Рішення № 21624448, 24.02.2012, Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 2-2911/11

Р і ш е н н я

І м е н е мУ к р а ї н и

24 лютого 2012 року Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу в складі:

головуючого суддіБардін О. С.

при секретаріКарпович В.М.

за участю: представника позивачаПака П.В.

відповідачівОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк»до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

публічне акціонерне товариство «ПроКредит Банк»(далі ПАТ «ПроКредит Банк») звернулося до суду 14 вересня 2010 року з позовом, вказавши, що 06 жовтня 2006 року між закритим акціонерним товариством «ПроКредит Банк», правонаступником ПАТ «ПроКредит Банк», і ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 19.2322 (далі Договір). Згідно умов Договору позивач надав кредит у розмірі 3500,00 доларів США на строк користування 36 місяців зі сплатою відсотків у розмірі 22 % річних, а ОСОБА_2 взяв на себе зобов'язання погашати отриманий кредит щомісячно і відсотки за його використання.

В якості забезпечення по кредиту між позивачем та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № 19.2322-ДП1 від 06 жовтня 2006 року (далі Договір поруки). Згідно умов цього договору ОСОБА_3 зобовязалася перед позивачем у повному обсязі солідарно відповідати за виконання зобовязань ОСОБА_2

Однак, ОСОБА_2 порушив взяті на себе зобов'язання, допустивши прострочення в погашенні суми кредиту і відсотків.

Станом на 02 грудня 2008 року заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором складає 17705,75 грн., а саме:

заборгованість за кредитом 1924,73 доларів США, що еквівалентно 13746,42 грн.,

заборгованість по відсоткам 83,86 доларів США, що 598,93 грн.,

заборгованість по процентам за час прострочення 38,18 доларів США, що еквівалентно 272,68 грн.,

пеня 3087,72 грн.

ПАТ «ПроКредит Банк»просить стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за Договором у сумі 17705,75 грн. та витрати по справі: судовий збір у сумі 177,06 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справі в сумі 120,00 грн.

У судовому засіданні представник позивача Пак П.В. на позовних вимогах наполягає в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позов визнав частково, пояснив, що він намагався договоритися з банком, так як позивач не мав права укладати з ним договір в іноземній валюті. Банк запропонував йому договір у гривнях, але потім не уклав додаткової угоди. Також він просить суд стягнути заборгованість тільки з нього, так як кредитний договір був укладений між ним та банком.

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні з позовом не згодна повністю, пояснив, по-перше, дійсно, 06.10.2006 р. між нею та ЗАТ «ПроКредит Банк» було підписано договір поруки № 19.2332-ДП1. Із змісту даного договору вбачається, що вона виступила у якості поручителя перед банком по зобовязанням кредитора ОСОБА_2 Але даний договір поруки із огляду на норми чинного законодавства, не можливо вважати правовою підставою виникнення у неї у будь-яких обовязків перед ЗАТ «ПроКредит Банк»за наступних обставин.

Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»регулюються правовідносини із надання фінансових послуг в Україні. Цей Закон встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльності з надання фінансових послуг.

Згідно із п. 7 ст. 4 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»надання поручительства або гарантії вважається фінансовою послугою.

Згідно із п. 7 ст. 1 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»учасниками ринку фінансових послуг можуть бути лише юридичні особи та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які відповідно до закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України, та споживачі таких послуг.

Вона не є фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності, тому даний договір поруки суперечить вимогам Закону.

Також і у самому кредитному договорі ( п. 3.1 ) є посилання на те, що забезпеченням зобовязань позичальника перед кредитором є майно та майнові права позичальника та третіх осіб, згідно укладених договорів. У даному кредитному договорі взагалі не йде мова про інший, - не майновий спосіб забезпечення зобовязань, які виникли із кредитного договору. За даних умов кредитного договору, договір поруки від 06.10.2006 року, який не є договором майнового поручительства та кредитний договір від 06.10.2006 року не можуть вважатися такими, що повязані між собою.

По-друге, на правовідносини із надання споживчих кредитів, який отримав ОСОБА_2, розповсюджується дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Дія цього Закону не передбачає для забезпечення зобовязань споживача перед кредитором застосування інституту «поруки», бо надання поруки є підприємницькою діяльністю, на яку дія Закону України «Про захист прав споживачів»не розповсюджується.

Але договором поруки вона визначена як солідарний боржник, тому відповідно до норм закону, має статус споживача наданої банком послуги.

Відповідно до статті 15 Закону, споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору.

Вона звернулася до банку з заявою про надання переліку документів, на підставі яких було видано ОСОБА_2 кредит. 27.04.2009 року своєю відповіддю банк повністю відмовив їй у наданні будь-яких документів, тобто відмовив у наданні у будь-якої інформації, при цьому вказавши, що вона має право на отримання тільки договору поруки. Дана відповідь свідчить, що банк приховав від неї істотні умови договору поруки, які мали надати їй можливість свідомого вибору під час підписання договору поруки.

По-третє, якщо банк вважав при наданні кредиту ОСОБА_2, що на правовідносини які між ними виникли не розповсюджується дія Закон України «Про захист прав споживачів», а розповсюджується дія ЦК України, то відповідно до п. 2 ст. 553 ЦК України у договорі поруки повинен бути визначений обсяг поруки, іншими словами розмір забезпеченого зобовязання.

Але відповідно до п. 1.2 вказаного договору у ньому зазначено, що поручитель бере на себе зобовязання, які виникають з умов кредитного договору № 19.2322 від 06 10.2006 року у повному обсязі цих зобовязань. Самого обсягу зобовязань у договорі поруки не вказано, тому із змісту даного договору не можливо зробити висновки про обсяг забезпеченого зобовязання, а також і про розмір кредиту.

В четверте, банк не обґрунтував суму заборгованості позичальника перед банком. Із позовної заяви не вбачається, яка сума була виплачена боржником, яка сума залишилася не сплаченою, тобто на яку саме суму заборгованості були нараховані проценти.

Також не відповідають вимогам статті 1050 ЦК України, нараховані банком штрафні санкції за порушення договору.

В пяте, так як при підписанні договору поруки від 06.10.2006 року в належній формі не було досягнуто згоди про обсяг поруки, то даний договір не може вважатися укладеним, оскільки обсяг поруки є істотною умовою договору даного виду.

Тому ОСОБА_3 просить відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог до неї за його позовними вимогами як незаконними.

Також відповідач вважає, що позивач пропустив строк пред'явлення вимог до поручителя оскільки він не відповідає вимогам закону (ч. 4 ст. 559 ЦК України).

Вислухавши представника позивача, відповідачів, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

В судовому засіданні встановлено, що 06 жовтня 2006 року між закритим акціонерним товариством «ПроКредит Банк», правонаступником ПАТ «ПроКредит Банк», і ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 19.2322. Згідно умов Договору позивач надав кредит у розмірі 3500,00 доларів США на строк користування 36 місяців зі сплатою відсотків у розмірі 22 % річних, а ОСОБА_2 взяв на себе зобов'язання погашати отриманий кредит щомісячно і відсотки за його використання (а.с.7,8,10,17-19,77 копії договору, графіку, заяви про видачу готівки, свідоцтв, довідки, витягу з статуту).

В якості забезпечення по кредиту між позивачем та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № 19.2322-ДП1 від 06 жовтня 2006 року. Згідно умов цього договору ОСОБА_3 зобовязалася перед позивачем у повному обсязі солідарно відповідати за виконання зобовязань ОСОБА_2 (а.с.9 копія договору).

24 жовтня 2008 року за вих. № 734/10 ОСОБА_2 була направлена вимога про повне дострокове погашення кредиту, за вих. № 728/10 ОСОБА_3 була направлена вимога про виконання зобовязань за договором поруки. Вимоги були залишені відповідачами без задоволення (а.с.11,12 копії вимог).

Згідно курсу НБУ станом на 02 грудня 2008 року 1 долар США = 7,142 грн. (а.с.144,145 - курс валют). Станом на 02 грудня 2008 року заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором складає 14618,03 грн. (а.с.15 розрахунок,), а саме:

заборгованість за кредитом 1924,73 доларів США, що еквівалентно 13746,42 грн. (1924,73 доларів США х 7,142 грн.),

заборгованість по відсоткам 83,86 доларів США, що 598,93 грн. (83,86 доларів США х 7,142 грн.),

заборгованість по процентам за час прострочення 38,18 доларів США, що еквівалентно 272,68 грн. (38,18 доларів США х 7,142 грн.).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Суд вважає, що сума пені не підлягає стягненню, так як позивач просить стягнути пеню в сумі 3087,72 грн. за період з 06 червня 2008 року по 02 грудня 2008 року, до суду він звернувся 14 вересня 2010 року, тобто після спливу строку позовної давності.

Відповідно до ст. 525 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1050 ч. 1 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобовязаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому ст. 533 ЦК України передбачено, що грошове зобовязання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязанням допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлено законом.

Пункт 1 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»передбачає право банку здійснювати операції з валютними цінностями.

Згідно з п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року № 275, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, зокрема, ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України, інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

Відповідно до ст. 1054 ч. 1 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином, банк як фінансова установа може укладати кредитні договори, предметом яких є іноземна валюта, за наявності в нього банківської ліцензії та відповідного письмового дозволу.

Відповідно до Ліцензії № 195 та дозволу № 195-1, наданих Національним Банком України 28 грудня 2000 року, додатку до дозволу № 195-1, наданого Національним Банком України 13 жовтня 2003 року, закрите акціонерне товариство «ПроКредит Банк»при укладанні Договору мав право на неторговельні операції з валютними цінностями, ведення рахунків клієнтів в іноземній валюті, відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними, відкриття кореспондентських рахунків у банках в іноземній валюті та здійснення операцій за ними, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України та інше (а.с.138-142 копії дозволу, ліцензій, додатку до дозволу).

З урахуванням наведеного та з огляду на положення статей 526, 533, 627, 1049, 1054 ЦК України в разі, коли за умовами кредитного договору позичальник (ОСОБА_2) одержав кредит у вигляді грошових коштів в іноземній валюті, він зобовязаний повернути кредитодавцю (ПАТ «ПроКредит Банк») на вимогу останнього цей кредит у вигляді грошових коштів у тій самій сумі і в тій самій валюті, що були ним одержані, або в гривневому еквіваленті відповідно до курсу Національного Банку України на день проведення операції.

Тому заперечення ОСОБА_2 є необґрунтованими.

Відповідно ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Відповідно до п. 4.1. Договору поруки сторони цього договору встановлюють, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та припиняє своє дію з моменту припинення забезпеченого ним зобовязання. При цьому, сторони констатують, що строк закінчення цього договору не вказується ними конкретно, так як він визначається моментом повного погашення заборгованості позивальника по кредитному договору.

Заперечення ОСОБА_3 стосовно того, що вона не є належною стороною за Договором поруки та закінчився строк дії Договору поруки, суд вважає необґрунтованими, так як Договір поруки, укладений між позивачем та ОСОБА_3, відповідає чинному законодавству та є діючим. У даному договорі прописаний строк його дії. Тому дії ОСОБА_3 суд розцінює лише як можливість уникнути відповідальність за виконання зобовязань перед позивачем.

Також суд зазначає, що вимога позивача про солідарне стягнення заборгованості є його правом, так як ст. 543 ч. 1 ЦК України передбачено, що кредитор має право вимагати виконання обовязку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Виходячи з вищевказаного суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, так як ОСОБА_2 повинен виконувати покладені на нього обовязки, а ОСОБА_3 повинна, в свою чергу, відповідати по зобовязанням ОСОБА_2, як поручитель за договором поруки. Тому сума загальної заборгованості в сумі 14618,03 грн. підлягає солідарному стягненню з відповідачів на користь позивача.

З відповідачів підлягає також солідарному стягненню судовий збір у сумі 146,18 грн. (1 % від суми позову на момент подання позову до суду та з урахуванням часткового задоволення позовних вимог) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення у сумі 120,00 грн. на користь позивача, так як його позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст.525,526,530,551,625,1050,1054 ЦК України, ст.ст.10,60,88,212 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

позов публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк»задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_2, на користь публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк»(м. Дніпропетровськ, вул. Карла Лібкнехта, 4а, т/р 290930015 в АТ «ПроКредит Банк», МФО 320984,ЄДРПОУ 21677333) заборгованість за кредитним договором № 19.2322 від 06 жовтня 2006 р., укладеним між закритим акціонерним товариством «ПроКредит Банк», правонаступником всіх прав та обовязків якого є публічне акціонерне товариство «ПроКредит Банк», та ОСОБА_2, в сумі 14618 (чотирнадцять тисяч шістсот вісімнадцять) гривень 03 копійки та витрати по справі судовий збір в сумі 146 (сто сорок шість) гривень 18 копійок, витрати на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 120 (сто двадцять) гривень.

В іншій частині в позові відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга в апеляційний суд Дніпропетровської області через Довгинцівський районний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя:О. С. Бардін