Постанова № 21527767, 24.01.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2270/10876/11

Головуючий у 1-й інстанції: Салюк П.І.

Суддя-доповідач: Совгира Д. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2012 рокум. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Совгири Д. І.

суддів: Курка О.П.

Матохнюка Д.Б. <Довідник >

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кам'янецькі трансформаторні підстанції" на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 листопада 2011 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Кам'янецькі трансформаторні підстанції" до Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення -рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кам'янецькі трансформаторні підстанції" звернулося до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000222343 від 24.05.2011 року.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 листопада 2011 року адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Кам'янецькі трансформаторні підстанції" залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням товариство з обмеженою відповідальністю "Кам'янецькі трансформаторні підстанції" подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції норм податкового законодавства, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати прийняте рішення та постановити нове - про задоволення позову в повному обсязі.

В засідання учасники процесу не зявилися, будучи належним чином повідомленими, що не перешкоджає слуханню спірного питання відповідно до вимог частини 4 статті 196 КАС України.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обовязкова, колегія суддів у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду скасуванню з таких підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача.

З таким висновком суду колегія суддів не погоджується виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що працівниками Кам'янець-Подільської ОДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку TOB "Кам'янецькі трансформаторні підстанції", код ЄДРПОУ 34363300 з питання перевірки даних, що містяться у податковій декларації з податку на додану вартість за січень 2011 року та щодо ведення взаєморозрахунків з TOB "Максан", код ЄДРПОУ 23270601 у січні 2011 року.

Вказаною перевіркою встановлено порушення: ст.ст.203, 215, 228, 655, 656. 662 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення вимог, які б були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (п.5 ст. 203 Цивільного кодексу України) по правочинах, здійснених позивачем за період з 01.01.2011 року по 31.01.2011 року з TOB ЛВП "Максан".

За наслідками перевірки складено Акт від 11.05.2011 року-№778/234/34363300 на підставі якого Кам'янець-Подільською ОДШ винесено податкове повідомлення-рішення форми "Р" №0000222343 від 24 травня 2011 року, яким нараховано TOB "Кам'янецькі трансформаторні підстанції" суму грошового зобов'язання за основним платежем - 14240 грн., за штрафними санкціями -1 грн., на загальну суму 14241 грн.

Колегія суддів вважає дане рішення протиправним зважаючи на наступне.

Відповідно до ст. 198.1 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно ст. 198.2 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує включення покупцем податку на додану вартість в ціну товару та сплату або обовязок сплатити його продавцю.

Стаття 198.6 Податкового кодексу України встановлює, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України.

Як вбачається з акту перевірки, в ньому не зафіксовано неналежно оформлення податкових накладних, на підставі яких виник податковий кредит, оскільки, всі вони складені відповідно до норм чинного законодавства.

Згідно із п.185.1 ст.185 ПК України, обєктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

Пункт 187.1 ст.187 ПК України визначає, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пункт 201.10 ст.201 ПК України визначає, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Матеріалами справи підтверджується наявність у позивача податкових накладних, отриманих від ТОВ ЛВП "Максан" та Податковий кодекс України не ставить в залежність право віднесення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Включення до складу податкового кредиту сум ПДВ є правом окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Крім цього сам факт здійснення господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю "Кам'янецькі трансформаторні підстанції" та його контрагентом ТОВ ЛВП "Максан" підтверджується наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами, а саме договорами, платіжними дорученнями, накладними, рахунками-фактури, банківськими виписками.

Відповідачем не надано жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявлених позивачем вимог, як-то безтоварності та/або фіктивного характеру здійснених позивачем операцій.

Крім того, суд зазначає, що за результатами перевірки суми податкових зобовязань, задекларованих за результатами реалізації придбаних у вказаних контрагентів товарів, позивачу не зменшувались, а отже органом державної податкової служби факт придбання та наявність товару у позивача відповідачем не заперечується. Крім того, перевіркою не встановлено факту придбання товарів у інших суб'єктів чи безоплатного їх отримання.

Також відповідачем не надано суду жодних доказів, які б стверджували факт розірвання, визнання недійсними чи неукладеними правочинів укладених між товариством з обмеженою відповідальністю "Кам'янецькі трансформаторні підстанції" та ТОВ ЛВП "Максан".

Щодо висновків про нікчемність господарських операцій, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо застосування норм цивільного кодексу та доведення в акті фактів нікчемності правочинів, то із змісту акту перевірки вбачається, що збільшення грошових зобовязань позивачу ґрунтується виключно на самостійних висновках відповідача про нікчемність господарських операцій, в яких позивач виступав покупцем. При цьому, такі правочини, на думку відповідача, є нікчемними в силу ст.228 ЦК України, оскільки порушують публічний порядок, і з огляду на ст.216 України, не створюють юридичних наслідків, крім тих, що повязані з їх недійсністю. З огляду на це, первинні документи видані за господарськими операціями в яких позивач виступав покупцем не дають права на формування валових витрат та податкового кредиту, а дохід та податкові зобовязання з ПДВ від реалізації товарів, продаж яких відбувся сформовані зайво.

Натомість, відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, яка полягає у тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобовязань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, чітко визначений ст.228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Польща Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п.18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 року № 9).

З огляду на наведене, будь-які господарські операції позивача не можуть бути кваліфіковані за ст. 228 ЦК України, отже і правові підстави для висновків про їх нікчемність на підставі вказаної норми - відсутні.

З приводу висновків податкового органу щодо нікчемності правочину, колегія суддів вважає за потрібне звернути увалу на лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16 вересня 2011 року № 7319, яким роз'яснено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В даному випадку викладені в акті перевірки судження відповідача про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України.

Стаття 216 ЦК України, визначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Тобто, ст.216 ЦК України встановлює правові наслідки недійсності правочину.

У п. 5 Постанови № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" Пленум Верховного Суду України вказав, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може предявлятися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, правові наслідки нікчемного правочину повязані з його недійсністю, про які вказує ст. 216 ЦК України застосовуються виключно судом. А тому, органи державної податкової служби не уповноважені на жодні самостійні висновки щодо встановлення факту нікчемності правочинів, а тим більше застосування правових наслідків у вигляді зменшення (збільшення) податкових зобовязань на підставі таких висновків, які не підтверджені судовим рішенням.

Помилковим являється висновок суду першої інстанції, стосовно того, що податковий орган правомірно встановив факт недійсності правочину, оскільки вищевикладеним даний висновок суду спростовується, а податковий орган взагалі не наділений такими повноваженнями.

Згідно із вимогами статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. В порушення зазначеної норми відповідач не надав суду жодних доказів правомірності прийняття ним оскаржуваних рішень та вчинення ним дій щодо формування висновків про нікчемність правочинів.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Пункт 3 частини 1 статті 198 КАС України вказує, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно пп. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, а тому вбачаються підстави для скасування постанови та ухвалення нового рішення, яким позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Кам'янецькі трансформаторні підстанції" слід задовольнити.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кам'янецькі трансформаторні підстанції" задовольнити повністю.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 листопада 2011 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Кам'янецькі трансформаторні підстанції" до Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення -рішення, - скасувати.

Прийняти нову постанову.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції № 0000222343 від 24 травня 2011 року.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Головуючий суддя< Список >Совгира Д. І.

Судді< Список >Курко О. П.

< Список >Матохнюк Д.Б.

< Список >

< Список >