Рішення № 21659046, 13.02.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 41/42113.02.12 За позовомПублічного акціонерного товариства «Укрпластик»

ДоПублічного акціонерного товариства «Оболонь»

Третя особа,

позивачаяка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

Приватне акціонерне товариство «Науково-виробниче обєднання «Агрокомплекс»

Простягнення 11 046 401, 07 грн.

Колегія суддів у складі: суддя Спичак О.М. головуючий

суддя Смирнова Ю.М.

суддя Копитова О.С.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 дов. № 10/14-36 від 08.02.2012 року;

ОСОБА_2 дов. № 10/14-54 від 08.02.2012 року;

ОСОБА_3 дов. № 10/14-57 від 08.02.2012 року;

від відповідача: ОСОБА_4 дов. № 92/0/25-11 від 16.11.2011 року, ОСОБА_5, дов. № б/н 21.10.2011 р.

від третьої особи: не зявився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Укрпластик»звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Оболонь»про стягнення 11 046 401,07 грн.

Ухвалою від 03.10.2011 року було порушено провадження по справі та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Приватне акціонерне товариство «Науково-виробниче обєднання «Агрокомплекс», розгляд справи призначено на 21.10.2011 року.

21.10.2011 року представник позивача через канцелярію суду надав клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

В судовому засіданні 21.10.2011 року суд розглянув та задовольнив клопотання позивача про здійснення фіксації судового процесу.

Представник позивача в судовому засіданні надав документи на виконання вимог ухвали про порушення провадження по справі, а також надав усні пояснення по справі, відповідно до яких позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представники відповідача в судовому засідання 21.10.2011 року надали усні заперечення з приводу заявлених позовних вимог.

Представник третьої особи в судовому засіданні 21.10.2011 року надав усні пояснення по справі.

В судовому засіданні 21.10.2011 року на підставі частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 31.10.2011 року.

В судовому засіданні 31.10.2011 року представники позивача надали усні пояснення по суті спору.

Представники відповідача в судовому засіданні 31.10.2011 року надали письмові пояснення на позовну заяву, відповідно до яких просили суд в задоволені позову відмовити.

Представник третьої особи в судовому засіданні 31.10.2011 року надав усні пояснення по справі.

В судовому засіданні 31.10.2011 року на підставі частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 14.11.2011 року.

В судовому засіданні, яке відбулося 14.11.2011 року представник позивача надав письмові заперечення на письмові пояснення відповідача надані в минулому судовому засіданні.

Представник відповідача в судовому засіданні 14.11.2011 року надав усні пояснення по справі, а також надав клопотання про витребування у позивача додаткових доказів. Суд розглянув та задовольнив клопотання відповідача про витребування доказів.

Представник третьої особи в судовому засіданні 14.11.2011 року надав усні пояснення та заперечення.

У звязку з необхідністю витребування додаткових доказів, ухвалою суду від 14.11.2011 року розгляд справи відкладено на 25.11.2011 року.

В судовому засіданні 25.11.2011 року представники позивача надали додаткові письмові пояснення по справі.

Представники відповідача в судовому засіданні 25.11.2011 року надали додаткові письмові пояснення.

Представник третьої особи в судовому засіданні 25.11.2011 року надав усні пояснення по справі.

Крім того, в судовому засіданні 25.11.2011 року учасники судового процесу подали клопотання про продовження строку вирішення спору по справі № 41/421, яке судом розглянуто та задоволено.

В судовому засіданні 25.11.2011 року у відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України судом оголошено перерву до 19.12.2011 року.

16.12.2011 року представник позивача через канцелярію суду надав письмове пояснення щодо збитків та заяву про зменшення позовної вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача 4437693, 15 грн. основного боргу, 732219, 37 грн. пені, 340398, 21 грн. штрафу, 20060, 80 грн. 3 % річних, 147189, 49 грн. інфляційних втрат.

В судовому засіданні 19.12.2011 року представник відповідача надав усні пояснення по справі та підтримав подані 16.12.2011 року через канцелярію суду заяви.

Зважаючи на складність спору та керуючись статтею 4-6 Господарського процесуального кодексу України суддя Спичак О.М. звернувся до Голови господарського суду м. Києва з заявою про визначення складу суду для колегіального розгляду справи № 41/421.

Розпорядженням Голови господарського суду м. Києва № б/н від 19.12.2011 року затверджено колегію суддів в наступному складі суддів: Спичак О.М. (головуючий), Смирнова Ю.М., Копитова О.С.

Розгляд справи призначено на 20.01.2012 р.

20.01.2012 року представники позивача надали усні пояснення стосовно заявлених позовних вимог, відповідно до яких позов просили задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні 20.01.2012 року представники відповідача надали письмові пояснення по суті спору відповідно до яких заперечували проти позову в повному обсязі.

В судовому засіданні 20.01.2012 року у відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України судом оголошено перерву до 13.02.2012 року.

У судовому засіданні 13.02.2012 р. представники сторін надали усні пояснення по справі.

Представник третьої особи у судове засідання 13.02.2012 р. не зявився, про причини неявки суд не повідомив, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 13.02.2012 року на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.12.2010 р. Закритим акціонерним товариством «Науково-виробниче обєднання Агрокомплекс»(постачальником) та Закритим акціонерним товариством «Оболонь»(замовником) укладено договір № 388 ОПП.

Відповідно до пунктів 2.1 та 2.2 договору постачальник зобов'язався поставити та передати у власність замовника продукцію за фактичними цінами, які розраховані згідно з розділом 5.4 договору та базових цін, які узгоджені у додатках 1, 2 до договору, а замовник, в свою чергу, зобов'язується прийняти та оплатити її вартість на умовах договору.

Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Строк дії договору сторонами встановлено з дати підписання до 31.12.2011 р.

Продукцією за договором є етикетка поліпропіленова рулонного типу.

Умовами пункту 3.3 договору поставки встановлено, що датою поставки продукції вважається фактична дата отримання цієї продукції замовником згідно з відміткою замовника в накладній постачальника.

Відповідно до п. 3.4 договору датою оплати вважається дата зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника або дата внесення готівкових коштів у касу постачальника.

Згідно з п. 5.1 договору загальна сума договору складається із загальної вартості поставленої продукції (підсумкова сума по всім поставкам, згідно накладних),

Пунктом 5.2 договору замовнику надано відстрочку оплати отриманої продукції. Зокрема, оплата продукції повинна бути здійснена замовником по фактичним цінам в національній валюті України (гривня) не пізніше 30 календарних днів з дати її поставки на підставі рахунку-фактури постачальника.

Пунктом 5.4 даного договору сторони погодили, що фактична ціна (за одну тисячу штук) є розрахунковою і визначається на дату поставлення продукції за формулою:

фактична ціна = базова ціна х Кс, (гривень)

де Кс - коефіцієнт постачальника, який дорівнює курсу Євро до гривні, встановленого НБУ на дату замовлення продукції.

Базова ціна - ціна зазначена в додатку № 2 до договору.

Пунктом 5.7 договору встановлена можливість коригування у сторону збільшення суми продукції, що підлягає оплаті. Зокрема, у випадку, якщо з дати підписання специфікації до дати оплати поставленої партії продукції відбулося підвищення курсу Євро до гривні по курсу НБУ більше ніж на 2 %, несплачена сума за продукцію підлягає коригуванню (збільшенню) пропорційно зміні курсу на дату здійснення платежу.

01.04.2011 р. між Закритим акціонерним товариством «Науково-виробниче обєднання «Агрокомплекс»(первинний постачальник), Відкритим акціонерним товариством «Укрпластик» (новий постачальник) та Закритим акціонерним товариством «Оболонь»(покупець) було укладено договір про зміну сторони у зобовязанні за договором № 388 ОПП від 30.12.2010 р. відповідно до пункту 1 якого первинний постачальник поступається новому постачальнику своїми правами та обовязками за договором № 388 ОПП від 30.12.2010 р., укладеним між первинним постачальником і покупцем.

Пунктом 2 даної угоди встановлено, що новий постачальник отримує право (замість первинного постачальника) вимагати від покупця належного виконання його зобовязань щодо проведення належної в передбачений договором термін оплати за продукцію, обовязки з виплати якої на дату вступу в силу цієї угоди не виконані покупцем, і/або термін оплати за яку ще не настав і належного виконання інших зобовязань, передбачених договором, і стає зобовязаним перед покупцем замість первинного постачальника належним чином і в повному обємі виконувати зобовязання по виготовленню та поставці продукції, а також переймає на себе зобовязання перед покупцем по виконанню в повному обємі в період терміну дії договору усіх інших обовязків первинного постачальника, передбачених договором, у тому числі, що виникли до моменту підписання справжньої угоди, але не виконаних первинним постачальником. Покупець з моменту набуття чинності справжньої угоди має право вимагати від нового постачальника належного виконання усіх зобовязань, передбачених договором, як зобовязання постачальника, а новий постачальник у свою чергу з моменту набуття чинності цієї угоди має право вимагати від покупця належного виконання усіх зобовязань, передбачених договором, як зобовязання покупця.

Абзацом 1 пункту 1 статті 512 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор у зобовязанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобовязанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, внаслідок укладення між Відкритим акціонерним товариством «Укрпластик», Закритим акціонерним товариством «Науково-виробниче обєднання «Агрокомплекс»та Закритим акціонерним товариством «Оболонь»(покупець) договору про зміни сторони у зобовязанні за договором № 388 ОПП від 30.12.2010 р. від 01.04.2011 р. до Відкритого акціонерного товариства «Укрпластик»перейшло право вимоги до боржника за договором № 388 ОПП від 30.12.2010 р.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що відповідач порушив взяті на себе зобовязання щодо повної та своєчасної оплати поставленої продукції. Зокрема, як стверджує позивач, на момент звернення до суду з позовом у відповідача існувала заборгованість за поставлений товар у сумі 6807964,16 грн., яка визначена шляхом коригування суми боргу за правилами п. 5.7 договору у звязку з підвищенням курсу Євро з дати підписання специфікації на день оплати. Даною специфікацією є накладна. У жовтні 2011 року відповідачем було сплачено 6218092,66 грн., частина яких позивачем в порядку ст. 534 ЦК України у розмірі 3745554,84 грн. була зарахована в рахунок погашення пені за прострочення виконання грошового зобовязання, 102266,81 грн. в рахунок погашення 3% річних та 2370271,01 грн. в погашення основної суми боргу. Таким чином, як вважає позивач, відповідач має сплатити позивачу основний борг за поставлену продукцію по договору, з урахуванням коригування несплаченої суми за продукцію згідно п. 5.7 договору, в загальному розмірі 4437693,15 грн., а також пеню у розмірі 732219,37 грн., 3% річних у розмірі 20060,80 грн., втрати від інфляції у розмірі 340398,21 грн., як санкції за неналежне виконання взятих на себе зобовязань по договору щодо оплати продукції, а також штраф у розмірі 340398,21 грн. заявлений відповідно до п. 66 Положення про поставку продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого Радою Міністрів СРСР 25.07.1988 р. № 888. Крім того, просив стягнути 400750,37 грн. збитків повязаних з необхідністю понаднормативного залучення кредитних коштів, 474001,38 грн. збитків у вигляді додаткових витрат на оплату різниці по цінах на поліпропілен та 120027,12 грн. витрат повязаних з одержанням виконання зобовязання відповідачем по договору.

Відповідач позовні вимоги відхилив повністю. За його твердженнями, станом на час звернення з позовом до суду борг становив 6218092,66 грн. і коригування суми боргу позивачем за правилами п. 5.7 договору у звязку з підвищенням курсу Євро є неправомірним, оскільки специфікація до договору не підписувалась. Борг повністю погашений у жовтні 2011 року. На думку відповідача, позивач неправомірно частину отриманих коштів зарахував в рахунок погашення пені та трьох відсотків річних, оскільки платіжні документи містили чітке призначення платежу оплата за продукцію. Пеня підлягає визначенню з урахуванням положень Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», а вимоги про стягнення штрафу на підставі Положення про поставку продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого Радою Міністрів СРСР 25.07.1988 р. № 888 предявлені необґрунтовано, оскільки сторони в договорі інакшим чином врегулювали відповідальність за порушення зобовязань. Також, за твердженнями відповідача, є не обґрунтованими вимоги про стягнення витрат повязаних з одержанням виконання зобовязання відповідачем по договору, оскільки кошти на правову допомогу були сплачені до виникнення заборгованості та виникнення предмета позову у даній справі. Крім того, позивачем заперечуються позовні вимоги про стягнення збитків у вигляді додаткових витрат на оплату різниці по цінах на поліпропілен та збитків повязаних з необхідністю понаднормативного залучення кредитних коштів у звязку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх обовязків щодо оплати продукції, оскільки кредити позивачем були отримані до того моменту коли відповідач був стороною за договором № 388 ОПП від 30.12.2010 р. Враховуючи наведене, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Пункт 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Як вже було встановлено судом, 30 грудня 2010 року між сторонами укладено договір № 388 ОПП згідно п.п. 2.1., 2.2. якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність замовника продукцію за фактичними цінами, які розраховані: згідно розділу 5.4. даного договору, та базових цін, які узгоджені у додатку 1 та 2 , що є невід'ємними частинами цього договору, а замовник зобов'язується прийняти продукцію та оплатити її вартість на умовах договору.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що загальну суму договору буде складати загальна вартість поставленої продукції (підсумкова сума по всім поставкам, згідно накладних).

З матеріалів справи вбачається, що в період з лютого 2011 року по квітень 2011 року позивач передав товар на загальну суму 7087402,62 грн., що підтверджується накладними на поставку товару, актами виконаних робіт у загальній кількості та замовленнями на поставку товару (належним чином засвідчені копії накладних та замовлень містяться в матеріалах справи), а відповідач отримав товар, що підтверджується підписами та відбитками печатки замовника на відповідних накладних.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Частиною 2 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Пунктом 5.2. Договору передбачено, що оплата партії продукції по Договору здійснюється Замовником по фактичним цінам в національній валюті України (гривня), не пізніше тридцяти календарних днів з дати поставки продукції на підставі рахунку-фактури Постачальника.

Судом встановлено, що станом на 30.08.2001 р. відповідач частково розрахувався з позивачем за товар на суму 869309,96 грн., що підтверджується банківськими виписками (належним чином засвідчені копії виписок містяться в матеріалах справи). Таким чином станом на 30.08.2011 р. сума основного боргу відповідача становила 6218092,66 грн.

Платіжними дорученнями № 21256, № 21254, № 21255. № 21257, № 21258, № 10005 та № 10004 від 21.10.2011 р. відповідачем після порушення провадження у даній справі була погашена сума боргу у розмірі 6218092,66 грн., то провадження в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 4437693,15 грн. підлягає припиненню у звязку з відсутністю предмету спору на підставі пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Судом не приймаються доводи позивача про необхідність коригування суми основного боргу згідно пункту 5.7 договору № 388 ОПП від 30.12.2010 р. з наступних підстав.

Пунктом 5.7 Договору встановлена можливість коригування у сторону збільшення суми продукції, що підлягає оплаті. Зокрема, у випадку, якщо з дати підписання специфікації до дати оплати поставленої партії продукції відбулося підвищення курсу Євро до гривні по курсу НБУ більше ніж на 2 %, несплачена сума за продукцію підлягає коригуванню (збільшенню) пропорційно зміні курсу на дату здійснення платежу. Проте, необхідними умовами такого збільшення є: факт підписання сторонами специфікації; підвищення курсу Євро до гривні по курсу НБУ з дати підписання специфікації до дати оплати поставленої партії продукції більше ніж на 2 %.

Розділ 1 договору містить визначення понять, які використовуються у договорі.

Під терміном «специфікація»сторони узгодили погоджений ними документ, який повинен містити вид продукції, найменування продукції, ціну продукції, одиницю виміру.

Отже, виходячи з визначення специфікації, вона є документом, що повинна додаватись до тексту договору і є його невід'ємною частиною. Зміст специфікації складається з даних, що характеризують предмет постачання, ціну, та інші умови.

В даному випадку специфікація не є товарно-супровідним документом, який засвідчує вчинення господарської операції. Даними документами, як сторони узгодили в п. 6.6 Договору, є накладна на кожну фактичну поставлену продукцію, податкова накладна.

З огляду на це, суд не приймає товарно-транспортні накладні як специфікації у розумінні розділу 1 договору, у звязку з чим, враховуючи відсутність окремо погоджених сторонами специфікацій, відсутні необхідні умови, визначені п. 5.7 Договору, для збільшення позивачем в односторонньому порядку суми, що підлягає оплаті за поставлену продукцію.

Також судом зазначається, що застосування позивачем ст. 534 Цивільного кодексу України, як підставу для зарахування грошових коштів, які надходили від відповідача, в рахунок погашення 3% річних та пені є необґрунтованим, оскільки з платіжних доручень № 21256, № 21254, № 21255. № 21257, № 21258, № 10005 та № 10004 від 21.10.2011 р. вбачається факт спрямування відповідачем коштів чітко в оплату поставленого за договором товару та за виставленими позивачем рахунками, а відтак, суд приходить до висновку, про відсутність у позивача правових підстав для здійснення перерозподілу сплачених відповідачем коштів в рахунок інших платежів. Окрім цього, умовами договору не передбачено черговість погашення вимог за грошовими зобовязаннями як то спочатку на сплату суми пені та 3% річних, а потім вже зарахування по сумі основного боргу.

Позивач за прострочення строків сплати коштів за поставлений товар, керуючись пунктом 8.2 договору № 388 ОПП від 30.12.2010 р. нарахував та просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 732219,37 грн.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання за кожний день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»від 22.11.1996 р. із змінами і доповненнями, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який нараховується пеня.

Таким чином розмір пені, що обчислюється від суми простроченого платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Здійснивши перерахунок пені з урахуванням умов договору, не сплаченої суми заборгованості, встановлених дат прострочення, порядку розрахунків визначеного п. 5.2 договору, а також обмеживши нарахування пені подвійною обліковою ставкою НБУ та шестимісячним строком з дня коли зобовязання мало бути виконано, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 494467,63 грн.

Зазначена правова позиція підтверджується постановою Верховного Суду України від 07.11.2011 р. № 5002-2/5109-2010.

Суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу у розмірі 340398,21 грн. заявленого відповідно до п. 66 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення , затвердженого Радою Міністрів СРСР 25.07.1988 р. № 888 з огляду на наступне.

Пунктом 11.3. договору передбачено, що в усьому іншому, що не передбачено умовами договору, сторони керуються «Положенням про продукції виробничо-технічного призначення затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР № 888 від 25.07.1988р. та чинним законодавством України.

Оскільки застосування штрафних санкцій врегульовано договором, а саме розділом 8 договору «Санкції та рекламації», то нарахування штрафу на підставі умов даного положення є безпідставним та необґрунтованим.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 20060,80 грн. 3 % річних та 147189,49 грн. інфляційних нарахувань.

Здійснивши перерахунок 3 % річних, господарський суд дійшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 100817,84 грн. три відсотки річних. Проте зважаючи на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, то з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 20060,80 грн. три відсотки річних, які нараховані позивачем за прострочення виконання грошового зобовязання.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобовязання та порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань підлягають частковому задоволенню у розмірі 137256,68 грн. згідно уточненого розрахунку суду.

Також, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 400750,37 грн. збитків, що складаються з відсотків, які сплачені позивачем за весь період користування кредитними коштами, які були понаднормово залученні, оскільки відповідачем несвоєчасно були виконанні свої обовязки щодо оплати поставленої продукції, та 474001,38 грн. збитків, які виникли у вигляді додаткових витрат на оплату різниці по цінах на поліпропілен .

Відповідно до пункту 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Статтею 224 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Пунктом 1 статті 225 ЦК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, зокрема наявність протиправної поведінки, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Чинним законодавством обовязок по доведенню перших трьох складових цивільного правопорушення покладено на кредитора.

Як зазначалось вище, позивач просить стягнути з відповідача збитки у вигляді відсотків сплачених за користування коштами залученими на умовах термінового залучення. Крім того несвоєчасний розрахунок відповідача за поставлену продукцію призвело до перевищення запланованих сум сплати відсотків по кредитах.

Однак позивач в порушення ст. 33 ГПК України, належним чином не довів та не обґрунтував причинний звязок між збитками у вигляді сплачених відсотків та неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань по договору в частині сплати грошових коштів за поставлену продукцію.

З наданого позивачем розрахунку збитків у вигляді додатково сплачених відсотків по банківським кредитам вбачається, що позивачем залучалися кредитні ресурси за період, коли останній не був стороною по договору № 388 ОП від 30.12.2010 р., а отже відповідач не міг своїми діями ніяким чином завдати позивачу збитки, так останні підлягають відшкодуванню за умови безпосереднього причинного звязку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.

Інших доказів в обґрунтування причинного звязку між збитками та протиправною поведінкою відповідача позивач суду не надав.

З урахуванням наведеного вище, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення збитків в сумі 400750,37 грн., що складаються з відсотків, які сплачені позивачем за весь період користування кредитними коштами, які були понаднормово залученні, позивачем належним чином не доведені та необґрунтовані, а тому задоволенню не підлягають.

Також суд відмовляє в стягнення 474001,38 грн. збитків у вигляді додаткових витрат на оплату різниці по цінах на поліпропілен, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється субєктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Отже, при здійсненні господарської діяльності субєкт підприємницької діяльності сам несе відповідальність за результати своєї господарської діяльності, в тому числі, за отримання прибутку або збитку. Крім того, в обґрунтування позовних вимог позивач не довів причинно-наслідкового звязку між діями відповідача та настанням негативних наслідків у вигляді додаткових витрат на оплату різниці в цінах на поліпропілен у розмірі 474001,38 грн., за неналежне виконання позивачем умов укладеного між третьою особою та ПАТ «Укрпластик»договору.

Стосовно позовних вимог про стягнення витрат повязаних з одержанням виконання зобовязання у розмірі 120027,12 грн., які складаються з витрат понесених позивачем на оплату юридичних послуг, а також внаслідок оплати поштових відправлень та телеграм, то судом зазначається наступне.

Частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

У відповідності з пунктом 12 розяснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»(з наступними доповненнями і змінами) зазначено: «Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи». У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

В платіжних дорученнях на оплату юридичних послуг зазначено договір № 228 від 01.04.08 р., проте з завдань до даного договору вбачається, що позивачу були надані юридичні послуги, які не повязані з розглядом даної справи в суді. Крім того, в даних замовленнях не вказано вартість робіт, у звязку з чим суд не в змозі зробити висновок за які саме юридичні послуги позивачем були сплачені кошти в сумі 120000,00 грн.

Враховуючи вищенаведене, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в даній частині.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись, ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Провадження по справі в частині стягнення 4437693,15 грн. основного боргу припинити на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Оболонь»(місцезнаходження: 04655, м. Київ, вул. Богатирська, 3, код ЄДРПОУ 05391057) на користь Публічного акціонерного товариства «Укрпластик»(місцезнаходження: 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 1, код ЄДРПОУ 00203588) 494467 (чотириста девяносто чотири тисячі чотириста шістдесят сім) грн. 63 коп. пені, 20060 (двадцять тисяч шістдесят) грн. 80 коп. 3 % річних, 137256 (сто тридцять сім тисяч двісті пятдесят шість) грн. 68 коп. інфляційних втрат, 25500 (двадцять пять тисяч пятсот) грн. 00 коп. державного мита та 180 (сто вісімдесят) грн. 01 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Колегія суддів у складі: суддя О.М. Спичак (головуючий)

суддя Ю.М. Смирнова

суддя О.С. Копитова

Повний текст рішення підписано

20.02.2012 р.