Ухвала суду № 21603472, 31.01.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" січня 2012 р. м. КиївК-49558/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідачаРибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Київмедпрепарат»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2009 року

у справі № 6/220-6/222

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Київмедпрепарат»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2008 року позов Відкритого акціонерного товариства «Київмедпрепарат»(далі позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі відповідач) задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення № 0000664030/0 від 27 серпня 2007 року. Присуджено на користь ВАТ «Київмедпрепарат»судові витрати в розмірі 3,40 грн. з Державного бюджету України.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми податку з компенсації вартості обладнання в частині лізингових платежів, оскільки, відповідно до статті 16 Закону України від 16 грудня 1997 року № 723/97-ВР «Про лізинг»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), лізингові платежі включають:суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості обєкта лізингу, що амортизується за строк, за який вноситься лізинговий платіж; суму, що сплачується лізингодавцю як процент за залучений ним кредит для придбання майна за договором лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; відшкодування страхових платежів за договором страхування обєкта лізингу, якщо обєкт застрахований лізингодавцем; інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу. При цьому, положення даної норми, на думку Окружного адміністративного суду м. Києва, поширюється як на договори оперативного, так і фінансового лізингу і не містить жодних обмежень залежно від виду лізингу.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2009 року апеляційну скаргу СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2008 року скасовано. В задоволенні позовних вимог ВАТ «Київмедпрепарат» відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, позивач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права ставиться питання про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2009 року та залишення в силі постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2008 року.

В запереченні на касаційну скаргу відповідач просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову документальну перевірку ВАТ «Київмедпрепарат»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2005 року по 30 вересня 2006 року, за результатами якої складено акт № 329/4030/00480862 від 21 березня 2007 року.

На підставі зазначеного акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000264030/0 від 02 квітня 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 22 242,00 грн. (14 828,00 грн. основний платіж, 7 414,00 грн. штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження, податкове повідомлення-рішення № 0000264030/0 від 02 квітня 2007 року скасовано та прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000664030/0 від 27 серпня 2007 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 12221,00 грн. та визначено суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 6111,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.7.2 пункт 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон № 168/97-ВР) у звязку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту з податку на додану вартість сум податку з компенсації вартості обладнання в складі лізингових платежів згідно договору оперативного лізингу № 1/03 від 01 жовтня 2003 року та договору оренди № 1/2004 від 02 квітня 2004 року.

Крім того, судами встановлено, що між Спільним українсько-американським підприємством з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанси та кредит лізинг»(лізингодавець) та позивачем (лізингоотримувач) укладено договір оперативного лізингу № 1/03 від 01 жовтня 2003 року, обєктом якого є лінія мікродозування порошків у флакони, що передається на умовах оперативного лізингу на строк до 31 березня 2013 року.

Також, між ВАТ «Київмедпрепарат»(орендар) та Спільним українсько-американським підприємством з іноземними інвестиціями у формі ТОВ «Фінанси та кредит лізинг»(орендодавець) укладено договір оренди № 1/2004 від 02 квітня 2004 року, відповідно до умов якого обєкт оренди автоматична система для покриття пігулок оболонкою «ІМА»мод. НT/F 150 передається на умовах оренди строком на десять років.

Пунктом 2.8 зазначеного договору передбачено, що після закінчення строку оренди сторони зобовязані укласти договір купівлі-продажу, згідно якого орендодавець продасть орендарю, а орендар купить у орендодавця обєкт оренди за його залишковою балансовою вартістю.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачено включення компенсації вартості обладнання до складу орендних (лізингових) платежів за договорами оперативного лізингу, а лише за договорами фінансового лізингу.

Однак, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є передчасними, з огляду на наступне.

Пунктом 1.18 статі 1 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон № 334/94-ВР) передбачено, що лізингова (орендна) операція господарська операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за орендну плату та на визначений строк.

Відповідно до підпункту 1.18.1 пункту 1.18 статті 1 Закону № 334/94-ВР оперативний лізинг (оренда) господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає відповідно до договору оперативного лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем на умовах інших, ніж передбачаються фінансовим лізингом (орендою).

Згідно з підпунктом 1.18.2 пункту 1.18 статті 1 Закону № 334/94-ВР фінансовий лізинг (оренда) господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, повязаних з правом користування та володіння обєктом лізингу.

Лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов: обєкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 відсотків його первісної вартості за нормами амортизації, визначеними статтею 8 цього Закону, та орендар зобовязаний придбати обєкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі; сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує первісну вартість обєкта лізингу; якщо у лізинг передається обєкт, що перебував у складі основних фондів лізингодавця протягом строку перших 50 відсотків амортизації його первісної вартості, загальна сума лізингових платежів має дорівнювати або бути більшою 90 відсотків від звичайної ціни на такий обєкт лізингу, діючої на початок строку дії лізингового договору, збільшеної на суму процентів, розрахованих виходячи з облікової ставки Національного банку України, визначеної на дату початку дії лізингового договору на весь його строк; майно, яке передається у фінансовий лізинг, є виготовленим за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.

Підпунктом 7.9.6 пункту 7.9 статті 7 Закону № 334/94-ВР передбачено, що оподаткування операцій лізингу (оренди) здійснюється у такому порядку: передання майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобовязань орендодавця та орендаря. При цьому орендодавець збільшує суму валових доходів, а орендар збільшує суму валових витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування; передання майна у фінансовий лізинг (оренду) для цілей оподаткування прирівнюється до його продажу в момент такої передачі. При цьому орендодавець збільшує валові доходи, а у разі передання у фінансовий лізинг майна, що на момент такого передання перебувало у складі основних фондів орендодавця, - змінює відповідну групу основних фондів згідно з правилами, визначеними статтею 8 цього Закону для їх продажу, а орендар збільшує відповідну групу основних фондів на вартість обєкта фінансового лізингу (без урахування процентів або комісій, нарахованих або таких, що будуть нараховані на вартість обєкта фінансового лізингу, відповідно до договору) за наслідками податкового періоду, в якому відбувається таке передання. При нарахуванні лізингового платежу орендодавець збільшує валові доходи, а орендар збільшує валові витрати на таку частину лізингового платежу, яка дорівнює сумі процентів або комісій, нарахованих на вартість обєкта фінансового лізингу (без урахування частини лізингового платежу, що надається у рахунок компенсації частини вартості обєкта фінансового лізингу), за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування.

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону № 168/97-ВР обєктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України, у тому числі операції з передачі права власності на обєкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця; передачі обєкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача.

Згідно з підпунктом 3.2.2 пункту 3.2 статті 3 Закону № 168/97-ВР не є обєктом оподаткування операції з передачі майна у схов (відповідальне зберігання), а також у лізинг (оренду), крім передачі у фінансовий лізинг; повернення майна із схову (відповідального зберігання) його власнику, а також майна, попередньо переданого в лізинг (оренду) лізингодавцю (орендодавцю), крім переданого у фінансовий лізинг.

Отже, операція з передачі обєкта оперативного лізингу від орендодавця до орендаря та з повернення орендарем обєкта, попередньо переданого в оперативний лізинг, орендодавцю жодних наслідків у податковому обліку учасників операції не має і зумовлено тим, що право власності на обєкт оренди від орендодавця до орендаря при оперативному лізингу не передається.

В свою чергу, операція з передачі лізингодавцем обєкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу, відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону № 168/97-ВР, прирівнюється до операції з поставки і є обєктом оподаткування податком на додану вартість.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; зясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Суди попередніх зазначені вимоги процесуального закону порушили, оскільки, не дослідили сутність договорів, укладених між позивачем та Спільним українсько-американським підприємством з іноземними інвестиціями у формі ТОВ «Фінанси та кредит лізинг», зокрема, не вказали, які ознаки оперативного чи фінансового лізингу відповідають зазначеним вище договорам.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі з метою обєктивності, всебічності та повноти розгляду справи підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Київмедпрепарат»задовольнити частково.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2008 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2009 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийРибченко А.О.

СуддіГолубєва Г.К.

Карась О.В.