Постанова № 21586371, 18.01.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 січня 2012 року <Час проголошення >№ 2а-12912/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Григоровича П.О., секретаря судового засідання Очколяса О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідерпромпостач»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень

від 02.09.11 р. № 0001442307, № 0001432307.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лідерпомпостач» (надалі Позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (надалі Відповідач) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень рішень від 02.09.2011 року від 02.09.11 р. № 0001442307, № 0001432307.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.09.2011 року відкрито провадження та призначено справу № 2а-12912/11/2670 до розгляду в судовому засіданні.

В ході розгляду справи представник Позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акту перевірки від 02.08.2011 року № 8767/23-11/25643325 щодо порушення Позивачем пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994р. № 334/94-ВР із змінами та доповненнями, що призвело до заниження ТОВ «Лідерпромпостач»податку на прибуток за перевіряємий період на загальну суму 44 427,00грн.; пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. №168/97-ВР зі змінами та доповненнями, що, в свою чергу, призвело до завищення ТОВ «Лідерпромпостач»податкового кредиту на загальну суму 35 542,00 грн.;

Позивач зазначив, що висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем вимог вищевказаних Законів при формуванні податкового кредиту та валових витрат базуються виключно на субєктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження доказами. Не погоджуючись з висновками про завищення податкового кредиту, позивач посилається на те, що податковий кредит сформований ним відповідно до вимог Закону, на підставі належним чином оформлених податкових накладних. За наведених обставин, представник Позивача просить суд скасувати спірні податкові повідомлення рішення.

Представник Відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував в повному обсязі та, в свою чергу, зазначив, що не погоджується з позовними вимогами Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідерпромпостач»з огляду на те, що в ході перевірки було встановлено господарські взаємовідносини Позивача з ТОВ «Авант - К», яке, на думку контролюючого органу, має ознаки фіктивності. А отже, угода, укладена між Позивачем та його контрагентом, на думку контролюючого органу, є нікчемною та такою, що не мала на меті настання реальних наслідків, а Позивач, в свою чергу, позбавлений права на формування податкового кредиту та віднесення сплачених за угодою сум до валових витрат.

В судовому засіданні 06.12.2011р. встановлена можливість розглядати справу на підставі ч. 4 ст. 122 КАС України в порядку письмового провадження, з огляду на те, що представниками сторін подано відповідну письмову заяву.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Працівниками Державної податкової інспекції в Голосіївському районі м. Києва була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідерпромпостач»(код ЄДРПОУ 25643325) з питань формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з податку на прибуток підприємств по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Авант - К»за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року.

За результатами вищевказаної перевірки складено Акт від 02.08.2011 року № 8767/23-11/25643325.

Перевіркою встановлено порушення пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994р. № 334/94-ВР із змінами та доповненнями, що призвело до заниження ТОВ «Лідерпромпостач»податку на прибуток за перевіряємий період на загальну суму 44 427,00грн.; пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. №168/97-ВР зі змінами та доповненнями, що, в свою чергу, призвело до завищення ТОВ «Лідерпромпостач»податкового кредиту на загальну суму 35 542,00 грн.;

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва винесено спірні податкові повідомлення рішення, а саме:

­від 02.09.11 р. № 0001442307, яким Позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 44427, 50 грн., в тому числі: за основним платежем 35542, 00 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями 8885,50 грн.

­від 02.09.11 р. № 0001432307, яким Позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 55533, 75 грн., в тому числі: за основним платежем 44427, 00 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями 11106, 75 грн.

Прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень мотивовано доводами Акту перевірки, за якими між підприємствами було укладено Договір купівлі-продажу № 01-09-1 від 01.09.2010р. (надалі Договір) за яким ТОВ «Авант-К»зобов'язується поставити та передати у власність ТОВ «Лідерпромпостач» товар, а ТОВ «Лідерпромпостач»зобов'язується прийняти та оплатити товар.

На виконання умов Договору ТОВ «Авант-К»на користь Позивача було поставлено товар, та виписано наступні податкові накладні від 01.09.2010р. № 050109, № 060109, № 070109 на загальну сум 213 249,9 грн. Суми податку на додану вартість по зазначених податкових накладних і були включені Позивачем до складу податкового кредиту у вересні 2010 року на суму 35 541, 65грн., та відображені у реєстрі отриманих податкових накладних, що відповідає даним податкової декларації з ПДВ за відповідний період.

Оцінивши в сукупності докази, які є у справі, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини по суті спору, Окружний адміністративний суд м. Києва прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Щодо порушення позивачем пп. 7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість", встановлено таке.

Згідно п.п. 7.4.1. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

­придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

­придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

В свою чергу, згідно 7.4.5 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

В Акті перевірки Відповідач робить посилання на те, що Позивачем завищено податковий кредит по податку на додану вартість (далі ПДВ) на суму 35542, 00 грн., оскільки даний кредит сформовано за результатами виконання Договору, укладеного між позивачем та ТОВ «Авант - К», однак, у зазначеного контрагента позивача, відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності. З огляду на це контролюючий орган прийшов до висновку про нікчемність даного правочину. Враховуючи положення ст.ст. 215, 216 Цивільного кодексу України податковим інспектором зазначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Крім того, представником Відповідача з посиланням на Акт перевірки було зазначено, що старшим слідчим з ОВС СУ ПМ ДПАУ до перевірки було надано копію протоколу допиту свідка ОСОБА_1 від 26.11.2010 року, згідно якого встановлено, що, гр. ОСОБА_1 (директор ТОВ «Авант-К») через складне матеріальне становище та відсутність постійної роботи погодилась зареєструвати на своє імя підприємство ТОВ «Авант-К»за грошову винагороду, при цьому підписавши велику кількість документів, суті яких вона не знала.

Вирішуючи спір по суті суд приймає до уваги наступне.

Стаття 161 КАС України встановлює, що під час прийняття постанови суд вирішує наступні питання, зокрема:

1)чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2)чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

У відповідності до положень частини 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлюєнаявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі,та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.Ці данні встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів та висновків експертів.

Згідно положень статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

У відповідності до частини 5, 6 ст.71 КАС України суд може збирати докази з власної ініціативи. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

В даному випадку, Окружний адміністративний суд м. Києва з посиланням на ч. 4 ст. 72 КАС України не бере до уваги доказ Відповідача у вигляді протоколу допиту громадянки ОСОБА_1 в якості свідка по кримінальній справі № 69-110 як обставину, що підтверджує нікчемність Договору. Однак, суд погоджується з контролюючим органом щодо відсутності наміру сторін по Договору на настання реальних наслідків, а отже безтоварністю вказаної угоди, мотивуючи це наступними зібраними по справі доказами.

Так, орган державної податкової служби згідно Акту перевірки посилається на встановлену відсутність реальності виконання зобовязань по Договору. Тому судом, на виконання зазначених вище положень КАС України, з метою встановлення всіх обставин у справі запропоновано Позивачу надати докази на підтвердження його реального характеру.

Як вбачається з наданих письмових пояснень Позивача, останній не доводить отримання товару від Контрагента та зазначає, що Товар за Договором Позивачем фактично не був отриманий, адже ТОВ «Лідерпромпостач» дійсно не має в наявності складів на зберігання товару, ані транспортних засобів для його перевезення, а отже придбаний Товар перебував на зберіганні у ТОВ «Авант К».

В підтвердження вказаного, ТОВ «Лідерпромпостач»посилається на укладання усного договору зберігання придбаного товару з ТОВ «Авант К».

Разом з тим, Позивач, в підтвердження використання Товару у власній господарській діяльності, посилається також на усні домовленості між ним та контрагентами, за якими товарообіг по господарським угодам здійснюється за відсутності представника Позивача, а товарно-матеріальні цінності перевозились виключно транспортом третіх осіб.

Будь яких інших доказів на підтвердження товарності Договору поміж ТОВ «Авант К» та Позивачем останнім надано не було.

За таких обставин, суд погоджується з висновком Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про недоведеність Позивачем вищевикладених обставин, адже згідно ст. 937 ЦК України Договір зберігання, в даному випадку, укладається в письмовій формі.

Письмова форма вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання підтверджено розпискою, квитанцією, або іншим документом, підписаним зберігачем, однак, в підтвердження власної позиції, таких документів Позивачем до матеріалів справи надано не було.

Крім того, ст. 667 ЦК України передбачає, що за умови переходу права власності на товар раніше від фактичного передання даного товару, продавець зобовязаний зберігати товар, не допускаючи його погіршення, В свою чергу необхідні для цього витрати покупець зобовязаний відшкодувати продавцеві, якщо інше не встановлено Договором.

Отже, якщо припустити усну форму домовленості між позивачем та ТОВ «Авант К»щодо зберігання придбаного товару, то з боку Позивача не надано жодних доказів щодо понесених ним додаткових витрат по даним правовідносинам у сфері зберігання придбаного товару.

Окружний адміністративний суд м. Києва також не погоджується з твердженням Позивача з приводу того, що Договір та податкові накладні в даному випадку, є належними первинним документами та дають право Позивачу на проведення змін у власному бухгалтерському та податковому обліку, як то формування податкового кредиту.

Так, вказані документи мають силу первинних лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Тобто, з урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції.

Підсумовуючи встановлене, суд приходить до висновку про те, що податковий кредит з ПДВ, сформований позивачем внаслідок операції, яка не мала реального (господарського) характеру, безпідставно зменшує поточні податкові зобовязання з ПДВ.

До того ж, позивачем не надано суду доказів оплати, нібито, отриманого від ТОВ «Авант К»товару.

Окружний адміністративний суд м. Києва також вважає за необхідне звернути увагу на те, що посилання позивача на те, що отримані від ТОВ «Авант К» податкові накладні є первинними документами, спростовується положеннями п.п. 7.2.3. Закону України «Про податок на додану вартість», згідно якого податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Таким чином, оскільки операція за Договором, згідно доказів, зібраних в ході розгляду справи, не була спрямована на досягнення реальних (господарських) наслідків з підстав її «безтоварності», не спричинила будь-яких правових наслідків, в тому числі і за податковими накладними, виписаним у звязку із цим, Окружний адміністративний суд м. Києва погоджується з висновком органу державної податкової служби про завищення Позивачем податкового кредиту по ПДВ на суму 35542, 00 грн. та вважає такий висновок правомірним.

Крім того, Позивач, обґрунтовуючи право на отримання податкового кредиту, зазначив, що останній сформований правомірно на підставі належним чином оформлених податкових накладних, що були отримані від ТОВ «Авант К». Суд, з посиланням на п.п. 6.2.3 Закону України «Про податок на додану вартість»зазначає, що податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Однак, з урахуванням того, що повної/часткової поставки товарів в ході розгляду справи встановлено не було, суд вважає хибним посилання Позивача щодо права на податковий кредит виключно на підставі належним чином оформленої податкової накладної.

З урахуванням сутності заперечень проти позову, з метою всебічного і повного зясування обставин по справі з приводу встановлення причинно-наслідкового звязку між укладанням Договору поміж Позивачем та ТОВ «Авант К»та, як наслідок - виникнення у Позивача права на податковий кредит по даній господарській операції, Державній податковій інспекції у Голосіївському районі м. Києва, з огляду на ч. 2 ст. 72 КАС України було запропоновано надати суду докази декларування контрагентом Відповідача власних податкових зобовязань по ПДВ. Податковою інспекцією таких доказів не надано, а тому суд, керуючись ч. 4, ч. 5 ст. 11 КАС, з власної ініціативи витребував у Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва докази, які б підтвердили декларування власних податкових зобовязань контрагентом Позивача ТОВ «Авант К».

Згідно наданої інформації, оформленої Листом, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва повідомляє, що податкова декларація ТОВ «Авант К»з податку на додану вартість за вересень 2010 року визнана не була, станом на дату виготовлення даного Листа (22.11.2011 року) податковий орган підтверджує той факт, що будь яка інша звітність до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва - не подавалась.

Враховуючи викладене, з огляду на встановлену відсутність фактичної поставки товарів, суд приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є таким, що відповідає вимогам ч.3 ст.2 КАС України, а позовні вимоги в частині податку на додану вартість є необґрунтованими і підстав для їх задоволення судом не встановлено.

Щодо порушення Позивачем норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Окружний адміністративний суд встановив наступне.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994р. № 334/94-ВР із змінами та доповненнями встановлено що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з п. 5.1. ст. 5 Закону валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Суд приходить до висновків, що з урахуванням вищезазначених правових норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарську діяльність особи слід вважати сукупністю господарських операцій цієї особи.

Також суд вважає, що пунктом 1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено наступні критерії господарської діяльності, а саме направлення діяльності на отримання доходу та постійна (регулярна) участь особи в цій діяльності.

Натомість, зазначеною правовою нормою не встановлено вимог щодо отримання доходу від кожної конкретної господарської операції, такі вимоги встановлено відносно сукупності операцій господарської діяльності.

Позивач, обґрунтовуючи свою правову позицію, посилається на те, що між ним та його Контрагентом був укладений Договір купівлі-продажу № 01-09-1 від 01.09.2010р, за умовами якого контрагентом на користь Позивача був поставлений та переданий у власність останнього товар. До матеріалів справи залучено рахунки фактури та податкові накладні. Як стверджує Позивач, саме зазначені первинні документи і є доказами передачі позивачу його контрагентом товару, на виконання вимог Договору, а отже Позивач дійсно поніс витрати, які, на думку останнього правомірно послужили підставою для зменшення податкових зобовязань з податку на прибуток підприємств.

Проте, матеріали справи не містять жодних посилань щодо використання (чи можливого використання) зазначеного товару, переданого ТОВ «Авант - К», чи будь яких інших доказів, які могли б підтвердити обставину отримання вказаних товарів в межах господарської діяльності Позивача, тобто отримання цих матеріалів з метою одержання прибутку.

Обставина відсутності у Позивача в користуванні товарів поставлених ТОВ «Авант - К», на думку суду, виключає можливість існування причинного наслідкового звязку витрат по Договору з господарською діяльністю позивача.

Узагальнюючи наведене, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає, що в процесі розгляду справи судом не встановлено існування доказів, якими підтверджується зв'язок здійснених позивачем витрат на купівлю товару з господарською діяльністю позивача, що є законодавчо встановленою передумовою віднесення сум до валових витрат Позивача.

Відповідач в силу положень частини 2 статті 71 КАС України спростував доказову базу позивача і довів відповідність оскаржуваних рішень вимогам ч.3. ст.2 КАС України.

Позивач, в силу положень ч.1 ст.71 КАС України, не довів тих обставин, на яких ґрунтуються його вимоги та не надав суду належних та допустимих доказів в обґрунтування його позовних вимог щодо товарності операцій за Договором.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 72 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги ТОВ «Лідерпромпостач», в даному випадку, задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 71, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя П.О. Григорович