Постанова № 21567652, 17.05.2011, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

<Список >

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 травня 2011 р. (10:02) Справа №2а-14673/10/15/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючої судді Тоскіної Г.Л., при секретарі Рульової О.О., за участю: представників позивача - Белової Т.А., Сатанової Н.І.

представника відповідача Венятинського М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотрейдсервіс 2009»

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

Суть спору: до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки звернулось з адміністративним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Автотрейдсервіс 2009» (далі позивач) до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим (далі відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим від 22.07.2010 року № 0022222301/0 про визначення суми податкового зобовязання з ПДВ у розмірі 340000,50 гривень таким, що суперечить чинному законодавству.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Державною податковою інспекцією в м. Сімферополі АР Крим була проведена документальна невиїзна перевірка ТОВ «Автотрейдсервіс 2009» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «ВКФ «Ліар-Лост», за період з 01.03.2008 року по 30.06.2009 року. За результатами перевірки був складений акт № 9628/2307/33713606 від 12.07.2010 року, яким встановлено порушення пп. 7.2.1, абз. д, п.п. 7.2.6., п. 7.2., ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 7 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року №165 «Про затвердження форми податкової накладної, книги обліку придбання і книги обліку продаж товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 23.06.1997 року №233/2037, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 226666,67 гривень, в тому числі у листопаді 2008 р. 199422 грн., грудні 2008 р. 6921,00 грн., січні 2009 р. 4968,00 грн., лютому 2009 р. - 5470,00 грн., березні 2009 р. 3401, квітні 2009 р. -6367 грн., травні 2009 р. 118,00 грн. На підставі зазначеного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.07.2010 року № 0022222301/0 про визначення суми податкового зобовязання з ПДВ у розмірі 340000,50 гривень. Позивач зазначає, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято з порушенням норм діючого законодавства, відповідачем невірно застосовані норми Закону України «Про податок на додану вартість», тому спірні рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 13.12.2010 року було відкрите провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Представники позивача в судовому засіданні наполягали на задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав, наведених у адміністративному позові, надали пояснення по суті спору. Представники позивача зазначили, що недоліки під час оформлення податкової накладної не є підставою відповідно до норм закону України «Про податок на додану вартість» для виключення зазначених в податкових накладних сум з обсягу податкового кредиту, оскільки будь-яких доказів, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, податковим органом не надано. Представники позивача підкреслили, що наданими податковому органу первинними документами позивача підтверджується факт здійснення господарської операції з контрагентом позивача, тому на думку представників позивача зазначені обставини виключають можливість нарахування податкових зобовязань у звязку із виключення певних сум з податкового кредиту, вірно сформованого позивачем.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував зазначивши, що податкове повідомлення рішення, оскаржуване позивачем, прийнято за результатами проведеної перевірки у звязку з виявленими порушеннями податкового законодавства з боку позивача, на підставі та в межах закону, тому підстав для їх скасування не має.

В обґрунтування правової позиції представник відповідача зазначив, що податкові накладні оформлені контрагентом позивача ПП «ВКФ «Ліар-Лост» з порушенням п.п.7.2.1, п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.97р. (із змінами та доповненнями) та п. 7 Наказу ДПА України від 30.05.97р. №165 «Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку придбання і книги обліку продаж товарів (робіт, послуг), а саме: в податкових накладних не зазначена юридична адреса продавця товару - ПП «ВКФ «Ліар-Лост», що, на думку представника відповідача, виключає можливість включення до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 226666,60 грн.

Представник відповідача зауважує, що згідно даних дослідного програмного забезпечення «Автоматизоване співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» ПП «ВКФ «Ліар-Лост» у жовтні 2008 року мав 7 стан, а саме «направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням». На момент проведення перевірки по даним дослідного програмного забезпечення, при розгляді розділу «Детальної інформації по ТОВ «Автотрейдсервіс 2009» щодо результатів автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту в розрізі контрагента ПП «ВКФ «Ліар-Лост» зазначено 9 стан, а саме «направлено повідомлення за ф. №18-ОПП».

В обґрунтування правової позиції представник відповідача надав письмові заперечення на адміністративний позов.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши доказі по справі в їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення субєктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший субєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Основним завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (ст. 2 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні»).

Відповідно до підпункту 2.1.4 п. 2.1. статті 2 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, податкові органи визнані контролюючими органами стосовно податків і зборів (обовязкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів. Отже, вони наділені компетенцією, визначеною підпунктом 2.2.1 пункту 2.2. статті 2 Закону здійснювати перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати зазначених податків.

Виходячи із аналізу статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, органи державної податкової служби уповноважені здійснювати контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податку на додану вартість та надавати висновки про суми цього податку, які підлягають відшкодуванню з бюджету.

Такім чином, органи державної податкової служби, в даному випадку, ДПІ в м. Сімферополі АР Крим є субєктом владних повноважень, який у правовідносинах з фізичними та юридичними особами реалізує надані владні управлінські функції, а тому спори за участю відповідача є публічно-правовими і відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.

Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, суд зобовязаний перевірити, чи є правомірними дії відповідача у звязку прийняттям такого повідомлення рішення, яким позивачеві визначені податкові зобовязання з податку на додану вартість та нараховані штрафні санкції.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Автотрейдсервіс 2009» є юридичною особою (ЄДРПОУ 33713606), зареєстрованою виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради 16.08.2005р. (дата первинної реєстрації), про що свідчить Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №635205, є платником податків і зборів, в тому числі податку на додану вартість. Товариство з обмеженою відповідальністю «Автотрейдсервіс 2009» є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче автомобільне підприємство «Іззет і Сини» (ЄДРПОУ 33713606).

Судом встановлено, що посадовими особами в м. Сімферополі АР Крим була проведена документальна невиїзна перевірка ТОВ «Автотрейдсервіс 2009» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «ВКФ «Ліар-Лост», за період з 01.03.2008 року по 30.06.2009 року.

За результатами перевірки був складений акт № 9628/2307/33713606 від 12.07.2010 року, за висновками якого встановлено порушення пп. 7.2.1, абз. д п.п. 7.2.6., п. 7.2., ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 7 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року №165 «Про затвердження форми податкової накладної, книги обліку придбання і книги обліку продаж товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 23.06.1997 року №233/2037, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 226666,67 гривень, в тому числі у листопаді 2008 р. 199422 грн., грудні 2008 р. 6921,00 грн., січні 2009 р. 4968,00 грн., лютому 2009 р. - 5470,00 грн., березні 2009 р. 3401, квітні 2009 р. -6367 грн., травні 2009 р. 118,00 грн.

На підставі зазначеного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.07.2010 року № 0022222301/0 про визначення суми податкового зобовязання з ПДВ у розмірі 340000,50 гривень.

Судом встановлено, що позивач оскаржував в адміністративному порядку зазначене податкове повідомлення-рішення до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим, Державної податкової адміністрації в АР Крим та за результатами розгляду скарги позивача залишені без задоволення, податкове повідомлення рішення без змін.

Перевіряючи обґрунтованість нарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість та штрафних санкцій ТОВ «Автотрейдсервіс 2009», суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Платники податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій на час виникнення спірних правовідносин були визначені в Законі України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР.

Подальше посилання на Закон України «Про податок на додану вартість» та Закон України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року, які втратили чинність з 01.01.2011 року у звязку з набранням чинності Податкового кодексу України, є цілком правомірним, оскільки норми зазначених законів діяли на час перевірки та прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Суд зазначає, що згідно з підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 1.6 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податкове зобовязання загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному періоді.

За пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом.

У підпункті 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставки товарів (послуг) для оподатковуваних операцій в межах господарської діяльності такого платника податку, виникає виключно по факту нарахування (уплати) такого податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював такий платник податку оподатковані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Отже, виходячи зі змісту наведених норм Закону, до податкового кредиту підлягає включенню частина податку, зазначена в податковій накладній, яка входить в ціну придбаних товарів (робі, послуг).

З матеріалів справи вбачається, що у періоді, що перевірявся ТОВ «Виробниче автомобільне підприємство «Іззет і Сини» (правонаступник - ТОВ «Автотрейдсервіс 2009») мав господарські відносини з ПП «ВКФ «Ліар-Лост» на підставі договору купівлі-продажу товарів від 01.10.2008 року. Відповідно до умов договору продавець був зобовязаний поставити, а покупець прийняти і оплатити товар згідно заявки.

Судом встановлено, що на підставі товарно-транспортних накладних від 24.10.2008 р., 25.10.2008 р., 26.10.2008 р., 27.10.2008 року, 29.10.2008 р., 30.10.2008 року ПП «ВКФ «Ліар-Лост» був доставлений позивачу товар - бензин А-80 у кількості 245583 літрів, придбаний за договором купівлі-продажу товарів від 01.10.2008 року.

З матеріалів справи вбачається, що товар по договору купівлі-продажу товарів від 01.10.2008 року був отриманий представником позивача, про що свідчить видаткова накладна №231004 від 23.10.2008 року

Судом встановлено, що позивачем від ПП «ВКФ «Ліар-Лост» були отримані податкові накладні: №231004 від 23.10.2008 року на суму 1290000,00 грн., в т.ч. ПДВ на суму 93292,34 грн. та № 231005 від 23.10.2008 р. на суму 70000,00 грн. в тому числі ПДВ 11666,67 грн.

Зазначені суми податку на додану вартість, згідно отриманих податкових накладних, були включені позивачем до складу податкового кредиту у Деклараціях з податку на додану вартість за листопад 2008 року.

Відповідно до пункту 9.8 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість» реєстрація осіб як платників податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Судом встановлено, що ПП «ВКФ «Ліар-Лост» у період, коли ним були виписані податкові накладні, було зареєстровано платником податку на додану вартість, що не заперечував представник відповідача у судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, із врахуванням вищезазначених обставин суд дійшов висновку, що на момент складання податкових накладних ПП «ВКФ «Ліар-Лост» було юридичною особою, зареєстрованою як платник податку на додану вартість і тому відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» мали право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

Суд зазначає, що згідно положень п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права у позивача на податковий кредит є дата фактичного отримання ним податкових накладних.

Позивачем суми ПДВ були включені у склад податкового кредиту у тому звітному періоді, у якому були отримані податкові накладні, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було б безпідставним.

Таким чином, суд приходить до висновку про додержання позивачем вимог п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” щодо періоду формування податкового кредиту та, як слідство, про відсутність порушення позивачем положень цієї норми Закону.

Сукупний аналіз вищезазначених норм Закону України “Про податок на додану вартість” свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, який містить в собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Фактичне отримання товару для подальшого використання у господарської діяльності підтверджується матеріалами справи, а саме: копіями договорів, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, видатковими накладними. Крім того, фактичне здійснення господарської операції між позивачем та ПП «ВКФ «Ліар-Лост» підтверджується наступним договором купівлі-продажу від 03.10.2008 року, укладеним між ТОВ «Виробниче автомобільне підприємство «Іззет і Сини» (правонаступник ТОВ «Автотрейдсервіс 2009») (продавець товару) та ПБП «Український нафтопродукт» (покупець товару), відповідно до якого зазначений обсяг придбаного у ПП «ВКФ «Ліар-Лост» бензину А80 був проданий ПБП «Український нафтопродукт», про що також свідчить копія видаткової накладної №464 від 24.10.2008 року на отримання товару бензину А80 представником ПБП «Український нафтопродукт» у кількості 245283 літрів, копією довіреності ЯХО №282780, копією банківського реєстру про сплату позивачем 1300 000,00 грн. з ПДВ. Суд також звертає увагу представника відповідача, що відповідно до акту перевірки 9752/23-4/33713606 від 15.07.2010 року Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Автотрейдсервіс 2009» з питань правових відносин з ПБП «Український нафтопродукт» за жовтень 2008 року сума податку на додану вартість включена позивачем в податкові зобовязання за листопад 2008 р. та фактичне відвантаження товару підтверджується видатковою накладною, а зазначений товар був придбаний саме у ПП «ВКФ «Ліар-Лост».

Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на невідповідність податкових накладних вимогам Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» з тих підстав, що по-перше, контрагент позивача не знаходиться за юридичною адресою, по-друге, в податкових накладних не зазначена адреса контрагента позивача, що, на думку представника відповідача свідчить про недійсність податкових накладних, що, в свою чергу, виключає право платника податку на формування податкового кредиту за цими податковими накладними, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ПП «ВКФ «Ліар-Лост» на час укладання договорів та здійснення господарської операції було зареєстроване як юридична особа.

Статтею 18 Закону України від 15 травня 2003 року N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" установлено таке. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

У пункту 1.3 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Таким чином, у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальник був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцю, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Крім того, за змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4. ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Таких обставин судом не встановлено.

Більш того в наданих податкових накладних зазначений ідентифікаційний код юридичної особи, що позволяє ідентифікувати особу, якою складані податкові накладні.

Таким чином, суд зазначає, що самі по собі недоліки в заповненні податкової накладної, якщо такі є, не роблять її недійсною та не свідчать про її неналежність та недопустимість як доказу, за підтвердження здійснення господарських операцій іншими первинними документами.

Посилання представника відповідача на відсутність у контрагенту позивача необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності, а саме: трудових ресурсів (персоналу), основних фондів, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів, та на проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди покупцям переважно за допомогою контрагента, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, що, на думку представника відповідача, свідчить про нікчемність договору купівлі-продажу, суд вважає необґрунтованим виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті), послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставки товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ст. 174 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод. Суб'єкти господарського зобов'язання - це учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), порушення якої згідно до ч. 1 ст. 207 ГК України тягне за собою визнання його судом недійсним повністю або в частині.

Як вбачається із вищевикладеного, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності господарського зобов'язання та для дійсності угоди (правочину), співпадають.

Виходячи з положень розділу IV ГК України, господарські зобов'язання виникають на підставі угод, фактично складаючи їх суть, тобто ці два поняття співвідносяться як форма та зміст.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Отже, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті З Господарського кодексу України, пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

В даному випадку між ПП «ВКФ «Ліар-Лост» та позивачем були укладений договір купівлі-продажу товарів (бензин А80), відповідно до умов якого останній отримував нафтопродукти: бензин А80. Доказом виконання умов договору є видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні, а також та обставина, що в подальшому придбаний бензин був реалізований ПБП «Український нафтопродукт». Таким чином, матеріалами справи підтверджено фактичне отримання товару за договорами, тобто наявність матеріального результату господарської діяльності.

Зазначене свідчить про те, що укладення договору було спрямовано на реальне настання правових наслідків і при виконанні цього договору, зокрема, позивач діяв в межах діючого законодавства України.

Таким чином, викладене спростовує висновок відповідача, що даний правочин є нікчемним та суперечить інтересам держави та суспільства.

Суд також зазначає, що положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України, застосовується з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) є нікчемним, і визнання правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином, умовою визнання правочину нікчемним, у даному випадку, є встановлення факту здійснення діяльності без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, в зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Але у даному випадку було встановлено наявність матеріального результату укладеного договору отримання товару для подальшої реалізації, що, на думку суду, виключає визнання правочину нікчемним.

Виходячи з встановлених судом обставин, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем факту здійснення діяльності позивачем без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, а відтак не має підстав вважати договір купівлі-продажу, які укладені між ПП «ВКФ «Ліар-Лост» та позивачем, нікчемним.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На вимогу суду, викладену в ухвалі від 13.12.2010 р. про закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду та від 13.12.2010 р. про відкриття провадження в адміністративній справі відповідачу було запропоновано надати суду письмові заперечення проти позову та докази, які в нього є.

Відповідачем не надано належних, допустимих доказів, що позивач та контрагент позивача діяли узгоджено протиправно, суми податкового кредиту за господарськими операціями, були фіктивними, що діяльність має ознаки фіктивного підприємництва, не надані докази протиправного характеру договору. Таким чином, відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету або мали ознаки фіктивного підприємництва тощо.

Таким чином, обставини, які слугували фактичною підставою для зменшення суми податкового кредиту з ПДВ за листопад 2008р. згідно спірного податкового повідомлення-рішення, знаходяться поза межами вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Крім того, під час судового засідання, представник відповідача не заперечував проти факту фактичного здійснення господарської операції позивачем, представником відповідача не надано доказів на підтвердження висновків акту перевірки.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що у відповідача не було правових підстав для нарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість та, як слідство, штрафних санкцій, нарахованих у звязку із виключенням цієї суми з податкового кредиту, який був сформований відповідно до податкових накладних у період їх фактичного отримання позивачем.

На підставі викладеного суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, а податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим від 22.07.2010 року № 0022222301/0 про визначення суми податкового зобовязання з ПДВ у розмірі 340000,50 гривень підлягають скасуванню.

Разом з тим суд зазначає, що згідно до ч.2 ст.162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову зокрема про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень. Протиправність може полягати у незаконності чи невідповідності іншому правовому акту з вищою юридичною силою. По-друге, суд повинен скасувати рішення чи окремі його положення, якщо йдеться про правовий акт індивідуальної дії. Застосовуючи принцип диспозитивності суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. У даному випадку для повного захисту прав позивача суд вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим від 22.07.2010 року № 0022222301/0 про визначення суми податкового зобовязання з ПДВ у розмірі 340000,50 гривень.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Під час судового засідання, яке відбулось 17.05.2011 року, були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено у повному обсязі 20.05.2011 року.

Керуючись ст.ст. 160-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим від 22.07.2010 року № 0022222301/0 про визначення суми податкового зобовязання з ПДВ у розмірі 340000,50 гривень.

3.Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотрейдсервіс 2009» судовий збір у розмірі 3,40 гривень.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя <підпис >Тоскіна Г.Л.

<Текст >