Рішення № 21638759, 21.02.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

21.02.12 р.                     Справа № 5006/37/22/2012                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі ТимченкоМ.Ю., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Іноземного підприємства „БІАЗІ Україна”, Київська область, с. Софіївська Борщагівка, ідентифікаційний код 36263446

до Відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк, ідентифікаційний номер НОМЕР_1

про: стягнення 424 788,66 грн. за товар, переданий на відповідальне зберігання за договором №203 від 03.08.2010р.

за участю уповноважених представників:

від Позивача - не з’явився;

від Відповідача – ОСОБА_2 (за довіреністю від 09.02.2012р.)

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколі судового засідання.

Згідно із ст.77 ГПК України судове засідання відкладалось з 07.02.2012р. на 21.02.2012р.

У судовому засіданні 22.02.2012р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Іноземне підприємство „БІАЗІ Україна”, Київська область, с. Софіївська Борщагівка (далі – Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк (далі – Відповідач) про стягнення 424 788,66 грн. за товар, переданий на відповідальне зберігання за договором №203 від 03.08.2010р.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неповернення Відповідачем майна, переданого на зберігання за договором №203 від 03.08.2010р., внаслідок чого виникли підстави для стягнення грошових зобов’язань.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав договір відповідального зберігання №203 від 03.08.2010р., накладні на переміщення майна, витратну накладну, акти прийому-передачі, акт інвентаризації №68 від 24.10.2011р., правоустановчі документи, свідоцтво про реєстрацію Відповідача.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтував ст.ст. 936-959 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 16, 64, 82 Господарсько процесуального кодексу України, та на підтвердження своєї позиції надав додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с. 47-76) у тому числі - заява із поясненнями про обраний спосіб судового захисту (а.с.47), а також надав клопотання про залишення позову без розгляду, через проведення правоохоронним органами перевірки щодо наявності товару, переданого Відповідачу (а.с.78)

Представник Позивача до судового 21.02.2012р. не з’явився, тоді як присутній представник Відповідача на запитання суду підтвердив відсутність всього прийнятого за представленими накладними майна, достовірність підписну Відповідача на яких не заперечував та надав відзив з додатком (а.с.а.с.85-87), яким визнав позовні вимоги лише в сумі 340669,58грн., вказуючи на відсутність будь-яких додаткових доказів на підтвердження своєї позиції.

Суд вважає за можливе вирішити на підставі наявних документів, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а відсутність належним чином повідомленого Позивача істотним чином не впливає на таку кваліфікацію і не перешкоджає розгляду справи у світлі представлених доказів і оголошеної позиції Відповідача.

Вислухавши у судовому засіданні представника Відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

03.08.2010р. між Позивачем (Поклажодавець) та Відповідачем (Зберігач) був укладений договір відповідального зберігання №203 (а.с.а.с.14-17), згідно умов п.п. 1,1 та 7.1 якого Зберігач повинен прийняти від Поклажодавця на відповідальне зберігання обладнання, у кількості зазначеної у «Видатковій накладній на поставку товару» та повернути товар Поклажодавцю у схоронності за його вимогою, строком на однин рік з подальшим продовженням на той же строк і на тих же умовах за відсутності попередження будь-якої із сторін про припинення за 1 місяць до дати закінчення договору.

За змістом умов вказаного договору (Зберігач) повинен:

- прийняти усі необхідні заходи для забезпечення схоронності та цілісності майна (п.1.3.);

- за втрату (нестачу) або пошкодження майно (його частини), прийнятого на збереження, Зберігач повинен відшкодувати Поклажодавцю збитки у повному обсягу, в розмірі вартості втраченого або відсутнього майна, зазначеного в акті приймання-передачі (п.1.7);

- повернути майно, протягом 5 днів, за першою вимогою Поклажодавця, у такому вигляді, у якому воно було прийнято на зберігання (п.п.3.1, 3.3.);

- за кожним запитом Поклажодавця надавати повну інформацію про майно, що перебуває у нього на підставі договору, впродовж 1 календарного дня з моменту направлення Поклажодавцем відповідного запиту факсом (п.4.1.3);

Відповідно до умов п. 3.5 товар може бути продано третім особам, у цьому випадку Зберігач зобов’язаний перерахувати грошові кошти за реалізований товар шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Поклажодавця впродовж 3 банківських днів з моменту зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Зберігача покупцем.

Як зазначено у п. 4.1.4. для здійснення контролю, Поклажодавець направляє своїх повноважених представників, а Зберігач зобов’язаний забезпечити безперешкодне проведення інвентаризації або перевірки та несе повну відповідальність за нестачу, втрату або пошкодження товару, здійснене за його провиною, його представників або третіх осіб. При цьому, положення п. 4.1.5.договору визначають, що якщо після інвентаризації Поклажодавець встановить нестачу товару, то сума нестачі буде пред’явлена Зберігачеві до сплати (сума розраховується виходячи з цін, визначених в накладної). Поклажодавець має право вимагати відшкодування збитків безпосередньо на місці або шляхом подання позовної заяви.

У відповідності до умов договору за період з 15.07.2011р. по 29.09.2011р. Позивачем було передано на зберігання Відповідачу обладнання на загальну суму 424 788,66 грн., що підтверджується представленими накладними та актами приймання-передачі (а.с.а.с.18-28), підписання яких Відповідачем підтвердив його представник у судовому засіданні 21.02.2012р.

Майно, передане на зберігання належить Поклажодавцю на підставі контракту №1 від 25.08.2010р. (а.с.а.с.63-66) та договору поставки №01-03/11 від 01.03.2011р. (а.с.а.с.70-75)

01.12.2011. Позивач листом (а.с.6-7) звернувся до Відповідача з вимогою повернути майно передане за договором відповідального зберігання №203 від 03.08.2010р.

Відповідно до складеного Позивачем акту інвентаризації товарів на складі №11 від 01.02.2012р.(а.с.55) Відповідачеві переданий товар на загальну суму 424788,66 грн.

У зв’язку із ухиленням Відповідачем, від обов’язку повернути втрачене майно, Позивач звернувся до суду з розглядуваним позов, вимагаючи стягнення з Відповідача збитків у розмірі вартості неповерненого та втраченого майна в сумі 424 788,66 грн., яка також визначена довідкою №0702-01 від 07.02.2012р.(а.с.51).

Представник Відповідач судовому засіданні 21.02.2012р. підтвердив відсутність у Відповідача всього визначеного Позивачем майна, але позовні вимоги визнав лише в сумі 340669,58грн.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає розглядувані вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні Відповідача до відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов’язань за договором відповідального зберігання №203 від 03.08.2010р. у вигляді втрати переданого на зберігання майна.

Враховуючи статус сторін та об’єкту оренди, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України і умовами договору зберігання №203 від 03.08.2010р.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Проаналізувавши положення укладеного між сторонами договору №203 від 03.08.2010р. суд дійшов висновку, що виниклі на його підставі правовідносини регламентуються нормами параграфу 1 глави 66 Цивільного кодексу України, який визначає загальні положення про зберігання.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 вказаного Кодексу за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Обов’язок зберігача повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, безпосередньо встановлений ч. 1 ст. 949 цього Кодексу.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір зберігання №203 від 03.08.2010р. є належною підставою для виникнення у останнього обов’язку із повернення об’єкту зберігання Поклажодавцеві у схоронності, факт попереднього прийняття якого на зберігання підтверджений наявними в матеріалах справи накладними і актами приймання-передачі, які за своїм розцінюються судом як належні згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України докази проведення відповідних господарських операцій з передачі на зберігання товару у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України відносно обов’язковості договору для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, Відповідач не мав жодних правових підстав для ухилення від повернення Позивачу всього наявного на зберіганні майна відповідно до умов договору №203 від 03.08.2010р. на вимогу Позивача.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Тоді як невиконання або неналежне виконання відповідних обов’язків є їх порушенням у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, що за змістом ст. 611 цього Кодексу має наслідком, у тому числі –необхідність відшкодування збитків.

Згідно ч. 1 ст. 224 Цивільного кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено. Виникнення у особи права на компенсацію збитків у результаті порушення її цивільного права передбачається і ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України.

Оскільки обов’язки Відповідача, порушеннями яких Позивач обґрунтовує свої вимоги, зумовлені саме наявністю договірних відносин між сторонами, остільки суд зауважує, що предметом стягнення у розглядуваній справі є саме збитки, завдані невиконанням зобов’язання, що випливає з договору, на обов’язковості з’ясування сутності яких (збитків) наголошує Вищий господарський суд України в абз. 2 п. 1 Роз’яснення „Про деякі питання практики вирішення спорів пов’язаних з відшкодуванням шкоди” від 01.04.1994р. № 02-5/215.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України обов’язок відшкодування збитків у разі порушення договірних зобов’язань покладені на боржника –особу, яка припустила порушення.

Виходячи із загальних положень права підставою для застосування заходів відповідальності, яким є стягнення збитків у розумінні ст. 611 Цивільного кодексу України та ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України, є склад правопорушення, який утворюється наступними елементами: суб’єкт, об’єкт, об’єктивна та суб’єктивна сторона.

З огляду на те, що суб’єктом є Зберігач, об’єктом –правовідносини за договором зберігання, які були встановлені та оцінені судом вище, предметом доказування а, відтак – і судового дослідження - є об’єктивна та суб’єктивна сторони: наявність порушення з боку Відповідача, збитків та безпосереднього причинного зв’язку між неправомірними діями (порушенням) та збитками, а також –вина зазначеної особи.

Наявність означених елементів, враховуючи презумпцію вини порушника згідно ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України, у повній мірі підтверджується поясненнями представника Відповідача у судовому засіданні 21.02.2012р., змістом інвентаризації товарів від 01.02.2012р. (а.с.55) та фактом визнання частини позовних вимог Відповідачем, що приймається судом в порядку ст.ст. 22, 78 Господарського процесуального кодексу України у якості самостійної підстави для задоволення заявлених вимог через відповідність такого визнання встановленим судом обставинам.

Відтак, вказані докази достатньою мірою підтверджують:

-          факт наявності порушення у вигляді втрати майна і його неповернення (та несплати коштів від його реалізації) Поклажодавцеві за його вимогою;

-          кількість втраченого майна та його вартість, за якими визначається узгоджений сторонами розмір збитків, що відповідає абз. 2 ч.1 ст. 225 Господарського кодексу України та п. 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України,

та дозволяє констатувати наявність причинно-наслідкового зв’язку між порушенням та завданими збитками.

При цьому, судом також враховується, що факт наявності та розмір втраченого Позивачем майна, відповідальність за що умовами п. 1.7 договору №203 від 03.08.2010р. в розглядуваному випадку покладається саме на Відповідача, підтверджується і іншими наданими до матеріалів справи документами, а саме – накладними і актами приймання-передачі, достовірність яких Відповідачем не спростована, так само, які і не надано останнім в порядку ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України інших доказів неправомірності заявлених вимог.

Враховуючи викладене та перевіривши правильність розрахунку заявленої до відшкодування суми збитків, суд дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимогу у розмірі 424788,66 грн.

Також суд відмовляє у задоволенні клопотання Позивача про залишення позову без розгляду, оскільки положення ст.81 Господарського процесуального кодексу України не передбачає можливості вчинення такої процесуальної дії судом на прохання Позивача. В свою чергу, наявні в матеріалах справи докази і пояснення Відповідача цілком достатні для вирішення спору по суті.

Відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов’язані із сплатою судового збору стягуються з Відповідача на користь Позивача. При цьому судом відхиляються вимоги про компенсацію за рахунок Відповідача витрат зі сплати юридичних послуг в сумі 1500грн., оскільки Заявником не тільки не доведено факту несення таких витрат (платіжні доручення №3425 від 20.12.2011р., №3420 від 16.12.2011р. – а.с.а.с.12, 13 – не містять відмітки банку про проведення платежів) та їх взаємозв’язку із розглядуваної справою (докази фактичного надання послуг в контексті представництва інтересів у розглядуваному спорі), але й за своєю сутністю не відносяться до судових витрат у розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України (відсутність доказів наявності статусу адвокатського об’єднання/бюро у отримувача коштів).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 33, 34, 43, 44, 49, 78, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Іноземного підприємства „БІАЗІ Україна”, Київська область, с. Софіївська Борщагівка (ідентифікаційний код 36263446) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) про стягнення 424 788,66грн. за товар, переданий на відповідальне зберігання за договором №203 від 03.08.2010р. - задовольнити у повному обсягу.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Іноземного підприємства „БІАЗІ Україна”, Київська область, с. Софіївська Борщагівка (ідентифікаційний код 36263446) збитки в сумі вартості переданого на зберігання товару в розмірі 424788,66 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Іноземного підприємства „БІАЗІ Україна”, Київська область, с. Софіївська Борщагівка (ідентифікаційний код 36263446) витрати по сплаті судового збору у розмірі 8495,76 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 21.02.2012р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 27.02.2012р.

Суддя Попков Д.О.