Ухвала суду № 21601297, 02.02.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/4794/11 Головуючий у 1-й інстанції: ДмитришинаРМ

Суддя-доповідач: Мельник-Томенко Ж. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Мельник-Томенко Ж. М.

суддів: Білоуса О.В. Залімського І. Г.

при секретарі: Лукашик М.О.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2, представник на підставі довіреності

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2011 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства "Гайсинський спиртовий завод" до Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області про визнання податкових повідомлень-рішень незаконними , -

В С Т А Н О В И В :

Державне підприємство “Гайсинський спиртовий завод” в жовтні 2011 року звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання податкових повідомлень-рішень незаконними та їх скасування.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 01.12.2011 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 10.10.2011 року №№ 0000312300, 0000322300, 0000332300, 0000342300. Стягнуто з Державного бюджету на користь Державного підприємства "Гайсинський спиртовий завод" судовий збір у розмірі 3,40грн.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати, незаконну, на його думку, постанову суду та постановити нову про відмову в задоволенні позову. У своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, незаконність та необєктивність судового рішення, що є безумовними підставами для його скасування. Також відповідач зазначає, що встановлені під час перевірки порушення позивачем податкового законодавства мало місце, а тому орган державної податкової служби правомірно прийняв податкові повідомлення - рішення від 10.10.2011 року №№ 0000312300, 0000322300, 0000332300, 0000342300.

У судовому засіданні представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача як безпідставної. Також надав заперечення на апеляційну скаргу, в яких вказав про законність і обґрунтованість судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вірно встановлено судом І інстанції, обставини справи полягають у наступному.

З 19 серпня 2011 року по 16 вересня 2011 року посадовими особами Гайсинської МДПІ проводилась планова виїзна перевірка ДП “Гайсинський спиртовий завод” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 01.07.2010 року по 30.06.2011 року, про що складено акт № 1464/2300/05459105 від 23.09.2011 року (а.с. 31-56).

Перевіркою встановлено порушення позивачем норм п.п. 5.2.1. п. 5.2, п.п. 5.6.1. п. 5.6 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” та п. 198.3 ст. 198, п.п. 138.8.1, 138.8.4, п. 138.8, п.п. 138.10.1(а) п. 138.10 ст. 138, п. 143.1 ст. 143 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток та податку на додану вартість, а також до завищення відємного значення обєкту оподаткування податку на додану вартість та податку на прибуток.

На підставі даного акту перевірки 10 жовтня 2011 року Гайсинською МДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення №0000312300, №0000322300, №0000332300, №0000342300, якими позивачу збільшено зобов'язання по податку на прибуток підприємств на суму 85033 грн., збільшено зобов'язання з податку на додану вартість на суму 45378 грн., а також зменшено розмір відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток у сумі 462938 грн., зменшено розмір відємного значення суми податку на додану вартість у сумі 32490 грн. (а.с. 15, 16, 18, 19).

Формування грошових зобовязань з податку на прибуток та з податку на додану вартість відносно перевіряємого періоду позивачем здійснювалось на підставі таких документів:

- податкових накладних №670 від 21.12.2010 року, №43 від 11.02.2011 року, №15 від 22.02.2011 року, № 43 від 29.12.2010 року, № 4964/050 від 31.03.2011 року, №9 від 31.03.2011 року, №2856 від 31.03.2011 року, №27/004 від 06.04.2011 року, №677 від 08.04.2011 року, №696 від 08.04.2011 року, №1 від 20.04.2011 року, №498 від 28.04.2011 року, №1805 від 30.04.2011 року, №1806 від 30.04.2011 року;

- податкових декларацій з податку на додану вартість за липень 2010 року, серпень 2010 року, вересень 2010 року, жовтень 2010 року, листопад 2010 року, грудень 2010 року, січень 2011 року, лютий 2011 року, березень 2011 року, квітень 2011 року, травень 2011 року, червень 2011 року;

- актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) ДП “Гайсинський спиртовий завод” за перевіряємий період;

- товарно-транспортних накладних ДП “Гайсинський спиртовий завод” за перевіряємий період.

Задовольняючи позовні вимоги, суд І інстанції дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки дослідженими доказами встановлено що позивач податкові зобов'язання по податку на прибуток та податку на додану вартість сформував правомірно, а висновки відповідача про наявність таких порушень є необґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду І інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до акту перевірки та викладених в ньому висновків відповідача, ДП “Гайсинський спиртовий завод” допущено порушення п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 pоку №2755-VI, Листа ДПА України від 18.07.2011 року №12901/6/16-1115 та включено до податкового кредиту звітного періоду суми податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом іншого звітного періоду.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками відповідача, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п.7.4.1., п.7.4., ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (надалі - Закон № 168), право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.7.5.1. п.7.5 ст. 7 Закону № 168, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п.198.3, ст.198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6., ст.198 ПКУ у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Положення п.198.2, ст.198 ПКУ вказують на те, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Враховуючи викладене, включення позивачем до податкового кредиту звітного періоду суми податків, нарахованих (сплачених) позивачем протягом інших податкових періодів, здійснено в межах 365 календарних днів та не являється порушення.

Щодо документального підтвердження запізнення накладних, виписаних у попередніх податкових періодах, позивачем суду надано реєстр отриманих податкових накладних.

Окрім цього, перевіркою встановлено, на порушення п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, ДП “Гайсинський спиртовий завод”, в перевіряємому періоді, допускались перевитрати основних допоміжних матеріалів для виробництва КМПА, а також до складу податкового кредиту у рядок 10 Декларацій “придбання з ПДВ на митній території України” позивачем безпідставно віднесено ПДВ по придбанню електроенергії на суму 23480 грн. та природного газу на суму 17392 грн., за період коли виробнича діяльність з надання послуг по виробництву КМПА не здійснювалась (з липня 2010 року по грудень 2010 року, лютий 2011 року, травень 2011 року.).

Також відповідач вважає, що на порушення п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств” ДП “Гайсинський спиртовий завод” віднесено до складу валових витрат витрати, які не являються витратами платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, зокрема, перевіркою при аналізі використання основних допоміжних матеріалів для виробництва КМПА встановлено, що в перевіряємому періоді допускались їх перевитрати (в порівнянні із нормами передбаченими технологічним регламентом), а також суб'єктом господарювання безпідставно (період, в якому Підприємство не здійснювало виробничої діяльності пов'язаної з наданням послуг по виробництву КМПА) завищено показник рядка 04.1 Декларацій “витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11” за період з 01.07.2010 року по 31.03.2011 року, в тому числі по придбанню електроенергії та природного газу.

Крім того, відповідач зазначає, що на порушення вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 підпунктів 5.6.1., 5.6.2. пункту 5.6 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” № 283/97-ВР від 22.05.1997 року, враховуючи те, що позивач з липня по грудень 2010 року, в лютому 2011 року, в травні 2011 року не здійснював діяльності пов'язаної з надання послуг по виробництву КМПА, підприємством безпідставно включено до рядка 04.3 Декларацій “витрати на оплату праці” за період з 01.07.2010 року по 31.03.2011 року витрати по оплаті праці (цех основного виробництва) працівникам, які не були задіяні у виробництві КМПА, а також підприємством безпідставно завищено рядок 04.4 Декларацій “сума страхового збору (внесків) до фондів державного загальнообов'язкового страхування”, за період з 01.07.2010 року по 31.03.2011 року.

Також відповідач вважає, що на порушення підпунктів 138.8.1, 138.8.4, пункту 138.8, підпункту 138.10.1 (а) пункту 138.10 статті 138, пункту 143.1 статті 143 Податкового кодексу України позивачем безпідставно віднесено до складу “Прямі матеріальні витрати, в тому числі” (ряд.05.1.1 Додатку СВ Декларації) витрати в 2 кварталі 2011 року.

Крім того, позивачем безпідставно включено до складу “Витрати на оплату праці” (ряд. 06.1.1.1 Додатку ЗВ Декларації) витрати в 2 кварталі 2011р та до “до складу витрат платника податку відносяться суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у розмірах і порядку, встановлених законом” (ряд. 06.1.1.2 Додатку ЗВ Декларації) за період не здійснення позивачем виробничої діяльності пов'язаної з надання послуг по виробництву КМПА.

Як вірно встановлено судом І інстанції, вказані висновки є безпідставними.

Згідно з п.138.8.1. ст.138 ПКУ до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону Украйни “Про податок на прибуток підприємств”, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.5.2., ст..5 Закону Украйни “Про податок на прибуток підприємств”, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

На момент встановлення правовідносин діяли положення п. 138.10.1, згідно із якими до складу інших витрат включається:

а) витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями відповідно до законодавства, витрати на оплату службових відряджень тощо.)

г) витрати на вдосконалення технологій та організацію виробництва (оплата праці працівників зайнятих удосконаленням технологій та організацією виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищення її надійності, довговічності та інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі).

д) витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інших послуг на утримання виробничих приміщень.

Також згідно з п. 138.10, ст. 138 ПК України, інші витрати господарської діяльності, до яких даним розділом прямо не встановлено обмежень щодо віднесення до складу витрат.

З вищенаведених норм ст. 138 ПКУ випливає, що собівартість товарів складається з витрат прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів. Відповідно до п. 138.5., ст. 138 ПКУ інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку. Згідно п. 138.8.5. ст. 138 ПКУ до складу загальновиробничих витрат включаються: витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інші послуги з утримання виробничих приміщень; інші загальновиробничі витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів із складів до цехів і готової продукції на склади).

З аналізу даних норм вбачається, що витрати в той період коли основне виробництво не проводиться, а здійснюється підготовка до виробництва, обслуговування обладнання, зберігання виготовленого товару, його реалізація тощо, а тому відноситься до витрат того періоду в якому їх здійснили.

Тобто, працівники ДП “Гайсинський спиртовий завод”, що не задіяні в період, коли виробництво продукції не проводиться, переходять на скорочений режим робочого часу 2 години на тиждень, з метою економії фонду заробітної плати, що підтверджується наказами по кадрах (містяться в матеріалах справи).

Стосовно перевитрат допоміжних матеріалів для виробництва КМПА (в порівнянні із нормами передбаченими технологічним регламентом), то вказані перевитрати зумовлені технологічними особливостями даного виробництва та промисловою необхідністю, а тому не можуть бути підставою для визначенню позивачу податкових зобов'язань.

Таким чином вищевказані витрати позивачем обліковано відповідно до вимог податкового законодавства.

Так, відповідно до п. 142.1, ст. 142 ПКУ, до складу витрат платника податку включаються витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають нараховані витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів, робіт, послуг, витрати на оплату авторської винагороди та за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін.

Відповідно до вимог п. 138.8, ст. 138 ПКУ собівартість товарів складається з витрат прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, зокрема, прямих витрат на оплату праці.

Згідно з п.138.8.2., ст. 138 ПКУ до складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві товарів (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Відповідно до п.138.5., ст. 138 ПКУ інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

В положеннях п.138.8.5. ст.138 ПКУ зазначено, що до складу загальновиробничих витрат включаються, зокрема, витрати на управління виробництвом (оплата праці працівників апарату управління цехами, дільницями відповідно до законодавства тощо; внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього розділу; медичне страхування, страхування відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" (1057-15), страхування за довгостроковими договорами страхування життя в межах, визначених абзацами другим і третім пункту 142.2 статті 142 цього Кодексу, працівників апарату управління цехами, дільницями; виграти на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо); витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення; витрати на вдосконалення технології та організації виробництва (оплата праці та внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього розділу, працівників, зайнятих удосконаленням технології та організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі: витрати матеріалів, придбаних комплектувальних виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій).

Отже, до виробничої собівартості не відносять загальновиробничі витрати (ні постійні, ні змінні). Натомість вони відносяться до інших витрат і потрапляють до витрат того періоду, у якому їх здійснили за умови належного документального підтвердження.

Згідно із пояснень представника позивача, перелік постійних та змінних витрат за п.16 П(С)БО 16 “Витрати”, підприємства встановлюють самостійно. Дане розподілення затверджено в наказах “Про облікову політику” ДП “Гайсинський спиртовий завод”№1 від 05.01.2010 року та № 1 від 05.01.2011 року (містяться в матеріалах справи). Відповідно до. п. 16 П(С)БО змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат із використанням бази розподілу (годин праці, зарплати, обсягу діяльності, прямих витрат), виходячи з фактичної потужності звітного періоду. Постійні на кожен об'єкт витрат із використанням бази розподілу (години праці, зарплати, обсягу діяльності, прямих витрат) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до собівартості реалізованої продукції, робіт послуг, у період їх виникнення. У податковому обліку загальновиробничі витрати не розподіляються. Натомість у складі інших витрат їх визнають витратами періоду, у якому їх здійснено.

Враховуючи викладене, вимоги апелянта - є безпідставними, а висновки суду першої інстанції не спростовуються доводами апеляційної скарги.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 01.12.2011 року, без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 07 лютого 2012 року .

Головуючий <Список >Мельник-Томенко Ж. М.

Судді< Список >Білоус О.В.

< Список >Залімський І. Г.

<Список >

<Список >