Постанова № 21585877, 20.01.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

за результатами розгляду справи у порядку письмового провадження

місто Київ

20 січня 2012 року № 2а-18284/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н. Є.,

розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

За позовом Приватного підприємства «Укрспецоборонсервис»

до

про Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва

визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень О Б С Т А В И Н И С П Р А В И

Приватне підприємство «Укрспецоборонсервис»(надалі також «Позивач», «ПП «Укрспецоборонсервис») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва (надалі також «Відповідач»або «ДПІ у Святошинському районі м. Києва») про визнання такими, що не підлягають виконанню, недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 7 вересня 2011 року № 0002882350 та від 7 вересня 2011 року № 0002272350.

Державна податкова інспекція у Святошинському районі міста Києва явку уповноваженого представника в судове засідання 20 січня 2012 року не забезпечила, про причини неявки Суду не сповістила, про дату та час судового засідання повідомлена належним чином.

Представник ПП «Укрспецоборонсервис»в судовому засіданні 20 січня 2012 року проти розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечили.

Згідно з частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неявку представника ДПІ у Святошинському районі м. Києва та те, що представник ПП «Укрспецоборонсервис»не заперечував проти розгляду справи в порядку письмового провадження, а також, зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи, на підставі вимог частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалив розглядати справу в порядку письмового провадження.

Позовні вимоги мотивовані тим, що податкові повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 7 вересня 2011 року № 0002882350 та від 7 вересня 2011 року № 0002272350 є протиправними, оскільки суперечать вимогам чинного станом на час виникнення спірних правовідносин податкового законодавства, а, відтак, підлягають скасуванню.

Як зазначив представник Позивача, ПП «Укрспецоборонсервис»правомірно та на законних підставах, відповідно до вимог чинного законодавства, було віднесено до складу податкового кредиту відповідні суми ПДВ та відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»сформовано валові витрати.

Крім того, представник Позивача посилався на те, що витрати на податковий кредит, які було сформовано Позивачем впродовж перевіряємого періоду, є документально підтвердженими належними первинними та розрахунковими документами і податковими накладними. При цьому, на момент виписування вказаних документів контрагент Позивача ТОВ «Аммо», володіло правоздатністю та необхідним обємом дієздатності.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В

Станом на час виникнення спірні правовідносини регулювалися Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»(станом на час розгляду справи закон втратив чинність частково), Законом України «Про податок на додану вартість»(станом на час розгляду справи закон втратив чинність), Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ (станом на час розгляду справи закон втратив чинність) (надалі також «Закон № 2181»), Податковим кодексом України.

Державною податковою інспекцією у Святошинському районі міста Києва було проведено позапланову виїзну перевірку ПП «Укрспецоборонсервис»(код ЄДРПОУ 35908759) ) з питань правомірності та правильності формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Аммо»код 37044991 за період з 30 березня 2010 року по 31 січня 2011 року.

За результатами перевірки складено Акт № 245/23-50/35908759 від 26 серпня 2011 року, яким встановлено порушення, зокрема:

1) підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, всього в сумі 29385,00 грн., у тому числі за 4 квартал 2010 року в сумі 29385,00 грн.;

2) підпункту 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7, підпункту 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 23508,00 грн., в тому числі за жовтень 2010 року в сумі 6910 грн., та за грудень 2010 року у сумі 16598,00 грн.

На підставі вищевказаного акту перевірки Відповідачем винесено:

- податкове повідомлення-рішення форми «Р»від 7 вересня 2011 року № 0002272350, яким за порушення підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»збільшено суму грошового зобовязання ПП «Укрспецоборонсервис»за платежем «Податок на прибуток»на суму 36731,25 грн. (29385,00 грн. за основним платежем, 7346,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- податкове повідомлення-рішення форми «Р»від 7 вересня 2011 року № 0002282350, яким за порушення підпункту 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7, підпункту 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»збільшено суму грошового зобовязання ПП «Укрспецоборонсервис»за платежем «Податок на додану вартість»на суму 29385,00 грн. (23508,00 грн. за основним платежем, 5877,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Позивач вважає вищевказані податкові повідомлення-рішення № 0002272350 та № 0002282350 від 7 вересня 2011 року такими, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства, а тому підлягають скасуванню.

Відтак, предметом судового розгляду в даній адміністративній справі є позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0002272350 та № 0002282350 від 7 вересня 2011 року, як рішень субєкта владних повноважень. Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) даних рішень з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

«На підставі»означає, що субєкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобовязаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що субєкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб»означає, що субєкт владних повноважень зобовязаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для субєкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

Відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з висновком ЄСПЛ у справі «Проніна проти України»(рішення від 18 липня 2006 року) кожен доречний і важливий аргумент особи має бути проаналізований і одержати відповідь суду.

Таким чином, оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд звертає увагу на наступне.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, складеним за результатами перевірки Позивача, підставою для винесення оскаржуваного повідомлення-рішення став висновок Відповідача про порушення Позивачем вимог:

1) підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, всього в сумі 29385,00 грн., у тому числі за 4 квартал 2010 року в сумі 29385,00 грн.;

2) підпункту 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7, підпункту 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 23508,00 грн., в тому числі за жовтень 2010 року в сумі 6910 грн., та за грудень 2010 року у сумі 16598,00 грн.

Порядок обчислення і плати податку на додану вартість (станом на період, що підлягав перевірці) визначено статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Як вбачається зі змісту акту перевірки, висновок Відповідача про порушення Позивачем вимог чинного законодавства України ґрунтується на аналізі характеру господарської діяльності контрагента Позивача ТОВ «Аммо», зокрема, на підставі акту документальної невиїзної перевірки ТОВ «Аммо»(код за ЄДРПОУ 37044991) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 30.03.2010 року по 31.01.2011 року.

Зокрема, як зазначено в акті перевірки, «з огляду на вищезазначені матеріали перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва вбачається порушення ч. 1, ч. 2 ст. 215, ч. 2 ст. 228, ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України …, правочини щодо оформлення будь-яких документів між ТОВ «Аммо»та ПП «Укрспецоборонсервис»Україна»протягом перевіряємого періоду є нікчемними, та як наслідок недійсними з моменту їх вчинення».

В той же час, відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 2 червня 2011 року № 742/11/13-11, «оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обовязковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобовязань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом».

Таким чином, колегія суддів звертає увагу на те, висновки Відповідача про порушення Позивачем вимог чинного законодавства України, сформовані виключно на підставі аналізу Акту документальної невиїзної перевірки ТОВ «Аммо»(код за ЄДРПОУ 37044991) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 30.03.2010 року по 31.01.2011 року, складеного ДПІ у Печерському районі міста Києва, є протиправними, оскільки результати аналізу виключно фінансово-господарської діяльності контрагента відповідно до вимог податкового законодавства України не можуть бути підставами для висновків, які стосуються Позивача.

Таким чином, Суд акцентує увагу на тому, що в спірних правовідносинах дослідженню підлягає факт реальності господарських операцій за договорами, укладеними безпосередньо між ПП «Укрспецоборонсервис»та ТОВ «Аммо».

Так, відповідно до вимог норм Закону України «Про податок на додану вартість», включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Крім того, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (послуг, основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

З огляду на вищевикладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Суд вважає за необхідне зазначити, що наявність податкових накладних дійсно є обовязковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів або послуг не відбулося. Відповідно право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обовязкових умов для виникнення такого права придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності. Зазначене стосується також і випадків, коли певні товари чи послуги придбаваються не в межах господарської діяльності платника податків.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»«У разі підтвердження доводів податкового органу про безтоварність операцій визначення податкового кредиту було б безпідставним і податок на додану вартість не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість», «Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призводять до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні», «У разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї».

Порядок оподаткування прибутку підприємств визначено Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з пунктом 3.1 статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на:

- суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону;

- суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валовий доход це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Порядок визначення валових витрат врегульовано статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (пункт 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Види витрат, які не включаються до валових, визначено пунктом 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами. Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам. У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів, платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом з поданням розрахунку податкових зобов'язань звітного періоду. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, непідтверджені відповідними документами витрати не визнаються валовими витратами і на суму недосплаченого податку нараховується пеня у розмірі облікової ставки Національного банку України, збільшеної в 1,2 раза. Якщо платник податку поновить зазначені документи у наступних періодах, підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені) включаються до валових витрат податкового періоду, на який припадає таке поновлення (підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Підпунктом 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Так, Суд вважає за необхідне зазначити про те, що відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначальною ознакою валових витрат є їх звязок з господарською діяльністю платника податку. При цьому неодмінною та характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах (пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Відтак, правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності звязку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток за рахунок валових витрат.

Як встановлено Судом, між ПП «Укрспецоборонсервис»та ТОВ «Аммо»укладено наступні правочини:

1) Договір № 19 купівлі-продажу від 4 жовтня 2010 року (надалі також «Договір № 19»), відповідно до якого ТОВ «Аммо»зобовязалося передати у власність ПП «Укрспецоборонсервис», а ПП «Укрспецоборонсервис»в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобовязалося прийняти й оплатити масло вершкове 72,5 %.

Згідно з пунктами 2.1, 2.2, 2.3 Договору № 19 вартість однієї (одиниці Товару) складає 43,90 грн. Кількість Товару складає 710 кг. Загальна сума Договору складає 31169,00 (тридцять одна тисяча сто шістдесят девять) грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 3.1 Договору № 19 Передача Товару, вказаного у п.1.1. даного Договору, здійснюється за місцем знаходження Покупця.

2) Договір № 20 купівлі-продажу від 26 жовтня 2010 року (надалі також «Договір № 20»), відповідно до якого ТОВ «Аммо»зобовязалося передати у власність ПП «Укрспецоборонсервис», а ПП «Укрспецоборонсервис»в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобовязалося прийняти й оплатити товар.

Згідно з пунктами 2.1, 2.2, 2.3 Договору № 20 вартість однієї (одиниці Товару) складає 10,29 грн. Кількість Товару складає 1000 пар. Загальна сума Договору складає 10290,00 (десять тисяч двісті девяносто) грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 3.1 Договору № 20 Передача Товару, вказаного у п.1.1. даного Договору, здійснюється за місцем знаходження Покупця.

3) Договір поставки № 22 від 29 листопада 2010 року (надалі також «Договір № 22»), відповідно до якого ТОВ «Аммо»зобовязалося поставити у зумовлені даним договором строки товар продукти харчування, а ПП «Укрспецоборонсервис»зобовязалося І прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму за умовами цього Договору.

Згідно з пунктами 1.2, 1.3, 1.2 Договору № 22 асортимент, ціна, кількість і загальна вартість зазначається сторонами на кожну окрему партію товару в Специфікації, яка є невідємною частиною даного договору. Загальна ціна договору складає всю суму поставленого товару згідно всіх Специфікацій за даним договором. Предметом постачання є Товар вказаний у специфікації.

Відповідно до специфікацій до Договору № 22 товаром, відповідно до Договору № 22, є масло селянське (2420 кг), масло вершкове 72,5 % (300 кг).

4) Договір купівлі-продажу № 23 від 9 грудня 2010 року (надалі також «Договір № 23»), відповідно до якого ТОВ «Аммо»зобовязалося поставити ПП «Укрспецоборонсервис»товар відповідної якості, а ПП «Укрспецоборонсервис»зобовязався прийняти товар згідно вантажних документів та здійснити його оплату на умовах даного договору. Предметом постачання є товар вказаний у специфікації.

Відповідно до Специфікації (Додаток до договору № 23) від 9 грудня 2011 року предметом поставки є: монтажний комплект (1 шт.), колонки акустичні типу АК (12 шт.), Т10х31 6 SMD (white).

Відповідно до пункту 2.1 Договору № 23 оплата товару проводиться у національній грошовій одиниці на розрахунковий рахунок Продавця на підставі рахунків-фактур (накладних) протягом 15 днів з моменту виставлення рахунку-фактури.

Згідно з пунктом 2.2 Договору № 23 загальна сума Договору визначається у розмірі 4653,00 грн. в т.ч. ПДВ 20% 775,50 грн.

В той же час, як вбачається зі змісту акту перевірки, складеного Відповідачем, правочини, укладені між ПП «Укрспецоборонсервис»та ТОВ «Аммо», не спричинили жодних правових наслідків для його сторін, оскільки контрагента Позивача ТОВ «Аммо»створено для ведення фіктивної господарської діяльності.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», «дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування» Постанова Верховного Суду України від 8 вересня 2009 року, додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22 квітня 2010 року № 568/11/13-10. .

Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справах, пов'язаних із отриманням права на податковий кредит та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції.

2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. Включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку (пункт 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

5. Встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

При цьому виходячи зі змісту пунктів 7.7.1 та 7.7.2 Закону України «Про податок на додану вартість», бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.

Закон не обмежує можливості врахування під час визначення розміру бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбаних товарів та послуг. Також Законом не передбачено можливості зменшення суми бюджетного відшкодування в разі несплати сум податку на додану вартість до бюджету контрагентами платника податку, який має право на бюджетне відшкодування Інформаційний лист Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»..

Таким чином, враховуючи вищевикладене, вимоги чинного станом на час виникнення спірних правовідносин податкового законодавства та фактичні обставини даної справи, для правильної юридичної кваліфікації змісту спірних правовідносин встановленню підлягає факт реальності операцій між Позивачем та ТОВ «Аммо», і із зясуванням з цією метою, зокрема, обставин щодо виду та якості поставленого товару, подальшого його використання в господарській діяльності Позивача (спрямованій на отримання прибутку) тощо.

Крім того, Суд вважає, що реальність відповідних господарських операцій між сторонами Договору № 19 від 4 жовтня 2010 року, Договору № 20 від 26 жовтня 2010 року, Договору № 22 від 29 листопада 2010 року та Договору № 23 від 9 грудня 2010 року повинна також встановлюватися на основі аналізу обсягу та повноти виконання сторонами умов цих договорів, оформлення відповідних дій у відповідній документальній формі тощо.

Суд також звертає увагу на те, що наслідки порушення податкового законодавства повинні застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобовязання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Як зазначено в Довідці про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України «Про податок на додану вартість»від 15 квітня 2010 року, вирішення спорів, повязаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування. Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

-відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо повязані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Крім того, визначальною ознакою оподатковуваної податком на додану вартість господарської операції є місце надання товару покупцю, з фактом якого поставка вважається виконаною (Оглядовий лист Вищого адміністративного суду України від 6 липня 2009 року № 982/13/13-09).

Відтак, враховуючи вищенаведене, Суд звертає увагу на те, що доказове значення для підтвердження факту реальності господарських операцій за Договором № 19 від 4 жовтня 2010 року, Договором № 20 від 26 жовтня 2010 року, Договором № 22 від 29 листопада 2010 року та Договором № 23 від 9 грудня 2010 року, укладеними між Позивачем та ТОВ «Аммо», має не лише наявність податкових накладних, а й інші документи, які засвідчують факт передання відповідного товару, оформлення відповідних актів приймання-передачі, документів, які підтверджують оплату поставленого товару (відповідні банківські виписки тощо), а також будь-які інші документальні дані, які свідчать про те, що відповідні товари було реально поставлено та придбано.

До того ж, Суд акцентує увагу на тому, що вищевказані обставини повинні аналізуватися і досліджуватися з урахуванням конкретних умов договірних відносин, які були визначені сторонами (Позивачем та його контрагентом) в Договорі № 19 від 4 жовтня 2010 року, Договорі № 20 від 26 жовтня 2010 року, Договорі № 22 від 29 листопада 2010 року та в Договорі № 23 від 9 грудня 2010 року.

Як встановлено Судом та підтверджується матеріалами даної адміністративної справи, на виконання умов вищевказаних договорів, сторонами було складено та підписано наступні документи:

· по Договору № 19:

- видаткова накладна № РН-0000280 від 4 жовтня 2010 року на суму 14926,00 грн.;

- видаткова накладна № РН-0000281 від 18 жовтня 2010 року на суму 16243,00 грн.;

- податкова накладна № 463 від 4 жовтня 2010 року на суму 14926,00 грн.;

- податкова накладна № 532 від 18 жовтня 2010 року на суму 16243,00 грн.

· по Договору № 20:

- видаткова накладна № РН-0000282 від 26 жовтня 2010 року на суму 10290,00 грн.;

- податкова накладна № 579 від 26 жовтня 2010 року на суму 10290,00 грн.

· по Договору № 23:

- видаткова накладна № РН-0000493 від 10 грудня 2010 року на суму 4653,00 грн.;

- податкова накладна № 914 від 10 грудня 2010 року на суму 4653,00 грн.

· по Договору № 22:

- видаткова накладна № РН-0000414 від 29 листопада 2010 року на суму 13140,00 грн.;

- податкова накладна № 784 від 29 листопада 2010 року на суму 13140,00 грн.

- видаткова накладна № РН-0000492 від 2 грудня 2010 року на суму 81796,00 грн.;

- податкова накладна № 861 від 2 грудня 2010 року на суму 81796,00 грн.

- видаткова накладна № РН-0000166 від 29 листопада 2010 року на суму 5544,00 грн.;

- видаткова накладна № РН-0000170 від 2 грудня 2010 року на суму 49700,00 грн.;

- видаткова накладна № РН-0000172 від 6 грудня 2010 року на суму 5544,00 грн.;

- видаткова накладна № РН-0000174 від 6 грудня 2010 року на суму 2697,00 грн.;

На підтвердження подальшого використання Позивачем придбаного товару у його господарській діяльності, представником Позивача надано суду наступні документи:

· по Договору № 19:

- Договір поставки № 6 від 1 червня 2010 року;

- видаткова накладна № РН-0000117 від 4 жовтня 2010 року;

- видаткова накладна № РН-0000124 від 8 жовтня 2010 року;

- видаткова накладна № РН-0000125 від 8 жовтня 2010 року;

- видаткова накладна № РН-0000134 від 18 жовтня 2010 року;

- видаткова накладна № РН-0000135 від 19 жовтня 2010 року;

- видаткова накладна № РН-0000138 від 25 жовтня 2010 року;

- договір № 101 від 15 червня 2010 року та специфікація до нього;

- виписки з банку;

· по Договору № 20:

- Договір поставки № 84 нб про закупівлю товарів за державні кошти від 25 жовтня 2010 року з додатком;

- видаткова накладна № РН-0000140 від 26 жовтня 2010 року;

· по Договору № 23:

- видаткова накладна № РН-0000177 від 10 грудня 2010 року;

- видаткова накладна № РН-0000202 від 10 грудня 2010 року;

· по Договору № 23:

- договір № 6З/ПС 2010 купівлі продажу товарів від 25 червня 2010 року зі специфікацією.

Для цілей вищевикладеного, Суд акцентує увагу на тому, що зазначені у вищевказаних документах періоди часу, протягом якого поставлялися товари співпадають із датами у видаткових та податкових накладних, а також з датами подальшої реалізації товару.

Таким чином, сукупність наданих представником Позивача документів дають достатні підстави дійти висновку про реальність господарських операцій за Договором № 19 від 4 жовтня 2010 року, Договором № 20 від 26 жовтня 2010 року, Договором № 22 від 29 листопада 2010 року та в Договором № 23 від 9 грудня 2010 року, укладеними між Позивачем та ТОВ «Аммо».

Відтак, Позивачем було цілком правомірно віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ по вищезазначених господарських операціях, а також правомірно сформовано суму валових витрат.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу на те, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування Інформаційний лист Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби».

.

В той же час, Позивач є відокремленою юридичною особою від контрагента юридичної особи ТОВ «Аммо», а тому не може нести податкову відповідальність за відсутності вини, оскільки це б порушувало конституційний принцип індивідуального характеру відповідальності.

Крім того, чинне станом на час виникнення спірних правовідносин законодавство не покладає на платника податків обовязку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», «якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту».

Таким чином, висновок Відповідача про порушення Позивачем підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та підпункту 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7, підпункту 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», є таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, спростовується наявними в матеріалах справи документами, а, відтак, податкові оскаржувані повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Крім того, Суд звертає увагу на те, що збільшення суми грошового відшкодування за податком на додану вартість та податком на прибуток (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право Позивача мирно володіти своїм майном, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також «Протокол 1 до Конвенції»), яка є частиною національного законодавства згідно із статтею 9 Конституції України та Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права»

Розяснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також «ЄСПЛ»). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»мають в Україні значення джерела права. Частиною 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено врахування практики ЄСПЛ при вирішенні адміністративних справ.

Відтак, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на те, що ЄСПЛ у пункті 53 рішення в справі «Булвес»АД проти Болгарії З повним текстом даного рішення можна ознайомитись на офіційному сайті Європейського суду з прав людини за адресою: http://cmiskp.echr.coe.int/tkp197/view.asp?item=4&portal=hbkm&action=html&highlight=BULGARIA&sessionid=77508639&skin=hudoc-en визначив поняття власності, указавши, що «власність»може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні «правомірні очікування»отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі «Щокін проти України»5 З повним текстом даного рішення можна ознайомитись на офіційному сайті Європейського суду з прав людини за адресою: http://cmiskp.echr.coe.int/tkp197/view.asp?item=4&portal=hbkm&action=html&highlight=&sessionid=77507595&skin=hudoc-en (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобовязання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: «Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише «на умовах, передбачених законом»і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття «закону») вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні.»

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 вищевказаного рішення ЄСПЛ у справі «Булвес»АД проти Болгарії»зазначено: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії» З повним текстом даного рішення можна ознайомитись на офіційному сайті Європейського суду з прав людини за адресою: http://cmiskp.echr.coe.int/tkp197/view.asp?item=1&portal=hbkm&action=html&highlight=BULGARIA&sessionid=77705743&skin=hudoc-en. У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знаходить своє продовження і у праві Європейського союзу, зокрема у Шостій Директиві №77/388/ЄЕС від 17 травня 1977 року щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту (надалі також «Шоста Директива»).

Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу»визначає сферу оподаткування (зокрема, непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire (право ЄС) з метою недопущення прийняття актів, які суперечать acquis Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а, відповідно, його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви. Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄС), яка відповідно застосовується ЄСПЛ для вирішення справи «Булвес»АД проти Болгарії, а саме: «…Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2(1). 4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають обєктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати. Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту, що у низці поставок, в яку входять ці операції, попередня чи наступна операція є недійсною через шахрайство з ПДВ, по яке платник податку не знав і не міг знати».

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 99, 100, 128, 158, 159, 160, 161, 162, 163 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

П О С Т А Н О В И В

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 7 вересня 2011 року № 0002882350 та від 7 вересня 2011 року № 0002272350.

3. Стягнути на користь Приватного підприємства «Укрспецоборонсервис»28,23 грн. судових витрат з рахунків Державного бюджету України.

Головному управлінню Державного казначейства України в м. Києві забезпечити стягнення судових витрат в розмірі 28,23 грн. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н. Є. Блажівська