Ухвала суду № 21602260, 24.01.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2012 року м. КиївК-48382/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідачаРибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Броварської обєднаної державної податкової інспекції Київської області

на постанову Господарського суду Київської області від 01 липня 2008 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2009 року

у справі № А6/375-08

за позовом Казенного заводу порошкової металургії

до Броварської обєднаної державної податкової інспекції Київської області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Київської області від 01 липня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2009 року, позов Казенного заводу порошкової металургії (далі позивач) до Броварської обєднаної державної податкової інспекції Київської області (далі відповідач) задоволено. Визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0002511503/0 від 08 травня 2008 року. Стягнуто з Броварської ОДПІ Київської області 3,40 грн. судового збору на користь Казенного заводу порошкової металургії.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, ставиться питання про скасування постанови Господарського суду Київської області від 01 липня 2008 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2009 року та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку своєчасності сплати позивачем узгоджених податкових зобовязань до бюджету, за результатами якої складено акт № 271/1503/00186192 від 07 травня 2008 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002511503/0 від 08 травня 2008 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 278,46 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон № 2181-III) у звязку з порушенням граничних термінів сплати узгодженої суми податкового зобовязання із земельного податку.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до статті 14 Закону України від 03 липня 1992 року № 2535-XII «Про плату за землю»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон № 2535-XII) платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Згідно із статтею 17 Закону № 2535-XII податкове зобовязання по земельному податку, а також по орендній платі за землі державної та комунальної власності, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Інструкція), передбачено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 3.8 Інструкції реквізит «Призначення платежу»платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем суми податкового зобовязання із земельного податку сплачено платіжними дорученнями, які містять реквізит «Призначення платежу».

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що відповідач, здійснюючи розподіл сплаченої позивачем суми на погашення податкового боргу, діяв у відповідності з приписами пункту 7.7 статті 7 Закону № 2181-III.

Адже, пунктом 7.7 статті 7 Закону № 2181-III визначено рівність бюджетних інтересів. З цією метою визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобовязань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обовязковими платежами) - у рівних пропорціях.

Разом з тим, Законом № 2181-III, який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Як визначено підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону № 2181-III, джерелами самостійної сплати податкових зобовязань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку.

Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобовязань і погашення податкового боргу.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Господарського суду Київської області від 01 липня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2009 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Броварської обєднаної державної податкової інспекції Київської області відхилити, а постанову Господарського суду Київської області від 01 липня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийРибченко А.О.

СуддіГолубєва Г.К.

Карась О.В.

Суддя А.О. Рибченко