Рішення № 21548595, 06.02.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

06.02.12 р. Справа № 37/308пн

Суддя господарського суду Донецької області Гриник М.М.

при секретарі судового засідання Захаровій В.Б.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Лідія - К", м. Горлівка

до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державного казначейства України у Донецькій області.

про зобовязання відповідача вжити заходи для повернення з державного бюджету України помилково сплачениих позивачем за період з 05.10.07-31.12.08 суми орендної плати у розмірі 7243,67 грн.

Представники сторін:

від позивача: не зявився

від відповідача: не зявився

від третьої особи: не зявився

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лідія - К", м. Горлівка звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державного казначейства України у Донецькій області, про зобовязання відповідача вжити заходи для повернення з державного бюджету України помилково сплачених позивачем за період з 05.10.2007р. по 31.12.2008р. суми орендної плати у розмірі 7243,67 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що укладений між ним та відповідачем договір оренди нерухомого майна № 202/97 від 06.06.1997р. припинив свою дію 06.06.2007р. Відповідач як орендодавець ухилився від підписання акту прийому-передачі орендованого майна, у звязку з чим позивач продовжував фактично користуватися нежитловими приміщеннями, переданими йому в оренду на підставі вказаного договору. За користування обєктом оренди орендар у період після закінчення договору оренди та до грудня 2008р. фактично сплачував орендну плату. Разом з тим, 29.09.2007р. за податкові борги балансоутримувача орендоване майно місцевим органом державної податкової інспекції продано на біржовому аукціоні фізичній особі, що підтверджується біржовим контрактом №061-н від 28.09.2007р. За актом прийому-передачі від 05.10.2007р. нежитлові приміщення, які орендувалися позивачем, передано покупцю фізичній особі ОСОБА_1 При цьому, відповідач не повідомив органи Держказначейства про припинення підстав для одержання грошових коштів від позивача. За вказаних обставин, позивач помилково сплатив до державного бюджету 13460,00 грн. як орендну плату за період після 05.10.2007р., що підтверджується платіжними дорученнями, завірені копії яких з відмітками банку про проведення платежу містяться в матеріалах справи. Відповідач згідно листа №11-06-03-08492 від 05.08.2009р. вказану переплату визнав частково на суму 9126,12 грн., залишок суми вважає неустойкою за неповернення позивачем орендованого майна. Позивач звернувся до відповідача з вимогою №13 від 30.11.2010р. про повернення безспірної частки переплаченої суми грошових коштів. Листом від 27.12.2010р. позивач направив відповідачу платіжні документи в підтвердження факту здійснення переплати для подальшого звернення відповідача до Державного казначейства України у Донецькій області з відповідним поданням. Позивач 06.07.2011р. повторно направив відповідачу лист з вимогою повернути переплачені грошові кошти. Відповідач направив до Державного казначейства подання про повернення розміру помилково сплаченої орендної плати, у задоволенні якого було відмовлено у звязку з пропуском позивачем 1095-денного строку на подання заяви про повернення з бюджету помилково сплаченої суми, посилаючись на Податковий кодекс України. При цьому, Державним казначейством визначений остаточний розмір виплати відповідачу в сумі 6216,33 грн. Позивач вважає, що неправомірними діями відповідач створив умови, в результаті яких позивач зазнав матеріальної шкоди у розмірі 7243,67 грн. (13460,00грн. 6216,33 грн. = 7243,67 грн.). За вказаних обставин, позивач звернувся до суду з позовом про зобовязання відповідача вжити заходи для повернення з державного бюджету України помилково сплаченої позивачем за період з 05.10.2007р. по 31.12.2008р. суми орендної плати у розмірі 7243,67 грн.

Ухвалою суду від 31.10.2011р. позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 37/308пн, сторони зобовязані надати документи та виконати певні дії.

Згідно розпорядження заступника голови господарського суду Донецької області від 22.11.2011р. справа №37/308пн передана на розгляд судді Гриник М.М.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечував у звязку з їх необґрунтованістю та безпідставністю.

Ухвалою від 18.01.2012р. за клопотанням сторони строк розгляду справи продовжено на 15 днів.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні, яке відбулось 06.02.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Розглянувши подані матеріали справи, та заслухавши пояснення представників сторін, присутніх в судовому засіданні, господарський суд Донецької області , -

ВСТАНОВИВ:

06.06.1997 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Донецькій області (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю „Лідія К” (орендар) укладений договір №202/97 оренди нежитлового приміщення загальною площею 1203,6 кв.м., яке розташоване за адресою: Донецька область, м. Горлівка, вул. Інтернаціональна і знаходиться на балансі ДП "Управління по гасінню, профілактиці териконів та рекультивації земель" ВО "Артемвугілля".

Мета та предмет договору підвищення ефективності щодо використання державного майна та досягнення, з цього приводу, певних результатів господарювання, на час використання нежитлового приміщення, що знайшло своє відображення у пункті 1.1 договору.

Відповідно до вимог пункту 2.2 договору вступ орендаря у володіння та користування майном відбувається одночасно з підписанням сторонами договору оренди та акту прийому-передачі. Пунктом 6.1 договору сторони встановили строк дії договору з 06.06.1997р. по 06.06.2002р., а у пункті 6.4 договору сторони також передбачили, що після закінчення його строку, орендар має переважне право на його продовження. За відсутністю заяв з боку сторін про зупинення або внесення до нього змін, після його закінчення на протязі місяця, він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені ним раніше.

Як стверджує позивач, через два дні після закінчення строку договору, відповідач листом № 06-03-6872 від 08.06.2007р. повідомив позивача про закінчення строку дії договору та поверненням з цих обставин на підставі акту прийому передачі нерухомого державного майна нежитлового приміщення загальною площею 1230,6 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1

Втім, процедуру повернення майна не було чітко визначено у договорі, а тому сторони повинні були керуватися приписами частини другої статті 795 ЦК України, яка передбачає, що повернення наймачем предмету договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється. Всупереч вказаній нормі права відповідач переклав повноваження сторони за договором оренди на третю особу Державне підприємство „Артемвугілля”, яке не було стороною за договором оренди державного майна №202/97 від 06.06.1997р.

Оскільки тривалий час позивач не був належним чином повідомлений про вказані вище обставини, а до наступного часу акт на повернення майна між сторонами не складено, він продовжував щомісячно вносити у повному обсязі орендні платежі за договором до грудня 2008 року, який припинив свою дію. Долучені до матеріалів справи розрахункові документи у вигляді платіжних доручень у кількості 15 (пятнадцяти) штук містять посилання на позначку №202/97 від 06.06.97р., та слова за наступним змістом: ”...оренда приміщення за (вказано місяць та рік)...”.

Втім, законодавець передбачає, що у випадку неможливості ідентифікувати платіж у правовідносинах, у звязку з його невірним або помилковим зазначенням, слід звернутися до законодавства, яке регулює дані відносини.

Так, згідно статті 6 Указу Президента України від 16.03.1995р. №227/95 „Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України”, визначено, що за наявністю встановлених підстав відповідно до статті 35 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” від 05.04.2001р. № 2346 у випадку помилкового перерахування коштів на рахунок отримувача в установі банку, без вказівки призначення платежу або неправильним його визначенням, грошові кошти у встановлений законом строк підлягають поверненню на рахунок платника.

Однак, за наявністю у платника заборгованості перед особою, на рахунок якої до банку надійшли грошові кошти без вказівки призначення платежу або з неправильним його визначенням, а також помилково перераховані грошові кошти, отримувач платежу має право на свій розсуд вибрати заборгованість вказаного платника та заявити про припинення саме цієї суми боргу в порядку заліку зустрічних вимог (вимога платника щодо повернення суми, перерахованої їм без вказівки платежу або з невірним його призначенням, і зустрічної вимоги щодо погашення заборгованості по оплаті товарів наданих послуг та виконаних робіт). Це може бути остання за строком заборгованість платника, яка утворилася перед отримувачем платежу.

Коли отримувач платежу не заявить та не поверне грошові кошти, отримані без призначення платежу, платник на свій розсуд як власник грошових коштів у будь-який час може визначити раніше зроблений платіж. Тобто припинено може бути саме те зобовязання, яке вказано платником. Платник має право вказати „зобовязання”, яке ним вказано. Платник має право вказати те „зобовязання” яке є давнім за строком виникнення, сподіваючись при цьому на пропуск отримувачем платежу та строку позовної давності на стягнення заборгованості. За відсутності акту прийому-передачі на повернення спірного майна, у тому числі інформації щодо передачі орендованого майна новому власнику позивач за період з 05.10.2007р. по 31.01.2009р. вносив на адресу відповідача грошові кошти в сумі 13460 грн.

Відповідач в совю чергу був належним чином проінформований про факт продажу орендованого майна, але довгий час продовжував отримувати грошові кошти від позивача за оренду державного майна, на яке втратив будь-яке право ще 05.10.2007р. Оскільки відповідач безпідставно одержав ці гроші, то повинен був о повернути їх на адресу позивача.

Обставини справи та докази на їх підтвердження свідчать, що відповідач листом №11-06-03-08492 від 05.08.09р. визнав правомірність повернення суми грошових коштів у розмірі 9126,12 грн., що склало лише частку надмірно сплаченої орендної плати за період з червня 2007 року по січень 2009 року, а суму в розмірі 7612,62 грн., вважаючи їх неустойкою, за нібито неповернення орендованого майна повертати позивачеві відмовився.

Позивачем помилково перераховано на адресу відповідача грошові кошти, які до наступного часу йому не повернуті. Тому, позивач наполягає на стягненні з відповідача безпідставно отриманих грошових коштів в сумі 13460 грн.

Вищевикладені обставини вже досліджувалися господарським судом під час судового розгляду справи №40/256 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Управління Державного казначейства України у Донецькій області, про стягнення 13460,00 грн. Підставою позову позивачем вказано норми статті 1212 Цивільного кодексу України. Рішенням від 19.01.2010р. у справі №40/256 позов задоволено повністю та стягнуто з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецької області, 83000, м. Донецьк, вул. Артема, 97, (р/р 31119094700021, код бюджетної класифікації 22080300, отримувач ГУДКУ у Донецькій області, ЄДРПОУ 34686448, МФО 834016) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Лідія К” (84634, Донецька область м.Горлівка, вул. Інтернаціональна, 3, ід. код 24812286) безпідставно отримані грошові кошти в сумі 13 460 грн., витрати зі сплати державного мита в сумі 134 грн. 60 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн.

Зазначені реквізити бюджетної класифікації в позовних вимогах не зазначались, як і взагалі позивач не звертався з позовними вимогами про стягнення спірних сум з Держбюджету України, а фактично просив задовольнити позов шляхом стягнення суми позову безпосередньо з відповідача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване положеннями ст.1212 Цивільного кодексу України, ст.6 Указу Президента України від 16.03.95р. №227/95 „ Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України”; тим, що відповідач був належним чином проінформований щодо продажу орендованого майна, але довгий час продовжував отримувати грошові кошти від позивача за оренду державного майна, на яке втратив будь-яке право 05.10.2007р.; тим, що перерахування спірних сум підтверджено платіжними дорученнями, у тому числі доведено момент придбання та збереження відповідачем майна, яке за родовими ознаками є грошовими коштами.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 01.03.2011р. рішення від 19.01.2010р. по справі №40/256 скасовано, оскільки фактично позовні вимоги про стягнення коштів з Держбюджету України по даній справі не заявлялись позивачем і у місцевого господарського суду були відсутні правові підстави для корегування позовних вимог за власною ініціативою, оскільки це не входить в межі компетенції господарського суду.

В межах справи №37/308пн позивач просив суд зобовязати відповідача вжити заходи для повернення з державного бюджету України помилково сплаченої позивачем за період з 05.10.2007р. по 31.12.2008р. суми орендної плати у розмірі 7243,67 грн. Разом з тим, позивач надав до суду клопотання про вихід за межі позовних вимог згідно ст. 83 ГПК України для захисту прав та інтересів позивача (вх. №02-41/50228 від 16.11.2011р. та вх. №02-41/56973 від 21.12.2011р.). В останньому клопотанні позивач також просив суд на підставі статей 1 та 22 ГПК України змінити позовні вимоги на зобовязання відповідача надати позивачу подання до третьої особи для повернення з державного бюджету помилково сплачених позивачем сум як орендну плату у розмірі 7243,67 грн. Вказані клопотання судом відхиляються на підставі наступного:

Пунктом 2 статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Господарський суд може реалізувати це право за наявності таких умов: це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору; про це є клопотання заінтересованої сторони. Необхідною є наявність двох зазначених умов одночасно. Клопотання заінтересованої сторони повинно бути викладене письмово.

Вихід за межі позовних вимог означає лише збільшення кількісного показника розміру заявленої позивачем вимоги. Однак суд не вправі змінювати предмет позову, розглядати позовні вимоги, які не були заявлені позивачем.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 4 статті 22 ГПК визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача.

Пунктом 2 статті 83 ГПК передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Статтею 22 ГПК України встановлено, що до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Предмет позову це певна матеріальноправова вимога позивача до відповідача. Підставою позову є фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача. Зміна підстав позову це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну кількісних показників, в яких виражається позовна вимога.

Таким чином, клопотанням про вихід за межі позовних вимог позивач фактично змінює підстави позову, що згідно ст. 22 ГПК України можливо тільки до початку розгляду судом справи по суті. Суд розпочав розгляд справи по суті в судовому засіданні 23.11.2011р., що підтверджується протоколом судового засідання, а клопотання вх. №02-41/56973 позивач надав до суду 21.12.2011р. згідно штампу канцелярії суду.

Таким чином, у звязку з відхиленням клопотань про вихід за межі позовних вимог згідно ст. 83 ГПК України, суд розглядає первісно заявлені позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Лідія - К" до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державного казначейства України у Донецькій області, про зобовязання відповідача вжити заходи для повернення з державного бюджету України помилково сплачені позивачем за період з 05.10.2007р. по 31.12.2008р. суми орендної плати у розмірі 7243,67 грн.

Проаналізувавши обставини справи у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку:

Згідно статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, шо способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

За змістом положень вказаних норм правом на предявлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Однак, наявність права на предявлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації встановленого вищевказаними нормами права.

З позовної заяви та матеріалів справи не вбачається, які саме заходи для повернення грошових коштів з державного бюджету України просить позивач зобовязати вжити відповідача, тому заявлена до суду вимога позивача про зобовязання відповідача вжити заходи для повернення з державного бюджету України помилково сплачені позивачем за період з 05.10.2007р. по 31.12.2008р. суми орендної плати у розмірі 7243,67 грн. не є конкретною вимогою та не є належним способом захисту цивільних прав та інтересів згідно діючого законодавства.

Слід мати на увазі, що Верховним Судом України у постанові від 13.07.2004 р. у справі N 10/732 викладено правову позицію, згідно з якою суд, дійшовши висновку, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 того ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Аналіз вказаних обставин у їх сукупності дає підстави суду вважати, що позивач не довів належними та допустимими доказами законні підстави для зобовязання відповідача вжити заходи для повернення з державного бюджету України помилково сплачені позивачем за період з 05.10.2007р. по 31.12.2008р. суми орендної плати у розмірі 7243,67 грн. Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані, тому задоволенню не підлягають.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 22; 32-34; 36; 43; 49; 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Лідія - К" до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державного казначейства України у Донецькій області, про зобовязання відповідача вжити заходи для повернення з державного бюджету України помилково сплачені позивачем за період з 05.10.2007р. по 31.12.2008р. суми орендної плати у розмірі 7243,67 грн.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Гриник М.М.

Повний текст рішення складено та підписано 13.02.2012р.