Рішення № 21606155, 16.02.2012, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

______________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2012 р. Справа № 5023/10489/11

вх. № 10489/11

Суддя господарського суду Жигалкін І.П.

при секретарі судовогозасідання Бережанова Ю.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (дов. № 09/195-478 від 05.12.2011 р.)

відповідача - ОСОБА_2 (дов. № б/н від 03.01.2012 р.)

розглянувши справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант", м. Київ

до Публічного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія", м. Харків

про стягнення 7 560,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія" (надалі - Відповідач) в порядку регресу суму у розмірі 7 560,00 грн. та покладення на Відповідача судовий збір.

Представник Позивача у судовому засіданні 02.02.2012 р. позовні вимоги підтримував в повному обсязі та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник Відповідача у судовому засіданні 02.02.2012 р. та у наданому запереченні проти позовних вимог заперечував та просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі. Також надав додаткові документи, які були долучені судом до справи.

У судовому засіданні 02.02.2012 р. оголошено про перерву до 16 лютого 2012 року до 11:00.

16 лютого 2012 року судове засідання продовжено у тому ж складі.

Представник Позивача у судовому засіданні та у наданому поясненні на заперечення позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд задовольнити їх у повному обсязі. Також надано клопотання про продовження строку розгляду справи за межами двомісячного строку, встановленого ст. 69 ГПК України строком на 15 днів.

Представник Відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі. Проти клопотання Позивача про продовження строку розгляду справи заперечує.

Дослідивши клопотання Позивача про продовження строку розгляду справи за межами двомісячного строку, встановленого ст. 69 ГПК України строком на 15 днів, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні клопотання.

Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами), а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (розяснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (надалі ГПК України), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обовязок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

27 серпня 2008 року Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" (Страховик) та ОСОБА_4 (Страхувальник), уклали договір № 06-Z\09-l 18-07560 добровільного страхування наземного транспортного засобу, що не є предметом застави.

Згідно умов договору страхування Страховик зобов'язується у випадку пошкодження застрахованого автомобіля "Тойота", (держ. № НОМЕР_2), 2008 року випуску, виплатити страхове відшкодування Страхувальнику у розмірі фактичної матеріальної шкоди з вирахуванням франшизи.

01.05.2009 року по вул. Дерев'янка міста Харкова сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "ВА3321093", (держ. № НОМЕР_1), під керуванням ОСОБА_5 та автомобіля «Тойота», (держ. № НОМЕР_2), під керуванням Страхувальника.

Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 червня 2009 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Згідно рахунку № НОМЕР_3 від 06.05.2009 р. вартість завданого збитку власнику транспортного засобу "Тойота", (держ. № НОМЕР_2), у результаті пошкодження при ДТП складає 8850,00 грн.

Нa виконання своїх зобов'язань по договору страхування Страховик склав страховий акт та виплатив Страхувальнику 7 560,00 грн. Згідно статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика у межах фактичної виплати, перейшло право вимоги, яке потерпілий Страхувальник мав до особи, відповідальної за нанесення шкоди, тобто до ОСОБА_5.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5 застрахована відповідно до Полісу ВВ/8699212 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів в ПАТ «Харківська муніципальна страхова компанія».

У звязку з чим Позивач звернувся до Відповідача про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі виплаченого страхового відшкодування у розмірі - 7 560,00 гри. (сім тисяч п'ятсот шістдесят грн. 00 коп.).

Позивач направив Відповідачу заяву на виплату страхового відшкодування (в порядку регресу) 13.07.2011 року № 03/1445, проте останній відмовив у виплаті, листом № 277 від 15.09.2011 року страхового відшкодування в порядку регресу посилаючись на те що, оскільки її страхувальник не повідомив про настання ДТП то відповідна остання не має нести відповідальність.

З наданого Відповідачем відзиву виходить, що страхувальником, який уклав з Відповідачем договір, згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВВ/0869212, першого типу, є ОСОБА_3

Ні ОСОБА_3, ні ОСОБА_5 не звертались з заявою, як того потребує Закон (підп. 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 Закону), у ПАТ "ХМСК" відсутні документи, зокрема, які б підтверджували, що експлуатація здійснювалась особою, яка експлуатувала забезпечений транспортний засіб на законних підставах.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників Позивача та Відповідача, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом обєктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що позовні вимоги Позивача підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України (надалі ГК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст. 27 Закону України “Про страхування” до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Таким чином, як випливає із приписів вищенаведених правових норм, до страховика, який виплатив страхове відшкодування, переходить право вимоги, яке страхувальник має до особи, яка відповідальна за завдані збитки.

Як вже було зазначено, особа, що є винною у скоєнні ДТП, наслідком якого стало пошкодження майна застрахованої Позивачем особи, а отже і особою, винною у завданні збитків є ОСОБА_5 За таких обставин, відповідно до приписів вищенаведених правових норм, Позивач, після виплати застрахованій ним особі, може звернутися з відповідною вимогою до ОСОБА_5 винного в завданні застрахованій позивачем особі збитків.

Правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі встановлені, зокрема, ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно п. 22.1. якої при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. Таким чином, відшкодування шкоди, що заподіяна третій особі здійснюється у порядку, що встановлений зазначеним Законом.

Порядок виплати страхового відшкодування визначений ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно п. 37.4. якої страховик має право здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги з ремонту пошкодженого майна, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків. Страховик здійснює компенсацію витрат страхувальника або особи, відповідальність якої застрахована, у разі, коли такі витрати здійснюються за згодою страховика. Якщо страхувальник або особа, відповідальність якої застрахована, здійснили такі витрати без попереднього погодження із страховиком, страховик має право відмовити у компенсації таких витрат або зменшити їх розмір з урахуванням вимог законодавства України про порядок відшкодування такої шкоди. Таким чином, приписами даної правової норми визначено, що страховик особи, відповідальність якої ним застрахована, може здійснити виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілому.

Проте, Відповідач, який є страховиком винної у скоєнні ДТП та нанесенні збитків особи - ОСОБА_5, відповідальність якої ним застрахована не здійснював виплати страхового відшкодування безпосередньо потерпілому.

Як вже було зазначено, Позивач сплатив потерпілому у ДТП громадянину ОСОБА_4 страхове відшкодування за договором добровільного страхування, який було укладено між ними та вважає, що до нього перейшло право зворотної вимоги (регресу) до Відповідача.

Правила щодо регресного позову страховика встановлені ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно п.п. 38.1.1. п. 38.1. якої страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду: а) якщо він керував транспортним засобом у стані сп'яніння під впливом алкоголю, наркотичних, психотоксичних чи інших одурманюючих речовин; б) якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії; в) якщо він після дорожньо-транспортної пригоди самовільно залишив місце пригоди чи ухилився від проведення в установленому порядку перевірки, констатуючої дію алкогольних напоїв, наркотичних чи інших одурманюючих речовин, чи споживав ці речовини після дорожньо-транспортної пригоди до відповідної констатуючої перевірки; г) якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху; ґ) якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону. Таким чином, приписами даної правової норми встановлено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Отже, якщо страхувальник або водій, який спричинив ДТП, повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 вищезгаданого Закону, то до страховика, що виплатив страхове відшкодування потерпілій та застрахованій ним особі, переходить право регресного позову до страховика, який застрахував відповідальність особи, що спричинила дорожньо-транспортну пригоду.

Проте, господарським судом встановлено, що ні страхувальник ні водій, що спричинив ДТП, не повідомили Відповідача у строки, визначені у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 вищезгаданого Закону про настання ДТП.

За таких обставин, відповідно до приписів п.п. 38.1.1 п. 38.1 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", Позивач не набув право регресного позову саме до Відповідача.

Така позиція знаходить своє відображення у Постанові Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2008 р. № 29/229 та у Постанові Вищого Господарського суду України від 14.01.2009 р. № 29/229.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України, у разі відмови у задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на Позивача.

На підставі статей 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, Закон України "Про страхування", Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", статтями 993 Цивільного кодексу України, статтями 173, 174, 179, 193, 198, 218 Господарського кодексу України, керуючись статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44-49, 69, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Суддя (підпис) Жигалкін І.П.

Повний текст рішення підписаний “20” лютого 2012 року

по справі № 5023/10489/11.