Постанова № 21586525, 18.01.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 січня 2012 року 09:37 № 2а-13414/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.;

при секретарі судового засідання Мальчик І.Ю.,

за участю сторін:

представника позивача Александровича О.М.

представника відповідача Невмержицької І.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Представництва "ЕНВІТ АТЕ" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень форми "Р" від 01.08.2011 р. №№ 0000172203, 0000182203.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України були прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб та податку на додану вартість, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Відповідач проти позову заперечував, вважав свої рішення законними та обґрунтованими, прийнятими на підставі норм податкового законодавства, в результаті перевірки позивача, якою виявлені порушення ним положень Законів України "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість", "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

У звязку з тим, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності Податковим кодексом України (до 01.01.2011 р.), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31.12.2010 р.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов наступних висновків:

Представництво "ЕНТІВТ АТЕ" зареєстроване в Міністерстві економіки та з питань європейської інтеграції України 15.01.2002 р. та є платником податків (ЄДРПОУ 26114089).

Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 р. по 31.12.2010 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 р. по 31.12.2010 р.

В результаті проведеної перевірки, відповідачем були виявлені порушення норм податкового законодавства, зокрема, з податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість, а саме: пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 360064,00 грн.; пп.7.2.3., 7.2.6. п.7.2., пп.7.4.1., 7.4.5. п.7.4., пп.7.5.1., 7.5.2. п.7.5. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 161534,00 грн., про що складено акт від 18.07.2011 р. № 125/1-22-30-26114089.

На підставі акта перевірки від 18.07.2011 р. № 125/1-22-30-26114089, відповідачем були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення форми "Р" від 01.08.2011 р. №№ 0000172203, 0000182203, якими позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на загальну суму 1700 080 грн. (1360 064 грн. за основним платежем, 340016,00 грн. штрафні (фінансові) санкції) та податку на додану вартість на загальну суму 1451919,00 грн. (1161534,00 грн. за основним платежем, 290384,00 грн. штрафні (фінансові) санкції).

Суд, звертає увагу на те, що позивачем не було використане, надане йому податковим законодавством, право адміністративного оскарження рішень податкового органу, в тому числі й акту перевірки.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог виходячи з наступного.

З матеріалів справи встановлено, що податковий борг з податку на прибуток та податку на додану вартість був сформований відповідачем по взаємовідносинам позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю "Аграфон", Товариством з обмеженою відповідальністю "Сфера-Транс", Товариством з обмеженою відповідальністю "Мішель ІТ", Товариством з обмеженою відповідальністю "Фароза Інтер-Інвест Ком" та Приватним підприємством "Оптима Консалтинг Плюс".

Отже, взаємовідносини між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аграфон" ґрунтувалися на договорі на організацію робіт від 28.08.2010 р. № 29/08/10, за яким контрагент як виконавець робіт, за дорученням позивача як замовника робіт, приймав на себе зобовязання по організації фарбування з проведенням підготовчих робіт кузовів електропотягів на території вагонного депо Фастів-1, а позивач, в свою чергу, зобовязувався, після прийняття та затвердження звіту про виконані роботи, оплатити відповідні послуги у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок контрагента.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, а також, включення витрат на оплату виконаних робіт до складу валових витрат позивача, сторонами договору були складені відповідні документи: акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), накладні, видаткові накладні, платіжні доручення тощо. На підтвердження сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за виконані роботи (надані послуги) Товариством з обмеженою відповідальністю "Аграфон" були видані позивачу податкові накладні: від 06.09.2010 р. № 25 на суму 896400,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 149400,00 грн.); від 30.09.2010 р. № 30 на суму 2640000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 440000,00 грн.); від 04.10.2010 р. № 311 на суму 862608,00 грн. (в т.ч. ПДВ 143768,00 грн.); від 22.10.2010 р. № 312 на суму 1095000,00 грн. ( в т.ч. ПДВ - 182500,00 грн.).

В той же час, як зафіксовано в акті перевірки та підтверджено матеріалами справи, фінансово-господарська діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграфон" здійснювалась поза межами правового поля, оскільки у нього відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, а також, не підтверджено факт надання послуг (виконання робіт), що свідчить про не набуття належним чином цивільної праводієздатності, отже вчинені ним правочини з контрагентами мають ознаки фіктивності та не створюють юридичних наслідків.

Взаємовідносини між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сфера-Транс" ґрунтувалися на договорі на виконання робіт з фарбування пасажирських вагонів від 01.02.2008 р. № 5 за яким контрагент як підрядник, зобовязувався виконати роботи з фарбування пасажирських вагонів на території вагонного депо Бахмач, а позивач як замовник зобовязувався, подати підряднику обєкти на виконання фарбувальних робіт, прийняти вагони після їх фарбування та оплатити виконані роботи у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок контрагента.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, а також, включення витрат на оплату виконаних робіт до складу валових витрат позивача, сторонами договору були складені відповідні документи: акти здачі-прийняття робіт, накладні тощо. На підтвердження сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за виконані роботи Товариством з обмеженою відповідальністю "Сфера-Транс" були видані позивачу податкові накладні: від 01.07.2008 р. № 3452 на суму 90000,00 грн. ( в т.ч. ПДВ 15000,00 грн.); від 07.07.2008 р. № 3577 на суму 30000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 5000,00 грн.); від 04.08.2008 р. № 4414 на суму 66200,00 грн. ( в т.ч. ПДВ 11033,33 грн.); від 04.08.2008 р. № 4768 на суму 135000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 22500,00 грн.); від 01.09.2008 р. № 5657 на суму 130500,00 грн. (в т.ч. ПДВ 21750,00 грн.).

В той же час, як зафіксовано в акті перевірки, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сфера-Транс" в судовому порядку визнано банкрутом, з 01.07.2008 р. по 31.12.2010 р. податкової звітності не подавало, отже його діяльність здійснювалась поза межами правового поля, а вчинені ним правочини з контрагентами є нікчемними та не створюють юридичних наслідків.

Взаємовідносини між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мішель ІТ" ґрунтувалися на договорі на виконання робіт з фарбування від 01.09.2008 р. № 17/09 за яким контрагент як підрядник, зобовязувався виконати роботи з фарбування локомотивів та пасажирських вагонів на території вагонного депо Бахмач та локомотивного депо м. Київ, а позивач як замовник зобовязувався, подати підряднику обєкти на виконання фарбувальних робіт, прийняти локомотиви та пасажирські вагони після їх фарбування та оплатити виконані роботи у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок контрагента.

На підтвердження сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за виконані роботи Товариством з обмеженою відповідальністю "Мішель ІТ" були видані позивачу податкові накладні: від 30.01.2009 р. № 30 на суму 340800,00 грн. (в т.ч. ПДВ 56800,00 грн.); від 28.02.2009 р. № 28 на суму 172200,00 грн. (в т.ч. ПДВ 28700,00 грн.); від 31.03.2009 р. № 31 на суму 69600,00 грн. (в т.ч. ПДВ 11600,00 грн.).

В той же час, в ході перевірки було встановлено, що у позивача відсутні акти виконаних робіт по виконанню умови договору від 01.09.2008 р. № 17/09, що свідчить про безпідставність включення до складу валових витрат позивача суми розрахунків з Товариством з обмеженою відповідальністю "Мішель ІТ".

Крім цього, за результатами аналізу даних системи автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України по декларації позивача встановлено відхилення між задекларованими податковими зобовязаннями та задекларованим податковим кредитом по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю "Фароза Інтер-Інвест Ком" на загальну суму 56250,00 грн. та Приватним підприємством "Оптима Консалтинг Плюс" на загальну суму 114 33,00 грн.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється субєктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно пп.1.32. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до ч.1 ст.202, ч.1-3,5,6 ст.203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч.1 ст.204 ЦКУ).

Відповідно до ч.1,2 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю (ч.1 ст.216).

Згідно ст.226 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Формування валових витрат та податкового кредиту за нікчемними правочинами не може відбуватись за правилами податкового законодавства.

Згідно п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до ч.4 пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Законом України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначеного цим Законом Країни.

Відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 вищевказаного Закону України податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Пп. 7.5.1. п. 7.5. цього Закону визнає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт і послуг) або дату отримання податкової накладної.

Право платника податку (покупця) на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у звязку з придбання товарів (робіт, послуг), кореспондується з обовязком платника податку (продавця) утримати та перерахувати до бюджету відповідні суми податку.

Згідно пп. 7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення податкових зобовязань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу або дата відвантаження товарів.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного закону, до податкового кредиту не дозволяється включення будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі, коли на момент перевірки платника податку податковим органом, суми податку попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними вище документами, тоді платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством України, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену документами.

Такі ж самі положення закріплені й в Податковому кодексі України, а саме в ст.ст.198, 138-139.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства та податкового кредиту, необхідні первинні документи (накладні-видаткові, податкові, акти здачі-прийняття виконаних робіт тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Закон України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних субєктів господарської діяльності, які зобовязані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2). Частиною 2 ст.3 зазначеного закону визначено, що бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 зазначеного закону, первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 зазначеного закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обовязкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до п.6 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р. № 165, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрати по сплаті податку на додану вартість.

Пунктом 5 зазначеного Порядку визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд вважає висновки відповідача про завищення позивачем сум податкового кредиту та валових витрат, що призвело до заниження у звязку з цим податкових зобовязань з податку на додану вартість та податку на прибуток, та, відповідно, стало підставою для збільшення податкових зобовязань по вказаним податкам, а також для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, є правомірними.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як субєкт владних повноважень, повністю виконав покладений на нього обовязок щодо доказування правомірності прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.94,158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позовних вимог Представництва "ЕНВІТ АТЕ" відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилаються особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя Аблов Є.В.