Ухвала суду № 21595044, 08.02.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-1891/10/0270 Головуючий у 1-й інстанції: Драчук Т.О.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"08" лютого 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Лічевецького І.О., Мамчура Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві без фіксування технічними засобами, в порядку ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Козятинської обєднаної державної податкової інспекції на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 30.06.2010 року по справі за позовом відкритого акціонерного товариства «Козятинхліб»до Козятинської обєднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000062301/3 від 16.04.2010 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Відкрите акціонерне товариство «Козятинхліб»(далі ВАТ «Козятинхліб») 06.05.2010 року звернулися до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Козятинської обєднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000062301/2 від 05.02.2010 року.

15.06.2010 року позивачем у судовому засіданні подано заяву про зміну предмету позову, в якій міститься прохання визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000062301/3 від 16.04.2010 року.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 30.06.2010 року позов задоволено: визнано протиправним та скасовано зазначене вище повідомлення-рішення.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу про скасування незаконної, на його думку, постанови суду першої інстанції та постановлення нового рішення щодо відмови у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі. У своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необєктивність оскаржуваного рішення, неповне зясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, а також порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 30.07.2009 року по 10.09.2009 року відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року по 31.03.2009 року (далі перевірка).

Під час проведення перевірки встановлені порушення вимог п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, п. 10.1 ст. 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 283/97-ВР від 22.05.1997 року, які полягали у завищенні позивачем скоригованих валових витрат за 2008 рік на 195000 грн., за 1 квартал 2009 року на 255450 грн., та занижено скориговані валові доходи за 1 квартал 2009 року на 8313 грн., що призвело до заниження податкових зобовязань за 2008 рік на 48750 грн., за 1 квартал 2009 року на 65941 грн.

За результатами зазначеної перевірки складено Акт перевірки № 57/23/00375757 від 17.09.2009 року (далі Акт перевірки), на підставі якого відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 000035230/0 від 24.09.2009 року.

Зазначене повідомлення-рішення позивачем було оскаржено до відповідача, в результаті чого винесено нове податкове повідомлення-рішення № 0000062301/2 від 05.02.2010 року.

Вважаючи дане повідомлення-рішення протиправним, позивач подав повторну скаргу, за результатами розгляду якої відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000062301/3 від 16.04.2010 року (далі повідомлення-рішення), яким позивачу нараховано податкове зобовязання у сумі 142029 грн.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що підставою для винесення оскаржуваного повідомлення-рішення стало, зокрема, безпідставне віднесення позивачем до валових витрат виплат по ліцензійному договору № 1/2-6-011008/1051 від 01.10.2008 року (далі ліцензійний договір), який був укладений позивачем з ВАТ «Концерн Хлібпром»щодо використання торгової марки «Наминайко».

Відповідачем в Акті перевірки зазначено, що у період, за який проводилася перевірка, позивач не здійснював виробництво з листкового швидкозамороженого тіста, а тому не мав права відносити сплачені кошти за ліцензійним договором до валових витрат.

Дані доводи відповідача спростовуються п. 2.1 ліцензійного договору: «Невиключна ліцензія за цим Договором надається Ліцензіатові для використання не лише для випікання та реалізації ним виробів із швидкозамороженого листкового тіста (надалі вироби) відповідно до умов цього Договору, а і для використання Знаку в іншій господарській діяльності відповідно до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»(а.с. 82).

З наведеного чітко видно, що позивачу надано дозвіл на використання торгового знаку «Наминайко»(у розумінні положень ліцензійного договору - Знаку) не лише для випікання та реалізації швидкозамороженого листкового тіста, а також для використання в іншій господарській діяльності.

З метою реалізації свого права, позивачем торговий знак «Наминайко»було: нанесено на банер та вивішено на рампі для відвантаження продукції, а також нанесено на світловому рекламному щиті. Наведені обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи копіями фотографій.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» № 3689-XII вiд 15.12.1993 року, використанням знака визнається, зокрема, нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення).

З положень даної норми вбачається, що здійсненні позивачем заходи щодо розміщення торгового знаку «Наминайко»є використанням його у господарській діяльності позивача. Крім того, це підтверджується відповіддю патентного повіреного ОСОБА_2 № 0058 від 24.06.2010 року на лист позивача № 333 від 22.06.2010 року, відповідно до якого розміщення банеру та світлового рекламного щита на фасаді будівлі вважається використанням торгової марки «Наминайко»у господарській діяльності позивача (а.с. 92).

Згідно з вимогами п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР вiд 28.12.1994 року, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положення даної норми підтверджують, що позивачем правомірно віднесено виплати по ліцензійному договору до валових витрат, оскільки торговий знак «Наминайко»використовується позивачем у своїй господарській діяльності.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції, з метою правильного вирішення справи, правомірно взяті до уваги рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 25.11.2009 року, винесені по справах про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_3 (головного бухгалтера позивача) та ОСОБА_4 (директора позивача). Слід зазначити, що провадження по даним справам були порушенні на підставі протоколів, складених під час проведення перевірки позивача. Даними протоколами засвідчено вчинення названими вище особами адміністративних правопорушень, проте, рішеннями Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 25.11.2009 року провадження по цих справах закрито за відсутністю в діях осіб складу адміністративних правопорушень (а.с. 56-61),

Важливим є те, що зазначеними вище рішеннями спростовано висновки Акту перевірки в частині порушення вимог, встановлених п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що були виявленні під час перевірки.

Зокрема, наведеними рішеннями встановлено, що відсутність коригування витрат не є порушенням податкового та бухгалтерського обліку, оскільки вартість придбаних товарів залишилася несплаченою по закінченні строку позовної давності і відповідно до вимог п. 1.22 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»вважається безповоротною фінансовою допомогою, яка має бути включена до складу валових доходів.

Відповідно до вимог п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 зазначеного Закону, валовий дохід включає доходи у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених цим Законом.

Виходячи з положень п. 11.2 ст. 11 згаданого Закону, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку робіт (послуг).

Козятинським міськрайонним судом Вінницької області встановлено, що позивач на підставі договорів отримував товари на виробничі потреби, вартість яких була віднесена до складу валових витрат у податковому періоді, на який припадала перша подія, тобто списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів або день їх видачі з каси платника податку.

В свою чергу, вартість товарів, що залишилася несплаченою після закінчення строку позовної давності, відповідно до вимог п. 1.22 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та на підставі п.п. 4.1.6 п. 4.1. ст. 4 даного Закону, була включена позивачем до складу валового доходу підприємства у звітному періоді, в якому відбулося списання кредиторської заборгованості, що залишилася несплаченою після закінчення строку позовної давності.

Важливим є те, що Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»не закріплено обовязок платника податку коригувати валові витрати на суми товарів, віднесених ним до валових витрат по першій події, у разі несплати товарів у межах строку позовної давності, а лише встановлено можливість віднесення такої кредиторської заборгованості до валового доходу.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

На підставі викладеного та враховуючи те, що при постановленні рішення суд першої інстанції керувався рішеннями Козятинського міськрайонного суду Вінницької області, які набрали законної сили і є обовязковими для адміністративного суду у даній справі, колегія суддів погоджується з правовою позицією суду першої інстанції щодо протиправності прийнятого відповідачем повідомлення-рішення № 0000062301/3 від 16.04.2010 року. Дана позиція ґрунтується, зокрема, на тому, що висновки відповідача щодо можливості використання позивачем торгового знаку «Наминайко»лише при виробництві тіста є невірними, так як відповідно до умов ліцензійного договору та Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»позивач має право використовувати зазначений торговий знак також і в іншій своїй господарській діяльності.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного, колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Козятинської обєднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 30.06.2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Лічевецький І.О. Мамчур Я.С