Постанова № 21588988, 24.01.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-2006/11/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Балаклицький А.І. Суддя-доповідач: Федорова Г. Г.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"24" січня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді:

суддів:

при секретарі:

за участю:Федорової Г.Г.,

Данилової М.В., Ключковича В.Ю.,

Петриченко Ю.П.,

представника позивача Гуцал О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 травня 2011 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трак Маркет»до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області про визнання протиправним та скасування податкового-повідомлення рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Трак Маркет»(далі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області (далі - відповідачі), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області від 20.04.2011 року № 0000632322 яким ТОВ «Трак Маркет»збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість по вітчизнаняних товарах (роботах, послугах) в розмірі 424401,58 грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 18 травня 2011 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Трак Маркет»задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області від 20.04.2011 року № 0000632322.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які зявилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Трак Маркет»є юридичною особою, зареєстрованою Києво-Святошинської районною державною адміністрацією Київської області 19.02.2009 року, що підтверджується копією Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи Серії А01 № 143156 (а.с. 10).

В період з 21.03.2011 року по 25.03.2011 року, службовими особами відповідача було проведено документальну позапланову перевірку ТОВ «Трак Маркет»щодо дотримання податкового законодавства по взаємовідносинам з TOB «Крініум»за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року.

В ході проведення перевірки було встановлено порушення позивачем вимог п.п 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого ТОВ «Трак Маркет»було завищено податковий кредит на суму 339521,26 грн., в тому числі: липень 2010 року 44190,88 грн., серпень 2010 року 141497,31 грн., вересень 2010 року 83951,86 грн., жовтень 2010 року 59733,05 грн., листопад 2010 року 5655,80 грн., грудень 2010 року 4492,36 грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено акт перевірки №369/23-2/36263933 від 01.04.2011 року (а.с. 12-25), на підставі якого ДПІ у Києво-Святошинському районі м. Вишневе було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000632300 від 20.04.2011 року яким ТОВ «Трак Маркет»було збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) в розмірі 424401,58 грн. (а.с. 26).

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», на органи державної податкової служби покладено обов'язки щодо здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, до якого відноситься і Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями).

Згідно зі статтями 10, 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», до компетенції державних податкових інспекцій законодавцем віднесено забезпечення обліку платників податків, контроль за своєчасністю подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, функцій щодо перевірки достовірності цих документів стосовно правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків.

Платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначає Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (тут і далі по тексту ухвали - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 168/97-ВР) (тут і далі по тексту постанови - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно п.1.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до абз. 1 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З аналізу зазначеної норми вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

Так, під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (ст. 3 ГК України) розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року № 334/94-ВР, господарська діяльність будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Обовязковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів ст. 3 ГК України, пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є: здійснення її субєктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності продукція, роботи чи послуги мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Отже, вирішення спорів, повязаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

-відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

-облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо повязані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

-здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обовязки іншого платника податків.

Виняток із зазначеного правила можуть становити лише випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтується на вчиненні субєктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина перша статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що в ході перевірки були встановлені взаємовідносини ТОВ «Трак Маркет»з ТОВ «Крініум».

Так, 30.06.2010 року між ТОВ «Трак Маркет»з ТОВ «Крініум»було укладено договір поставки № 17-01, за умовами якого ТОВ «Крініум» зобовязувалося в порядку та на умовах, визначених договором поставляти ТОВ «Трак Маркет»запасні частини до транспортних засобів.

На виконання вказаного вище договору ТОВ «Трак Маркет» отримало від ТОВ «Крініум» прибуткові накладні на суму 2037127,53 грн.

У рахунок оплати за послуги, ТОВ «Трак Маркет»на розрахунковий рахунок ТОВ «Крініум»були перераховані грошові кошти в сумі 500000,00 грн.

На кінець періоду, що перевірявся, кредиторська заборгованість по розрахункам з ТОВ «Крініум»по договору № 17-10 від 30.06.2010 року становила 1537127,53 грн.

Відповідно до довідки, наданої ТОВ «Трак Маркет»до перевірки протягом 2010 року витрати по контрагенту ТОВ «Крініум»по договору № 17-01 від 30.06.2010 року до складу валових витрат ТОВ «Трак Маркет»не відносились.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні договір поставки укладений між ТОВ «Трак Маркет»з ТОВ «Крініум», прибуткові накладні, банківські виписки. Також, матеріали справи не містять копій актів здачі прийняття виконаних робіт (надання послуг), які б підтверджували факт надання послуг позивачу.

На думку колегії суддів, вищевказана цивільно-правова угода, що була укладена між ТОВ «Трак Маркет»з ТОВ «Крініум»не створює цивільно-правових наслідків та містить ознаки фіктивності з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення та досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Так, слідчим слідчої групи податкової міліції ДПА України старшим слідчим з ОВС СВ ПМ ДПА у Дніпропетровській області капітаном податкової міліції Площинкою О.В було встановлено, що в провадженні СВ ПМ ДПА у Київській області перебуває кримінальна справа № 08-3846 відносно директора ТОВ «ДООРС»ОСОБА_7 за фактом умисного ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України та за фактом фіктивного підприємства ТОВ «Тезавтокомплект» та «Оптдевайс»за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 205 КК України.

Під час досудового слідства у справі було встановлено, що з метою створення видимості постачання товарі (робіт, послуг), які ТОВ «ДООРС»нібито придбало у ПП «Техавтокомплект», ОСОБА_7 від імені колишнього директора ТОВ «ДООРС»ОСОБА_8 було складено первинні документи щодо їх реалізації на ТОВ «Оптдевайс».

В подальшому, невстановленими слідством особами, які діяли від імені формально призначеного директора ТОВ «Оптдевайс»ОСОБА_9 створено видимість реалізації товарів (робіт, послуг) ряду СПД на території України, в тому числі ТОВ «Крініум». Відповідно до протоколу додаткового допиту обвинуваченого ОСОБА_9 від 12.01.2011 року, останній як директор ТОВ «Оптдевайс»фінансово-господарську діяльність не здійснював, будь-яких товарів, робіт чи послуг нікому не надавав та не реалізовував, у ТОВ «ДООРС» будь-яких товарів (робіт, послуг) ніколи не придбавав. Таке підприємство як ТОВ «Крініум»йому не відоме, вказаному підприємству будь-яких товарів (робіт, послуг) не реалізовував та доручень щодо здійснення будь-яких дій від імені ТОВ «Оптдевайс»нікому не надавав, ніяких первинних документів не складав та не підписував.

Таким чином, особа, яка підписала документи від імені ТОВ «Оптдевайс»діяла без належних на те повноважень і відповідно не мала права на складання та підписання первинних документів підприємства.

Крім того, у ході досудового слідства по справі було встановлено, що ТОВ «Крініум»на протязі 2010 року шляхом оформлення неіснуючих операцій по придбанню товарів (робіт, послуг) у ТОВ «Оптдевайс»в подальшому складало документи про реалізацію товарів ряду СПД, в тому числі підприємству ТОВ «Трак Маркет».

Тобто, з метою створення видимості постачання товарі (робіт, послуг), які ТОВ «Крініум»нібито придбало у ТОВ «Оптдевайс»без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження обєкту оподаткування, несплат податків.

Документи, які би могли підтвердити реальність господарських операцій позивача з його контрагентом - ТОВ «Крініум», ні перевіряючим, ні суду позивачем надані не були.

Згідно ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі Закон № 996-XIV), зазначено, що сфера дії Закону поширюється на юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч. 2 ст. 3 Закону № 996-XIV).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 9 Закону № 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити як: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України № 168/704 від05.06.1995 року (далі - Положення), встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).

Відповідно до п. 2.1. Положення, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Пунктом 2.4 Положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, понесені витрати на послуги повинні оформлятись відповідними документами, які б підтверджували фактичне виконання тієї чи іншої послуги. Підставою віднесення податку на додану вартість до складу дозволеного податкового кредиту є їх безпосереднє використання у господарській діяльності підприємства.

Позивачем не було надано доказів на підтвердження факту перевезення закупленого у контрагента товару та не надано жодного документа про оприбуткування та зберігання придбаного товару, що позбавляє можливості зробити висновок про фактичну поставку товарів.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доказів, які б підтверджували факт поставки ТОВ «Трак Маркет»запасних частин до транспортних засобів та витрат на придбання товару позивачем суду надано не було.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку щодо безпідставності заявлених позивачем вимог, які є необґрунтованими, не підтверджуються належними доказами, а відтак є такими, що не підлягають до задоволення.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, а тому вбачаються підстави для скасування постанови Київського окружного адміністративного суду від 18 травня 2011 року та ухвалення нового рішення, яким в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Трак Маркет»до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області про визнання протиправним та скасування податкового-повідомлення рішення слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 травня 2011 року задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 травня 2011 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Трак Маркет»до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області про визнання протиправним та скасування податкового-повідомлення рішення відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Федорова Г. Г.

Судді: Данилова М. В.

Ключкович В.Ю.

Повний текст постанови складено та підписано 30.01.12р.