Рішення № 21606156, 13.02.2012, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2012 р. Справа № 5023/10331/11

вх. № 10331/11

Суддя господарського суду Доленчук Д. О.

при секретарі судовогозасідання Івахненко І.Г.

за участю представників сторін:

позивача - (відповідача за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 за довіреністю № б/н від 20.12.2011 р.

відповідача - (позивача за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 за довіреністю № б/н від 22.12.2009 р.

розглянувши справу за позовом ТОВ "Вінісан", м. Тернопіль

до ПП "ВИРОБНИК ІНТЕР ПЛЮС", м. Харків

про стягнення 135580,63 грн.

та зустрічним позовом ПП "ВИРОБНИК ІНТЕР ПЛЮС", м. Харків

до ТОВ "Вінісан", м. Тернопіль

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

В провадженні господарського суду Харківської області знаходиться справа № 5023/10331/11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінісан" до Приватного підприємства "ВИРОБНИК ІНТЕР ПЛЮС" про стягнення суми заборгованості в розмірі 132861,33 грн., 3% річних в сумі 2683,50 грн., пені в сумі 35,80 грн. за договором № 080910 від 07.09.2010 р. на постачання штучної шкіри (товару), та зустрічним позовом Приватного підприємства "ВИРОБНИК ІНТЕР ПЛЮС" про визнання недійсним договору № 080910 від 07.09.2010 р. на постачання штучної шкіри (товару), який було укладено між ТОВ "Вінісан" та ПП "ВИРОБНИК ІНТЕР ПЛЮС".

В обґрунтування зустрічного позову позивач за зустрічним позовом вказував, що керівником ПП "ВИРОБНИК ІНТЕР ПЛЮС" були порушені положення ст. 65 ГК України, положення пункту 6.6 Статуту підприємства, яким було передбачено, що директор не має права укладати угоди від імені підприємства на суму, що перевищує 100000,00 грн., без відповідного рішення на те зборів підприємства, та положення пункту 5.2.11 Статуту підприємства, яким було передбачено, що до виключеної компетенції зборів засновників підприємства належить прийняття рішень щодо укладання угод від імені підприємства на суму, що перевищує 100000,00 грн. За таких обставин позивач за зустрічним позовом вказував, що угоду укладено поза межами його компетенції, а договір № 080910 від 07.09.2010 р. на постачання штучної шкіри (товару) є недійсним.

Представники сторін до початку судового засідання, через канцелярію господарського суду 13.02.2012 р. за вх. № Д189/12, надали заяву про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу. Дана заява не суперечить чинному законодавству, інтересам сторін, тому приймається судом та підлягає задоволенню.

Представник ТОВ "Вінісан", через канцелярію господарського суду 13.02.2012 р. за вх. № 2981, надав клопотання про залучення до матеріалів справи копії додаткової угоди до договору № 080910 від 07.09.2010 р., яке господарським судом було задоволено та надана копія додаткової угоди судом була залучена до матеріалів справи.

Представник ТОВ "Вінісан", через канцелярію господарського суду 13.02.2012 р. за вх. № 2912, надав відзив на зустрічну позовну заяву в якому вказував, що в задоволенні зустрічного позову необхідно відмовити, оскільки договір № 080910 від 07.09.2010 р. відповідає вимогам закону, а сторони за договором фактично підтвердила його укладання виконанням договору. Даний відзив залучено до матеріалів справи.

Представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) у судовому засіданні підтримав позовні вимоги за первісним позовом у повному обсязі, проти задоволення позовних вимог за зустрічним позовом заперечував.

Представник позивача за зустрічним позовом (відповідача за первісним позовом) у судовому засіданні підтримав позовні вимоги за зустрічним позовом у повному обсязі, проти задоволення позовних вимог за первісним позовом заперечував.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обовязок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

07 вересня 2010 року між сторонами було укладено договір № 080910 на постачання штучної шкіри (товару) (надалі - договір).

Пунктом 1.1. договору було передбачено, що на умовах викладених у договорі ТОВ "Вінісан" (постачальник) зобовязувалося в порядку та строки визначені у договорі надати у власність ПП "ВИРОБНИК ІНТЕР ПЛЮС" (покупця) товар, а покупець зобов'язувався прийняти товар та оплатити його вартість.

Згідно з п.1.2. договору асортимент та кількість визначаються у специфікації або накладних, які додаються до договору та є його невідємною частиною. Накладні є невідємною частиною цього договору та мають силу специфікації до договору.

Пунктом 1.3. договору було передбачено, що поставка товару здійснюється партіями. Накладні (специфікації) оформлюються на кожну партію товару.

Відповідно до п.2.1. договору покупець оплачує поставлений продавцю товар за ціною, передбаченою у рахунку (накладній).

Згідно первісного позову позивач за первісним позовом вказував, що на виконання умов договору ним відповідачу за первісним позовом регулярно здійснювалися поставки товару. Станом на 01.04.2011 року відповідачем не було здійснено оплати за частину поставленого йому товару. Сума заборгованості становила 31922,27 грн. 05.04.2011 року ПП "ВИРОБНИК ІНТЕР ПЛЮС" було оплачено на користь ТОВ "Вінісан" суму в розмірі 100000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 625 від 05.04.2011 року.

07.04.2011 року між сторонами була підписана додаткова угода № 1 до договору (далі - додаткова угода). Відповідно до умов п.1 додаткової угоди сторони прийшли до взаємної згоди та досягли домовленості змінити п.4.1. договору, виклавши його в наступній редакції:

"Покупець сплачує за товар, що поставляється у відповідності до даного договору за попередньо погодженими сторонами цінами, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальнику на принципі 40% від вартості партії товару попередня оплата, решта суми оплачується по 70 тис. грн. щотижня до повної оплати суми отриманої партії Товару."

Пунктом 4 додаткової угоди сторони передбачали, що додаткова угода № 1 вступає в силу з 07.04.2011 р. та діє протягом дії договору від 07.09.2010 р. № 080910.

07 квітня 2011 року ПП "ВИРОБНИК ІНТЕР ПЛЮС" було переховано 50000,00 грн. попередньої оплати за товар, що підлягав постачанню в його користь, що підтверджується платіжними дорученнями № 59, №60, №89, №628 від 07.04.2011 року.

12 квітня 2011 року ПП "ВИРОБНИК ІНТЕР ПЛЮС" згідно розхідної накладної № 0412-00007 був поставлений товар на загальну суму 38073,55 грн.

12 квітня 2011 року ПП "ВИРОБНИК ІНТЕР ПЛЮС" оплачено в користь ТОВ "Вінісан" 50000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №90, №635 від 12.04.2011 року.

Згідно розхідної накладної № 0419-00001 від 19 квітня 2011 року ПП "ВИРОБНИК ІНТЕР ПЛЮС" було поставлено товар на загальну суму 342669,86 грн. Згідно розхідної накладної №0419-00002 від 19 квітня 2011 року поставлено ПП "ВИРОБНИК ІНТЕР ПЛЮС" товар на загальну суму 110195,65 грн.

Таким чином, ПП "ВИРОБНИК ІНТЕР ПЛЮС" було поставлено товару всього на суму 452865,51 грн.

Строк оплати вартості поставленого ПП "ВИРОБНИК ІНТЕР ПЛЮС" товару закінчився 23.05.2011 року. Проте поставлений товар повністю не був оплачений відповідачем.

Згідно платіжного дорученням № 683 від 16.05.2011 року ПП "ВИРОБНИК ІНТЕР ПЛЮС" було оплачено в користь ТОВ "Вінісан" 30000,00 грн.

Згідно платіжного доручення № 688 від 20 травня 2011 року ПП "ВИРОБНИК ІНТЕР ПЛЮС" було оплачено в користь ТОВ "Вінісан" 50000,00 грн.

ПП "ВИРОБНИК ІНТЕР ПЛЮС" було надіслано лист із визнанням факту наявності заборгованості в розмірі 242861,33 грн. (том 1 а.с. 29). У зазначеному листі відповідачем за первісним позовом було зазначено, що заборгованість за поставлений товар утворилася внаслідок тимчасових фінансових труднощів. Поряд з цим, ПП "ВИРОБНИК ІНТЕР ПЛЮС" зобов'язалося в найкоротший термін погасити виниклу заборгованість. У цьому листі відповідач за первісним позовом посилався на умови додаткової угоди, що стосувалися оплати за поставлений товар.

19 липня 2011 року ПП "ВИРОБНИК ІНТЕР ПЛЮС" було оплачено в користь ТОВ "Вінісан" 20000,00 грн. згідно платіжного доручення № 784.

30 серпня 2011 року згідно платіжного доручення № 213 ПП "ВИРОБНИК ІНТЕР ПЛЮС" було оплачено в користь ТОВ "Вінісан" 15000,00 грн., а згідно платіжного доручення № 851 від 30 серпня 2011 року 5000,00 грн.

29 вересня 2011 року ПП "ВИРОБНИК ІНТЕР ПЛЮС" було оплачено в користь ТОВ "Вінісан" 50000,00 грн. згідно платіжного доручення № 243.

24.11.2011 року ПП "ВИРОБНИК ІНТЕР ПЛЮС" було оплачено в користь ТОВ "Вінісан" 20000,00 грн. згідно платіжного доручення № 292, № 1022 від 24.11.2011 року.

За таких обставин господарський суд прийшов до висновку, що у ПП "ВИРОБНИК ІНТЕР ПЛЮС" перед ТОВ "Вінісан" утворилася заборгованість за товар у розмірі 132861,33 грн. та вона не була погашена у встановлений строк.

Разом з цим суд зазначає, що п. 9.2. роз'яснення Вищого арбітражного суду України N 02-5/111 від 12.03.99 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" було передбачено, що наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т.ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.

Враховуючи вищевикладене та те, що з боку ПП "ВИРОБНИК ІНТЕР ПЛЮС" договір № 080910 від 07.09.2010 р. був схвалений про що свідчить прийняття його виконання та здійснення платежів за ним, господарський суд приходить до висновку, що вимоги ПП "ВИРОБНИК ІНТЕР ПЛЮС" за зустрічним позовом є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Згідно ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З огляду на вищевикладене та враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості ПП "ВИРОБНИК ІНТЕР ПЛЮС" у розмірі 132861,33 грн. перед ТОВ "Вінісан" за договором, господарський суд приходить до висновку, що сума у розмірі 132861,33 грн. підлягає стягненню з ПП "ВИРОБНИК ІНТЕР ПЛЮС" на користь ТОВ "Вінісан".

Пунктом 7.1. договору було передбачено, що у випадку несвоєчасного перерахунку за товар покупцем, покупець заплатить постачальнику пеню в розмірі 0,04% від несплаченої суми за кожен день перетермінування.

Правові наслідки порушення зобовязання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

З огляду на вищевикладене та враховуючи положення пункту 7.1. договору господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги за первісним позовом в частині стягнення пені у розмірі 35,80 грн. підлягають задоволенню.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги за первісним позовом в частині стягнення 3% річних у розмірі 2683,50 грн. підлягають задоволенню.

З огляду на вищевикладене господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги за первісним позовом підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України з відповідача за первісним позовом належить стягнути на користь позивача за первісним позовом сплачену суму судового збору за первісним позовом у розмірі 2711,60 грн., а сплачений судовий збір за зустрічним позовом підлягає покладенню на позивача за зустрічним позовом.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань", ст.ст. 230, 231, 232, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 549, 611, 625, 628, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 32, 33, 34, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Первісний позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства "ВИРОБНИК ІНТЕР ПЛЮС" (61037, м. Харків, вул. Плеханівська, 126/1, код ЄДРПОУ 36817605, р/р 26001000118268 в ПАТ “СЕБ банк” МФО 300175) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Вінісан” (46010, м. Тернопіль, вул. Текстильна, 5, код ЄДРПОУ 32736671, р/р 26001060502458 в ТФ ПАТ “Приватбанк”, МФО 338783) суму заборгованості в розмірі 132861,33 грн., 3% річних в сумі 2683,50 грн., пеню в сумі 35,80 грн. та судовий збір у розмірі 2711,60 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Суддя Доленчук Д. О.

Рішення підписано 20.02.2012 р.