Ухвала суду № 21540786, 02.02.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" лютого 2012 р.                               м. Київ                                        К-20170/09

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.–головуючий, судді Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси (далі –ДПІ)

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08.10.2007

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2009

у справі № 2-а-490/07 (22а-2595/2008)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “ВЕСТТ ТД” (далі –Товариство)

до ДПІ

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08.10.2007, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2009, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 10.05.2007 №0002562301/0 та №0002552301/0. У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з правомірності відображення позивачем у податковому обліку результатів виконання операцій з поставки послуг з перевезення бетону з огляду на наявність у Товариства первинних документів на підтвердження факту здійснення цих операцій та їх зв’язок з господарською діяльністю позивача.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі рішення та відмовити в позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що за відсутності товарно-транспортних накладних, складенням яких опосередковується операція з перевезення вантажів автомобільним транспортом, витрати на оплату таких послуг та ПДВ у складі вартості цих витрат не підлягають включенню до валових витрат та податкового кредиту платника.

З огляду на нез’явлення у судове засідання представників сторін (яких було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання) справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до пункту 2 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді цієї справи встановлено, що за наслідками проведення ДПІ виїзної планової перевірки дотримання Товариством вимог податкового, валютного за іншого законодавства за період з 14.02.2006 по 01.01.2007, оформленої актом від 24.04.2007 № 113/23-213/34108512, податковим органом було донараховано позивачеві податкове зобов’язання з податку на прибуток у сумі 142570,40 грн. (у тому числі 105356 грн. за основним платежем та 37214,40 грн. за штрафними санкціями) згідно з податковим повідомленням-рішенням від 10.05.2007 №0002552301/0 та визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 131871 грн. (у тому числі 87914 грн. за основним платежем та 43957 грн. за штрафними санкціями) за податковим повідомленням-рішенням від 10.05.2007 №0002562301/0 з мотивів неправомірного врахування Товариством витрат на оплату послуг по доставці бетону під час визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість. Вказаний висновок податкового органу ґрунтується на відсутності у позивача товарно-транспортних накладних, які б підтверджували факт транспортування товару.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємства” встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі –валові витрати) –це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

За змістом підпункту 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих приписів випливає, що підставою для висновку про непідтвердженість витрат платника є повна відсутність будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, які б засвідчили понесення таких витрат.

Втім у розгляді цієї справи судами попередніх інстанцій вичерпно встановлено наявність у Товариства необхідних документів, складенням яких опосередковувалися операції з перевезення бетону (а саме - договорів, актів прийому-передачі робіт (виконання послуг), податкових накладних).

Доводи ДПІ про відсутність товарно-транспортних накладних на підтвердження транспортування товару не спростовують наведеного висновку, оскільки за умовами договорів поставки, за якими здійснювалися спірні операції, перевезення товару здійснюють контрагенти позивача, а тому усі товарно-транспортні документи можуть бути складені лише щодо цих контрагентів, а не щодо покупця товару (позивача у справі). Отже, відсутність у Товариства згаданих накладних не може бути доказом фіктивності спірних господарських операцій з перевезення бетону.

Згідно з пунктом 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

За наведених обставин суди дійшли не спростовуваного доводами касаційної скарги висновку про те, що витрати, пов’язані з оплатою позивачем послуг з доставки бетону, правомірно включені до складу валових витрат Товариства, оскільки факт придбання цих послуг підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

З тих самих підстав слід визнати обґрунтованим і віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ у складі вартості цих послуг.

З урахуванням викладеного процесуальні підстави для скасування оскаржуваних рішень зі спору відсутні.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08.10.2007 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2009 у справі №2-а-490/07 (22а-2595/2008) залишити без змін, а касаційну скаргу державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси –без задоволення.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя М.І. Костенко