Постанова № 21586521, 17.01.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 січня 2012 року 12:47 № 2а-13885/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.;

при секретарі судового засідання Мальчик І.Ю.,

за участю сторін:

представника позивача Войніканіса-Мирсього Я.С.,

представника відповідача Литвинчука В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна паливна компанія" до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень форми "Р" від 20.09.2011 р. №№ 0002702302/40981, 0002692302/40979, прийнятих відповідачем.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України були прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств та податку на додану вартість, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, вважав свої рішення законними та обґрунтованими, прийнятими без порушення норм податкового законодавства в результаті перевірки позивача, яка свідчить про порушення ним положень Законів України "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість", "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

У звязку з тим, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності Податковим кодексом України (до 01.01.2011 р.), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31.12.2010 р.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд дійшов наступних висновків:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Західна паливна компанія" зареєстроване Дарницькою районною у місті Києві державною адміністрацією 24.07.2009 р. та є платником податків (ЄДРПОУ 36558473).

Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі м. Києва проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 28.07.2009 р. по 30.06.2011 р., з питань дотримання вимог валютного законодавства за період з 28.07.2009 р. по 30.06.2011 р.

В результаті проведеної перевірки, відповідачем виявлені порушення норм податкового законодавства з податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість, а саме: п.5.1., пп.5.2.1. п.5.2., пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 183667,38 грн. (в т.ч. за ІІ квартал 2010 року в сумі 33925,00 грн., за ІІІ квартал 2010 року в сумі 17537,50 грн., за ІV квартал 2010 року в сумі 132204,88 грн.); пп.7.2.3. п.7.2., пп.7.4.1., пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 243561,84 грн. (в т.ч. за червень 2010 року в сумі 66660,00 грн., за липень 2010 року в сумі 14030,00 грн., за жовтень 2010 року в сумі 27024,00 грн., за грудень 2010 року в сумі 135847,84 грн.), про що складено акт від 06.09.2011 р. № 5261/2302/36558473.

Позивач, не погоджуючись з висновками акту перевірки, подавав до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва заперечення до акту, в результаті розгляду яких, зазначений акт залишено без змін.

На підставі акта перевірки від 06.09.2011 р. № 5261/2302/36558473, згідно з пп.54.3.2. п.54.3. ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п.123.1. ст.123 Податкового кодексу України, відповідачем були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення форми "Р" від 20.09.2011 р. №№ 0002702302/40981, 0002692302/40979, якими позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств на 229584,23 грн. (183667,38 грн. за основним платежем, 45916,85 грн. штрафні (фінансові) санкції) та податку на додану вартість на 304452,30 грн. (243561,84 грн. за основним платежем, 60890,46 грн. штрафні (фінансові) санкції).

Отже, висновки акту перевірки позивачем не спростовані, а судом не встановлено будь-яких порушень відповідачем норм податкового законодавства України при проведені зазначеної перевірки та прийняті оскаржуваних рішень.

Суд, звертає увагу на те, що позивачем не було використане, надане йому податковим законодавством, право адміністративного оскарження рішень податкового органу.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог виходячи з наступного.

З матеріалів справи встановлено, що податковий борг з податку на прибуток підприємства сформований відповідачем по взаємовідносинам позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс термінал 5" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Алівіс", а по податку на додану вартість, крім зазначених, ще й по взаємовідносинам з Приватним підприємством "ПІАР-Квадрат".

Отже, взаємовідносини між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс термінал 5" ґрунтувалися на договорі купівлі-продажу від 21.06.2010 р. № 21/06, за яким контрагент, як продавець товару, зобовязувався поставити позивачу, як покупцю товару, вугільну продукцію, в асортименті, обємі, якості та по ціні, вказаній в додатку до договору, а останній, в свою чергу, зобовязувався прийняти відповідний товар та сплатити продавцю обговорену в додатку грошову суму. Оплата товару здійснювалась позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок контрагента.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, а також, включення витрат на придбання товару (вугільної продукції) до складу валових витрат позивача, між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс термінал 5" були складені: рахунки-фактури від 24.06.2010 р. № 0624/1 на суму 162840,00 грн. та від 31.07.2010 р. № 0731/1 на суму 84180,00 грн.; акти приймання-передачі вугілля від 24.06.2010 р. на суму 162840,00 грн. та від 31.07.2010 р. на суму 84180,00 грн.; видаткові накладні від 24.06.2010 р. № 0624/1 на суму 162840,00 грн. та від 31.07.2010 р. № 7311 на суму 84180,00 грн. На підтвердження сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (вугільну продукцію) Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс термінал 5" були видані позивачу податкові накладні від 24.06.2010 р. № 6241 на суму 162840,00 грн. (в т.ч. ПДВ в сумі 27140,00 грн.) та від 31.07.2010 р. № 7311 на суму 84180,00 грн. (в т.ч. ПДВ в сумі 14030,00 грн.). Зазначена документація з боку контрагента - Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс термінал 5" підписана гр. ОСОБА_3, який значився як директор товариства.

В той же час, як зафіксовано в акті перевірки та підтверджено матеріалами справи, згідно протоколу допиту обвинуваченого від 16.12.2010 р. ОСОБА_3, проведеного старшим слідчим СВ ГВПМ СДПІ в м. Луганську по роботі з великими платниками податків, капітаном податкової міліції Фроловим Д.А. встановлено, що ОСОБА_3 за грошову винагороду зареєстрував підприємство Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс термінал 5" на прохання невідомого чоловіка. Вироком Ленінського районного суду м. Луганська ОСОБА_3 визнано винним в скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.28, ч.2 ст.205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво).

Крім цього, згідно висновку спеціаліста від 01.09.2011 р. № 294, начальника сектору фототехнічних, портретних, технічних досліджень документів та почерку відділу криміналістичних досліджень науково-дослідного експертно-криміналістичного центр при Управлінні УМВС України на Південно-західній залізниці, капітана міліції ОСОБА_5, який має кваліфікацію судового експерта з правом проведення почеркознавчих експертиз та досліджень, договір купівлі-продажу від 21.06.2010 р. № 21/06 з додатками, укладений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс термінал 5", а також рахунки-фактури від 24.06.2010 р. № 0624/1 та від 31.07.2010 р. № 0731/1; акти приймання-передачі вугілля від 24.06.2010 р. та від 31.07.2010 р.; видаткові накладні від 24.06.2010 р. № 0624/1 та від 31.07.2010 р. № 7311; податкові накладні від 24.06.2010 р. № 6241 та від 31.07.2010 р. № 7311, виписані від імені ОСОБА_3 підписані не ОСОБА_3, а іншою особою.

Згідно автоматизованої бази співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України встановлено розбіжність за липень 2010 року в сумі 14030,00 грн.

Взаємовідносини між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Алівіс" ґрунтувалися на договорі поставки нафтопродуктів від 01.12.2010 р. № 01/12-10, за яким контрагент, як постачальник товару, зобовязувався передати позивачу, як покупцю товару, нафтопродукти, а останній, в свою чергу, зобовязувався прийняти та оплатити відповідний товар. Оплата за постачання товару здійснювалась позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок контрагента.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, а також, включення витрат на придбання товару (нафтопродуктів) до складу валових витрат позивача, між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Алівіс" були складені: рахунки-фактури від 29.10.2010 р. № СФ-2910-1 на суму 162144,54 грн., від 12.12.2010 р. № 21/12-2 на суму 115656,00 грн., від 15.12.2010 р. № 15/12-2 на суму 205570,00 грн., від 27.12.2010 р. № 27/12-1 на суму 313357,00 грн.; видаткові накладні від 06.12.2010 р. № 06/12-2 на суму 180504,00 грн., від 15.12.2010 р. № 15/12-1 на суму 205570,00 грн., від 21.12.2010 р. № 21/12-1 на суму 115656,00 грн., від 27.12.2010 р. № 27/12-1 на суму 313357,00 грн.; акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 29.10.2010 р. № ОУ-2910-1 на суму 135120,45 грн. На підтвердження сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (нафтопродукти) Товариством з обмеженою відповідальністю "Алівіс" були видані позивачу податкові накладні від 06.12.2010 р. № 61202 на суму 180504,00 грн., від 15.12.2010 р. № 15/12-1 на суму 205570,00 грн., від 21.12.2010 р. № 21/12-1 на суму 115656,00 грн., від 27.12.2010 р. № 27/12-1 на суму 313357,00 грн. та від 29.12.2010 р. № 29101 на суму 162144,54 грн. Зазначена документація з боку контрагента - Товариства з обмеженою відповідальністю "Алівіс" підписана гр. ОСОБА_6, який значився як директор товариства.

В той же час, як зафіксовано в акті перевірки та підтверджено матеріалами справи, згідно пояснень гр. ОСОБА_6 від 15.02.2011 р., відібраних старшим слідчим оперуповноваженим ГВПМ ДПІ у Дарницькому районі м. Києва, капітаном податкової міліції Димидовським В.А. встановлено, що ОСОБА_6 не реєстрував Товариство з обмеженою відповідальністю "Алівіс", фінансово-господарську діяльність не здійснював, звітні, бухгалтерські та фінансово-господарські документи не підписував.

Крім цього, згідно висновку спеціаліста від 01.09.2011 р. № 293, начальника сектору фототехнічних, портретних, технічних досліджень документів та почерку відділу криміналістичних досліджень науково-дослідного експертно-криміналістичного центр при Управлінні УМВС України на Південно-західній залізниці, капітана міліції Лебідь С.О., який має кваліфікацію судового експерта з правом проведення почеркознавчих експертиз та досліджень, договор поставки нафтопродуктів від 01.12.2010 р. № 01/12-10, укладений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Алівіс", а також рахунки-фактури від 29.10.2010 р. № СФ-2910-1, від 12.12.2010 р. № 21/12-2, від 15.12.2010 р. № 15/12-2, від 27.12.2010 р. № 27/12-1; видаткові накладні від 06.12.2010 р. № 06/12-2, від 15.12.2010 р. № 15/12-1, від 21.12.2010 р. № 21/12-1, від 27.12.2010 р. № 27/12-1; акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 29.10.2010 р. № ОУ-2910-1; податкові накладні від 06.12.2010 р. № 61202, від 15.12.2010 р. № 15/12-1, від 21.12.2010 р. № 21/12-1, від 27.12.2010 р. № 27/12-1 та від 29.12.2010 р. № 29101, виписані від імені ОСОБА_6 підписані не ОСОБА_6, а іншою особою.

Згідно автоматизованої бази співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України встановлено розбіжність за грудень 2010 року в сумі 135847,84 грн.

Взаємовідносини між позивачем та Приватним підприємством "ПІАР-Квадрат" ґрунтувалися на договорі від 27.06.2010 р. № 27/06-01, за яким контрагент, як продавець товару, зобовязувався передати у власність позивачу, як покупцю товару, нафтопродукти, а останній, в свою чергу, зобовязувався прийняти та оплатити відповідний товар.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, між позивачем та Приватним підприємством "ПІАР-Квадрат" були складені: рахунки-фактури від 29.06.2010 р. № 411 на суму 67980,00 грн. та від 29.06.2010 р. № 412 на суму 169140,00 грн.; накладні від 29.06.2010 р. № 411 на суму 67980,00 грн. та від 29.06.2010 р. № 412 на суму 169140,00 грн. На підтвердження сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (нафтопродукти) Приватним підприємством "ПІАР-Квадрат" були видані позивачу податкові накладні від 29.06.2010 р. № 411 на суму 67980,00 грн. та від 29.06.2010 р. № 412 на суму 169140,00 грн.

В той же час, як зафіксовано в акті перевірки та підтверджено матеріалами справи, директором та головним бухгалтером Приватного підприємства "ПІАР-Квадрат" є одна особа, декларація з червень 2010 року ним не подана, стан підприємства значиться 21 (ліквідаційна процедура за рішенням (постановою) суду), свідоцтво платника податку анульовано 21.07.2010 р.

Згідно автоматизованої бази співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України встановлено розбіжність у розмірі 39520,00 грн.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється субєктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно пп.1.32. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до ч.1 ст.202, ч.1-3,5,6 ст.203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч.1 ст.204 ЦКУ).

Відповідно до ч.1,2 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю (ч.1 ст.216).

Згідно ст.226 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, а також те, що договори, укладені між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс термінал 5" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Алівіс", підписані невстановленими особами зі сторони зазначених контрагентів, суд погоджується з висновками відповідача щодо недійсності таких договорів (правочинів) в силу їх нікчемності, а тому не приймає до уваги доводи позивача про те, що договори не визнані недійсними в судовому порядку, оскільки в даному випадку, визнання таких правочинів недійсним судом не вимагається.

Згідно п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до ч.4 пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Законом України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначеного цим Законом Країни.

Відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 вищевказаного Закону України податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Пп. 7.5.1. п. 7.5. цього Закону України визнає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт і послуг) або дату отримання податкової накладної.

Право платника податку (покупця) на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у звязку з придбання товарів (робіт, послуг), кореспондується з обовязком платника податку (продавця) утримати та перерахувати до бюджету відповідні суми податку.

Згідно пп. 7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення податкових зобовязань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу або дата відвантаження товарів.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного закону, до податкового кредиту не дозволяється включення будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі, коли на момент перевірки платника податку податковим органом, суми податку попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними вище документами, тоді платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством України, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену документами.

Такі ж самі положення закріплені й в Податковому кодексі України, а саме в ст.ст.198, 138-139.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства та податкового кредиту, необхідні первинні документи (накладні-видаткові, податкові, акти здачі-прийняття виконаних робіт тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Закон України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних субєктів господарської діяльності, які зобовязані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2). Частиною 2 ст.3 зазначеного закону визначено, що бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 зазначеного закону, первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 зазначеного закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обовязкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до п.6 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р. № 165, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрати по сплаті податку на додану вартість.

Пунктом 5 зазначеного Порядку визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Враховуючи наведені правові норми, а також ті обставини, що видаткові накладні, акти приймання-передачі вугілля, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкові накладні, видані Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс термінал 5" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Алівіс" підписані невстановленими особами, що не мали повноважень на їх підписання, не займались і не мали наміру займатися підприємницькою діяльністювід імені юридичних осіб, а податкові накладні, видані Приватним підприємством "ПІАР-Квадрат", яке в судовому порядку визнано банкрутом, не подає податкової звітності та якому анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати такі документи первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", тобто документами, які підтверджують фактичне придбання позивачем товарів (робіт, послуг) у зазначених контрагентів, дають позивачу право на податковий кредит та включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат позивача.

Крім цього, формування валових витрат та податкового кредиту за нікчемними правочинами не може відбуватись за правилами податкового законодавства.

Таким чином, висновки відповідача про завищення позивачем податкового кредиту, завищення валових витрат за вказаними господарськими операціями та заниження у звязку з цим податкових зобовязань з податку на додану вартість та податку на прибуток, а також застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є правомірними.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як субєкт владних повноважень, повністю виконав покладений на нього обовязок щодо доказування правомірності прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.94,158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна паливна компанія" відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилаються особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя Аблов Є.В.