Ухвала суду № 21602270, 24.01.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2012 року м. КиївК-49325/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідачаРибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30 червня 2009 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2009 року

у справі № 2-а-6446/09/0570

за позовом Державного підприємства «Донецьквантажтранс»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та податкових повідомлень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 30 червня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2009 року, позов Державного підприємства «Донецьквантажтранс»(далі позивач) до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька (далі відповідач) задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 9822/10/15-311-1 від 27 березня 2009 року. Визнано недійсним податкове повідомлення № 74 від 02 лютого 2009 року. Визнано недійсним податкове повідомлення № 215 від 02 березня 2009 року. Визнано недійсним податкове повідомлення № 216 від 02 березня 2009 року. Зобовязано ДПІ у Київському районі м. Донецька внести зміни до особового рахунку позивача із земельного податку шляхом списання нарахованої пені в розмірі 186,77 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ДП «Донецьквантажтранс»витрати із сплати судового збору в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, ставиться питання про скасування постанови Донецького окружного адміністративного суду від 30 червня 2009 року, ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2009 року та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити постановлені у справі судові рішення без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку ДП «Донецьквантажтранс»з питання своєчасності сплати земельного податку за період з 30 грудня 2008 року по 29 січня 2009 року, за результатами якої складено акт № 1515/15-311-1/34828840 від 10 березня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 9822/10/15-311-1 від 27 березня 2009 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 662,62 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2181-III) у звязку з порушенням граничних термінів сплати узгодженої суми податкового зобовязання із земельного податку за листопад 2008 року.

Також, судами встановлено, що згідно з податковим розрахунком земельного податку позивачем задекларовано податкове зобовязання із сплати земельного податку за листопад 2008 року в розмірі 6717,70 грн.

Відповідно до платіжного доручення № 1568 від 29 січня 2009 року, що містить реквізит «Призначення платежу», позивачем здійснено сплату земельного податку за грудень 2008 року в розмірі 6 717,68 грн.

В свою чергу, оплату за платіжним дорученням № 1568 від 29 січня 2009 року відповідачем зараховано частково на погашення податкового боргу за листопад 2008 року в розмірі 6626,18 грн.

Крім того, відповідачем прийнято податкові повідомлення № 74 від 02 лютого 2009 року та № 215 від 02 березня 2009 року, відповідно до яких ним здійснено розподіл сплаченої ДП «Донецьквантажтранс»29 січня 2009 року суми на сплату земельного податку та пені в розмірі 186,77 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-III передбачено, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобовязання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобовязаний сплатити штраф у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання, - у розмірі пятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що відповідач, здійснюючи розподіл сплаченої позивачем суми на погашення податкового боргу та пені, діяв у відповідності з приписами пункту 7.7 статті 7 Закону № 2181-III.

Адже, пунктом 7.7 статті 7 Закону № 2181-III визначено рівність бюджетних інтересів. З цією метою визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобовязань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обовязковими платежами) - у рівних пропорціях.

Разом з тим, Законом № 2181-III, який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Як визначено підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону № 2181-III, джерелами самостійної сплати податкових зобовязань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобовязань і погашення податкового боргу.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Інструкція), передбачено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 3.8 Інструкції реквізит «Призначення платежу»платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум в рахунок погашення податкового боргу або тих податкових зобовязань, які не вказані платником в реквізиті «Призначення платежу»платіжного доручення під час перерахування поточних податкових зобовязань до бюджету, є неправомірним.

Крім того, колегія суддів погоджується з доводами судів попередніх інстанцій щодо неправомірності розподілу сплаченої позивачем суми на суму, що направлена на погашення пені, нарахованої на суму податкового боргу, оскільки, оплата пені може проводитьсь тільки у випадку погашення податкового боргу. Однак, в даному випадку позивачем здійснювалось погашення поточних податкових зобовязань.

Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги стосовно порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права при прийнятті судових рішень, а тому вони не можуть бути підставою для їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька відхилити, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30 червня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийРибченко А.О.

СуддіГолубєва Г.К.

Карась О.В.

Суддя А.О. Рибченко