Рішення № 21605840, 21.02.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

21.02.12 р. Справа № 5006/29/9пд/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТП «Транс-Ресурс»,

ЄДРПОУ 35716352, м.Макіївка

до відповідача Приватного підприємства «Хотей», ЄДРПОУ 31534531, м.Макіївка

про визнання недійсним договору

Суддя Левшина Г.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1- по дов.

від відповідача: ОСОБА_2 по дов.

В засіданні суду брали участь:

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТП «Транс-Ресурс», м.Макіївка, позивач, звернувся до господарського суду з позовною заявою до відповідача, Приватного підприємства «Хотей», м.Макіївка, про визнання недійсним договору №11/05 від 11.05.2011р.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на невідповідність умов укладеного між сторонами договору №11/05 від 11.05.2011р. вимогам ст.ст.12, 13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», фіктивність оспорюваного правочину.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву від 21.02.2012р., в якому позовні вимоги не визнав, посилаючись на невідповідність викладених позивачем доводів фактичним обставинам справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.

За приписом ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Як встановлено судом, 11.05.2011р. між ТОВ «ТП «Транс-Ресурс» та ПП «Хотей» був підписаний договір №11/05, згідно з умовами якого позивач (продавець) зобов'язався передати, а відповідач (покупець) прийняти та оплатити продукцію (товар) на умовах цього договору.

Відповідно до специфікацій №1 від 11.05.2011р., №2 від 12.05.2011р. до договору товаром є вугільна продукція.

Згідно з умовами п.2.3 договору №11/05 сторони можуть оформити акт прийому-передачі товару, який підтверджує кількість переданого продавцем та прийнятого покупцем товару на протязі місяця.

11.05.2011р. сторонами складено та підписано акт прийому-передачі №1, відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв за договором №11/05 від 11.05.2011р.: вугільну продукцію 3008,20 тон на загальну суму 2887872,00 грн.

12.05.2011р. між ТОВ «ТП «Транс-Ресурс» та ПП «Хотей» складений та підписаний акт прийому-передачі №2, згідно з яким позивачем передано, а відповідчем прийнято за вказаним вище договором: вугільну продукцію 479,95 тон загальною вартістю 310143,70 грн.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписом ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

За висновками суду, сторонами в договорі поставки №11/05 від 11.05.2011р. було узгоджено такі істотні умови господарського договору як предмет, ціна та строк дії договору, внаслідок чого він є укладеним відповідно до ст.638 Цивільного кодексу України та ст.180 Господарського кодексу України.

За приписом ст.526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Позивачем до матеріалів справи надані належним чином оформлені видаткові накладні №РН-0000017 від 11.05.2011р., №РН-0000018 від 21.05.2011р. та податкові накладні №6 від 11.05.2011р. та №7 від 12.05.2011р., які підтверджують виконання позивачем зобовязання щодо поставки товару за договором №11/05 від 11.05.2011р., а відповідачем зобовязань щодо його прийняття.

Зазначені документи відповідно до вимог ст.1 Закону України „Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні” є первинним документами та підставою для бухгалтерського обліку, тобто це документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, та відповідно до приписів ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України приймаються судом в якості належних та допустимих доказів.

Крім цього, як встановлено судом, на виконання умов договору ПП «Хотей» було здійснено часткову оплату товару за договором №11/05 від 11.05.2011р. на суму 10000,00 грн., що підтверджується наданою відповідачем завіреною копією платіжного доручення №316 від 18.01.2012р.

Таким чином, за висновками суду, позивачем та відповідачем виконувались зобовязання за укладеним договором №11/05 від 11.05.2011р.

Частиною 5 ст.203 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Відповідно до ст.234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним.

Враховуючи викладене, для визнання правочину фіктивним та, як наслідок, визнання його недійсним, необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину на ненастання правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, а також відсутність будь-яких дій сторін, спрямованих на виконання умов договору.

При зверненні до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, на позивача покладається обовязок довести відсутність наміру в учасників правочину щодо створення юридичних наслідків.

Дослідивши додані до матеріалів справи документи, судом встановлено, що на виконання зазначеного вище договору поставки ПП «Хотей» було прийнято обумовлений договором товар та здійснено його часткову оплату шляхом перерахування коштів на поточний рахунок ТОВ «ТП «Транс-Ресурс», що підтверджується, зокрема, платіжним дорученням №316 від 18.01.2012р.

Враховуючи надані до матеріалів справи первинні документи, за висновками суду зобовязання позивача за договором також виконані, тобто, сторонами було вчинено дії, спрямовані на реальне настання відповідних правових наслідків, тому відсутні будь-які правові підстави вважати спірний договір фіктивним та, як наслідок, визнавати його недійсним.

Статтями 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України встановлений принцип господарського судочинства, згідно з яким кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обгрунтування своїх вимог або заперечень.

Жодних доказів того, що спірний договір поставки вчинений без наміру створення правових наслідків, сторонами не надано та, відповідно, таких обставин судом не встановлено.

Таким чином, судом встановлено, що спірний договір №11/05 від 11.05.2011р. укладений у відповідності з вимогами чинного законодавства, має всі істотні умови, фактично виконувався сторонами та є дійсним.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на ті обставини, що на час укладання спірного договору та під час його виконання, юридична особа відповідача знаходилась в стані банкрутства, оскільки порушену справу №27/95Б про банкрутство стосовно Приватного підприємства «Хотей», ухвалою господарського суду Донецької області від 15.03.2011р. було припинено та затверджено мирову угоду від 09.03.2011р.

Даний факт підтверджується наявною в матеріалах справи ухвалою за справою про банкрутство від 15.03.2011р.

За таких обставин, викладені у позовній заяві обставини щодо недійсності договору поставки №11/05 від 11.05.2011р. не доведені, не підтверджені належними та допустимими доказами, тому позовні вимоги підлягають залишенню без задоволення.

Судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ТП «Транс-Ресурс», м.Макіївка до Приватного підприємства «Хотей», м.Макіївка про визнання недійсним договору №11/05 від 11.05.2011р.

В судовому засіданні 21.02.2012р. оголошено повний текст рішення.

Суддя Левшина Г.В.