховують: кошти за спожиту активну електричну енергію.

Як вбачається з матеріалів справи (звіти про використану активну електроенергію за період з березня по жовтень 2011 року, рахунки-розшифровки, акти приймання-передачі товарної продукції за березень 2001р. по жовтень 2011р. включно), за період з 01.03.2011 р. по 01.11.2011 р. позивачем поставлено, а відповідачем спожито електричну енергію на загальну суму 21759,79 грн., у свою чергу, відповідач за спожиту енергію розрахувався частково у сумі 10100,15грн., у звязку з чим у ТОВ «Житлокомфорт»станом на момент вирішення спору перед позивачем рахується заборгованість в розмірі 11659,64 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За своєю правовою природою укладений сторонами Договір є договором енергопостачання.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобовязаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Договір є двостороннім, якщо правами та обовязками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позов в частині стягнення основного боргу в розмірі 11659,64 грн. доведений та підлягає задоволенню. При цьому, вимоги позивача про стягнення боргу в розмірі сплачених відповідачем коштів у сумі 7 000 грн., не можуть бути задоволені, а факт їх сплати відповідачем ще до звернення позивача з позовом до суду (02.12.2011р.), свідчить про завищення позивачем розміру заявлених вимог, у звязку з чим позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Окрім того, у звязку з простроченням відповідачем своїх грошових зобовязань за договором № 70795 від 06.07.2006р. щодо оплати за спожиту активну електричну енергію, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 837,37 грн., інфляційну складову боргу в розмірі 114,38 грн. та 3% річних у розмірі 167,88 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобовязання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В силу положень договору (п.4.2.2) за внесення платежів, передбачених п.п. 2.2.4 2.2.5 цього договору, з порушенням термінів, визначених додатками «Порядок розрахунків за електроенергію та зняття показань електролічильників споживачів», споживач сплачує постачальнику електричної енергії пеню у розмірі 0,1% від суми боргу за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 згаданого Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Сума пені, що підлягає стягненню з відповідача розрахована позивачем виходячи з облікової ставки, встановленої постановою НБУ у відповідному розмірі у відношенні суми боргу, що виникла у період з березня 2011року по 16.11.2011року, та в межах встановленого законом строку (не більше ніж за 6 місяців), і складає 837,37 грн. (розрахунок є додатком до позовної заяви), вимоги про стягнення якої судом задовольняються.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобовязання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобовязання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Дослідивши розрахунок, наданий позивачем, суд погоджується з таким та задовольняє вимоги про стягнення з відповідача 114,38 грн. інфляційних втрат позивача.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобовязання за договором № 70795 від 06.07.2006р., тож з нього, в силу положень статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 167,88 грн. трьох відсотків річних.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати по оплаті судового збору згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Київенерго»задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлокомфорт" (04070, м. Київ, вул. Боричів Тік, б. 35, код 32853435) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго»(01001, м. Київ, площа І.Франка, 5, код 00131305) 11659 (одинадцять тисяч шістсот пятдесят девять) грн. 64 коп. основного боргу, 114 (сто чотирнадцять) грн. 38 коп. інфляційної складової боргу, 167 (сто шістдесят сім) грн. 88 коп. трьох відсотків річних, 837 (вісімсот тридцять сім) грн. 37 коп. пені, 911 (девятсот одинадцять) грн. 97 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Пригунова А.Б.