Постанова № 21652879, 09.02.2012, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 лютого 2012 року Справа № 5002-5/3127-2011 Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого суддіМаслової З.Д.,

суддівТкаченка М.І.,

Антонової І.В.,

за участю представників сторін:

прокурора: старший прокурор відділу прокуратури міста Севастополя 22.12.2011 р., 26.01.2012 р., 09.02.2012 р. Шульга Антон Миколайович, посвідчення № 574 від 18.11.2008 р., 12.12.2011 р., 16.01.2012 р. не з'явився,

позивача: Фонд державного майна України 09.02.2012 р. ОСОБА_1 дов. № 425 від 01.12.2011 р., 12.12.2011 р., 22.12.2011 р., 16.01.2012 р., 26.01.2012 р. не з'явився,

відповідача: виконавчий комітет Ялтинської міської ради - 12.12.2011 р., 22.12.2011 р., 16.01.2012 р., 26.01.2012 р., 09.02.2012 р. не з'явився,

відповідача: приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" 22.12.2011 р., 26.01.2012 р., 09.02.2012 р. ОСОБА_2, дов. № 12-01/07 від 12.01.2012 р., 22.12.2011 р. ОСОБА_3 дов. №24-06/02 від 24.06.2011 р., 12.12.2011 р., 16.01.2012 р. не з'явився,

відповідача: товариство з обмеженою відповідальністю "Центрінвест" - 12.12.2011 р., 22.12.2011 р., 16.01.2012 р., 26.01.2012 р., 09.02.2012 р. ОСОБА_4, дов. № 1 від 07.06.2010 р.,

відповідача: державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" - 12.12.2011 р., 22.12.2011 р., 26.01.2012 р., 09.02.2012 р. ОСОБА_5, дов. № 11/35 від 03.01.2012 р., 16.01.2012 р. не з'явився,

третьої особи: Федерація незалежних профспілок України - 12.12.2011 р., 22.12.2011 р., 16.01.2012 р., 26.01.2012 р., 09.02.2012 р. не з'явився,

розглянувши апеляційні скарги державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз", товариства з обмеженою відповідальністю "Центрінвест" та приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Гаврилюк М.П.) від 12 жовтня 2011 року у справі №5002-5/3127-2011

за позовом заступника прокурора міста Ялта в інтересах держави в особі

Фонду державного майна України

довиконавчого комітету Ялтинської міської ради,

товариства з обмеженою відповідальністю "Центрінвест",

приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця",

державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз",

3-тя особа Федерація професійних спілок України

про визнання недійсним рішення № 382 від 12.10.2001 р. і договору купівлі-продажу споруди від 18.07.2002 р. та повернення майна

ВСТАНОВИВ:

20 липня 2011 року заступник прокурора міста Ялта в інтересах держави в особі Фонду державного майна України на підставі ст.ст. 321, 388 ЦК України звернувся до господарського суду АРК з позовною заявою до виконавчого комітету Ялтинської міської ради, ТОВ "Центрінвест", ПАТ ЛОЗП України "Укрпрофоздоровниця", ДАТ "Чорноморнафтогаз" про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради №382 (20) від 12.10.2001 р., на підставі якого ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" отримало 19.11.2001 р. свідоцтво про право власності на нерухоме майно загальнокурортного Будинку культури загальною площею 1180,7 кв.м, розташоване за адресою: АР Крим, м. Ялта, Приморський парк, б/н. та про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі та споруд курортного залу "Ялта" від 18 липня 2002 року, укладеного між ДП "Ялтакурорт" ЗАТ ЛОЗП України "Укрпрофоздоровниця" та ДАТ "Чорноморнафтогаз". Зобовязати ТОВ „Центрінвест” повернути державі в особі Фонду майна України курортний зал „Ялта” або його вартість у разі відсутності обєкта.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відчужене майно є державною власністю, його відчуження відбулось з порушенням вимог діючого законодавства без згоди власника майна, яким є Фонд державного майна України (т.1 а.с. 3-7).

Ухвалою суду 1-ої інстанції від 12.10.2011 р. припинено провадження у справі за п. 1-1 ст. 80 ГПК України в частині вимог про повернення майна курортного залу „Ялта” чи компенсації його вартості, у звязку з відсутністю предмету спору (на місці курортного залу „Ялта” зведено багатоповерховий будинок). Вказана ухвала суду в апеляційному порядку не оскаржувалась (т.2 а.с. 132-134).

Рішенням господарського суду АР Крим від 12 жовтня 2011 року у справі №5002-5/3127-2011 позов задоволено.

Рішення суду 1-ої інстанції мотивовано тим, що оскаржувані рішення виконкому та договір купівлі-продажу не відповідають положенням законодавства та порушують право власності Держави на спірне нерухоме майно, у звязку з чим підлягають визнанню недійсними (т.2 а.с. 135-143).

В апеляційних скаргах ДАТ "Чорноморнафтогаз", ТОВ "Центрінвест" та ПАТ ЛОЗП України "Укрпрофоздоровниця" просять скасувати рішення господарського суду АРК, у задоволені позову відмовити.

Доводи апеляційних скарг мотивовані тим, що спірне нерухоме майно не відноситься до державної форми власності, так як знаходилось у власності загальнорадянської профспілкової установи, а тому ПАТ ЛОЗП України "Укрпрофоздоровниця" не має в своєму майні державної частки і правомірно відчужувало це майно. ТОВ „Центрінвест” та ДАТ „Чорноморнафтогаз” вважають себе добросовісними набувачами майна, яке не може бути витребуване (т.3 а.с. 9-12, 30-36, 42-44).

Справа знаходилась у проваджені судді Латиніна О.А. з 29.11.2011 р. по 26.01.2012 р.

У зв'язку з відпусткою судді Латиніна О.А., його замінено на суддю Градову О.Г., головуючим суддею по справі призначено суддю Маслову З.Д. за розпорядженням заступника голови суду Сотула В.В. від 26.01.2012 р.

У зв'язку з відпусткою судді Градової О.Г., її замінено на суддю Антонову І.В. за розпорядженням в.о. секретаря 2-ої судової палати САГС Остапової К.А. від 09.02.2012 р.

У судовому засіданні 09 лютого 2012 року представники прокуратури та Фонду державного майна України заперечували проти доводів апеляційних скарг з підстав, викладених в позовній заяві прокурора, вважаючи рішення суду 1-ої інстанції законним та обґрунтованим, представники ДАТ "Чорноморнафтогаз", ТОВ "Центрінвест" та ПАТ ЛОЗП України "Укрпрофоздоровниця" підтримали доводи апеляційних скарг з підстав, викладених в них. ТОВ „Центрінвест” надав суду додаткові докази (матеріали інвентарної справи № 5076) відсутності споруди курортного залу „Ялта” і наявності на його місці нового багатоповерхового будинку.

Представники виконавчого комітету Ялтинської міської ради та Федерації професійних спілок України своїм правом на участь у судовому засіданні не скористались, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином ухвалою суду від 26.01.2012 р., про причини неявки суд не сповістили.

Оскільки явка в судове засідання згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України це право, а не обовязок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, а явку представників обовязковою визнано не було, колегія вважає за можливе переглянути рішення суду першої інстанції за відсутності повторно не зявившихся представників виконавчого комітету Ялтинської міської ради та Федерації професійних спілок України.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу не підлягаючою задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що рішенням виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 12 жовтня 2001 року № 382(20) «Про оформлення права власності на обєкти нерухомого майна загальнокурортного Будинку культури»оформлено право власності на обєкти нерухомого майна за ЗАТ ЛОЗП України «Укрпрофоздоровниця»загальнокурортного Будинку культури, а саме: клуб літ. „А”, споруда 1969 року з бетону загальною площею 857,7 кв.м. по вул. Ломоносова № 29 у м. Ялта; адміністративна будівля літ. „Д”, побудована у 1917 році з черепашнику, загальною площею 231,5 кв.м. по вул. Ломоносова-Кірова № 37/98 в м. Ялта; будівля ансамблю «Місхорські зорі»: бібліотека на 1-му поверсі літ. „А” побудована у 1946 році з черепашнику загальною площею 111,2 кв.м. в Місхорському парку; Читальний павільйон літ.„А”, побудований у 1958 році з дерева загальною площею 379,8 кв.м. в Приморському парку м. Ялта; танцмайданчик «Дружба»літ. „А”, побудована у 1963 році, реконструкція 1999 року з черепашнику загальною площею 1355,0 кв.м. в Приморському парку, м. Ялта; курортний зал «Ялта»літ. „А”, побудований у 1954 році з черепашнику загальною площею 1180,7 кв.м. в Приморському парку м. Ялта (т.1 а.с. 29).

18 липня 2002 року між ЗАТ ЛОЗП «Укрпрофоздоровниця»(продавець) та Держаним акціонерним товариством «Чорноморнафтогаз»(покупець) укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Ялтинського міського нотаріального округа ОСОБА_7 за реєстром № 843, згідно якого ЗАТ ЛОЗП «Укрпрофоздоровниця»продало, а ДАТ «Чорноморнафтогаз»купив будівлю та споруди курортного зала «Ялта», загальною площею 1180,7 кв.м., розташовані за адресою: АР Крим, м. Ялта, Приморський парк, б/н., які належать продавцю на праві власності на підставі свідоцтва № 936 від 19 листопада 2001 року, виданого виконавчим комітетом Ялтинської міської ради. Вказані у договорі будівля та споруди передані ДАТ «Чорноморнафтогаз»за актом прийому-передачі від 17.09.2002 р. (т.1 а.с.9-15).

В подальшому 30 січня 2003 року ДАТ «Чорноморнафтогаз»продав Спільному підприємству у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Центрінвест»будівлю та споруди курортного зала «Ялта», загальною площею 1180,7 кв.м. у Приморському парку м. Ялти, що підтверджується договором купівлі-продажу (т.1 а.с.16-19).

Дані будівля та споруда належали ДАТ «Чорноморнафтогаз»на праві власності на підставі договору купівлі-продажу №843 від 18 липня 2002 року та акту приймання передачі від 17 вересня 2002 року, зареєстрованого КП «Ялтинське БРТІ»20 грудня 2002 року, в реєстрової книзі № 16-В за реєстровим номером 403. (пункт 1.2. даного договору).

Вказане у договорі нерухоме майно передане у власність Спільному підприємству у формі ТОВ «Центрінвест»за актом прийому-передачі від 21 лютого 2003 року (т. 1 а.с.20).

Доводи апеляційних скарг про те, що спірне майно не відноситься до державного, судовою колегією не приймаються з наступних підстав.

Згідно розділу 1 статуту ДП «Ялтакурорт»ЗАТ ЛОЗП України «Укрпрофоздоровниця»ця установа є правопреємником Ялтинського дочірнього підприємства ЗАТ ЛОЗП України «Укрпрофоздоровниця». Його засновником та власником майна є ЗАТ ЛОЗП України «Укрпрофоздоровниця». Крім того відповідно п. 1.4. статуту загальнокурортний будинок культури є філією ДП «Ялтакурорт»ЗАТ ЛОЗП України «Укрпрофоздоровниця» (т.1 а.с. 114-119).

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради м. Києва № 1971 від 23.12.1991 р. зареєстровано ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", яке є правонаступником Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок, оздоровниць і господарств, обєднань санаторно-курортних закладів профспілок України, що створено на майні засновників Федерації профспілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. Вкладом Федерації профспілок України є основні фонди та оборотні кошти санаторно-курортних закладів, підприємств і організацій профспілок загальною вартістю 751.234.350 грн., які передаються товариству у власність, що становить 92,92 % розміру статутного фонду.

04.12.1991 р. Радою Федерації незалежних профспілок України та Фондом соціального страхування України на базі санаторно-курортних закладів та організацій Української республіканської ради з управління курортами профспілок було створено Акціонерне товариство "Укрпрофоздоровниця".

Згідно з актом від 24.01.1992 р. на підставі Постанови Президії Ради Федерації незалежних профспілок України від 22.11.1991 р. "Про створення акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" у власність останнього було передано майно територіальних санаторно-курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку, тощо, згідно переліку до акту від 24.01.1992 р. (т.1 а.с. 53).

На виконання постанови Ради Міністрів Української РСР №606 від 23.04.1960 р. "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати Міністерство охорони здоров'я УРСР зобов'язане було передати у строк до 01.05.1960 р. Українській республіканській Раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок. Згідно пунктів 2, 5 вказаної Постанови майно передавалося профспілковим організаціям у відання.

Як зазначають заявники апеляційних скарг, на момент приватизації майно загальнокурортного Будинку культури не було державною власністю, оскільки за актом приймання-передачі від 24.01.1992 р. на підставі постанови президії Ради Федерації незалежних профспілок України від 22.11.1991 р. „Про створення Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця" Федерацією незалежних профспілок України передані АТ ЛОЗП України "Укрпрофоздоровниця".

Такі висновки не ґрунтуються на чинному, на момент передачі нерухомого майна, законодавстві та правовій позиції Вищого господарського суду України, яка викладена в постановах від 11.06.2008 р. у справі 2-1/11195.1-2007, від 18.05.2011 р. у справі 2-12/2394.4-2010, від 16.11.2011 р. у справі № 4/5027/643/2011.

Так, згідно ст.10 Конституції України 1978 року, що діяла на час виникнення спірних відносин, в Україні існувала державна (загальнонародна) і колгоспно-кооперативна власність.

Із вказаної норми Конституції також вбачається, що ніхто не мав права використовувати державну власність з метою особистої наживи та в інших корисливих цілях.

Відповідно до ст.4 Закону України "Про власність" № 697-XII від 07.02.1991 р., який діяв на момент укладення спірного договору купівлі-продажу, лише власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.

Статтею 34 цього Закону визначено, що загальнодержавну (республіканську) власність складають, зокрема, об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток.

Згідно п.3 ст.10 Закону України "Про підприємства в Україні" № 887-XII від 27.03.1991 р., що діяв до набранням чинності Господарським кодексом України, відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за державним підприємством, здійснюється виключно на конкурентних засадах (через біржі, за конкурсом, на аукціоні) у порядку, що визначається Фондом державного майна України. Одержані в результаті відчуження зазначеного майна кошти, направляються виключно на інвестиції.

Відповідні приписи містяться і в ч.3 ст.145 та ст.146 Господарського кодексу України.

Із встановлених обставин справи та наведених норм права вбачається, що спірне майно відносилось до державної форми власності.

Крім того, згідно ч.1 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно з ч.1 ст.12 Закону "Про господарські товариства" № 1576-XII від 19.09.1991 р. товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність.

Чинне на той час законодавство УРСР передбачало можливість існування різних форм власності, регламентувало інститут власності, правовий режим відповідної форми власності та порядок відчуження майна.

Статтею 5 Конституції УРСР від 30.01.1937 р. визначено, що соціалістична власність в УРСР має або форму державної власності (всенародне добро), або форму кооперативно-колгоспної власності (власність окремих колгоспів, власність кооперативних об'єднань).

Стаття 53 Цивільного кодексу УРСР 1922 року, який був чинним на момент передачі майна у відання Українській республіканській Раді профспілок, передбачала такі форми власності: а) державна (націоналізована і муніципалізована); б) кооперативна; в) приватна.

Отже, відсутність в постанові Ради міністрів УРСР № 606 від 23.04.1960 р. прямої вказівки про передачу майна у власність, однозначно вказує на відсутність наміру власника - УРСР в особі уповноваженого органу - Ради Міністрів УРСР відчужувати санаторії, будинки відпочинку та пансіонати та передавати їх у власність Українській республіканській Раді профспілок.

Відповідно до Постанови Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29.11.1990 р. № 506 введено мораторій на території Республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна. (Постанова втратила чинність з дня затвердження Верховною Радою України Державної програми приватизації на підставі Постанови ВР № 2164-ХИ від 04.03.1992 р.).

Указом Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 р. № 1452-ХП "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" та Законом України від 10.09.1991 р. № 1540-ХІІ "Про підприємства, установи та організації союзного впорядкування, розташовані на території України" майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України, а укладені після 29.11.1990 р. майнові договори, якими змінено форму власності, визнаються недійсними.

З метою збереження в інтересах громадян України майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, Верховна Рада України своєю постановою від 10.04.1992 р. № 2268-ХІІ "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" тимчасово, до визначення правонаступників, передала Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні громадських організацій.

У подальшому, постановою Верховної Ради України № 3943-ХП від 04.02.1994 р. зобов'язано Кабінет Міністрів України визначити органи управління майном загальносоюзних громадських організацій, які тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників.

Належність профспілок до загальносоюзних громадських організацій підтверджується їх Статутом професійних спілок СРСР, який затверджено постановою XVIII з'їзду профспілок СРСР від 01.01.1987 р., професійні союзи СРСР складали масову громадську непартійну організацію, цілями діяльності якої у тому числі було управління соціальним страхуванням трудящих, а також управління оздоровницями, які перебували у їх віданні.

Відповідно до розділу 2 Статуту, організаційна структура профспілок будувалася за територіальним та галузевим принципом. У республіках діяли республіканські, краєві, обласні ради.

Згідно розділу 3 Статуту вищим органом професійних спілок був з'їзд, а також Всесоюзна центральна рада професійних спілок, яка діяла у період між з'їздами.

Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої в свою чергу є Федерація професійних спілок України.

Таким чином, майно передане до статутного фонду ЗАТ ЛОЗП України "Укрпрофоздоровниця" є державною власністю.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 07.04.2010 р. у справі № 30/475-05-11719 та від 10.03.2010 р. у справі № 2-8/2471.3-2009, в якій зазначив, що Президія Ради Федерації незалежних профспілок України не вправі була своєю постановою від 22.11.1991 р. передавати за актом від 24.01.1992 р. у власність створеного нею Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" спірне майно, яке є державною власністю.

Аналогічна правова позиція викладена і в постановах Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 25.09.2007 р. та від 18.11.2008 р. зі справи № 30/475-05-11719 Господарського суду Одеської області, а також в ухвалі Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22.10.2008 р. № 6-12821св08.

В зазначених постановах Верховний Суд України чітко зазначив, що майно передане до статутного фонду ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" є державною власністю.

Щодо посилання в апеляційних скаргах на судові рішення Вищого Арбітражного суду України у справі № 137/7 від 20.01.1997 р. та у справі 137/7-7/30 від 17.06.1997 р., якими, як вважає ЗАТ ЛОЗП України "Укрпрофоздоровниця", підтверджено право власності на спірне майно саме Укрпрофоздоровниці, є помилковим. Суд касаційної інстанції у постанові від 10.03.2010 р. у справі № 2-8/2471.3-2009 зазначив, що у зазначених справах розглядався спір про визнання недійсними установчих документів ЗАТ ЛОЗП України "Укрпрофоздоровниця", а не її право власності на передане їй майно (тобто, предметом спору були установчі документи), у звязку з чим ці рішення не мають приюдиції.

Відповідно статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Між тим, правові висновки суду у наведених справах не є фактами, які встановлюються судом у порядку, визначеному зазначеною нормою права.

Позиція відповідачів, щодо відсутності підстав відносити майно, переданого до статутного капіталу ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" до майна загальносоюзних громадських організацій (громадської організації союзного підпорядкування) спростовується постановою Ради конфедерації профспілок СРСР №2-1а від 18.11.1990 р. та договору про закріплення прав з володіння, користування та розпорядження майном від 18.11.1990 р., з яких вбачається, що майнові комплекси санаторіїв були одержані Федерацією незалежних профспілок України саме від громадської організації союзного підпорядкування.

Враховуючи викладене, відчуження державного майна шляхом внесення його Федерацією незалежних профспілок України до статутного капіталу ЗАТ лікувально - оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофздоровниця" відбулося всупереч волі власника - держави Україна, та з порушенням норм діючого на той час законодавства.

Вищий арбітражний суд України в пункті 6 Інформаційного листа № 01-8/98 від 31 січня 2001 року із змінами від 21.07.2006 р. «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом», також роз'яснив судам, що чинним законодавством передбачено добросовісне (правомірне) володіння майном, якщо інше не буде встановлено арбітражним судом.

Відповідно до ч. 1 п. 2 Розяснення президії Вищого господарського суду України від 26 січня 2000 року № 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів", підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

За таких обставин, саме Фонд державного майна України уповноважений державою здійснювати функції щодо управління майном громадських організацій колишнього Союзу РСР, що розташоване на території України, а тому твердження заявників апеляційних скарг відносно подання прокурором відповідного позову в інтересах неналежного позивача, є безпідставними, так як не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та обставинах справи.

Згідно статті 1 Тимчасового Положення "Про Фонд державного майна України", затвердженого постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 р., що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, та ст. 1 Закону України від 09.12.2011 р. № 4107-VI "Про Фонд державного майна України" Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. Фонд державного майна України здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.

Щодо вимог прокурора про визнання недійним договору купівлі-продажу від 18 липня 2002 року укладеного між ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»та ДАТ «Чорноморнафтогаз»суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно частині 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою статті 203 цього Кодексу

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи те, що майно, яке було передано за договором купівлі-продажу від 18 липня 2002 року належить державі в особі Фонду державного майна України, господарський суд дійшов вірного висновку, що вимоги прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18 липня 2002 року, укладеного між ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»та ДАТ «Чорноморнафтогаз»також підлягають задоволенню.

Стосовно строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Приписами статті 257 Цивільного кодексу України зазначається, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі ст.267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу повинна бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, що зроблена до прийняття судом рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.

Прокурором на обґрунтування клопотання про поновлення строку позовної давності надані вказівки та завдання Генеральної прокуратури України датовані червнем та вереснем 2011 р., щодо проведення перевірок додержання вимог законодавства при розпорядженні майном Федерації професійних спілок України.

Відповідно до наказу Генерального прокурору України № 3/2гн від 04 жовтня 2011 року "Про особливості організації діяльності органів прокуратури у сферах охорони навколишнього природного середовища та земельних відносин" прокурорам Автономної Республіки Крим та міським прокурорам було доручено забезпечити наглядову діяльність у сферах земельних відносин з метою захисту прав державних та суспільних інтересів. Правозахисну діяльність здійснювати з урахуванням стану законності, використовуючи Єдиний державний реєстр судових рішень.

Згідно пояснень представника прокуратури у судовому засіданні, позовні вимоги заявлені на підставі перевірок, проведених на виконання вказаних завдань.

Враховуючи викладене, суд 1-ої інстанції правомірно поновив прокурору строки позовної давності.

Стосовного судового збору.

У даній справі було розглянуто за предметом спору вимоги немайнового характеру.

ПАТ ЛОЗП України "Укрпрофоздоровниця" звернулась з апеляційною скаргою на рішення суду 1-ої інстанції 09.11.2011 р. (конверт), тобто, після набрання чинності Закону України "Про судовий збір" від 08 липня 2011 року № 3674-VI, який діє з 01.11.2011 р., щодо сплати судового збору повинні застосовуватися положення цього закону.

Пунктом 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011 р. № 01-06/1625/2011 „Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір" встановлено, що згідно з підпунктами 4 і 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону: за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду справляється судовий збір у розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми; ставки судового збору з касаційної скарги на рішення суду становлять відповідно 70 і 50 відсотків.

Зазначені ставки судового збору підлягають застосуванню незалежно від того, коли до набрання Законом чинності чи після цього - подано позов та прийнято рішення суду, яке оскаржується в апеляційному або в касаційному порядку.

Згідно п.п. 2 п. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" від 08 липня 2011 року № 3674-VI ставка судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру до господарського суду встановлюється у розмірі 1-ої мінімальної заробітної плати, а ставка судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду складає 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви.

Частиною 1 ст. 22 Закону України від 23.12.2010 р. № 2857-VI "Про Державний бюджет України на 2011 рік" встановлено на 2011 рік мінімальну заробітну плату у розмірі: з 1 січня - 941 гривня.

Таким чином ставка судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду складає 470,50 грн.

Закон України "Про судовий збір" № 3674-VI введено в дію з 01 листопада 2011 року.

При подачі апеляційної скарги ПАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" сплатило судовий збір лише 42 грн. 50 коп., таким чином з ПАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" підлягає стягненню недоплачена при подачі апеляційної скарги сума судового збору у розмірі 428 грн.

На підставі викладеного, рішення суду першої інстанції відповідає вимогам діючого законодавства, прийняте при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз", товариства з обмеженою відповідальністю "Центрінвест" та приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 12 жовтня 2011 року у справі №5002-5/3127-2011 залишити без змін.

3. Стягнути з приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (вул. Шота Руставелі, 39/41, Київ 1, 01001, код ЄДРПОУ 02583780) на користь державного бюджету міста Севастополя (код ЄДРПОУ суду 26014947, Головне управління Державної казначейської служби України у м.Севастополі (отримувач коштів: Державний бюджет міста Севастополя), код отримувача 38022717, МФО 824509, р/р 31216206782001, Код класифікації доходів бюджету 22030001, назва кода класіфікації доходов Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050), символ звітності 206, параметр суду 82) 428 гривень (чотириста двадцять вісім гривень) недоплаченого судового збору при подачі апеляційної скарги.

4. Доручити господарському суду АР Крим видати відповідні накази.

Головуючий суддяЗ.Д. Маслова

СуддіМ.І. Ткаченко

І.В. Антонова

Розсилка:

1. заступнику прокурора міста Ялта (вул. Кірова, 18,Ялта,98600)

2. Фонду державного майна України (вул. Кутузова, 18/9,Київ 133,01133)

3. Виконавчому комітету Ялтинської міської ради (пл. Радянська, 1, Ялта, 98600)

4. товариству з обмеженою відповідальністю "Центрінвест" (Приморський парк ім. Гагаріна, б.4, Ялта, 98635)

5. приватному акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (вул. Шота Руставелі, 39/41, Київ 1, 01001)

6. державному акціонерному товариству "Чорноморнафтогаз" (пр. Кірова/пров.Совнаркомовський, 52/1, Сімферополь, 95000)

7. Федерація незалежних профспілок України (майдан Незалежності, 2, Київ 12, 01012)

8. прокурору міста Севастополя (вул. Павліченко, 1, Севастополь, 99011)