Постанова № 21527474, 18.01.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/4699/11

Головуючий у 1-й інстанції: Томчук А.В.

Суддя-доповідач: Білоус О.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Білоуса О.В.

суддів: Совгири Д. І. Курка О. П.

при секретарі: Лукашик М.О.

за участю представників сторін:

відповідача: ОСОБА_1 (довіреність від 17.11.2011 року)

<Текст >

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24 листопада 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ландиш Лімітед" до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ "Ландиш Лімітед" звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ у м. Вінниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Позовні вимоги мотивовано тим, що ДПІ у м. Вінниці була проведена камеральна перевірка податкової звітності з податку на додану вартість за липень 2011 року ТОВ "Ландиш Лімітед", за результатами якої складено акт перевірки та прийнято податкові повідомлення-рішення №0008521600 та №0008531600 від 23.09.2011 року, якими визначено податкове зобов'язання з ПДВ за липень 2011 року в сумі 78845 грн., нараховано штрафні санкції в сумі 19711 грн., зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 21306 грн., нараховано штрафні санкції у сумі 5327 грн. Вважаючи прийняті податкові повідомлення-рішення незаконними, просили їх скасувати.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі за обставин, викладених у ній, просив постанову Вінницького окружного адміністративного суду скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.

В судове засідання представник позивача не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно і належним чином. Про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не направляв.

Колегія суддів, заслухавши думку представника відповідача, який не заперечив проти розгляду апеляційної скарги по суті без участі представника позивача, а також враховуючи те, що його явка в судове засідання не визнавалась обов'язковою, а матеріалів справи достатньо для її вирішення в даному судовому засіданні, визнала за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами без участі представника відповідача згідно ч.4 ст. 196 КАС України.

Заслухавши пояснення представника відповідача (апелянта), дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС).

Відповідно до ч.1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ТОВ "Ландиш Лімітед" зареєстроване як юридична особа (а.с.7), перебуває на обліку в ДПІ у м. Вінниці (а.с. 10) та являється платником ПДВ згідно свідоцтва №100337105 (а.с. 9).

ДПІ у м. Вінниці було проведено камеральну перевірку поданої податкової звітності з податку на додану вартість за липень 2011 року ТОВ "Ландиш Лімітед", за результатами якої складено Акт №796/15-212/36830631 від 02.09.2011р. (а.с.22-24), яким виявлено порушення п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України - позивач до складу податкового кредиту включив податкову накладну №931 від 31.07.2011р. на загальну суму 680906,1 грн., у т.ч. сума ПДВ -113484,35 грн., отриману від ТОВ "ОСМП", яка не зареєстрована у Єдиному реєстрі податкових накладних за липень поточного року.

На підставі висновків акту було збільшено суму, що за результатами звітного (податкового) періоду підлягає сплаті платником податку до бюджету на суму 78845 грн., зменшено суму від'ємного значення, зарахованого у зменшення суми податкового боргу з податку на додану вартість на суму 7550 грн., зменшено суму, що підлягала бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ у наступних звітних періодах на суму 21036 грн. За наслідками розгляду акту №796/15-212/36830631 від 02.09.2011р. прийнято податкові повідомлення-рішення форми "Р" №0008521600 та форми "В1" №0008531600 від 23.09.2011р., згідно яких визначено позивачу податкове зобов'язання з ПДВ за липень 2011 року в сумі 78845 грн., нараховано штрафні санкції в сумі 19711 грн., а також зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за липень 2011 року в сумі 21306 грн., нараховано штрафні санкцій у сумі 5327 грн.

Вирішуючи по суті існуючий спір, суд першої інстанці керувався тим, що згідно п. 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року, цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону. Згідно п. 201.1 ст.201 ПК, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

При цьому, відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період (абз. 9 п.201.10 ст.201 ПК України).

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних. Кабінет Міністрів України постановою від 29 грудня 2010 року № 1246 затвердив Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних.

Пунктом 11 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України визначено, що реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить: понад 1 мільйон гривень - з 1 січня 2011 року; понад 500 тисяч гривень - з 1 квітня 2011 року; понад 100 тисяч гривень - з 1 липня 2011 року; понад 10 тисяч гривень - з 1 січня 2012 року. На цій підставі судом першої інстанції зроблено висновок про відсутність у позивача обов'язку реєстрації податкової накладної №931 від 31.07.2011р. в Єдиному реєстрі податкових накладних, оскільки сума ПДВ по ній була менше ніж 100 000 грн.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно вимог п. 201.14. ПК України, платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з постачання та придбання товарів/послуг, які підлягають оподаткуванню, а також які не є об'єктами оподаткування та звільнені від оподаткування згідно з цим розділом. Зведені результати такого обліку відображаються в податкових деклараціях, форма яких встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу. Платник податку веде реєстр виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума постачання та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку - продавця, який видав податкову накладну такому платнику податку. Форма і порядок заповнення реєстру виданих та отриманих податкових накладних встановлюються відповідно до вимог розділу II цього Кодексу (п. 201.15).

Платники податку щомісяця в терміни, що передбачені для подання податкової звітності (календарний місяць), у тому числі для яких цим розділом встановлено звітний податковий період - квартал, подають органу державної податкової служби копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за такий період в електронному вигляді.

Колегія суддів вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про те, що платник податків (позивач) не зобов'язаний, а лише має правоподати відповідні уточнення після отримання акту камеральної перевірки з метою усунення розбіжностей, оскільки коригування помилкових записів у Реєстрі виданих та отриманих податкових накладних не призводить до потреби формування нових (уточнюючих) реєстрів. Такий висновок спростовується тим, що виявлення розбіжностей даних податкової накладної та Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення органами державної податкової служби документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг (абз. 10 п.201.10 ст.201 ПК України). Відповідно до п. 200.10 ст.200 ПК України, протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, податковий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

За наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки.

Перелік достатніх підстав, які надають право податковим органам на позапланову виїзну документальну перевірку платника податку на додану вартість для визначення достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку, встановлюється Кабінетом Міністрів України (п.200.11 ст.200 ПК України).

Згідно вказаного вище переліку, затвердженого Постановою КМУ України від 27.12.2010р. №1238 "Про затвердження переліку достатніх підстав, які надають податковим органам право на проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника податку на додану вартість для визначення достовірності нарахування бюджетного відшкодування такого податку", підставою для проведення перевірки є існування розбіжностей між сумою податкового кредиту, сформованого платником за операціями з придбання товарів/послуг, та сумою податкових зобов'язань його контрагентів за операціями з постачання таких товарів/послуг, які не усунуто за результатами проведення камеральної перевірки.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в частині того, що проведена ДПІ у м. Вінниці камеральна перевірка за липень 2011 року проводилась на підставі п. 200.10 ПК України, про що зазначено у самому акті перевірки (а.с. 22), і посилання суду першої інстанції на відсутність у відповідача права на її проведення без достатніх, визначених законодаством підстав, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки зазначена законодавча норма по суті імперативно встановлює необхідність та обов'язковість проведення такої перевірки щодо заявлених у податковій декларіції даних протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації.

При цьому, в силу вимог п. 200.14 ПК України, якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки орган державної податкової служби виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган:

а) у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної органом державної податкової служби за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з пунктом 200.6 цієї статті у зменшення податкових зобов'язань з цього податку в наступних податкових періодах;

б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною органом державної податкової служби за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування;

в) у разі з'ясування за результатами проведення перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування.

Відтак, колегія суддів апеляційного суду вважає безпідставними висновки суду першої інстанції в частині того, що оскільки законом встановлено право, а не обов'язок платника податків подати уточнення після отримання акту камеральної перевірки з метою усунення розбіжностей, то викладені в акті перевірки висновки відповідача, як органу державної податкової служби, є необґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до переконання, що відповідачем в ході судового розгялду доведена правомірність його дій при прийнятті оскаржуваних рішень. Відтак, підстав для задоволення позову апеляційним судом не вбачається.

Відповідно до статті 202 КАС України, підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення судом норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи.

Враховуючи встановлені колегією суддів порушення судом першої інстанції норм права, вбачаються підстави для скасування оскаржуваної постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови, якою слід відмовити у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці задовольнити повністю .

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24 листопада 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ландиш Лімітед" до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, - скасувати <Текст >.

Прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог Товариству з обмеженою відповідальністю "Ландиш Лімітед".

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі "23" січня 2012 р. .

Головуючий <Список >Білоус О.В.

Судді< Список >Совгира Д. І.

< Список >Курко О. П.

< Список >

< Список >