Рішення № 21659139, 15.02.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5/21515.02.12 За позовомОб'єднання співвласників багатоквартирного будинку "АДРЕСА_1"

до1. Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "4САЙД УК"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Комунальне підприємство Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на обєкти нерухомого майна

провизнання договору недійсним

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю б/н від 03.01.2012 р.;

ОСОБА_2 за довіреністю б/н від 28.09.2011 р.;

від відповідача-1: ОСОБА_3 за довіреністю № 828 від 28.12.2011 р.;

від відповідача-2: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "АДРЕСА_1" (далі позивач, ОСББ "АДРЕСА_1") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради (далі відповідач-1, Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва) та Товариства з обмеженою відповідальністю "4САЙД УК" (далі відповідач-2, ТОВ "4САЙД УК") про визнання недійсним Договору купівлі-продажу нежитлового приміщення 24.06.2008 р., укладеного між відповідачами щодо нежилих приміщень (літ. А) з № 1 по № 13 (групи приміщень № 20а) загальною площею 195, 00 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відчужене за оспорюваним договором нерухоме майно належало до спільної власності власників квартир будинку АДРЕСА_1, з огляду на що не могло бути відчужене відповідачем-1 на користь відповідача-2. При цьому, позивач стверджував, що спірне приміщення є допоміжним, а не нежитловим, оскільки в ньому розміщено технічне обладнання будинку, без вільного доступу до якого експлуатація житлового будинку неможлива. Враховуючи зазначене, посилаючись на приписи ст. ст. 203, 215 ЦК України позивач просив визнати спірний договір недійсним.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.10.2011 р. порушено провадження у справі № 5/215 та призначено розгляд справи на 15.11.2011 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.11.2011 р. провадження у справі № 5/215 було зупинено до набрання законної сили рішенням у справі № 2а-6784/11/2670, що розглядається Окружним адміністративним судом міста Києва.

26.12.2011 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, мотивоване тим, що Окружним адміністративним судом міста Києва 30.11.2011 р. прийнято постанову у справі № 2а-6784/11/2670, якою визнано протиправним пункт 1 рішення Шевченківської районної у м. Києві ради № 234 від 7 червня 2007 року в частині пункту 112 додатку перелік обєктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу, із змінами, внесеними рішенням Шевченківської районної у м. Києві ради № 393 від 31 січня 2008 року; визнано протиправним підпункт 3.2.2 пункту 3.2 частини третьої рішення Шевченківської районної у м. Києві ради № 393 від 31 січня 2008 року; визнано протиправним наказ Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 46-В від 21 січня 2008 року із змінами, внесеними наказом Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 331-В від 20 березня 2008 року; визнано протиправним наказ Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 331-В від 20 березня 2008 року; визнано недійсним свідоцтво про право комунальної власності, видане Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 21 січня 2008 року на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 46 від 21 січня 2008 року.

23.01.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшло повторно клопотання про поновлення провадження у справі разом з копією постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2011 р. у справі № 2а-6784/11/2670 з відміткою про набрання нею законної сили.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.01.2012 р. поновлено провадження у справі № 5/215, розгляд справи призначено на 06.02.2012 р.

03.02.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи Комунальне підприємство Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на обєкти нерухомого майна, мотивоване тим, що прийняте у даній справі рішення суду може вплинути на його права та обовязки, зокрема, щодо вчинення дій по скасуванню державної реєстрації речових прав щодо спірного нерухомого майна.

Крім того, 03.02.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про вихід суду за межі позовних вимог у разі, якщо під час розгляду справи буде встановлено, що це необхідно для захисту законних прав та інтересів членів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "АДРЕСА_1", а також письмові пояснення у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.02.2012 р. залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Комунальне підприємство Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на обєкти нерухомого майна, розгляд справи відкладено на 15.02.2012 р.

У судовому засіданні 15.02.2012 р. представники позивача позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача-1 позов визнав повністю.

Відповідач-2 та третя особа у судове засідання 15.02.2012 р не з'явились, про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки не повідомили.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, зясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством звязку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача-2 та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши в судовому засіданні 15.02.2012 р. клопотання позивача про вихід суду за межі позовних вимог у разі, якщо під час розгляду справи буде встановлено, що це необхідно для захисту законних прав та інтересів заявника, суд відмовив у його задоволенні, у звязку з необґрунтованістю.

У судовому засіданні 15.02.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

27.12.2001 р. рішенням Київської міської ради № 208/1642 "Про формування комунальної власності територіальних громад районів м. Києва" до обєктів комунальної власності Шевченківського району міста Києва віднесено, зокрема, житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 1 658, 40 кв.м., в тому числі 758, 10 кв.м. нежитлових приміщень.

Наказом Головного управління комунальної власності м. Києва № 46-В від 21.01.2008 р. в редакції наказу № 331-В від 20.03.2008 р. вирішено оформити право комунальної власності територіальної громади Шевченківського району міста Києва на обєкт нерухомого майна: нежилі приміщення з № 1 по № 13 (групи приміщень № 20а) загальною площею 195, 00 кв.м., вбудовані в жилий будинок по АДРЕСА_1, про що видано Свідоцтво про право власності від 21.01.2008 р.

При цьому, 07.06.2007 р. рішенням Шевченківської районної у м. Києві ради № 234 "Про приватизацію обєктів комунальної власності Шевченківського району м. Києва" було затверджено перелік обєктів комунальної власності Шевченківського району м. Києва, що підлягають приватизації шляхом викупу згідно додатку, зокрема (пункт 112 додатку перелік обєктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу, із змінами, внесеними рішенням Шевченківської районної у м. Києві ради № 393 від 31 січня 2008 року) за адресою: АДРЕСА_1, площею 195, 00 кв.м., покупець ТОВ "4САЙД УК" (згідно з рішенням "Про внесення змін до рішень Шевченківської районної у м. Києві ради "Про приватизацію обєктів комунальної власності Шевченківського району м. Києва" № 393 від 31.01.2008 р. та рішенням "Про внесення змін до рішень Шевченківської районної у м. Києві ради з питань приватизації обєктів комунальної власності" № 470 від 19.06.2008 р.).

Наказом Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 46-В від 21 січня 2008 року із змінами, внесеними наказом Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 331-В від 20 березня 2008 року, вирішено оформити право власності на обєкт нерухомого майна нежилі приміщення з № 1 по № 13 (групи приміщень № 20а) загальною площею 195, 00 кв.м., вбудовані в жилий будинок, за адресою: вул. Пушкінська, 33, (літ. А).

21.01.2008 р. на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 46 від 21 січня 2008 року Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видане свідоцтво про право комунальної власності на вказане майно.

24.06.2008 р. між відповідачем-1 (продавець) та відповідачем-2 (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу нежилого приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 1893, згідно з п. 1.1. якого продавець зобовязався передати у власність, а покупець прийняти нежилі приміщення загальною площею 195, 00 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (літ. А) і сплатити за них грошову суму, визначену цим договором. Відчужуються нежилі приміщення (в літ. А) з № 1 по № 13 (групи приміщень № 20а) загальною площею 195, 00 кв.м. згідно з технічною документацією Київського міського бюро технічної інвентаризації.

02.07.2008 р. на підставі рішення установчих зборів власників квартир багатоповерхового будинку АДРЕСА_1 від 02.07.2008 р. було прийнято рішення про створення в зазначеному будинку Об'єднання співвласників багато поверхневого будинку "АДРЕСА_1" метою захисту своїх законних інтересів.

Вважаючи, що вищенаведеними діями відповідачі порушують права власників квартир будинку АДРЕСА_1, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду.

30.11.2011 р. Окружним адміністративним судом міста Києва прийнято постанову у справі № 2а-6784/11/2670, якою визнано протиправним пункт 1 рішення Шевченківської районної у м. Києві ради № 234 від 7 червня 2007 року в частині пункту 112 додатку перелік обєктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу, із змінами, внесеними рішенням Шевченківської районної у м. Києві ради № 393 від 31 січня 2008 року; визнано протиправним підпункт 3.2.2 пункту 3.2 частини третьої рішення Шевченківської районної у м. Києві ради № 393 від 31 січня 2008 року; визнано протиправним наказ Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 46-В від 21 січня 2008 року із змінами, внесеними наказом Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 331-В від 20 березня 2008 року; визнано протиправним наказ Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 331-В від 20 березня 2008 року; визнано недійсним свідоцтво про право комунальної власності, видане Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 21 січня 2008 року на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 46 від 21 січня 2008 року.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 202, частини 2 статті 203, статей 205, 207, 237 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобовязана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від 12.03.1999 р.).

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобовязання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Як зазначалось вище, 30.11.2011 р. Окружним адміністративним судом міста Києва прийнято постанову у справі № 2а-6784/11/2670, якою було визнано недійсним свідоцтво про право комунальної власності, видане Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 21 січня 2008 року на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 46 від 21 січня 2008 року.

Таким чином, встановлено, що на момент укладення оспорюваного договору відповідач-1 не був законним власником спірного майна.

У відповідності до приписів ст. 658 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

У свою чергу, слід враховувати, що за визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" у складі житлового комплексу, як єдиного цілісного комплексу нерухомого майна, утвореного земельною ділянкою з установленими межами, розміщеним на ній багатоквартирним будинком або його частиною разом із спорудами та інженерними мережами, крім житлового фонду, виокремлюються конструктивні елементи багатоквартирного будівлі (такі елементи, як фундамент, перекриття, сходові марші, що забезпечують її функціонування), допоміжні приміщення багатоквартирного будинку (такі приміщення, як сходові клітини, вестибюлі, колясочні, кладові, підвали, горища та інші технічні приміщення, що призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку, а також нежилі приміщення, тобто, приміщення, що належать до житлового комплексу, але не відносяться до житлового фонду та є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.

Склад житлового фонду викладено у статті 4 ЖК України, за частиною 4 якої до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будівлях, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Відповідно до пункту дев'ятого статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, при приватизації житлового фонду передаються у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Водночас статтею 10 вказаного Закону передбачено, що власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Отже, вказаний закон встановлює право спільної сумісної власності на допоміжні приміщення.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", допоміжні приміщення приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Отже, визначальним фактором для віднесення приміщень до допоміжних є відповідність цільового призначення приміщення критерію встановленому законодавством.

Позивачем надано до матеріалів справи Висновок експертного будівельно-технічного дослідження № 03-06/164-10 від 08.07.2010 р., виконаний ДП "Київська обласна багатопрофільна лабораторія" Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру, відповідно до якого нежитлові приміщення № № 1-11, які утворюють групу нежитлових вбудованих приміщень підвального поверху № 20А у багатоповерховому житловому будинку літ. А по АДРЕСА_1 є допоміжними приміщеннями даного будинку. У даних приміщеннях прокладені трубопроводи гарячого та холодного водопостачання, центрального опалення та трубопроводи внутрішньо будинкової системи каналізації з встановленою на них запірною арматурою, ревізіями та заглушками, які призначені для забезпечення належної експлуатації загально будинкових інженерних мереж та будинку в цілому, а відповідно створення нормальних умов життя мешканців даного будинку та забезпечення їх побутового обслуговування.

Відповідно до п. 41. Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 15 вересня 1992 р., яке було чинне на момент укладення оспорюваного договору, не підлягають приватизації допоміжні приміщення житлових будинків, які призначені для забезпечення експлуатації та обслуговування будинку (приміщення теплопунктів, котельних, сміттєзбірників, колясочних, приміщення, через які прокладені мережі комунікації, а також приміщення, які використовуються для розміщення обслуговуючого будинок персоналу, та складські приміщення). Власником перелічених приміщень після приватизації квартир будинку є товариство власників квартир. Вільні підвальні приміщення за згодою власників квартир будинку переобладнуються під кладові і передаються їм у власність безкоштовно у встановленому порядку.

Згідно офіційного тлумачення, що дане в Рішенні Конституційного Суду України №4-рп/2004 від 02.03.2004 р. (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. При цьому підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує вчинення додаткових юридичних дій, зокрема, створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Таким чином законодавство пов'язує право на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків з правами конкретних фізичних осіб - співвласників багатоквартирного будинку.

При цьому підкреслюється, що вказані права фізичних осіб відокремлені від прав об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, і не залежать від створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку.

У свою чергу, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку створюється власниками для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання неподільного та загального майна, при цьому допоміжні приміщення передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків і підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує вчинення додаткових юридичних дій.

Таким чином, у разі здійснення приватизації квартир у багатоквартирному будинку в силу приписів законодавства власники квартир одночасно набувають права власності на допоміжні приміщення, що відносяться до даного багатоквартирного будинку.

Згідно з статтею 41 Конституції України відповідно ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Вказаний правовий принцип закріплений також частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

З моменту набуття фізичними особами права власності на квартири у будинку АДРЕСА_1 вони одночасно набули право спільної власності на всі допоміжні приміщення будинку, технічне обладнання, елементи зовнішнього благоустрою цього будинку. (Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України у постанові № 38/131 від 20.07.2010 р.).

Згідно з положеннями ст. 7 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" у статуті об'єднання співвласників багатоквартирного будинку має бути визначено перелік майна, що перебуває у спільній сумісній власності (неподільного майна), права та обов'язки членів об'єднання щодо цього майна.

Як вбачається з п. 3.2. Статуту позивача допоміжні приміщення будинку віднесені до неподільного майна об'єднання.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що відповідач-1 не мав право відчужувати спірне майно на користь відповідача-2.

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирних будинків" об'єднання створюється для забезпечення і захисту прав його членів.

Відповідно до статті 16 цього Закону об'єднання має право відповідно до законодавства та статуту доручати правлінню в межах повноважень, визначених статутом, захищати права, представляти законні інтереси власників в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності.

Судом встановлено, що 09.09.2008 року Шевченківською районною у місті Києві державною адміністрацією був зареєстрований статут позивача. Згідно з пунктом 2.1 вказаного статуту метою створення позивача є забезпечення захисту прав його членів.

Таким чином, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "АДРЕСА_1" правомірно визначило себе позивачем у даній справі відповідно до положень статті 16 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку".

Відповідно до п. 3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/422 від 10.12.1996 р. "Про судове рішення", зі змінами та доповненнями, рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено наявність обставин, з якими закон повязує визнання правочину недійсним, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідачів.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 8285 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "АДРЕСА_1" задовольнити повністю.

2.Визнати недійсним з моменту укладення Договір купівлі-продажу нежилого приміщення від 24.06.2008 р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 1893, укладений між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "4САЙД УК".

3.Стягнути з Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради (01030, м. Київ, б-р. Шевченка, 26/4, код ЄДРПОУ 21532540) на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "АДРЕСА_1" (01994, м. Київ, вул. Пушкінська, б. 33; код ЄДРПОУ 36175470) 42 (сорок дві) грн. 50 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "4САЙД УК" (01004, м. Київ, вул. Пушкінська, 31, код ЄДРПОУ 35085376) на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "АДРЕСА_1" (01994, м. Київ, вул. Пушкінська, б. 33; код ЄДРПОУ 36175470) 42 (сорок дві) грн. 50 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5.Після вступу рішення в законну силу видати накази.

6.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя В.С. Ломака

Повне рішення складено 20.02.2012 р.