Ухвала суду № 21591888, 24.01.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2-а-4419/11 Головуючий у 1-й інстанції: Линник В.Я.

Суддя-доповідач: Федорова Г. Г.

У Х В А Л А

Іменем України

"24" січня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді:

суддів: Федорової Г.Г.,

Губської О.А., Ключковича В.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Буча Київської області на постанову Ірпінського міського суду Київської області від 29 червня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в м. Буча Київської області про визнання дій неправомірними та зобовязання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2011 року ОСОБА_4 (далі позивач) звернулася до Ірпінського міського суду Київської області із позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Буча Київської області (далі відповідач), в якому просила визнати дії Управління Пенсійного фонду України в м. Буча Київської області незаконними та зобовязати відповідача здійснити перерахунок та виплату щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоровю та доплати як непрацюючому пенсіонеру, постійно проживаючому у зоні посиленого радіоактивно контролю, відповідно до вимог ст. ст. 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»за 20062010 роки.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 26 травня 2011 року позов ОСОБА_4 в частині вимог про перерахунок та виплату щомісячної допомоги як дитині війни, доплати до пенсії та додаткової пенсії до 20.11.2010 року залишено без розгляду.

Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 29 червня 2011 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано незаконними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Буча Київської області та зобовязано відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_4 щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні посиленого радіоактивно контролю в розмірі однієї мінімальної заробітної плати та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоровю у розмірі 15 % від мінімальної пенсії відповідно до вимог ст. ст. 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»за період з 20.11.2010 року по 18.06.2011 року включно, з урахуванням проведених виплат.

В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є особою, що належить до соціальної категорії громадян «діти війни»в розумінні ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»від 18.11.2001 року № 2195-IV (далі Закон № 2195-IV), а відтак, на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом. Також позивач є непрацюючим пенсіонером та особою, постраждалою від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 4 категорії, яка зареєстрована і постійно проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 31.08.1993 року.

Відповідно до ст. 6 Закону № 2195-IV, особам, що належать до соціальної категорії громадян «діти війни», з 01.01.2006 року відповідач повинен був нараховувати та виплачувати щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначений ст. 28 Законом України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування»від 09.07.2003 року № 1058-IV, згідно якої мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Розмір прожиткового мінімуму для осіб щорічно встановлюється Законом України «Про державний бюджет України»на відповідний рік.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»від 05.10.2000 року № 2017-ІІІ (далі Закон № 2017-III), основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій, зокрема, включається мінімальний розмір пенсії за віком.

При цьому, положенням ст. 19 Закону № 2017-III передбачено, що виключно законами України визначається, зокрема, мінімальний розмір пенсії за віком.

Оскільки будь-яким іншим законом, крім Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії не встановлений, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для застосування будь-якої іншої величини, ніж встановлена Законом № 1058-IV, для розрахунку підвищення пенсії позивачу як дитині війни.

Всупереч ст. 6 Закону № 2195-IV, позивачу щомісячне підвищення до пенсії виплачувалось відповідачем відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»від 28.05.2008 року № 530.

З огляду на загальні засади пріоритету законів над підзаконними актами, суд першої інстанції при винесенні рішення правомірно керувався положеннями Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а не приписами постанови Уряду.

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 28.02.1991 року № 796-ХІІ (далі Закон № 796-ХІІ), пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: державної пенсії; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Згідно ст. 39 Закону № 796-ХІІ, пенсії пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, зокрема, у зоні посиленого радіоекологічного контролю провадиться доплата до пенсії в розмірі однієї мінімальної заробітної плати.

Всупереч ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»позивачу вказана доплата виплачувалася не згідно Закону, а відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

З огляду на те, що Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має вищу юридичну силу в порівняні з постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року, відповідач неправомірно виплачував позивачу доплату до пенсії в меншому розмірі ніж це передбачено ст. 39 зазначеного Закону.

Згідно ст. 51 Закону № 796-ХІІ, особам, віднесеним до категорії 4, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком.

Всупереч ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»позивачу вказана додаткова пенсія виплачувалася не згідно Закону, а відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян».

З огляду на те, що Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має вищу юридичну силу в порівняні з постановою Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року відповідач неправомірно виплачував позивачу доплату до пенсії та додаткову пенсію в меншому розмірі ніж це передбачено ст. 51 зазначеного Закону.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 183-2, 195, 197, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Буча Київської області на постанову Ірпінського міського суду Київської області від 29 червня 2011 року - залишити без задоволення.

Постанову Ірпінського міського суду Київської області від 29 червня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копії та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Федорова Г. Г.

Судді: Губська О.А. Ключкович В.Ю.