Постанова № 21567505, 22.04.2011, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

<Список >

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 квітня 2011 р. о 11:59 Справа №2а-1984/11/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючої судді Тоскіної Г.Л., при секретарі Рульвої О.О., за участю:

представника позивача - Кройтор І.В.

представника відповідача не зявився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Ратон»

до Державної податкової інспекції в м. Ялта Автономної Республіки Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення

Суть спору: до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим звернулося з адміністративним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Ратон» (далі позивач) до Державної податкової інспекції в м. Ялта Автономної Республіки Крим (далі відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0000081502 Державної податкової інспекції в м. Ялта Автономної Республіки Крим від 01.02.2011 року про визначення Товариству з обмеженою відповідальністю Фірма «Ратон» податкового зобовязання (з урахування штрафних (фінансових) санкцій) за платежем 14010100 - податок на додану вартість, у розмірі 85768,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Державною податкової інспекції в м. Ялта Автономної Республіки Крим була проведена камеральна перевірка ТОВ Фірма «Ратон» з податку на додану вартість за листопад 2010 року. За результатами перевірки посадовими особами відповідача складений акт від 20.01.2011 року №32/15-2/20684259. Відповідно до висновків акту встановлено порушення ТОВ Фірма «Ратон» п.п. 5.1.13 п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет, у сумі 49010,00 гривень. На підставі акту було прийнято податкове повідомлення - рішення від 01.02.2011 року №0000081502 про визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість з урахування штрафних санкцій на загальну суму 85768,00 гривень.

Позивач зазначає, що спірне рішення прийнято з порушенням норм діючого законодавства, відповідачем невірно застосовані норми Закону України «Про податок на додану вартість», тому спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 16.02.2011 року було відкрите провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні 22.04.2011 року наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав, наведених у адміністративному позові, надав пояснення по суті спору.

Представник відповідача у судове засідання 22.04.2011 року не зявився, надіслав клопотання про розгляд справи за відсутністю представника відповідача. Під час розгляду справи представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначивши, що податкове повідомлення рішення, оскаржуване позивачем, було прийнято за результатами проведеної перевірки у звязку з виявленими порушеннями податкового законодавства з боку позивача, на підставі та в межах повноважень, тому підстав для його скасування не має.

В обґрунтування правової позиції представник відповідача зазначив, що рішенням Ялтинської міської ради №1544 від 27.08.2009 року були погоджені тарифи на проїзд на міських автобусних маршрутах на території м. Ялта. Представник відповідача підкреслив, що відповідно до пп. 5.1.13 п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість» від оподаткування звільняються операції з наданням послуг з перевезення осіб пасажирським транспортом (крім таксомоторів) у межах населеного пункту, тарифи на які регулюються органом місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, визначеної законом, а не погоджуються.

Вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши доказі по справі в їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення субєктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший субєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Основним завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (ст. 2 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до підпункту 2.1.4 п. 2.1. статті 2 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, податкові органи визнані контролюючими органами стосовно податків і зборів (обовязкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів. Отже, вони наділені компетенцією, визначеною підпунктом 2.2.1 пункту 2.2. статті 2 Закону здійснювати перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати зазначених податків.

Виходячи із аналізу статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, органи державної податкової служби уповноважені здійснювати контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податку на додану вартість.

Такім чином, органи державної податкової служби, в даному випадку Державна податкова інспекція в м. Ялта АР Крим, є субєктом владних повноважень, який у правовідносинах з фізичними та юридичними особами реалізує надані владні управлінські функції, а тому спори за участю відповідача є публічно-правовими і відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.

Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, суд зобовязаний перевірити, чи прийнято податкове повідомлення рішення, яким позивачеві визначені податкові зобовязання з податку на додану вартість та нараховані штрафні санкцій, на підставі закону, у межах повноважень податкового органу та у спосіб, передбачений законом.

Судом встановлено, що ТОВ Фірма «Ратон» є юридичною особою (ідентифікаційний код юридичної особи 20684259), зареєстрованою виконавчим комітетом Ялтинської міської ради 11.06.1993 року, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 445528, довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 050563, статутом позивача, є платником податків і зборів (обовязкових платежів), в тому числі податку на додану вартість.

Таким чином, судом встановлено, що ТОВ Фірма «Ратон» являється субєктом господарювання, юридичною особою, зобовязано виконувати обовязки, покладені на нього законами у звязку зі здійсненням господарської діяльності.

20.01.2011 року посадовими особами Державної податкової інспекції в м. Ялта АР Крим проведена камеральна перевірка ТОВ Фірма «Ратон» з податку на додану вартість за листопад 2010 року.

За результатами перевірки посадовими особами відповідача складений акт від 20.01.2011 року №32/15-2/20684259, за висновками якого встановлено порушення ТОВ Фірма «Ратон» п.п. 5.1.13 п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет, у сумі 49010,00 гривень.

На підставі акту було прийнято податкове повідомлення - рішення від 01.02.2011 року №0000081502 про визначення позивачу суми податкового зобовязання з податку на додану вартість з урахування штрафних санкцій на загальну суму 85768,00 гривень.

Перевіряючи законність та обґрунтованість позивних вимог, суд зазначає наступне.

Платники податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій визначені в законі України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин.

Подальше посилання на Закон України «Про податок на додану вартість» та Закон України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року, які втратили чинність з 01.01.2011 року у звязку з набранням чинності Податкового кодексу України, є цілком правомірним, оскільки норми зазначених законів діяли на час виникнення спірних правовідносин щодо порядку оподаткування операцій, які звільнені від оподаткування, щодо порядку формування та визначення податкових зобовязань з ПДВ за звітний податковий період листопада 2010 року.

Відповідно до п.п. 5.1.13 п. 5.1 ст 5 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР від оподаткування звільняються операції з надання послуг з перевезення осіб пасажирським транспортом (крім таксомоторів) у межах населеного пункту, тарифи на які регулюються органом місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, визначеної законом.

Судом встановлено, що ТОВ Фірма «Ратон» відповідно до Закону України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 року N 2344-III та договорів на перевезення пасажирів автомобільним транспортом, ліцензії серії АВ №323373 здійснює господарську діяльність по наданню послуг з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в м. Ялта.

На підставі рішення №1655 від 24.07.2008 року виконавчим комітетом Ялтинської міської ради з 01.08.2008 року був погоджений єдиний тариф 2-00 гривень на проїзд на міських автобусних маршрутах загального користування у режимі маршрутного таксі. Дія зазначеного рішення поширюються на всіх автомобільних перевізників, які обслуговують міські автобусні маршрути загального користування в м. Ялта на зазначених в додатку до рішенні маршрутах, у тому числі на ТОВ Фірма «Ратон».

Таким чином, судом встановлено, що позивач здійснює діяльність по наданню послуг з перевезення осіб пасажирським транспортом у межах населеного пункту, що не заперечував представник відповідача у судовому засіданні.

Посилання представника відповідача на ту обставину, що на ТОВ Фірма «Ратон» не поширюються пільги, встановлені п.п. 5.1.13 п. 5.1 ст 5 та п. 3.2. ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки позивачу тарифи органом місцевого самоврядування були погоджені, а не врегульовані, суд вважає необґрунтованим з наступних підстав.

Частиною 6 статті 10 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 року №2344-III, який є спеціальним законом та визначає засади організації та діяльності автомобільного транспорту, встановлено, що реалізація єдиної тарифної політики передбачає затверджену центральним органом виконавчої влади з питань автомобільного транспорту методику розрахунку тарифів за видами перевезень.

Механізм формування тарифів на послуги з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, автобусних маршрутах спеціальних перевезень та автобусних маршрутах нерегулярних перевезень, а також тарифів на послуги з перевезення пасажирів у таксі та легковими автомобілями на замовлення встановлений Методикою розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту, затвердженої Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 17 листопада 2009 року N 1175, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 листопада 2009 р. за N 1146/17162 (далі Методика).

Відповідно до п.1.1. Методики вона застосовується органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та автомобільними перевізниками незалежно від їх відомчої підпорядкованості, форми власності та організаційно-правової форми господарювання.

Пунктом 1.3. Методики передбачено, що тариф регульований - це тариф на послуги, який відповідно до законодавства встановлюється (затверджується або погоджується) органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування;

Статтею 28 ч. 1 п. «б» Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997 року №280/97-ВР встановлено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських ради належить здійснення відповідно до закону контролю за дотриманням цін і тарифів.

Підпунктом 2 пункту “а”ч. 1 ст. 28 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”( в редакції, що діяла на момент існування спірних правовідносин) визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

З аналізу вказаних нормативно правових актів вбачається, що нормою, яка визначає компетенцію органу місцевого самоврядування з регулювання тарифів є підпункт 2 пункту “а” ч. 1 ст. 28 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”.

За таких підстав, суд приходить до висновку, що підпунктом 2 пункту “а”ч. 1 ст. 28 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” встановлено у який саме спосіб орган місцевого самоврядування здійснює регулювання, про яке йдеться у підпункті 5.1.13 пункту 5.1 ст. 5 Закону України “Про податок на додану вартість”, а саме:

- шляхом встановлення тарифів, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади,

- шляхом погодження тарифів з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Таким чином, виконавчий комітет Ялтинської міської ради, прийнявши рішення №1655 від 24.07.2008 року, погодив єдиний тариф, чим, в розумінні положень підпункту 2 пункту “а” ч. 1 ст. 28 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”та підпункту 5.1.13 пункту 5.1 ст. 5 Закону України “Про податок на додану вартість”, у межах встановленої законом компетенції врегулював тарифи перевезення осіб пасажирським транспортом.

Слід відзначити, що норма підпункту 5.1.13 пункту 5.1 ст. 5 Закону України “Про податок на додану вартість” сама по собі не встановлює компетенцію органу місцевого самоврядування щодо регулювання тарифів перевезення, а відсилає до іншого закону, яким встановлена така компетенція.

Діюче законодавство, крім положень п.п. 2 пункту “а”ч. 1 ст. 28 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, не містить інших норм, що встановлювали б компетенцію органу місцевого самоврядування з регулювання тарифів на перевезення пасажирів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що рішення № 1655 від 24 липня 2008 року прийнято виконавчим комітетом Ялтинської міської ради у межах компетенції, у порядок та спосіб, що встановлені Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні”, тому тарифи з надання послуг з перевезення осіб пасажирським транспортом врегульовано органом місцевого самоврядування відповідно до його компетенції шляхом погодження тарифів.

Крім того, суд зазначає, що поняття слова “регулювання”, застосоване законодавцем у підпункті 5.1.13 пункту 5.1 ст. 5 Закону України “Про податок на додану вартість”, слід розуміти як впорядкування чого-небудь, що також може включати поняття: погоджувати, приймати рішення, встановлювати, визначати, обмежувати та інше, що, в свою чергу, узгоджується з приписами Закону України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 року N 2344-III, Методики розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту, затвердженої Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 17 листопада 2009 року N 1175.

При використанні терміну “регулювання” необхідно виходити з його значення, а не буквального відображення у тексті при прийнятті рішення.

Отже, виконавчий комітет Ялтинської міської ради, прийнявши рішення №1655 від 24 липня 2008 року, в подальшому - рішення №1655 від 24.07.2008 року, вчинив дії направлені на впорядкування в межах своєї компетенції тарифів перевезення осіб пасажирським транспортом, врегулювавши їх у встановлений законом спосіб.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позивач мав право використовувати положення підпункту 5.1.13 пункту 5.1 ст. 5 Закону України “Про податок на додану вартість” щодо звільнення від оподаткування податком на додану вартість при формуванні сум ПДВ у податковій звітності з надання послуг перевезення пасажирів, оскільки керувався тарифами на надання послуг з перевезення осіб пасажирським транспортом врегульованими органом місцевого самоврядування.

Вказане свідчить про те, що висновок відповідача про порушення позивачем підпункту 5.1.13 пункту 5.1 ст. 5 Закону України “Про податок на додану вартість” та заниження ним суми податку на додану вартість є необґрунтованим та суперечить вимогам чинного законодавства.

Виходячи з аналізу наведених норм Закону України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 року N 2344-III, Методики розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту, затвердженої Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 17 листопада 2009 року N 1175, Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997 року № 280/97-ВР, Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР суд дійшов висновку про правомірність віднесення до операцій, які звільнюються від оподаткування, операцій з надання послуг з перевезення осіб пасажирським транспортом (крім таксомоторів) у межах населеного пункту, тарифи на які погоджені органом місцевого самоврядування, оскільки ці операції згідно п.п. 5.1.13 п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість» звільняються від оподаткування.

При розгляді справи суд зясував у сторін питання достовірності та правильності розрахунку суми, зазначеної у рядку 4 колонки А податкової декларації з податку на додану вартість за звітний період листопада 2010 року, на що представник відповідача зазначив, що спору по правильності визначення цієї сум немає, спір є суто правовий, у звязку з невірним застосуванням, на думку представника відповідача, ТОВ Фірма «Ратон» підпункту 5.1.13 п. 5.1 ст. 5 та п. 3.2. ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість», який не поширюються на спірні правовідносини та не підлягає, у даному випадку, застосуванню, у звязку з чим позивачем було занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет у звітному періоді листопада 2010 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано належних, допустимих доказів своєї правової позиції на підтвердження правомірності нарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість та штрафних санкцій на загальну суму 85768,00 гривень.

Виходячи з встановлених судом обставин справи та наведених норм законодавства, суд дійшов висновку, що у відповідача не було правових підстав для нарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість на суму 49010,00 гривень, та, як наслідок, штрафних санкцій на суму 36758,00 гривень.

На підставі викладеного суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, а податкове повідомлення рішення від 01.02.2011 року №0000081502 про визначення позивачу суми податкового зобовязання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій на загальну суму 85768,00 гривень є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Під час судового засідання, яке відбулось 22.04.2011 року, були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено у повному обсязі 27.04.2011 року

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції в м. Ялта Автономної Республіки Крим №0000081502 від 01.02.2011 року про визначення Товариству з обмеженою відповідальністю Фірма «Ратон» податкового зобовязання (з урахування штрафних (фінансових) санкцій) за платежем 14010100 - податок на додану вартість, у розмірі 85768,00 грн.

3.Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Ратон» з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3,40 гривень.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя <підпис >Тоскіна Г.Л.

<Текст >