Ухвала суду № 21533704, 22.12.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" грудня 2011 р. м. КиївК/9991/43254/11

К/9991/43246/11

Вищий адміністративний суд України у складі:

суддівОстровича С.Е.

Лосєва А.М

Костенко М.І.

Усенко Є.А.

Степашка О.І. секретар судового засідання Хомініч С.В.

розглянувши касаційні скарги Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва та Державного підприємства "Готель Спорт" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2011 року у справі за позовом Державного підприємства "Готель Спорт" до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 листопада 2010 р. адміністративний позов задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 0005912309/0 від 23.07.2009 р., № 0005912309/1 від 12.10.2009 р., № 0005912309/2 від 21.12.2009 р. в частині визначення податкового зобовязання із сплати податку на прибуток в розмірі 727764 грн. та податкові повідомлення рішення № 0005922309/0 від 23.07.2009 р., № 0005922309/1 від 12.10.2009 р., № 0005922309/2 від 21.12.2009 р., № 0004761750/0 від 23.07.2009 р., № 0004761750/1 від 02.10.2009 р., № 0004761750/2 від 04.12.2009 р. повністю. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2011 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 листопада 2010 р. та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0005912309/2 від 21.12.2009 р. в частині визначеного зобовязання із сплати податку на прибуток в сумі 65641 грн. 50 коп., в тому числі 43761 грн. за основним платежем та 21880 грн. 50 коп. за штрафними санкціями. Податкове повідомлення-рішення № 0005912309/2 від 21.12.2009 р. в частині визначеного зобовязання із сплати податку на прибуток в сумі 694051 грн. 50 коп. підлягає виконанню. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2011 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 листопада 2010 р.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2011 року в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до наступного висновку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що працівниками Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва проведено планову виїзну перевірку ДП «Готель «Спорт»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.07р. по 31.03.09р. За результатами перевірки складено акт від 13.07.09р. за № 409/23-9/01997700 (надалі акт перевірки)

Вказаним актом перевірки встановлено допущення позивачем порушень - п.п. 1.20.3 п. 1.20 ст.1, п.5.1., п.п. 5.2.1. п. 5.2., п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п.п. 7.4.1, 7.4.3 п.7.4 ст.7, п.п. 8.4.4 п.8.4, п.п. 8.6.1. п.8.6 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; порушення п.п. 3.1.1 п.3.1 ст. 3, п.п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.3.1 п.7.3 п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»; а також порушення п.п. 1.1, пп. 1.2 ст 1, пп. «е»4.2.9 п 4.2 ст. 4, пп. «а»п.17.2 ст.17, пп. 20.3.2 п 20.3 ст. 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

У звязку із встановленням зазначених порушень Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва 23.07.09р. винесено податкові повідомлення-рішення, а саме: № 0005912309/0 яким за позивачем визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств в розмірі 1291850,00грн. в тому числі 911688,00грн. основний платіж та 380162,00грн. штрафні (фінансові) санкції; № 0005922309/0 яким за позивачем визначено суду податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 515356,00грн. в тому числі 343567,00грн. основний платіж та 171789,00грн. штрафні (фінансові) санкції; № 0004761750/0 за позивачем визначено суму податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 101229,00грн. в тому числі 33743,00грн. основний платіж та 67486,00грн. штрафні (фінансові) санкції.

Позивач не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями оскаржив їх в адміністративному порядку, в результаті чого податковим органом було винесено податкові повідомлення-рішення № 0005922309/1, від 12.10.2009 року № 0005922309/2 від 21.12.2009 року в результаті чого було зменшено суму податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств та визначено суму податкового зобовязання в розмірі 759693,00грн. в тому числі 506462,00грн. основний платіж та 253231,00грн. штрафні (фінансові) санкції.

Крім того винесено податкові повідомлення-рішення від 12.10.2009 року № 0005912309/1, від 21.12.2009 року № 0005912309/2 та від 02.10.2009 року № 0004761750/1, від 04.12.2009 року № 0004761750/2. Зазначеними рішеннями суми податкових зобовязань з податку на додану вартість та доходів фізичних осіб залишились незмінними.

Судом першої інстанції встановлено, що підставою для донарахування позивачу податку на прибуток підприємств в сумі 115915,00грн. та податку на додану вартість в сумі 92732,00грн. послужили висновки податкового органу про реалізацію позивачем в окремих випадках своїх послуг за цінами нижчими звичайних. При цьому звичайною визначена ціна що встановлена наказами по підприємству «Про зміну тарифів на готельні послуги»від 30.11.2006 року № 751, від 24.12.2007 року № 881, від 26.11.2008 року № 957.

Пунктом 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що якщо цим пунктом не встановлено інше то звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. При цьому п.п.1.20.3 визначено, що для товарів (робіт, послуг), які продаються шляхом прилюдного оголошення умов їх продажу, звичайною визнається ціна, що міститься у такому прилюдному оголошенні.

Відповідно до «Правил користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг», затверджених Наказом Державної туристичної адміністрації України від 16.03.2004р. №19 ціни на проживання в готелі доводяться до відома споживача у доступній наочній формі і розміщується у приміщенні, що призначене для оформлення розміщення споживача, у зручному для огляду місці (куточку споживача).

При цьому ст. 633 Цивільного кодексу України визначено публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови такого договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не вправі надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Встановлення ціни на готельні послуги, в даному випадку, здійснюється з врахуванням ст. 190 ГК України, яка визначає порядок формування ціни у внутрішньогосподарських відносинах, визначається відповідними наказами по підприємству.

Таким чином, у даному випадку ціни на готельні послуги, визначені наказами по підприємству про затвердження цін та тарифів на готельні послуги та відповідно накази про їх зміну від 30.11.2006 року № 751, від 24.12.2007 року № 881, від 26.11.2008 року № 957, як одна з істотних умов договору, стосується виключно публічних договорів.

Однак як вбачається з матеріалів справи та зокрема з копії статуту ДП «Готель «Спорт»затвердженого Наказом Міністерства України у справах сімї, молоді та спорту № 298 від 09.02.10р. позивач є державним комерційним підприємством та віднесено до сфери управління Міністерства України у справах сімї, молоді та спорту. Вид діяльності надання готельних послуг. При цьому основним завдання позивача є поселення спортсменів, в тому числі за рахунок державного бюджету.

Так, згідно п.1 ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Як виняток, у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Ціна договору є істотною умовою оплатних договорів, без домовленості за якою договір вважається неукладеним. Цивільний кодекс України, статтями 6 та 627, закріпив принцип свободи договорів. Згідно ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

В даному випадку застосовуються положення ст. 190 ГК України, згідно яких ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, тобто такі ціни є договірними цінами. При цьому, до визначення розміру ціни не застосовуються положення статті 633 ЦК України, а тим самим не може бути застосовано пп. 1.20.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно якого «Для товарів (робіт, послуг), які продаються шляхом прилюдного оголошення умов їх продажу, звичайною визнається ціна, що міститься у такому прилюдному оголошенні», а застосовуються положення ст. 1.20.1 зазначеного вище Закону, яким визначено, що «1.20.1. Якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін».

Крім того в акті перевірки зроблено висновок, що позивачем при визначенні звичайної ціни порушено положення п.1.3. «Правил користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг», затверджених Наказом Державної туристичної адміністрації України від 16.03.2004 р. №19.

Так, п.2.2 Правил №19 встановлено, що: «готель зобов'язаний надати споживачу необхідну, достовірну, доступну та своєчасну інформацію про готельні послуги».

У свою чергу, відповідно до п.1.3 Правил №19 споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, або має намір придбати чи замовити товари, роботи, послуги для власних (побутових) потреб.

Пунктом 1.3 Правил № 19 встановлено, що замовник - фізична, або юридична особа, в тому числі суб'єкт туристичної діяльності, яка укладає відповідний договір на надання готельних послуг від імені та на користь споживача та здійснює оплату за цим договором (надає гарантії щодо оплати за цим договором).

Отже, норми п.2.2 Правил №19 розповсюджуються лише у випадках надання готельних послуг споживачам, якими є фізичні особи, які споживають послуги саме для власних потреб. В даному випадку, щодо таких споживачів, ціна визначається умовами публічного договору.

В інших випадках застосовується договірна ціна, на підставі укладених письмових договорів з туроператорами, за умовами яких надаються готельні послуги фізичним особам, але замовником таких послуг є не сама фізична особа, яка користується готельними послугами, а відповідний контрагент за укладеним договором, умовами якого визначається, в тому числі і порядок здійснення оплати за надані готельні послуги (копії договорів, відповідно до яких проводились розрахунки за послуги проживання, які податковий орган зазначає в додатку №5-6 наведені в додатках до Заперечень на Акт перевірки).

Крім того суд вважає за необхідне зазначити, що у таких випадках ціна на готельні послуги визначалась позивачем у відповідності до наказу по підприємству за № 230 від 10 квітня 2008 року «Про розміщення», яким і була визначена ціна (тарифи) на послуги проживання для спортсменів, яким надавалися готельні послуги на підставі письмових заявок Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, спортивних федерацій, громадських спортивних організацій, тощо.

Враховуючи вищевикладене, висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивачем порушувались Правила проживання в готелі щодо розрахункової ціни за 1 добу незалежно від часу виїзду з готелю і терміну їх проживання і у період з квітня 2007 року по грудень 2008 року фізичним особам надавались послуги з проживання по 0,5 доби за 50% вартості номерів, а під час перевірки відповідачу не надано накази є помилковим.

Також судом першої інстанції встановлено, що податковим органом зроблено висновок про надання позивачем в деяких випадках послуг по цінам нижчим ніж звичайні, саме при реалізації позивачем таких послуг на підставі укладення договорів із юридичними особа та на заявки Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, спортивних федерацій, громадських спортивних організацій, копії такої документації були оглянуті в судовому засіданні.

Позивачем при визначенні звичайної ціни на готельні послуги, пп. 1.20.3 Закону про прибуток застосовується лише у випадках надання послуг споживачам, які споживають, замовляють, або мають намір придбати чи замовити товари, роботи, послуги для власних (побутових) потреб. В усіх інших випадках надання готельних послуг для визначення звичайної ціни діють положення пп. 1.20.1 Закону про прибуток.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, про хибність висновків податкового органу щодо реалізації послуг позивачем за цінами нижчими за звичайні, а тому і донарахування податку на прибуток в сумі 115915,00грн. та податку на додану вартість в сумі 92732,00грн. є безпідставними.

Підставою для донарахування податку на прибуток в сумі 20771,00грн. та податку на додану вартість в сумі 215405,00грн. послужило віднесення до валових витрат витрати понесені на агентські послуги в сумі 861614,00грн., а сум сплачено ПДВ до податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

При цьому підпунктом 5.3.9 цього ж Закону не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та ТОВ «Ол Інсентів»укладено агентську угоду предметом якої є надання посередницьких послуг щодо сприяння зростання обєму продажу готельних послуг шляхом розміщення інформації про готель в глобальних міжнародних системах компютерного бронювання готельних послуг, включаючи завантаження та поновлення інформації та реалізація готельних послуг за умовами угоди шляхом Прийому/передачі заявок на розміщення в Готелі за допомогою глобальних систем бронювання, а також здійснення інших заходів, спрямованих на пошук споживачів.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні вимоги до первинних документів містяться і в Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.12.95р. за № 88, також у вказаному положенні міститься визначення поняття «Первинні документи»а саме це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Вірним є висновок суду першої інстанції про безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу щодо віднесення позивачем до складу валових витрат у перевіряємому періоді втрат понесених за зазначеною вище агентською угодою.

З акту перевірки вбачається, що податковий орган прийшов до висновку що позивачем в супереч вимогам п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»безпідставно віднесено вказані суми до податкового кредиту.

Згідно з п.п. 7.4.1. п.7.4 ст.7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.97р. не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що обовязковими умовами для включення сум до податкового кредиту є належним чином оформлені податкові накладні, які були надані до перевірки, та придбанням таких товарів (послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, при цьому використання таких товарів (послуг) у звітному періоді не є обовязковим. Судом при встановленні правомірності віднесення сум сплачених за агентською угодою до валових витрат вже встановлено їх прямий зв'язок із господарською діяльністю позивача.

Також підставою для донарахування позивачу податку з прибутку підприємств в сумі 20771,00грн. послужило віднесення позивачем до валових витрат коштів в сумі 83083,00грн. що були сплачені позивачем за аудиторський висновок зроблений ТОВ «Аудиторська компанія «Українська консалтингова група».

Судом першої інстанції вірно встановлено, що 07.05.08р. між позивачем та ТОВ «Аудиторська компанія «Українська консалтингова група»укладено договір №100/2008-А. згідно умов договору замовник доручає, а виконавець бере на себе зобовязання надати послуги з проведення фінансової ревізії ДП «Готель «Спорт», а саме: аудиторські послуги у формі проведення комплексної аудиторської перевірки публічної бухгалтерської звітності, бухгалтерського та податкового обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності замовника за період з 01.04.2007 року по 30.06.2008 року.

Відповідно до акту перевірки перевіряючими були досліджені акти прийму-передачі виконаних робіт, однак оскільки перевіряючими не було досліджено сам аудиторський висновок, податковим органом зроблено висновки, що валові витрати у даному випадку не підтверджені документально а тому у відповідності до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не підлягають до включення до валових витрат.

Документальним підтвердження витрат є первинна документація, а саме у даному випадку досліджені як податковим органом так і судами попередніх інстанцій акти приймання-передачі виконаних робіт, які повною мірою відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-XIV, а тому є належним підтвердженням понесених позивачем витрат.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів касаційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат витрати понесені на оплату аудиторського висновку.

Також, судом першої інстанції встановлено, що на формування позивачем валових витрат вплинуло віднесення до їх складу у перевіряємому періоді витрати понесені на страхування майна.

Відповідно ст. 29 Закону України «Про страхування»Договір страхування вважається недійсним з моменту його укладання у випадках, передбачених Цивільним кодексом України, при цьому ст. 989 ЦК України містить вимогу про інформування страховика, при укладенні договору страхування, про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується. При цьому слід зазначити, що законодавчо не встановлено ані форми ані порядку такого інформування страховика.

Як вбачається з акту перевірки податковим органом не витребовувалось від позивача пояснень з приводу інформування страховика АТЗТ СК «Енестра»про наявність договору страхування цього ж майна укладеного з ЗАТ СК «Гранд-Поліс».

Вірним є висновок суду першої інстанції, що позивачем належним чином проінформовано страховика про існування іншого договори страхування, укладеного щодо об'єкта, який страхується, а тому висновки податкового органу щодо нікчемності договору добровільного страхування від 09.06.08р. за № 079/06 безпідставними та необґрунтованими.

Щодо донарахування податковим органом позивачу зобовязання з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у звязку із завищенням позивачем показника суми амортизаційних відрахувань, колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

Так зокрема перевіркою встановлено, що станом на 01.04.2007 року на балансі ДП «Готель Спорт»обліковувались автомобілі Mercedes-Benz Е 350 4 Matic залишковою вартістю 217 005,06 грн. та Mercedes-Benz E 320 4 Matic залишковою вартістю 270352,05 грн., отримані у фінансовий лізинг від ВАТ «Арма-Лізинг»згідно договору фінансового лізингу №2109/1-ф від 21.09.2005р.

Вказані автомобілі позивачем повернуто з фінансового лізингу ВАТ «Арма-Лізинг», про що складено акт приймання-передачі від 02.06.2008 Е320 за ціною 32 598,28 грн. в тому числі ПДВ 5 433,05грн. та Е350 за ціною 33 942,32грн. в тому числі ПДВ 5657,05грн. Згідно акту приймання-передачі стан вищевказаних автомобілів задовільний (без пошкоджень). При цьому позивачем було виписано податкову накладну № 2193 від 02.06.2008року на суму 369 184,52, в т.ч. ПДВ 61 530,75грн.. згідно якої реалізовано Mercedes-Benz E 320 4 Matic за ціною 170 521,2 грн. в т.ч. ПДВ 28 420,2 грн. та Mercedes-Benz Е 350 4 Matic за ціною 198 663,3грн. в тому числі ПДВ 33 110,55 грн.

Згідно розрахунку № 2733 від 25.07.2008 коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної від 02.06.2008 №2193 зменшено ПДВ на 50440,66, внаслідок зменшення ціни на авто: Е320 за ціною 32 598,28 грн. в т. ч. ПДВ 5 433,05грн. та Е350 за ціною 33 942,32 грн. в т. ч. ПДВ 5 657,05 грн.

Підпунктом 8.4.4 п.8.4 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№334/94-ВР від 28.12.94 передбачено, що у разі виведення з експлуатації основних фондів груп 2, 3 і 4 у зв'язку з їх продажем балансова вартість групи зменшується на суму вартості продажу таких основних фондів (вартості продукції, робіт, послуг, отриманих платником податку в межах бартерних (товарообмінних) операцій). Якщо сума вартості основних фондів дорівнює або перевищує балансову вартість відповідної групи, її балансова вартість прирівнюється до нуля, а сума перевищення включається до валового доходу платника податку відповідного періоду.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що при поверненні підприємством лізингодавцю основних фондів, що в податковому обліку відносяться до 2, 3 або 4 групи, позивачу слід було зменшити балансову вартість відповідної групи на вартість об'єкта основного фонду, виходячи з його звичайної ціни, однак цього позивачем зроблено не було, а тому податкові повідомлення-рішення в частині донарахування позивачу податку на прибуток в сумі 21286грн. не підлягають скасуванню.

Судом першої інстанції встановлено, що у звязку із здійсненням позивачем операцій щодо повернення автомобілів із фінансового лізингу, податковим органом було донараховано податок на додану вартість в сумі 69744грн. та накладено штрафні фінансові санкції в сумі 34873грн.

Відповідно до 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 встановлено, що поставкою товарів вважаються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу).

Повернення об'єкта фінансового лізингу відповідно до норм законодавства розглядається як продаж об'єкта, придбаного на умовах фінансового лізингу і оподатковується податком на додану вартість у загальновстановленому порядку.

При цьому база оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) згідно з п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість»визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни.

Згідно п. 1.18. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20. ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”,

Підпунктом 1.20.8 пункту 1.20 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції чинній на дату видачі податкового-повідомлення рішення) передбачено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому Законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Відповідно до пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994, № 334/94-ВР (далі Закон №334) звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Підпунктом 1.20.2. п. 1.20 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” встановлено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Таким чином, при визначенні рівня звичайних цін слід враховувати висновки установ, організацій, що спеціалізуються у відповідній сфері діяльності, щодо рівня звичайних, ринкових цін на вказані ідентичні послуги у відповідний період та інформацію про укладені на момент надання послуг договори з ідентичними послугами у співставних умовах.

При цьому податковим органом не надано жодного доказу, що СП АД «Автомобільний дім Україна», інформацією якого користувався податковий орган при визначені звичайної ціни, є установою що вправі надавати висновки щодо рівня звичайних цін на ті чи інші товари.

Вірним є висновок суду першої інстанції, що податковим органом безпідставно донараховано зобовязання з податку на додану вартість в сумі 69744грн. а тому податкові повідомлення рішення № 0005922309/0 від 23.07.09р., № 0005922309/1, від 12.10.2009 року № 0005922309/2 від 21.12.2009 року в цій частині підлягають скасуванню.

З аналізу наведених вище обставин та норм чинного законодавства суд приходить до переконання що податкові повідомлення-рішення № 0005912309/0 від 23.07.09р., № 0005912309/1, від 12.10.2009 року № 0005912309/2 від 21.12.2009 року підлягають скасуванню в частині донарахування податку на прибуток в сумі 115 915,00грн. та штрафні санкції в сумі 57957,00грн. що донараховані у звязку із реалізацією послуг за цінами нижчими ніж звичайні; в частині донарахування податку на прибуток в сумі 20771,00грн. та штрафних санкцій в сумі 10386,00грн. що донараховано у звязку із віднесенням до валових витрат коштів сплачених за отримані аудиторські послуги; в частині донарахування податку на прибуток в сумі 215405,00грн та штрафних санкцій в сумі 107703,00грн. що донараховано у звязку із віднесенням до валових витрат понесених за агентською угодою та в частині донарахування податку на прибуток в сумі 133084,00грн. та штрафних санкцій в сумі 66542,00грн. що донараховано у звязку із віднесенням до валових витрат витрати понесені позивачем на страхування майна, в іншій частині зазначені податкові повідомлення-рішення скасуванню не підлягають.

Що стосовно податкових повідомлень-рішень № 0005922309/0 від 23.07.09р., № 0005922309/1, від 12.10.2009 року № 0005922309/2 від 21.12.2009 року, то в результаті досліджених судом обставин справи та наявних матеріалів справи суд прийшов до переконання, що такі підлягають скасуванню в повному обсязі.

Податковими повідомленнями-рішеннями № 0004761750/0 від 23.07.09р. № 0004761750/1 та від 04.12.2009 року № 0004761750/2 за позивачем визначено суму податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 101229,00грн. в тому числі 33743,00грн. основний платіж та 67486,00грн. штрафні (фінансові) санкції.

Підставою для винесення вказаних повідомлень-рішень послужили висновки викладені в акту перевірки про допущення позивачем порушення п.п. 1.1, пп. 1.2 ст 1, пп. «е»4.2.9 п 4.2 ст. 4, пп. «а»п.17.2 ст.17, пп. 20.3.2 п 20.3 ст. 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22.05.2003р. № 889 IV, а саме не утримано податок з доходів фізичних осіб із додаткових благ клієнтів, що придбали послуги на проживання у ДП «Готель Спорт»за цінами нижче звичайних.

Відповідно до п.п. пп. «е»4.2.9 п 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22.05.2003р. № 889 IV до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін (у розмірі такої знижки), крім випадків, передбачених пунктом 4.3 цієї статті.

При цьому як вбачається з акту перевірки позивач відповідальний за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів як податковий агент, у відповідності до пп. «а»п.17.2 ст.17 цього ж закону.

Підпунктом 1.1 ст. ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»визначено, що додаткові блага це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку (далі - інші виплати і винагороди).

Колегія суддів касаційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що оскільки ДП «Готель «Спорт»підпорядковано Міністерству України у справах сімї, молоді та спорту, та прийняття спортсменів для готелю є одним із першочергових завдань, а також з метою недопущення зайвого витрачання даними підприємствами бюджетних коштів, надання послуг з поселення спортсменів підприємствам, що утримуються за рахунок державного бюджету, надавалися саме в межах відшкодування витрат на відрядження, що встановлені для державних службовців Постановою КМ України від 23.04.99 р. № 663. В даному випадку застосовується договірна ціна, визначена між субєктами господарювання на підставі письмово укладених договорів про надання готельних послуг.

Зокрема Наказом по підприємству за № 230 від 10 квітня 2008 року «Про розміщення», була визначена ціна (тарифи) на послуги проживання для спортсменів, яким надавалися готельні послуги на підставі письмових заявок Міністерства України у справах сімї, молоді та спорту, спортивних федерацій, громадських спортивних організацій.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Враховуючи викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України, встановивши наявність підстав, передбачених нормативно-правовим приписом статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про необхідність скасування постанови апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване помилково.

Керуючись ст.ст. 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва задовольнити частково.

Касаційну скаргу Державного підприємства "Готель Спорт" - задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2011 року скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 листопада 2010 року - залишити в силі.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя

С.Е. Острович

Судді А.М. Лосєв

М.І. Костенко

Є.А. Усенко

О.І. Степашко