Постанова № 21651816, 21.02.2012, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.02.2012 року Справа № 22/5005/15455/2011

Дніпропетровськийапеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого Прокопенко А.Є.доповідач,

суддів: Дмитренко А.К., Чимбар Л.О.

при секретарі судового засідання Турбуєва А.О.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, представник, довіреність №10/3-153 від 23.11.11;

від відповідача: ОСОБА_2, представник, довіреність №б/н від 23.11.11;

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Родина", м. Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2011р. у справі №22/5005/15455/2011

за позовом Департаменту корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ

до товариства з обмеженою відповідальністю "Родина", м. Дніпропетровськ

про внесення змін до договору

У відповідності із ст. 77 ГПК України у судовому засіданні оголошувалась перерва до 21.02.2012р.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.11р. по справі №22/5005/15455/2011 (суддя Пуппо Л.Д.) задоволено позов Департаменту корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю "Родина" про внесення змін до договору оренди цілісного майнового комплексу кінотеатру "Січ" №3-203 від 27.06.2003р., укладеного між комітетом комунальної власності міської ради та товариством з обмеженою відповідальністю "Родина".

Не погоджуючись з рішенням господарського суду, товариство з обмеженою відповідальністю "Родина" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарсько суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач просить залишити рішення господарського суду Дніпропетровської області без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши доводи представників сторін, апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між комітетом комунальної власності міської ради (Орендодавець) та ТОВ “Родина” (Орендар) 27.06.2003р. укладено договір оренди цілісного майнового комплексу кінотеатру “Січ”№3/2003( далі - договір).

За умовами цього договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування цілісний майновий комплекс міського комунального підприємства кінотеатру “Січ”, розташований за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Панікахи, 59, склад і вартість якого визначено відповідно до наведених актів оцінки протоколу про результати інвентаризації та передавального балансу підприємства. Вартість цілісного майнового комплексу становить 1 163 580 грн.(п.1.1 договору).

Строк дії договору до 01.07.2018р.

Відповідач за актом приймання-передачі від 01.07.2003 року отримав об'єкт оренди цілісний майновий комплекс Міського комунального підприємства кінотеатру “Січ”.

Згідно з додатковою угодою від 19.07.2004р. сторони погодили розмір орендної плати 7 757,20 грн. за базовий місяць без урахування ПДВ.

Згідно з додатковою угодою від 22.12.2005р. сторони погодили доповнити розділ 6 договору оренди №3/2003 від 27.06.2003р. пунктами 6.12.1 - 6.12.9 щодо низки зобов'язань орендаря в частині організації благодійних показів фільмів, проведення дитячих сеансів, використання державної мови тощо.

Відповідно до додаткового договору №3 від 02.02.2009р. пункт 4.3. Розділу 4 “Орендна плата” викладений у наступній редакції:

“За користування об'єктом оренди Орендар сплачує орендну плату, яку спрямовує:

- 100% орендної плати до загального фонду міського бюджету М.Дніпропетровська на розрахункові рахунки, які відкриті управлінням Державного казначейства за місцем реєстрації орендаря, як платника податків, зборів, в районних інспекціях м. Дніпропетровська , відповідно з кодом бюджетної класифікації 22080401.

Додатковою угодою №4 від 01.08.2009р. додатковий договір №3 визнано вважати таким, що втратив чинність з моменту підписання додаткової угоди №4, а пункт 4.3 Розділу 4. Вирішено викласти у такій редакції:

“Орендна плата перераховується на р/р 37187500900002, ГУДКУ у Дніпропетровській області, МФО 805012, код ОКПО 25973910, одержувач - управління комунальної власності Дніпропетровської міської ради, щомісяця не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним.”

Згідно п.4.4 договору розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни методики її розрахунку, змін і тарифів та в інших випадках, передбачених чинним законодавством, іншими актами центральних органів влади та місцевого самоврядування.

Дніпропетровською міською радою було прийнято рішення №6/19 від 19.08.07р. “Про орендні ставки за використання цілісних майнових комплексів кінотеатрів”, яким вирішено затвердити орендну ставку за використання цілісних майнових комплексів кінотеатрів “Салют”, “Січ”, “Супутник”, “Червоногвардієць” у розмірі 10% від вартості орендованого майна.

03.08.2011р. Позивач звернувся до Відповідача із листом №7/4-1104, яким запропонував Відповідачу відповідно до вищезгаданого рішення міської ради №6/19 підписати додаткову угоду, надіслану на його адресу у двох екземплярах.

У апеляційній скарзі скаржник зазначає, що направлений на його адресу лист-претензія №7/4-1104 від 03.08.2011р. з додатковою угодою, підписаний ОСОБА_3 заступником начальника управління корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради без додавання документу, який би підтверджував його повноваження на звернення із претензіями та підписання додаткової угоди від імені позивача.

Апеляційний господарський суд вважає, що в даному випадку слід врахувати наступне.

Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Як зазначено в резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 188 Господарського кодексу України встановлено загальний порядок зміни та розірвання господарських договорів відповідно до якого зміна та розірвання договорів у односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором; сторона, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір надсилає пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з врахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Тобто, вказана стаття має процедурний характер, регулює порядок дій сторін для внесення змін у договір, а не визначає наявність самих правових підстав для внесення змін у договір.

За таких обставин недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання Договору, у разі виникнення такої необхідності, не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання оспорюваного договору.

Отже, у разі наявності у сторони права вимагати зміни умов договору, така сторона вправі звертатися за захистом свого порушеного права безпосередньо до суду, незалежно від наявності попередньо направлених пропозицій стороні.

Скаржник безпідставно посилається на те, що суд при винесенні рішення прийняв до уваги редакцію ст.21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", викладену позивачем в позовній заяві в обґрунтування позовних вимог, яка на час звернення з позовом, вже втратила чинність.

Як вбачається з оскаржуваного рішення господарський суд в обґрунтування своєї позиції послався на діючі норми ст. 21 вищезазначеного Закону, зазначивши, що приписами даної правової норми встановлено, що розмір орендної плати може бути змінено на вимогу сторони, зокрема, у випадку встановленому законодавчими актами України.

Згідно ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. За приписами частини п'ятої статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до положень частини 2 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" методика розрахунку та порядок використання орендної плати визначаються, зокрема, для об'єктів, що перебувають у комунальній власності - органами місцевого самоврядування.

Таким чином, чинне законодавство наділяє орган місцевого самоврядування повноваженнями визначати та встановлювати розмір орендної плати на об'єкти оренди, які є комунальною власністю, тобто, власністю територіальних громад.

Отже, нормами чинного законодавства передбачено можливість зміни умов договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадках, встановлених договором або законом .

Господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки умовами договору передбачена можливість збільшення розміру орендної плати, а орендна плата за майно державної та комунальної власності є регульованою ціною, тому законодавча зміна розміру цієї плати є підставою для її перегляду.

Також апеляційний господарський суд зазначає, що судові рішення у справі №27/44-10 не мають преюдиційного значення для вирішення даної справи, оскільки як зазначає сам відповідач у апеляційній скарзі, позов стосувався іншої додаткової угоди.

Приймаючи до уваги викладене, рішення господарського суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись ст.ст.103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну товариства з обмеженою відповідальністю "Родина", м.Дніпропетровськзалишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2011р. у справі №22/5005/15455/2011 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий А.Є.Прокопенко

Суддя А.К.Дмитренко

Суддя Л.О. Чимбар

Постанова складена 24.02.2012р.