Ухвала суду № 21540758, 02.02.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" лютого 2012 р.                               м. Київ                                        К/9991/28159/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.–головуючий, судді Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “СіБ” (далі –Товариство)

на постанову господарського суду Луганської області від 22.03.2007

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.06.2007

у справі № 10/33н-ад (22-а-686/07)

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська (далі –ДПІ)

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 27.10.2006 № 0004272310/0.

Постановою господарського суду Луганської області від 22.03.2007, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.06.2007, у позові відмовлено. У прийнятті цих рішень суди виходили з того, що відсутність у позивача товарно-транспортної накладної на підтвердження факту надання послуг з перевезення виключає можливість включення до податкового кредиту сум ПДВ у складі вартості цих послуг.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 30.06.2010 названі рішення місцевого та апеляційного судів скасовано; позов задоволено частково; оспорюване податкове повідомлення-рішення визнано недійсним в частині донарахування Товариству податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 52060,50 грн. (у тому числі 34707 грн. за основним платежем та 17353,50грн. за штрафними санкціями); в іншій частині позову відмовлено. Названу постанову мотивовано тим, що чинним законодавством України не передбачено обов’язкового одержання платником товарно-транспортної накладної разом із податковою накладною для відображення у податковому обліку суми податкового кредиту за наслідками здійснення операції з поставки послуг з перевезення. За висновком касаційної інстанції, за відсутності доказів фіктивності господарської операції окремі недоліки у заповненні податкової накладної не мають наслідком позбавлення платника права на податковий кредит.

Постановою Верховного Суду України від 21.01.2011 зазначену постанову Вищого адміністративного суду України скасовано з передачею справи на новий розгляд до цього ж суду з тих підстав, що відсутність товарно-транспортних накладних, складенням яких опосередковуються операції з поставки транспортних послуг, у сукупності з іншими фактами (а саме –факту реєстрації контрагента позивача на підставну особу, яка не мала відношення до діяльності підприємства) ставить від сумнів реальність виконання спірних операцій, що, в свою чергу, виключає право позивача на податковий кредит за цими операціями.

З огляду на нез’явлення у судове засідання представників сторін (яких було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання) справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до пункту 2 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді цієї справи встановлено, що підставою для донарахування позивачеві податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 52060,50 грн. (у тому числі 34707 грн. за основним платежем та 17353,50 за штрафними санкціями) слугував висновок ДПІ, викладений в акті від 17.10.2006 №524/23-32065624 про результати виїзної планової перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2003 по 30.06.2006, про безпідставне включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ за податкового накладними, складеними його постачальником –малим приватним підприємством «Зетта»(далі –МПП «Зетта») –з причин скасування державної реєстрації цього постачальника за рішенням Ленінського районного суду міста Луганська від 21.11.2005 та анулювання його реєстрації як платника ПДВ за актом податкового органу від 29.12.2005. Крім того, судами було з’ясовано, що фактично оспорювану суму податкового кредиту було сформовано позивачем за наслідками здійснення господарських операцій з надання МПП «Зетта»Товариству послуг з перевезення, однак за відсутності товарно-транспортних накладних, які б підтверджували реальність надання цих послуг.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит –це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Системний аналіз пунктів 7.2, 7.4, 7.5 названого Закону дає підстави для висновку про те, що податковий кредит для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на додану вартість має бути сформований за наслідками реального здійснення господарської операції (яка є підставою для формування податкового обліку платника) та підтверджений первинними бухгалтерськими документами, складенням яких опосередковується даний вид господарської операції.

В даному разі відсутність товарно-транспортних накладних, подорожніх листів вантажного автомобіля (які складаються згідно з пунктом 1.3 Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи, затвердженої наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 07.08.1996 № 228/253, для первинного обліку обсягів перевезених вантажів і транспортної роботи автомобільного транспорту), у сукупності з фактом фіктивної реєстрації постачальника цих послуг (МПП «Зетта»), а також за відсутності інших первинних документів, які б достовірно засвідчили дійсний обсяг, зміст наданих послуг з перевезення (зокрема, транспорт, яким перевозився вантаж, докази виконання вантажно-розвантажувальних робіт тощо) виключає можливість встановлення факту реального виконання таких послуг.

А відтак висновки судів першої та апеляційної інстанції про безпідставне включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ у складі вартості цих послуг та, відповідно, про законність оспорюваного податкового повідомлення-рішення є цілком обґрунтованими. Отже, процесуальні підстави для скасування оскаржуваних рішень зі спору відсутні.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Постанову господарського суду Луганської області від 22.03.2007 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.06.2007 у справі №10/33н-ад (22-а-686/07) залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “СіБ” –без задоволення.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя М.І. Костенко