Рішення № 21548593, 31.01.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

31.01.12 р. Справа № 36/236пн

Суддя господарського суду Донецької області Гриник М.М.

при секретарі судового засідання Захаровій В.Б.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю „Морське постачання та сервіс”, м. Маріуполь

до відповідача 1 виконавчого комітету Маріупольської міської ради, м. Маріуполь

до відповідача 2 Маріупольської міської ради, м. Маріуполь

про визнання права власності

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю №477 від 06.01.2012р.

від відповідача1: ОСОБА_2 за довіреністю №05-43-01 від 17.01.2011р.

від відповідача2: ОСОБА_2 за довіреністю №031-19 від 17.01.2011р.

До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю „Морське постачання та сервіс”, м. Маріуполь до відповідача-1 виконавчого комітету Маріупольської міської ради, м. Маріуполь, до відповідача-2 Маріупольської міської ради, м. Маріуполь, про визнання права власності на нежитлове приміщення №2 загальною площею 51,4 кв.м, розташоване в будинку №14 по пр.Луніна в Приморському районі м.Маріуполя.

Ухвалою суду від 12.12.2011р. позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 36/236пн, сторони зобовязані надати документи та виконати певні дії.

Відповідачі у відзивах на позов №18 та №19 від 06.01.2012р. проти задоволення позовних вимог не заперечували. Також просили суд розглянути справу без участі їх представників. Клопотання судом розглянуті та задоволені, оскільки неявка представників відповідачів не перешкоджає вирішенню спору між сторонами.

У судовому засіданні 31.01.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач згідно договору купівлі-продажу квартири від 01.12.2004р. є власником квартири №2, розташованої в будинку №14 по пр.Луніна в Приморському районі м. Маріуполя, загальною корисною площею 54,2 кв.м, житловою площею 35,8 кв.м, кількістю кімнат три. Завірена копія договору купівлі-продажу квартири додана до позову.

У звязку з виробничою необхідністю, повязаною із розширенням штату працівників товариства з обмеженою відповідальністю „Морське постачання та сервіс” квартира №2 переобладнана в нежитлове приміщення для використання під офіс. Державним комунальним підприємством «Маріупольське бюро технічної інвентаризації» видана довідка №245 від 20.06.2011р. про те, що житлова квартира №2, розташована в будинку №14 по пр.Луніна в Приморському районі м.Маріуполя, переобладнана товариством з обмеженою відповідальністю „Морське постачання та сервіс” в нежитлове приміщення загальною площею 51,4 кв.м. Крім того, державним комунальним підприємством «Маріупольське бюро технічної інвентаризації» виготовлено технічний паспорт на нежитлове приміщення №2 в будинку №14 по пр.Луніна в Приморському районі м.Маріуполя.

Позивач звернувся до виконавчого комітету Маріупольської міської ради для видачі правоустановчих документів на вказане нежитлове приміщення. Листом №05-4451-02 від 17.11.2011р. виконавчим комітетом Маріупольської міської ради у видачі правоустановчих документів відмовлено у звязку з відсутністю документа, який у відповідності до вимог законодавства засвідчує відповідність завершеного будівництвом обєкта проектній документації.

Оскільки самовільне переобладнання квартири №2, розташованої в будинку №14 по пр.Луніна в Приморському районі м.Маріуполя, здійснено позивачем без додержання приписів чинного законодавства щодо отримання дозвільної документації на проведення вказаних робіт, вищевказаний обєкт нерухомого майна вважається таким, що побудований самочинно, тобто без достатніх правових підстав.

Позивач на підставі ст.ст. 376, 392 ЦК України звернувся до суду з позовом, в якому просив суд визнати за ним право власності на спірний обєкт.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з урахуванням наступного.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Суд, окремо, зазначає, що приписи ст. 331 ЦК України, яка встановлює, що право на новозбудоване нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди) виникає з моменту завершення будівництва та введення в експлуатацію, в даному випадку не застосовуються, оскільки, визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно є виключною компетенцією судових органів.

Водночас, згідно із п.10 Постанови № 461 від 13.04.2011 року, якою затверджено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, у разі коли на самочинно збудоване нерухоме майно визнано право власності за рішенням суду, воно приймається в експлуатацію згідно із порядком, передбаченим цією постановою.

Отже, чинним законодавством передбачена можливість в подальшому прийняття в експлуатацію у встановленому законом порядку спірного обєкту та подальша його експлуатація, право власності на який було визнано у судовому порядку.

Правовідносини, повязані з самочинним будівництвом обєктів нерухомого майна регулюються зокрема статтею 376 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належне затвердженого проекту або з істотними порушеннями будівельних норм та правил.

Згідно ч.2 ст. 376 Цивільного кодексу України сам по собі факт здійснення особою самочинного будівництва нерухомого майна не призводить до виникнення у такої особи права власності на це майно, за винятком випадків, передбачених частинами 3 та 5 цієї статті, але виключно за рішенням суду, набуття чинності яким і призводить до виникнення права власності.

За змістом ч. 3 ст. 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Відповідно до ч.5 вказаної статті на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Тобто, законодавчо передбачена можливість легалізації самочинно збудованого нерухомого майна шляхом визнання права власності на нього в судовому порядку.

При цьому, для визнання права власності на самочинно збудоване майно, необхідно зясувати ряд обставин, що мають суттєве значення для розгляду справи, а саме: встановити особу, яка є фактичним власником спірного майна, відсутність порушень прав третіх осіб, відповідність самочинно збудованих обєктів приписам основних державних будівельних норм та питання щодо можливості їх подальшого безпечного використання, наявність наданої у передбаченому законом порядку у користування земельної ділянки.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 того ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За змістом ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Так, до матеріалів справи не надано будь-яких доказів порушення позивачем прав та законних інтересів інших осіб при здійсненні повноважень користувача земельної ділянки, на якій розташовані вказані обєкти самочинного будівництва.

Крім того, згідно експертного дослідження спеціаліста №189 від 10.08.2011р. нежитлове приміщення №2 в будинку №14 по пр.Луніна в Приморському районі м.Маріуполя не суперечить будівельним нормам, викладеним в розділі функціонально-планувальної структури міських поселень ДБН 360-92** «Містобудування. Планування та забудова міських та сільських поселень».

Таким чином, встановлено відповідність самочинно перебудованого обєкта, а саме квартири приписам основних державних будівельних норм та можливість його подальшого безпечного використання.

Враховуючи викладене, з урахуванням статей 32, 34, 43 ГПК України, суд приймає до уваги вищезазначений висновок як доказ дотримання позивачем будівельних норм і правил при здійсненні будівництва спірного об'єкту нерухомості.

Статтею 332 ЦК України встановлено, що набуття права власності на перероблену річ настає, при переробці та використанні однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ.

Статтею 392 ЦК України встановлено, що власник майна може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням приписів ст. ст. 16, 328, 332, 376, 392 ЦК України, обставин справи та наданих доказів, вимоги позивача щодо визнання права власності на спірне нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення №2 загальною площею 51,4 кв.м, розташоване в будинку №14 по пр. Луніна в Приморському районі м.Маріуполя, є обґрунтованими та доведеними належним чином, тому підлягають задоволенню.

Виходячи з того, що з боку відповідачів не було припущено будь-яких неправильних дій, внаслідок яких виник спір по цій справі, згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1, 2, 22, 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю „Морське постачання та сервіс”, м. Маріуполь до відповідача-1 виконавчого комітету Маріупольської міської ради, м. Маріуполь, до відповідача-2 Маріупольської міської ради, м. Маріуполь, про визнання права власності на нежитлове приміщення №2 загальною площею 51,4 кв.м, розташоване в будинку №14 по пр.Луніна в Приморському районі м.Маріуполя задовольнити.

Визнати за товариством з обмеженою відповідальністю „Морське постачання та сервіс” (87510, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Луніна, буд. 14; код ЄДРПОУ 25577841) право власності на самочинно перебудовану квартиру №2 у нежитлове приміщення №2 загальною площею 51,4 кв.м, розташоване в будинку №14 по пр.Луніна в Приморському районі м.Маріуполя.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Гриник М.М.

Повний текст рішення складено та підписано 06.02.2012р.