Ухвала суду № 21538891, 18.01.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" січня 2012 р. м. КиївК/9991/19831/11

Вищий адміністративний суду України в складі колегії суддів:

головуючого суддіПилипчук Н.Г.

суддівБившевої Л.І.

Островича С.Е.

Костенка М.І.

Нечитайла О.М.

при секретарі Кравченко В.О.

за участю представників

позивача ОСОБА_4, ОСОБА_5

відповідача ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Семенівка Агро»

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.12.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2011

у справі № 2а-5782/10/2570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Семенівка Агро»

до Державної податкової інспекції у Семенівському районі Чернігівської області

про скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.12.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2011, у задоволенні позову відмовлено.

ТОВ «Семенівка Агро»подало касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову повністю. Посилається на порушення судами норм матеріального права: ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 № 996-ХIV, п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР та процесуального права: п. 4 ст. 11, ст. 86, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Актом перевірки від 14.10.2010 № 21/2340/35188049 зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. «б»п.п. 7.7.2, п.п. 7.7.3, п.п. «б»п.п. 7.7.7 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР, що зумовило завищення позивачем бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за липень 2010 року на суму 2867167,56 грн. у зменшення податкових зобовязань з цього податку наступних податкових періодів.

Як вбачається з акту перевірки, позиція податкового органу полягає у тому, що позивач не має права на бюджетне відшкодування у липні 2010 року, у розрахунку якого враховувався податковий кредит, який виник у попередніх податкових періодах: серпень грудень 2008 року та лютий, квітень, травень, липень 2009 року за наслідками здійснення господарських операцій з придбання юридичних послуг у ТОВ «Консалтингова Група Онікс»на підставі договору від 31.07.2008 № 1, оскільки останнє не надавало ТОВ «Семенівна Агро»юридичні послуги. В основу такої позиції покладена інформація, наведена у службовій записці ВПМ Чернігівської області МДПІ від 28.09.2010 № 3605/7/26-22 за наслідками проведення відпрацювання ТОВ «Семенівна Агро»щодо фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Консалтингова Група Онікс».

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач, у порушення вимог п.п. 7.7.2, п.п. 7.7.3, п.п.7.7.7 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 №168/97-ВР, завищив бюджетне відшкодування у липні 2010 року, оскільки послуги від ТОВ «Консалтингова Група Онікс»не отримував. При цьому такі висновки ґрунтуються на зібраних у процесі відпрацювання ТОВ «Семенівна Агро»відділом податкової міліції певних пояснень, документів. Суд також виходив з того, що позивачем включено до податкового кредиту суми податку на додану вартість без включення до валових витрат понесених витрат з придбання юридичних послуг. Суд констатував факт порушення позивачем вимог абз. 2 п.п. 7.4.1, п.п.7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.1.2, п. 2.4, п. 2.15, п.2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Мінюсті України 05.06.1995 за № 168/704, яке полягало у завищенні суми бюджетного відшкодування за спірний період. Крім того, судом встановлено порушення позивачем вимог п.п. «а»п.п. 7.7.11 п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»при заявленні у липні 2010 року бюджетного відшкодування, оскільки обсяги задекларованих оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування.

Суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалили судові рішення без повного та всебічного зясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Висновки судів про відсутність реальності здійснення господарських операцій, за наслідками яких було сформовано податковий кредит, що вплинув на розрахунок спірного бюджетного відшкодування, суди зробили без фактичного дослідження обставин, що стосуються такого питання, зокрема суди не дослідили підстави, порядок придбання та надання послуг відповідно до умов договору, зокрема їх зміст, обсяг тощо.

Суди не перевірили, чи підтверджується виконання договору та формування податкового кредиту доказами, на які посилається позивач у справі, не надали оцінки таким доказам, обмежившись лише посиланням як на докази нереального характеру господарських операцій на пояснення, документи тощо, зібрані при проведенні відпрацювання відділом податкової міліції ТОВ «Семенівна Агро»щодо фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Консалтингова Група Онікс». Суди залишили поза увагою, що встановлення певних фактів при веденні оперативно-розшукових заходів, слідства у кримінальній справі не є підставою для звільнення від доказування згідно зі ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України і без відповідного судового рішення у кримінальній справі само по собі не є достатнім доказом допущення субєктом господарювання чи відсутності з боку останнього певного порушення і може оцінюватися судом у сукупності лише з іншими допустимими доказами.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з висновками судів про відсутність у позивача права на віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість за наслідками здійснення господарської операції без віднесення понесених витрат за такою господарською операцією до складу валових витрат.

Зі змісту п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин щодо формування податкового кредиту ) випливає, що право на податковий кредит у платника виникає у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, і не залежить від того чи такі товари та послуги почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду.

Дана норма Закону, як і будь-яка інша норма цього закону у редакції, чинній на час формування позивачем спірного податкового кредиту, не ставить в залежність право платника податку на включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість від віднесення до складу валових витрат суми компенсації вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Не включення платником податку до складу валових витрат таких сум компенсації з певних причин також само по собі не може свідчити про придбання послуг (товарів, робіт) без мети їх подальшого використання у власній господарській діяльності, а так само, і без мети подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Суд першої інстанції констатував факт порушення позивачем вимог п.1.2, п.2.4, п.2.15, п. 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Мінюсті України 05.06.1995 за № 168/704, яке, на думку суду, полягало у завищенні суми бюджетного відшкодування за спірний період. Разом з тим, цими нормами законодавства не регламентується питання щодо підстав та порядку заявлення до бюджетного відшкодування податку на додану вартість, а тому позивач не міг допустити порушення даних норм законодавства вказаним судом першої інстанції способом. Фактично судом необґрунтовано, без зясування відповідних обставин, вказано на порушення позивачем таких норм законодавства.

Також суди вказали на порушення позивачем вимог п.п. «а»п.п. 7.711 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке виразилось у заявленні до бюджетного відшкодування за липень 2010 року податку на додану вартість за наявності за останні 12 календарних місяців обсягів оподатковуваних операцій менших, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування. При цьому суди не зазначили, на підставі яких доказів та яким чином вони встановили обсяг оподатковуваних позивачем операцій за останні 12 календарних місяців, тоді як у пункті 3 акту перевірки щодо достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за липень 2010 року та п. 4 «Висновок»податковим органом такого порушення не зафіксовано та не наведено будь-яких обґрунтувань, які б свідчили про таке порушення.

У розумінні пункту 1.1 статті 1 вказаного Закону оподатковувана операція - це операція, яка підлягає оподаткуванню податком на додану вартість.

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 цього ж Закону об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України.

Зазначені норми Закону «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 №168/97-ВР, як і визначення понять поставки товарів та послуг, наведені у пункті 1.4 статті 1 цього Закону, не розмежовують операції, які підлягають оподаткуванню податком на додану вартість (операції з поставки товарів та послуг), в залежності від продажу чи придбання товарів чи послуг.

Оподаткована операція з поставки товарів та послуг є двостороннім правочином, для однієї сторони якого така операція є продажем, а для іншої придбанням, в результаті чого у продавця виникає податкове зобовязання, а у покупця право на податковий кредит. Отже, поняття оподатковуваної поставки платника податку на додану вартість охоплює як операції з продажу товарів і послуг, так і операції з їх придбання.

До того ж, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначає конкретні умови відшкодування розрахованого у податковому періоді відємного значення, а п.п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 цього Закону передбачає право платника податку прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів, порядок відображення зазначеного рішення платником податку у податковій декларації та заборону при прийнятті такого рішення враховувати зазначену суму при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періодів.

Таким чином, констатувати порушення платником податків вимог даних норм можна лише у випадку встановлення невиконання таким платником таких вимог закону. Отже, позивач не міг допустити порушення даних норм законодавства вказаним судом першої інстанції способом, а саме: шляхом заявлення до бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів без фактичного придбання послуг. До того ж, п.п. 7.7.7. п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»регламентовано дії податкового органу за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної перевірки (документальної), а тому така норма взагалі не може бути порушена платником податку.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно із ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, чітко встановити зафіксовані в акті перевірки порушення вимог законодавства, які були підставою для висновків податкового органу про завищення бюджетного відшкодування, суть таких порушень, надати належну оцінку таким порушенням на підставі норм матеріального права, що підлягали застосуванню до спірних правовідносин. Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Семенівка Агро»задовольнити частково.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.12.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2011 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Чернігівського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяН.Г. Пилипчук

суддіЛ.І. Бившева

С.Е. Острович

М.І. Костенко

О.М. Нечитайло