Постанова № 21585827, 19.12.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 грудня 2011 року <Час проголошення >№ 2а-13941/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.;

при секретарі судового засідання Мальчик І.Ю.,

за участю сторін:

представника позивача Муллокандової О.М.,

представника відповідача Приятеленко Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЙЛ-ОРІОН" до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Подільському районі міста Києва про скасування податкових повідомлень-рішень від 19.09.2011 р. №№ 0000842320, 0000852320.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норми податкового законодавства України були прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу були неправомірно донараховані податкові зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств та з податку на додану вартість по вітчизняних товарах і штрафні (фінансові) санкції.

Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, прийнятими ним відповідно до норм податкового законодавства, в результаті перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позову.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши представника позивача, представника відповідача, суд дійшов наступних висновків:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОЙЛ-ОРІОН" (далі-позивач) зареєстроване Подільською районною у місті Києві державною адміністрацією 13.06.2008 р. та є платником податків (ЄДРПОУ 35961207).

Державною податковою інспекцією у Подільському районі м. Києва (далі-відповідач) проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю "Лавіконт-М" за період з 01.01.2011 р. по 31.03.2011 р.

Взаємовідносини між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лавіконт-М" ґрунтувалися на договорі поставки від 01.02.2011 р.№ 20/12/2010 та договорі про виконання робіт від 03.03.2011 р. № 0303.

Згідно договору поставки від 01.02.2011 р. № 20/12/2010 Товариством з обмеженою відповідальністю "Лавіконт-М" на користь позивача здійснювалась поставка продукції - трусів з тканини темно-синього кольору "Сатин" в кількості 76000,00 шт., що підтверджується виданими ним видатковими накладними від 23.02.2011 р. № 125, від 11.03.2011 р. на загальну суму 1 564080, 00 грн. та податковими накладними від 23.02.2011 р. № 7 на суму 843780,00 грн. (в т.ч. ПДВ 140630,00 грн.) та від 11.03.2011 р. № 13 на суму 720300,00 грн. (в т.ч. ПДВ 120050,00 грн.).

Згідно договору про виконання робіт від 03.03.2011 р. № 0303 Товариством з обмеженою відповідальністю "Лавіконт-М", за завданням позивача, надавалися послуги щодо виконання робіт вертикальне парове прасування сорочок, клеймування, пакування, розвантаження, завантаження, експедиційні послуги, що підтверджується виданою ним податковою накладною від 12.03.2011 р. № 15 на суму 223320,00 грн. (в т.ч. ПДВ 37220,00 грн.) та актом здачі-прийняття робіт та надання послуг від 12.03.2011 р. № ОУ-0015.

В розрахунок за отриманий товар та надані послуги щодо виконання робіт, згідно зазначених договорів, позивач перераховував грошові кошти на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавіконт-М", що підтверджується, наявними в матеріалах справи банківською випискою та карточкою рахунку. Таким чином, в результаті взаєморозрахунку за даними договорами, заборгованості не має.

Позивачем за І квартал 2011 року було включено до складу валових витрат витрати на придбання послуг та товарно-матеріальних цінностей у Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавіконт-М". Також, на думку позивача, податкові накладні від 23.02.2011 р. № 7, від 11.03.2011 р. № 13 та від 12.03.2011 р. № 15, як це передбачено податковим законодавством, є документами, що дають йому право на податковий кредит в розмірі 297900,00 грн.

В той же час, в ході перевірки позивача, враховуючи дані акту перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавіконт-М" від 27.05.2011 р. № 4000/23-5/37208894, отримані від Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва, відповідачем було встановлено, що співробітниками ГВПМ Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва було знайдено та опитано громадянина ОСОБА_3, який згідно реєстраційних даних є директором та головним бухгалтером Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавіконт-М", який пояснив, що до фінансово-господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавіконт-М" не має ніякого відношення, а також було опитано засновника Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавіконт-М" ОСОБА_4, який пояснив, що до реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавіконт-М" не має ніякого відношення. За фактом створення невстановленими особами Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавіконт-М" співробітниками ГВПМ Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва порушено кримінальну справу за ознаками складу злочину, передбаченого ч.2 ст.205 Кримінального кодексу України.

Крім цього, згідно даних акту перевірки від 27.05.2011 р. № 4000/23-5/37208894, остання податкова звітність Товариством з обмеженою відповідальністю "Лавіконт-М" подавалася за лютий 2011 року, підприємство не знаходиться за юридичною адресою, відсутня будь-яка інформація про наявні у нього складські приміщення, автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності, не встановлено факту передачі ним товарів (робіт, послуг) до контрагентів-покупців, отже Товариство з обмеженою відповідальністю "Лавіконт-М" не могло фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

Таким чином, у звязку з відсутністю у Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавіконт-М" необхідних умов для ведення господарської діяльності, зокрема: основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів та не встановлено місцезнаходження, відповідачем було зроблено висновок, що всі правочини та інші дії вчинені Товариством з обмеженою відповідальністю "Лавіконт-М" є фіктивними в силу своєї нікчемності, а отже, не мають будь-якої юридичної сили та не спричиняють настання правових наслідків.

За результатами перевірки, враховуючи викладені обставини, відповідачем складено акт від 31.08.2011 р. № 314/23-205/35961207, в якому зафіксовані порушення позивачем норм податкового законодавства з податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість, а саме: п. 1.32. ст.1, п.5.1., пп.5.2.1. п.5.2., пп.5.3.9. п.5.3. ст.5, пп.11.2.1. п.11.2. ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до заниження податку на прибуток за І квартал 2011 року на загальну суму 372375,00 грн.; п.198.2., п.198.3, п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за березень 2011 року на загальну суму 297900,00 грн.

На підставі акта перевірки, відповідачем винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 19.09.2011 р. №№ 0000842320, 0000852320, якими позивачу неправомірно донараховані податкові зобовязання: з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 372376,00 грн. (372375,00 основний платіж, 1,00 грн. штрафні (фінансові) санкції); з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) в розмірі 297901,00 грн. (297900,00 грн. основний платіж, 1,00 грн. штрафні (фінансові) санкції).

Суд вважає таку позицію відповідача помилковою виходячи з наступного.

Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі-Закон) валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті (п.п.5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону).

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону).

Згідно п.11.2.1. п.11.2. ст.11 Закону, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" (ст.9) передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

З матеріалів справи вбачаэться, що позивачем під час перевірки, були надані відповідачу відповідні підтверджуючі документи (видаткові накладні, акт здачі-прийняття робіт та надання послуг, банківські виписки) включення витрат на придбання послуг та товарно-матеріальних цінностей у Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавіконт-М". Зазначене відповідачем не заперечується.

Отже, доводи відповідача щодо заниження позивачем податку на прибуток за І квартал 2011 року на загальну суму 372375,00 грн. та, відповідно, донарахування йому податкового зобовязання з податку на прибуток та штрафних (фінансових) санкцій є необґрунтованими.

Відповідно до пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України (далі-Кодекс) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобовязання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг (п.198.1. ст.198 Кодексу). Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2. ст.198 Кодексу).

Згідно п.198.3. ст.198 Кодексу, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у звязку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Кодексу (п.198.6. ст.198 Кодексу).

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, податковим законодавством чітко передбачено, що податкова накладна засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), а також право покупця на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

З матеріалів справи встановлено, що позивачем, при оплаті продукції та послуг щодо виконання робіт, передбачених договором поставки від 01.02.2011 р. № 20/12/2010 та договором про виконання робіт від 03.03.2011 р. № 0303, в загальну суму їх вартості було включено податок на додану вартість, що підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними від 23.02.2011 р. № 7 на суму 843780,00 грн. (в т.ч. ПДВ 140630,00 грн.), від 11.03.2011 р. № 13 на суму 720300,00 грн. (в т.ч. ПДВ 120050,00 грн.) та від 12.03.2011 р. № 15 на суму 223320,00 грн. (в т.ч. ПДВ 37220,00 грн.), виданими Товариством з обмеженою відповідальністю "Лавіконт-М". Таким чином, позивач має право на включення до податкового кредиту витрати по сплаті податку на додану вартість в розмірі 297900,00 грн.

Отже, доводи відповідача щодо заниження позивачем податку на додану вартість за березень 2011 року на загальну суму 297900,00 грн. та, відповідно, донарахування йому податкового зобовязання з податку додану вартість та штрафних (фінансових) санкцій є необґрунтованими.

Крім цього, за вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обовязкова ознака специфічна мета порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обовязковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобовязання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобовязання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобовязану сторону певних обовязків; допускають односторонню відмову від зобовязання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Отже, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідачем не надано доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лавіконт-М", не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обовязків.

Суд також звертає увагу на те, що відповідачем не надано жодної інформації щодо згаданої ним кримінальної справи, порушеної співробітниками ГВПМ Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва відносно посадових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавіконт-М" за ознаками складу злочину, передбаченого ч.2 ст.205 Кримінального кодексу України.

Згідно вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, обєктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. В акті перевірки не допускається відображення необґрунтованих даних, а також субєктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб субєкта господарювання.

Крім цього, суд звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи.

Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та /або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач по справі, як субєкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обовязку щодо доказування правомірності прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.94,158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЙЛ-ОРІОН" задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000852320 від 19.09.2011 р.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000842320 від 19.09.2011 р.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилаються особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя Аблов Є.В.

Суддя Є.В. Аблов