Постанова № 21586360, 17.01.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 січня 2012 року <Час проголошення >№ 2а-15340/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді ПащенкаК.С. при секретарі судового засідання Шмігелю Т.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровська плодоовочева база»

доДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва

проскасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000932303 від 07.09.2011, прийняте ДПІ у Дніпровському районі міста Києва.

З огляду на неявку представників позивача в судове засідання, а також враховуючи відсутність необхідності заслухати свідка чи експерта справа відповідно до ст. 128 КАС України розглядається у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

18.08.2011 за результатами документальної невиїзної перевірки ТОВ«Дніпровська плодоовочева база»ДПІ у Дніпровському районі міста Києва було складено Акт № 4288/23-322-31923768 (далі Акт перевірки), яким, зокрема, встановлено порушення позивачем п.п.198.1, 198.2 ст. 198 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму 277309 грн.

07.09.2011 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000932303, яким у звязку з порушенням п.п.198.1, 198.2 ст. 198 ПК України позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 277309грн.

Як встановлено судом, між позивачем та ТОВ«Еко-Лайф»було укладено договір поставки №1 від 05.01.2011 (далі Договір), на підставі якого ТОВ«Еко-Лайф»поставило позивачу товари на загальну суму 1663856 грн. (в тому числі ПДВ у розмірі 277309грн.), що підтверджується належним чином оформленими видатковою накладною №РН-0128002 від 28.01.2011 та податковою накладною №14 від 28.01.2011.

Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про заниження ТОВ«Дніпровська плодоовочева база»податкових зобовязань з податку на додану вартість на 277309грн. стала встановлена ним нікчемність вказаного Договору внаслідок, по-перше, відсутності у ТОВ «Еко-Лайф»у період 2010-2011р.р. виробничих потужностей, автотранспорту, складських приміщень, тобто обладнання, за допомогою якого можна здійснювати господарську діяльність з придбання та продажу товарів (робіт, послуг), що підтверджувалось відібраними посадовими особами ГВПМ ДПІ у Дніпровському районі міста Києва поясненнями директора (засновника) ТОВ «Еко-Лайф»ОСОБА_1, по-друге, недекларування ТО «Еко-Лайф»податкових зобовязань за січень 2011 року.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пп.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України №969 від 21.12.2010, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за №1401/18696 (далі Порядок заповнення податкової накладної), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як видно з матеріалів справи, на момент складання відповідних податкових накладних ТОВ «Еко-Лайф»було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з рахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у нього права на складання податкових накладних.

Отже, сума податку на додану вартість у розмірі 277309грн., віднесена ТОВ«Дніпровська плодоовочева база»до податкового кредиту на підставі господарських операцій з ТОВ «Еко-Лайф»підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 201 ПК України та Порядку заповнення податкової накладної.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що повязані з рухом активів, зміною зобовязань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі №К-12509/08.

За змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011 при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес»АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

За таких умов, судом не приймається до уваги посилання відповідача на недекларування ТО «Еко-Лайф»податкових зобовязань за січень 2011 року, яке, крім того, спростовується залученою до матеріалів справи копією податкової декларації з ПДВ ТОВ«Еко-Лайф»за січень 2011 року з відміткою податкового органу про отримання.

Судом також не береться до уваги посилання відповідача на відібрані посадовими особами ГВПМ ДПІ у Дніпровському районі міста Києва пояснення директора (засновника) ТОВ «Еко-Лайф»ОСОБА_1, за змістом яких у ТОВ «Еко-Лайф»були відсутні у період 2010-2011р.р. виробничі потужності, автотранспорт, складські приміщення, тобто обладнання, за допомогою якого можна здійснювати господарську діяльність з придбання та продажу товарів (робіт, послуг), оскільки, по-перше, факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва та ухилення від сплати податків, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду, по-друге, порушення контрагентами позивача вимог трудового законодавства та законодавства про бухгалтерський облік не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій, по-третє, відповідачем всупереч ч. 2 ст. 71 КАС України не надано доказів на підтвердження існування вказаних обставин.

Водночас, як встановлено судом, зобовязання за Договором між ТОВ«Дніпровська плодоовочева база»та ТОВ«Еко-Лайф»виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними видатковою накладною та податковою накладною, копії яких залучені до матеріалів справи.

Таким чином, судом встановлено, що Договір між ТОВ«Еко-Лайф»та ТОВ«Дніпровська плодоовочева база»був укладений з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ТОВ«Еко-Лайф»та ТОВ«Дніпровська плодоовочева база»умислу на укладення вказаного договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ«Еко-Лайф»податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства. Відтак, викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Дніпровському районі м.Києва про порушення ТОВ «Дніпровська плодоовочева база»п.п.198.1, 198.2 ст. 198 ПК України є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення №0000932303 від 07.09.2011безпідставним та неправомірним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

За таких умов, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України на його користь з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровська плодоовочева база»задовольнити повністю.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000932303 від 07.09.2011, прийняте Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі міста Києва.

3.Стягнути з Державного бюджету України в особі Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровська плодоовочева база»(02002, м. Київ, вул. Каховська, 64) витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп. (три гривні 40 коп.).

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

СуддяК.С. Пащенко