Постанова № 21581680, 09.02.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2012 р. № 2а-12656/11/1370

15 год. 09 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді -Качур Р.П.,

за участю секретаря судового засідання - Подібки М. З.

представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача Голода І. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом приватного акціонерного товариства «Львівський локомотиворемонтний завод»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові про скасування податкового повідомлення рішення,

В С Т А Н О В И В:

4 листопада 2011 року на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява приватного акціонерного товариства «Львівський локомотиворемонтний завод»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові про скасування податкового повідомлення рішення № 0000340804/0/1391 від 08.06.2011 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення рішення прийнято з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на податковий кредит підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно нікчемності правочинів позивача з його контрагентами, зазначеними у акті перевірки, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження правомірності включення сум сплаченого ПДВ до складу податкового кредиту до перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем не були взяті до уваги. Відтак позивач вважає оскаржуване податкове повідомлення рішення протиправним та такими, що підлягає скасуванню.

Представники позивача в судовому засіданні позов підтримали, просили задовольнити в повному обсязі.

Позиція відповідача викладена в запереченні на позовну заяву № 2269/10-010/89 від 06.02.2012 року (вх. № 6021 від 09.02.2012 року), де вказано, що під час проведення перевірки позивачем не доведена реальність операцій з контрагентами ПП «Електросвіт-Ю», ТзОВ «Машпостачпром», ПП «Магістраль-Захід», ТзОВ «Ріко Машінері», ТзОВ «Транс-Восток», ПП «Електротехкомплект», ТзОВ «ВКФ «Локомотив», не підтверджується реальність часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, виробничих, складських приміщень, відтак позивачем неправомірно включено до складу податкового кредиту по операціях з придбання товарів, робіт та послуг суму податку на додану вартість в розмірі 93416,10 грн. за грудень 2010 року та в розмірі 134282,89 грн. за січень 2011 року. Відповідач зазначає, що наявність у позивача лише отриманої податкової накладної без фактичного здійснення господарської операції не може бути підставою для включення визначених у такій накладній сум податку на додану вартість до податкового кредиту. Відповідач вважає, що при формуванні даних податкового обліку не повинні враховуватись первинні документи, які вказують на проведення господарських операцій із контрагентами ПП «Електросвіт-Ю», ТзОВ «Машпостачпром», ПП «Магістраль-Захід», ТзОВ «Ріко Машінері», ТзОВ «Транс-Восток», ПП «Електротехкомплект», ТзОВ «ВКФ «Локомотив».

Представник відповідача проти позову заперечив, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченні на позов, просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Дослідивши надані суду докази в межах заявлених вимог, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Приватне акціонерне товариство «Львівський локомотиворемонтний завод»зареєстровано 28.04.2001 року, що підтверджено Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців № 12915487 від 31.01.2012 року. Позивача взято на облік в органах ДПС 14.09.1999 року за № 02-60, що підтверджено довідкою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові № 840/29-0 від 10.05.2011 року.

06.06.2011 року Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Львові проведено документальну (невиїзну) позапланову перевірку приватного акціонерного товариства «Львівський локомотиворемонтний завод», про що складено Акт № 18/08-04/00740599 від 06.06.2011 року про результати проведення документальної (невиїзної) позапланової перевірки з податку на додану вартість за грудень 2010 року січень 2011 року. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.5. п. 7.4., п. п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 185.1. ст. 185, п. 188.1. ст. 188, п. 198.2., п. 198.3., п. 198.4., п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого неправомірно включено до складу податкового кредиту по операціях з придбання товарів, робіт та послуг суму ПДВ в розмірі 93416,1 грн. за грудень 2010 року та в розмірі 134282,89 грн. за січень 2011 року.

08.06.2011 року відповідачем на підставі акта перевірки № 18/08-04/00740599 від 06.06.2011 року прийнято податкове повідомлення рішення форми «Р»№ 0000340804/0/1391, яким відповідно до вимог п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.5. п. 7.4., п. п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 185.1. ст. 185, п. 188.1. ст. 188, п. 198.2., п. 198.3., п. 198.4., п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість в сумі 251054,02 грн., у тому числі основний платіж 227698,99 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 23355,03 грн.

Позивач з прийнятим податковим повідомленням рішенням не погодився, оскаржив вказане рішення в адміністративному порядку. За наслідками адміністративного оскарження оскаржуване податкове повідомлення рішення залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення.

Приймаючи рішення суд виходив з наступного.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Згідно п. 1.3. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), платник податку особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно п. 1.7. ст. 1 цього ж Закону, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п. п. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 цього ж Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Згідно п. п. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 цього ж Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно п. п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно п. п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 цього ж Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п. п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 цього ж Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно п. п. 14.1.179. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Згідно п. п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу

Згідно п. п. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно п. 57.3. ст. 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Згідно п. 123.1. ст. 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Згідно п. 185.1. ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно п. 188.1. ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

Згідно п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.4. ст. 198 ПК України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Згідно п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно п. 201.4. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно п. 201.6. ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно п. 201.7. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

На підтвердження дотримання вимог п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.5. п. 7.4., п. п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України позивачем надано копії:

-договору поставки № 10/285 від 10.09.2010 року, укладеного між ВАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» (замовник) та ПП «Електросвіт-Ю»(постачальник) з додатковими угодами та специфікаціями;

-податкових накладних № Ел-0000746 від 21.12.2010 року на суму 7286,05 грн. та № Ел-0000747 від 21.12.2010 року на суму 8643 грн.;

-видаткових накладних № 743 від 21.12.2010 року на суму 7286,05 грн. та № 744 від 21.12.2010 року на суму 8643 грн.;

-рахунків-фактур згідно договору № 10/285 від 10.09.2010 року;

-платіжних доручень про оплату товару згідно договору № 10/285 від 10.09.2010 року (т. 3, а. с. 9-18);

-акта звірки взаєморозрахунків від 31.12.2010 року;

-договору поставки № ВЗК-10/99 ЮК від 25.01.2010 року, укладеного між ВАТ «Львівський локомотиворемонтний завод»(замовник) та ТзОВ «Машпостачпром»(постачальник) з додатком;

-податкової накладної № 2 від 21.12.2010 року на суму 15936 грн.;

-накладних № 2508-1 від 25.08.2010 року та № 2112-1 від 21.12.2010 року;

-платіжного доручення № 7520 від 13.12.2010 року (т. 3, а. с. 21);

-товарно-транспортної накладної від 24.12.2010 року на перевезення товару згідно накладної № 2112-1;

-договорів поставки, укладених між ВАТ «Львівський локомотиворемонтний завод»(замовник) та ПП «Магістраль Захід»(постачальник) зі специфікаціями (т. 1, а. с. 89-113);

-податкових та видаткових накладних, рахунків-фактур згідно вказаних договорів поставки;

-платіжних доручень про оплату товарів згідно вказаних договорів поставки (т. 3, а. с. 23-28);

-товарно-транспортних накладних на перевезення товарів згідно вказаних договорів поставки;

-договорів поставки, укладених між ВАТ «Львівський локомотиворемонтний завод»(замовник) та ТзОВ «Ріко Машінері»(постачальник) зі специфікаціями (т. 1, а. с. 165-179);

-податкових та видаткових накладних, рахунків-фактур згідно вказаних договорів поставки;

-платіжних доручень про оплату товарів згідно вказаних договорів поставки (т. 3, а. с. 30-33);

-товарно-транспортних накладних на перевезення товарів згідно вказаних договорів поставки;

-договорів поставки, укладених між ВАТ «Львівський локомотиворемонтний завод»(замовник) та ТзОВ «Транс-Восток»(постачальник) зі специфікаціями (т. 2, а. с. 2-15);

-податкових накладних, накладних, рахунків згідно вказаних договорів поставки;

-платіжних доручень про оплату товарів згідно вказаних договорів поставки (т. 3, а. с. 35-43);

-товарно-транспортних накладних на перевезення товарів згідно вказаних договорів поставки;

-договору поставки № ВЗК-10/180 ЮК від 15.02.2010 року, укладеного між ВАТ «Львівський локомотиворемонтний завод»(замовник) та ПП «Енерготехкомплект»(постачальник) зі специфікацією;

-податкових накладних № 417 від 20.12.2010 року на суму 22680 грн., № 418 від 14.01.2011 року на суму 24900 грн., № 419 від 24.01.2011 року на суму 816 грн.;

-накладних та рахунків згідно договору поставки № ВЗК-10/180 ЮК від 15.02.2010 року;

-платіжних доручень про оплату товару згідно договору № ВЗК-10/180 ЮК від 15.02.2010 року;

-товарно-транспортних накладних на перевезення товарів згідно договору № ВЗК-10/180 ЮК від 15.02.2010 року;

-договорів поставки, укладених між ВАТ «Львівський локомотиворемонтний завод»(замовник) та ТзОВ «ВКФ»Локомотив»(постачальник) зі специфікаціями (т. 2, а. с. 83-107);

-податкових та видаткових накладних згідно вказаних договорів поставки (т. 2, а. с. 108-124);

-товарно-транспортної накладної на перевезення товару згідно вказаних договорів поставки;

-картки рахунків 6311, 6315, 6310 за період з 01.12.2010 року по 31.01.2011 року

Надані сторонами докази вказують на відсутність порушень позивачем п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.5. п. 7.4., п. п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України. Позивачем представлено Суду всі відповідні розрахункові, платіжні та інші документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які вказують на товарність господарських операцій, їх відповідність основній меті господарської діяльності контрагентів.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод»і ПП «Електросвіт-Ю», ТзОВ «Машпостачпром», ПП «Магістраль-Захід», ТзОВ «Ріко Машінері», ТзОВ «Транс-Восток», ПП «Електротехкомплект»та ТзОВ «ВКФ «Локомоти⻴рунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 06.06.2011 року.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод»на укладення договорів з ПП «Електросвіт-Ю», ТзОВ «Машпостачпром», ПП «Магістраль-Захід», ТзОВ «Ріко Машінері», ТзОВ «Транс-Восток», ПП «Електротехкомплект»та ТзОВ «ВКФ «Локомотив»без наміру створити наслідки, які передбачені цими договорами. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобовязань щодо поставки товарів, виконання робіт та надання послу. Це підтверджується не лише документами, але й фактичним перевезенням товару, що купувався, реальними діями ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод»щодо оплати отриманого товару, його подальшого використання у власній господарській діяльності. Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод», на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Окремо Суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження субєкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 р. (з наступними змінами і доповненнями), Суд доходить висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Так, відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобовязання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

З огляду на приписи наведених вище норм права, Суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобовязання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені субєктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011р.

Суд дійшов висновку, що твердження відповідача про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами ПП «Електросвіт-Ю», ТзОВ «Машпостачпром», ПП «Магістраль-Захід», ТзОВ «Ріко Машінері», ТзОВ «Транс-Восток», ПП «Електротехкомплект» та ТзОВ «ВКФ «Локомотив», а також висновки про неправомірність включення до складу податкового кредиту по операціях з придбання товарів, робіт та послуг суму ПДВ в розмірі 93416,1 грн. за грудень 2010 року та в розмірі 134282,89 грн. за січень 2011 року не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Вказані вище письмові докази свідчать про використання ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод»в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарів, придбаних у контрагентів ПП «Електросвіт-Ю», ТзОВ «Машпостачпром», ПП «Магістраль-Захід», ТзОВ «Ріко Машінері», ТзОВ «Транс-Восток», ПП «Електротехкомплект»та ТзОВ «ВКФ «Локомотив»та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із вказаними контрагентами.

Судом не беруться до уваги посилання відповідача на відсутність у контрагентів позивача основних засобів, складських приміщень, автотранспорту, обладнання, штату працівників. Згідно п. 10.2 ст. 10 Закону України "Про податок на додану вартість" платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону. Згідно п. 110.1 ст. 110 Податкового кодексу України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування чи податкового кредиту. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платни ка податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Обставини, викладені в Акті перевірки № 18/08-04/00740599 від 06.06.2011року стосовно порушення позивачем п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.5. п. 7.4., п. п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 185.1. ст. 185, п. 188.1. ст. 188, п. 198.2., п. 198.3., п. 198.4., п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України відповідачем належними та допустимими доказами підтверджені не були.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем переконують у підставності позовних вимог.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобовязані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобовязані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що відповідачем зроблено не було.

Таким чином, з врахуванням змісту ст. 162 КАС України, податкове повідомлення рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові № 0000340804/0/1391 від 08.06.2011 року є протиправним і підлягає скасуванню, оскільки судом встановлено відсутність порушень позивачем вимог п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.5. п. 7.4., п. п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 185.1. ст. 185, п. 188.1. ст. 188, п. 198.2., п. 198.3., п. 198.4., п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України.

Суд присуджує з Державного бюджету України, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України, всі здійснені стороною, яка не є субєктом владних повноважень, та документально підтверджені судові витрати, на користь якої ухвалене судове рішення.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163, 167 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові № 0000340804/0/1391 від 08.06.2011 року

3. Зобовязати орган Державної казначейської служби України стягнути на користь приватного акціонерного товариства «Львівський локомотиворемонтний завод»(ЄДРПОУ 00740599, м. Львів, вул. Залізнична, 1А) судові витрати у розмірі 2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. 00 коп. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові.

Постанова суду набирає законної сили у порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, встановлені ст. 186 КАС України.

Повний текст постанови складено та підписано 14 лютого 2012 року.

Суддя Качур Р.П.