Ухвала суду № 21602282, 24.01.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2012 року м. КиївК-46304/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2009 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2009 року

у справі № 2-а-11257/08

за позовом Спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Флеш Байк Україна»

до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2009 року, позов Спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Флеш Байк Україна» (далі позивач) до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя (далі відповідач) задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 0000022344/2 від 19 травня 2008 року. Стягнуто з коштів Державного бюджету України на користь СП ТОВ «Флеш Байк Україна»витрати по сплаті судового збору в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2009 року, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2009 року та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну позапланову документальну перевірку СП ТОВ «Флеш Байк Україна»з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість шляхом перерахування на розрахунковий рахунок платника за період з 01 жовтня 2006 року по 30 вересня 2007 року, за результатами якої складений акт № 206/23-7/24651206 від 30 січня 2008 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000022344/0 від 07 лютого 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 155 206,50 грн. (103471,00 грн. основний платіж, 51 735,50 грн. штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження, скаргу позивача задоволено частково та остаточно прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000022344/2 від 19 травня 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 75 415,50 грн. (50 277,00 грн. основний платіж, 25 138,50 грн. штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пунктів 4.2, 4.9 статті 4, підпунктів 7.2.1, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон № 168/97-ВР) у звязку з невіднесенням до складу податкових зобовязань сум податку на додану вартість з вартості проведеного позивачем капітального ремонту, що залишилась невідшкодованою фізичною особою ОСОБА_1 після закінчення строку дії договору оренди нежитлового приміщення, а також неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість згідно податкових накладних, які не містять номенклатуру товарів (робіт, послуг) та їх кількість.

Крім того, судами встановлено, що між позивачем та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір оренди нежитлового приміщення № 2/4 від 01 жовтня 2006 року, строком дії до 01 вересня 2007 року.

Відповідно до пункту 8 вказаного договору орендодавець зобовязаний відшкодувати орендарю, після закінчення договору, вартість невідємних поліпшень, які здійснені ним за рахунок власних коштів та з погодження орендодавця.

Пунктом 19 вказаного договору передбачено, що витрати, які понесені орендарем на проведення ремонту, будуть прийняті ним на баланс та відшкодовані орендодавцем після повернення орендарем обєкту оренди за актом прийому-передачі з урахуванням зносу.

Згідно з пунктом 1 додаткової угоди № 1 від 31 січня 2007 року до вищезазначеного договору сторони досягли згоди про дострокове розірвання договору № 2/4 від 01 жовтня 2006 року з 31 січня 2007 року.

Разом з тим, між позивачем з ФОП ОСОБА_1 укладено договір оренди нежитлового приміщення № 1/1 від 01 лютого 2007 року, предметом якого є те саме нежитлове приміщення.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону № 168/97-ВР обєктом оподаткування є операції платників податку з: поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на обєкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі обєкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю); ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорту); поставка (вивезення, пересилання) товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту згідно з положеннями глав 31 - 32 Митного кодексу України за кошти або інші види компенсацій (винагороди).

Як встановлено судами, докази фактичного повернення приміщення орендодавцю (акт приймання-передачі, тощо) відсутні.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що, оскільки, основні виробничі фонди або невиробничі фонди безоплатно не передавались особі, яка не зареєстрована платником податку, то у орендодавця не виникає зобовязань, передбачених пунктами 8, 19 договору № 2/4 від 01 жовтня 2006 року.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Строй Центр»укладено договір підряду № 41 від 02 жовтня 2006 року, відповідно до умов якого останній здійснював для позивача ремонтно-обробні роботи.

Крім того, між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інжинірингова компанія «РІКОН»укладено договір підряду № 1072007 від 01 липня 2007 року, відповідно до умов якого останній здійснював для позивача ремонтно-будівельні роботи.

Надані ТОВ «Строй Центр»та ТОВ «Інжинірингова компанія «РІКОН» послуги оплачено позивачем в повному обсязі, а контрагентами виписано на адресу позивача податкові накладні.

В графі «номенклатура поставки товарів (послуг) продавця»податкових накладних, виписаних контрагентами позивача, вказано, відповідно, «авансовий платіж згідно угоди № 41»та «передплата за матеріали згідно договору-підряду № 1072007 від 01 липня 2007 року».

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, обєм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем здійснювались попередня оплата та аванс за обробні роботи та матеріали, у звязку з чим виписані податкові накладні, в яких у графі номенклатура зазначено «авансовий платіж згідно угоди № 41»та «передплата за матеріали згідно договору підряду № 1072007 від 01 липня 2007 року», відповідають вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2009 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя відхилити, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийРибченко А.О.

СуддіГолубєва Г.К.

Карась О.В.

Суддя А.О. Рибченко