Постанова № 21584452, 23.01.2012, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

_____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2012 р.

13 год.16 хв.Справа № 2-а-5744/11/2170

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Хом'якової В.В.,

при секретарі: Мельник О.О., за участю представників позивача Гарасюта М.А., Носова І.Б., представника відповідача Бурназа Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рис України" до Чаплинської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області про визнання нечинним та скасування рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рис України" (позивач) звернулось до адміністративного суду з позовом, в якому просить скасувати податкове повідомлення рішення Чаплинської міжрайонної державної податкової інспекції у Херсонської області від 09.09.11 № 0000242310 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 487 грн. 50 коп. та застосування штрафу в сумі 121,88 грн.

Позивач зазначає в позові про те, що податковим органом зроблено безпідставний висновок про нездійснення операцій по придбанню товарно-матеріальних цінностей у ПП "Флоратекс" у зв'язку тим, що у позивача відсутні товарно - транспортні накладні. Відсутність лише товарно - транспортних накладних не свідчить про відсутність господарських операцій взагалі. Позивач стверджує про те, що правочини з ПП "Флоратекс" купівлі товару є правомірними, були направлені на реальне настання правових наслідків, підтверджені первинними документами, товар був використаний у господарській діяльності. Податковий кредит сформований на підставі належним чином складених податкових накладних, виданих платником ПДВ ПП "Флоратекс", будь-яких зауважень до порядку складання документів у податкової інспекції немає. Позивач вважає, що до компетенції податкової служби не входять питання встановлення дійсності або недійсності конкретних договорів, або тлумачення їх змісту, це є виключною компетенцією сторін по договору і суду. Застосовуючи тлумачення змісту договорів, роблячи висновок про їх неправомірність (недійсність), податковий орган вийшов за межі своїх повноважень, визначених Законом України "Про державну податкову службу в Україні". МДПІ повинна була подати позов до суду про визнання угоди недійсною, а не самостійно визначати її нікчемність. МДПІ, приймаючи оскаржувані рішення, мала керуватися не лише припущеннями щодо нереальності правочинів, її позиція про те, що товар не поставлявся, а операції поставки тільки документувались, не підкріплена належними доказами. Позивач вважає, що законодавчими нормами не покладений обов'язок перевіряти статус контрагента та його господарські зв'язки. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для останнього.

Представники позивача прибули в судове засідання, підтримали позовні вимоги.

Чаплинська міжрайонна ДПІ (відповідач) проти позову заперечує, мотивуючи тим, що при проведенні перевірки ТОВ "Рис України" з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з контрагентом ПП "Флоратекс", встановлено відсутність доказів реального отримання та відвантаження товарів від даного постачальника. Згідно ч. 1,5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України укладена позивачем угода має ознаки нікчемності, не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже вважаються нікчемними по ланцюгу до вигодонабувача, ТОВ "Рис України" у березні 2009 року неправомірно віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 487,50грн. Позивач не надав для перевірки документів на підтвердження транспортування товару від продавця на адресу покупця, яким є позивач, не надано довіреності на отримання товару.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рис України" є юридичною особою, сільгоспвиробником, платником податків, знаходиться на обліку в Каланчацькому відділенні Чаплинської МДПІ. Як сільгоспвиробник, подає до податкової інспекції крім загальної декларації з ПДВ, за якою провадяться розрахунки з бюджетом, декларації про отримані доходи сільськогосподарського товаровиробника.

Чаплинською міжрайонною ДПІ Херсонської області було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ "Рис України" з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з ПП "Флоратекс" за період з 01.03.09 по 31.03.09, за результатами проведеної перевірки податковим органом було складено акт № 09/2310/33124250. Перевіркою виявлено включення до податкового кредиту скороченої декларації з ПДВ березня 2009 року суми 487,50 грн. на підставі податкової накладної ФЛ-0000123 від 16.03.09 за господарською операцією придбання у ПП "Флоратекс" товару "біг-бег вкладиш п/е" на загальну суму 2925 грн. (в т.ч. ПДВ 487,50 грн.).

Господарські операції придбання підтверджуються видатковою накладною, рахунком-фактурою, сертифікатом якості, платіжним дорученням, податковою накладною.

Товарно-транспортні накладні на отримання товару позивачем для перевірки не надано, представники позивача пояснили, що товар був отриманий через перевізника "Автолюкс".

В акті перевірки зазначено, що ПП "Флоратекс", м. Київ, було зареєстровано як фіктивне підприємство, для систематичного перерахування отриманих від контрагентів безготівкових грошових коштів для подальшого їх переведення у готівку. 20.05.11 Святошинським районним судом м. Києва по справі № 1-130/2011 винесено вирок громадянам ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вчинені злочину, передбаченому ч. 2 ст. 205 КК України за проведення безтоварних (фіктивних) операцій з переведення безготівкових коштів у готівку із використанням фіктивних підприємств, у тому числі ПП "Флоратекс".

Згідно ч. 1,5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228, 234, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України укладена позивачем та ПП "Флоратекс" угода має ознаки нікчемності, не спричиняє реального настання правових наслідків. ПП "Флоратекс" без мети реального настання правових наслідків, без економічної вигоди, виключно з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків.

За результатами вказаної перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення - рішення форми "Р" від 09.09.2011 року № 0000242310 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 487 грн. 50 коп. та застосування штрафу в сумі 121,88 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону про ПДВ (діючого на момент здійснення господарських операцій) податковий кредит звітного періоду складався із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум ПДВ до податкового кредиту є факт придбання товарів, вартість яких відноситься до валових витрат підприємства. Отже, для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Вищенаведені норми Закону про ПДВ, крім таких підстав, як здійснення операції з придбання товарів і наявність належним чином оформленої податкової накладної, виданої платником ПДВ, передбачає обов'язкову сплату платником податку у звітному періоді відповідних сум податку до бюджету.

Суд вважає підставними доводи МДПІ про нікчемність правочину, укладеного позивачем з ПП "Флоратекс". За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України, правочин, спрямований, зокрема, на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 цієї статті, є нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Наданий суду вирок Святошинського районного суду м. Києва від 20.05.11 по кримінальній справі № 1-130/2011 свідчить про те, що контрагент позивача діяв з метою ухилення від сплати податків, оскільки працівники Державної податкової служби України ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були визнані винними та засуджені за фіктивне підприємництво, у судовому вироку зазначено, що вони організували діяльність схеми підконтрольних їм фіктивних підприємств, в тому числі ПП "Флоратекс", яке було зареєстровано на дружину ОСОБА_6

Разом з тим, суд приймає до уваги, що ТОВ "Рис України" є суб'єктом спеціального режиму оподаткування, господарські операції із ПП "Флоратекс" відображало в скороченій декларації ПДВ.

Згідно п. 8-1.2 ст. 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, що діяла у березні 2009 року) сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей. Якщо сума ПДВ, сплачена (нарахована) сільськогосподарським підприємством постачальнику на вартість виробничих факторів, перевищує суму податку, нараховану за операціями з поставки сільськогосподарських товарів (послуг), то різниця між такими сумами не підлягає бюджетному відшкодуванню.

Спеціальний режим оподаткування передбачав звільнення сільськогосподарського підприємства від обов'язків сплати цього податку за ставкою, визначеною у пункті 6.1 статті 6 цього Закону; сума податку, отримана сільськогосподарським підприємством внаслідок застосування ставок, визначених пунктом 8-1.2 ст.8 Закону повністю залишається у власності сільськогосподарського підприємства, не підлягає сплаті (стягненню) до бюджету в межах норм цього Закону та використовується для відшкодування сум податків на додану вартість, сплачених (нарахованих) таким сільськогосподарським підприємством на ціну виробничих факторів, а також для інших цілей; не включається до складу валових доходів сільськогосподарського підприємства з метою оподаткування податком на прибуток підприємств.

ТОВ "Рис України" є суб'єктом спеціального режиму оподаткування, тому порушення, які допущені при декларуванні податкового кредиту в спеціальній декларації, ніяким чином не впливають на розрахунки з бюджетом, оскільки скорочена декларація (її форма та порядок заповнення) взагалі не передбачає розрахунки з бюджетом, внаслідок чого зобов'язання, які виникають за цією декларацією, не могли визначались як податкові або грошові зобов'язання до бюджету ні в березні 2009 року, ні під час проведення перевірки. Законом України від 21.12.2000 № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (який діяв на момент порушення) передбачено в п. 1.2 ст. 1, що податкове зобов'язання - це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України. Пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПКУ встановлено, що грошове зобов'язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

З правового аналізу наведених законодавчих норм вбачається, що обов'язок підприємства щодо сплати ПДВ має спеціальний режим, і оскільки податок за скороченою декларацією не підлягає перерахуванню до бюджету, відповідно, ці кошти не являлись в 2009 році податковим зобов'язанням позивача. За таке порушення, як заниження податкового кредиту по скороченій декларації з ПДВ в 2009 році не передбачалось відповідальності у вигляді донарахування заниженої суми як податкового зобов'язання (тобто до бюджету) та застосування штрафної санкцій. Сума, визначена ДПІ як сума грошового зобов'язання по ПДВ в розмірі 609 грн. 38 коп., має спеціальний режим, зокрема ця сума ПДВ повністю залишається у розпорядженні цих сільськогосподарських підприємств і спрямовується на підтримку власного виробництва і оскільки зазначена сума не підлягає перерахуванню до бюджету, остання не являється податковим зобов'язанням позивача. Тому визначення спірним податковим повідомленням-рішенням цієї суми є безпідставним. При цьому судом враховується, що ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", не передбачена можливість застосування штрафних санкцій за заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті не до бюджету, а залишається в розпорядженні такого сільгосппідприємства.

В податковому повідомленні-рішенні, яке є предметом спору, зазначено, що податкова інспекція збільшила суму грошового зобов'язання та застосувала штрафні санкції з посиланням на норми Закону "Про податок на додану вартість", які порушив позивач, та п.п.123.1 та 123.2 Податкового кодексу України. В податковому повідомленні-рішенні застосована штрафна санкція в розмірі 25 % від суми збільшення грошового зобов'язання, що відповідає п. 123.1 ст. 123 ПКУ. За порушення МДПІ була застосована відповідальність в вигляді штрафу в розмірі 25 % суми занижених податкових зобов'язань з посиланням на п.п.123.1 та 123.2 ПКУ. Дійсно, п. 123.1 ст. 123 ПКУ передбачена відповідальність у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання у вигляді накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Норма п.123.2 ст. 123 ПКУ в даному випадку не повинна застосовуватись, оскільки регулює відповідальність платника податків за отримання (застосування) податкової пільги не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із законом з питань відповідного податку, розмір відповідальності інший. Крім того, Податковий кодекс України встановив відповідальність за неправомірне застосування податкової пільги (п. 123.2 ст. 123) з 2011 року. Згідно з пунктом 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Податковий кодекс не повинен застосовуватись до порушень законодавства, які були скоєні до набрання чинності Кодексом. Тобто за порушення, вчинені у періодах до 01.01.2011 та виявлені після дати набрання чинності Податкового кодексу, не допускається застосування санкцій, що не були передбачені нормативно-правовими актами до 01.01.2011. Застосування фінансових санкцій за нецільове використання акумульованих коштів з ПДВ чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством не було передбачено.

Посилання представника відповідача на те, що така відповідальність була передбачена п. 17.1.6-1 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", також є необґрунтованими, оскільки пункт 17.1 статті 17 доповнено підпунктом 17.1.6-1 згідно із Законом України від 19.05.2009 р. N 1342-VI, тобто, після здійснення спірної угоди.

На підставі викладеного, позов підлягає задоволенню. Позивачу не відшкодовуються судові витрати, оскільки вони були сплачені на неналежний рахунок.

Керуючись ст.ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

постановив:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Рис України" задовольнити. Скасувати податкове повідомлення - рішення Чаплинської міжрайонної державної податкової інспекції у Херсонській області від 09.09.11 № 0000242310 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 487 грн. 50 коп. та застосування штрафу в сумі 121,88 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 27 січня 2012 р.

Суддя Хом'якова В.В.

кат. 8.2.1