Ухвала суду № 21607327, 19.01.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" січня 2012 р. м. КиївК-20305/08-С

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоСтепашка О.І.

СуддівКостенка М.І.

Маринчак Н.Є.

Островича С.Е.

Усенко Є.А.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Алушті Автономної Республіки Крим

на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.06.2008

та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.10.2008

у справі № 2-27/2532-2007А

за позовомМалого приватного підприємства «Геліоспецбуд»

до Державної податкової інспекції в м. Алушта Автономної Республіки Крим

провизнання нечинними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Мале приватне підприємство «Геліоспецбуд»(далі по тексту позивач, МПП «Геліоспецбуд») звернулось до суду з позовом про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції в м. Алушта Автономної Республіки Крим (далі по тексту відповідач, ДПІ в м. Алушта АРК) від 26.12.2006 № 0007102301/0, № 0007092301/0, № 0001891701/0.

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.06.2008, яка залишена без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.10.2008, позов задоволено; визнано недійсними спірні податкові повідомлення-рішення, з огляду на протиправність їх прийняття.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної виїзної планової документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2004 по 30.06.2006, складено акт №1948/23/24041162 від 19.12.2006, в якому було зафіксовано порушення:

- пп. 12.1.5 п. 12.1 ст. 12, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого занижено податок на прибуток в сумі 25 542 грн.;

- пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 113 грн.;

- п. 1.6 ст. 1, п. 1.15 ст. 1, пп. 3.1.3 п. 3.1 ст. 3, п. 7.1 ст. 7, п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», внаслідок чого донараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 13 739,70 грн.

На підставі результатів вказаної перевірки, відповідачем 26.12.2006 було прийнято податкові повідомлення-рішення:

№0007092301/0 про визначення суми податкового зобовязання по податку на прибуток підприємств у розмірі 38313,грн., в т.ч. 25542 грн. основного платежу та 12771 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

№0007102301/0 про визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 283 грн., в т.ч. 113 грн. основного платежу та 170 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

№0001891701/0 про визначення податкового зобовязання по податку з доходів найманих працівників у розмірі 41219,10 грн., в т.ч. 13739,70 грн. основного платежу та 27479,40 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Щодо прийняття податкового повідомлення-рішення №0007092301/0 слід зазначити наступне.

В акті перевірки відповідачем зазначено, що позивач в декларації про прибуток за 9 місяців 2004 року не врахував суму безнадійної заборгованості, яка виникла в 3 кварталі 2004 року, внаслідок чого було занижено скоригований валовий дохід з 9 місяців 2004 р., наростаючим підсумком на суму 101383,43 грн. Дана кредиторська заборгованість виникла починаючи з лютого 2004 року, в результаті придбання позивачем товарів, послуг у ПП ОСОБА_4

Відповідно до п. 1.25 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»безнадійною заборгованістю є заборгованість, яка відповідає будь-якій з наведених нижче ознак: заборгованість по зобовязаннях, за якою минув строк позовної давності; прострочена заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, направлені на примусове стягнення майна позичальника, не призвели до повного погашення заборгованості; заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна: фізичної особи, на яке відповідно до закону може бути спрямовано стягнення; фізичної особи - субєкта підприємницької діяльності або юридичної особи, оголошених банкрутами у порядку, встановленому законом, або при їх ліквідації (зняття з реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності); заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних від продажу на відкритих аукціонах (публічних торгах) майна позичальника, переданого у заставу як забезпечення зазначеної заборгованості, за умови, що інші юридичні дії кредитора, щодо примусового стягнення іншого майна позичальника, не призвели до повного покриття заборгованості; заборгованість, стягнення якої стало неможливим у звязку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажору), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством; прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми, померлими або недієздатними, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

Таким чином, за наслідками девяти місяців 2004 року, наростаючим підсумком у позивача кредиторська заборгованість перед ПП ОСОБА_4 в сумі 101 383,43 грн., відповідно до вищевказаних норм Закону, не є безнадійною, в звязку з чим, судами вірно зазначено, що у позивача відсутні підстави збільшувати на її величину валовий дохід за цей період.

Статтею 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено порядок врегулювання сумнівної, безнадійної заборгованості.

Відповідно до Узагальнюючого податкового розяснення щодо застосування пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», під терміном «сумнівна заборгованість»слід розуміти заборгованість за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) або заборгованість по сплаті процентів (комісійних), по якій існує невпевненість щодо її погашення боржником і яка відрізняється від безнадійної заборгованості.

Згідно р. 2 вказаного розяснення зазначено, що відповідно до пп. 12.1.5 п. 12.1 ст. 12 вказаного Закону, платник податку - покупець зобовязаний збільшити валові доходи на суму непогашеної заборгованості (її частини), визнаної у порядку досудового врегулювання спорів або судом чи за виконавчим написом нотаріуса, у податковому періоді, на який припадає перша з подій, зокрема, 90-й календарний день від дня граничного строку погашення такої заборгованості (її частини), передбаченого договором або визнаною претензією.

Відповідно до пп. «б» пп. 12.1.1 п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»платник податку - продавець товарів (робіт, послуг) має право збільшити суму валових витрат звітного періоду на вартість відвантажених товарів (виконаних робіт, наданих послуг) у поточному або попередніх звітному податкових періодах у разі коли покупець таких товарів (робіт, послуг) затримує без погодження з таким платником податку оплату їх вартості (надання інших видів компенсацій їх вартості). Таке право на збільшення суми валових витрат виникає, якщо протягом такого звітного періоду відбувається будь-яка з таких подій, зокрема, зазначена затримка в оплаті (наданні інших видів компенсацій) перевищує 90 календарних днів та платник податку - продавець отримує від покупця згоду про визнання раніше надісланої йому претензії в порядку досудового врегулювання спору або не отримує відповіді на таку претензію протягом строків, визначених законодавством.

У вищевказаному розясненні зазначено, що покупець, який отримав претензію, зобовязаний збільшити валові доходи на суму непогашеної заборгованості (її частини) у податковому періоді, на який припадає одна з наступних подій: 90-й календарний день від дня граничного терміну погашення заборгованості (її частини), передбаченого договором. При цьому покупець повністю (частково) визнав претензію, надіслану продавцем, у якій не передбачено граничного терміну погашення заборгованості або не надав відповідь на претензію у терміни, визначені Господарським процесуальним кодексом України; 90-й календарний день від дня граничного терміну погашення заборгованості, передбаченого визнаною (повністю або частково) претензією.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з судами попередніх інстанцій, що у випадку досудового врегулювання спору між дебітором і кредитором у вигляді визнаної або отриманої претензії, застосовується правило 90 днів, а якщо досудового врегулювання немає, то, відповідно, правило 90 днів не діє.

Судами також зазначено, що доказів виникнення спору щодо оплати зобовязань між позивачем і ПП ОСОБА_4, а також надіслання претензій з боку ПП ОСОБА_4 на адресу позивача немає.

Таким чином, суди дійшли вірного висновку, що за наслідками девяти місяців 2004 року і 2004 року в цілому наростаючим підсумком у позивача кредиторська заборгованість перед ПП ОСОБА_4 в сумі 101 383,43 грн. також не є сумнівною, в звязку з чим відсутні підстави збільшувати на її величину валовий дохід за вказаний період, а тому донарахування податкового зобовязання і штрафних санкцій по податку на прибуток в сумі 38 313 грн. є необґрунтованим та не відповідає чинному законодавству України.

Також відповідачем було виключено з валових витрат першого кварталу 2006 року витрати на придбання візиток на імя директора позивача гр. ОСОБА_4, як витрат, не повязаних з підготовкою, організацією і веденням виробництва на підставі того, що у вказаних візитках, крім інформації про підприємство і його директора, вказано, як додаткову інформацію, звання директора член-кореспондент міжнародної академії інформатизації при ООН.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Судами встановлено, що вказані візитки несуть інформацію виключно про підприємство, а зазначення в них міжнародного звання директора, не є підставою для визнання, понесених на виготовлення таких візиток витрат, такими, що не повязані з виробництвом, організацією і веденням виробництва.

Щодо спірного податкового повідомлення-рішення №0007102301/0 слід відмітити таке.

Донараховуючи податок на додану вартість, відповідач виходив з того, що позивач в податковий кредит декларації по податку на додану вартість за березень 2006 року включив суму 113 грн. податку на додану вартість, що була сплачена ПП «Меганом», в звязку з придбанням поліграфічної продукції у вигляді 1 000 штук візиток з метою їх подальшого використання в неоподаткованих операціях у межах господарської діяльності.

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду; датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Платником податку є особа, яка згідно зазначеного Закону зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Як вже зазначалось, візитки несуть інформацію виключно про підприємство, а зазначення міжнародного звання директора, не є підставою для визнання витрат, понесених на їх виготовлення, такими, що не повязані з виробництвом, організацією і веденням виробництва

Таким чином, суди обох інстанцій дійшли правомірного висновку, що позивач мав право віднести сплачений, в звязку з придбанням поліграфічної продукції (візиток) податок на додану вартість в сумі 113 грн. до податкового кредиту звітного періоду.

Щодо нарахування податкового зобовязання по податку з доходів найманих працівників суд зазначає слідуюче.

Як встановлено судами обох інстанцій, станом на 01.07.2004 у позивача була наявна кредиторська заборгованість перед ПП ОСОБА_4 в сумі 110 046,43 грн., з якої більшу частину позивач сплатив ще в грудні 2004 року.

При цьому, погашення вказаної заборгованості відбулося за рахунок отримання грошових коштів по договору процентної позики б/н від 30.11.2004, укладеного з фізичною особою ОСОБА_4

Між гр. ОСОБА_4 (позикодавець) з одного боку і позивачем по справі (позичальник) з іншого боку було укладено договір процентної позики б/н від 30.11.2004 на суму 97 540 грн., згідно умов якого позикодавець надає позику в готівковій формі протягом грудня 2004 року шляхом внесення грошових коштів в касу позивача.

Фат отримання грошових коштів за вказаним договором позики підтверджується прибутковими касовими ордерами, а повернення коштів по вказаному договору позики гр. ОСОБА_4 витратним касовим ордером.

Також, за позивачем станом на 01.09.2005 числиться заборгованість перед фізичною особою ОСОБА_4, як заборгованість позивача по розрахункам з підзвітними особами, в сумі 25 282,17 грн. Факт часткового погашення заборгованості позивача перед фізичною особою ОСОБА_4 по підзвітним сумам підтверджується витратним касовим ордером на суму 8 150 грн.

Однак відповідачем вказана сума була помилково віднесена до розрахунків з ПП ОСОБА_4

Судами попередніх інстанцій встановлено, що під час проведення перевірки відповідачем не було враховано той факт, що у господарських відносинах з позивачем гр. ОСОБА_4 виступав і як фізична особа і як приватний підприємець.

Відповідно до п. 1.3 і п. 1.5 ст. 1 Закону України «Про податок доходів фізичних осіб»повернення фізичній особі раніш наданих ним позик не є його доходом.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що позивач в даному випадку не виконує функцій податкового агента і не повинен утримувати і перераховувати податок з доходів фізичних осіб.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином зясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Алушті Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.06.2008 та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.10.2008 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)М.І. Костенко (підпис)Н.Є. Маринчак (підпис)С.Е. Острович (підпис)Є.А. Усенко З оригіналом згідно Помічник судді О.Я. Меньшикова Суддя О.І. Степашко