Постанова № 21550816, 20.02.2012, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.02.2012 року Справа № 6/5005/15514/2011

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Головка В.Г. (доповідач)

суддів: Логвиненка А.О., Стрелець Т.Г.

при секретарі: Ревковій Г.О.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 05.01.2011, ОСОБА_2, довіреність від 01.09.2011

від відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4, довіреності від 05.01.2012

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги малого виробничо-господарського приватного підприємства "Ринг" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2011р. по справі № 6/5005/15514/2011

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ФАРТ", с. Дніпровське, Верхньодніпровський район, Дніпропетровська область

до малого виробничо-господарського приватного підприємства "Ринг", м.Верхньодніпровськ, Дніпропетровська область

про стягнення 60 000,00грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2011р. у справі №6/5005/15514/2011 (суддя Коваленко О.О.) позов задоволено. Стягнуто з малого виробничо-господарського приватного підприємства "Ринг" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ФАРТ" 60000,00грн. заборгованості.

Не погодившись з зазначеним рішенням господарського суду, відповідач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, посилаючись на наступне:

-судом неправомірно, з порушенням норм матеріального права застосовано інститут позики до спірних правовідносин. Позивачем не надано жодного доказу про укладення правочину у встановленій законом формі, що передбачена ст.208, 638, 1046, 1047 Цивільного кодексу України, ст.180, 181 Господарського кодексу України;

-певні накладні взагалі не досліджувалися судом першої інстанції. Інформація про них відсутня і у оскаржуваному рішенні. Накладні не взяті до уваги та не прокоментовані, що є грубим порушенням приписів законодавства, тощо.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу з доводами апеляційної скарги не погодився, а його представник в судовому засіданні просив рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, судова колегія дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач на підставі усної домовленості з відповідачем в період з 03.12.2010р. по 03.03.2011року передав грошові кошти на загальну суму 60000,00грн., на які відповідач зобовязався поставити позивачеві обумовлений сторонами товар, а оскільки відповідач не виконав усну домовленість сторін і не поставив позивачеві товар без поважних причин, позивач 12.07.2011року, на підставі ст.530 Цивільного кодексу України, звернувся до відповідача з вимогою у семиденний термін від дня отримання даної вимоги поставити обумовлений сторонами товар на суму 60000,00грн., або перерахувати позивачеві 60000,00грн.

До початку розгляду справи позивач змінив підстави позову, пославшись на те, що між сторонами було укладено усний договір позики на суму 60000грн., які він просив стягнути з відповідача.

Відповідач проти позову заперечив, пославшись на те, що позивач отримав від нього продукцію на суму 52000грн., що підтверджується товарними накладними.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Підставою виникнення господарських зобов'язань за приписами ч.1 ст.177 Господарського кодексу України є договір.

Відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позивальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч.1 ст.1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

За ч.1 ст.218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсності, крім випадків, встановлених законом.

Передача грошових коштів на загальну суму 60000грн. підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордеру (а.с.8-12 т.1) та не заперечується відповідачем у справі.

Однак, на деяких з квитанцій зазначена підстава передачі коштів - реалізація за договором (а.с.9, 12 т.1), що не може свідчити про беззаперечні докази щодо укладання договору позики.

Більш того, заперечуючи проти повернення грошових коштів, відповідач посилається на передачу в березні 2011р. позивачу ячменю згідно договору від 01.06.2008р. на загальну суму 52000грн., що підтверджується відповідними накладними (а.с.36-40 т.1).

В судовому засіданні представники сторін пояснили, що між сторонами укладався лише один договір на надання послуг від 01.07.2008р. (а.с.86 т.1) і інших письмових договорів не укладалось.

Таким чином, суд безпідставно не прийняв до уваги надані відповідачем докази щодо розрахунку з позивачем зерном та помилково дійшов до висновку щодо стягнення на користь позивача 60000грн.

Згідно ст.526 ЦК України зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідач доказів щодо повернення 8000грн. чи передачі майна на зазначену суму не надав.

За таких обставин рішення суду слід змінити, зменшивши розмір стягнення (60000-52000) до 8000грн.

Посилання в апеляційній скарзі щодо зарахування зустрічних однорідних вимог в сумі 8000грн. не можуть бути прийняті до уваги, оскільки заява про це направлена позивачу після прийняття рішення у справі.

Інші доводи апелянта не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення справи по суті.

Враховуючи викладене, позовні вимоги слід задовольнити частково в сумі 8000грн., а решті позову відмовити.

Судові витрати за розгляд справи слід покласти на обидві сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

Витрати повязані зі сплатою судового збору не розглядались, оскільки вони апелянтом перед судом не ставились.

Керуючись ст.99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу малого виробничо-господарського приватного підприємства "Ринг" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2011р. у справі №6/5005/15514/2011 змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції: “Стягнути з малого виробничо-господарського приватного підприємства "Ринг" (51600 м.Верхньодніпровськ, код 20249730) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ФАРТ" (51650 сел. Дніпровське Верхньодніпровського району, код 35419494) заборгованість в сумі 8000грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 80грн. та на інформаційно технічне забезпечення судового процесу в сумі 31,4грн.

В решті позову відмовити”.

Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий В.Г.Головко

Судді Т.Г. Стрелець

А.О.Логвиненко