Ухвала суду № 21527460, 18.01.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а-1405/10/2470

Головуючий у 1-й інстанції: Левицький В.К.

Суддя-доповідач: Білоус О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Білоуса О.В.

суддів: Совгири Д. І. Курка О. П.

при секретарі: Лукашик М.О.

за участю представників сторін:

відповідача: Чмоли І.І., Спальницького В.Я., Манидіч Л.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренесанс" на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренесанс" до Державної податкової інспекції у м. Чернівці про визнання податкових повідомлень-рішень нечинними , -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Ренесанс» звернулося до Чернівецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ у м. Чернівці про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0001850231/0 та № 0001860231/0 від 04.11.2009 р. Позовні вимоги мотивовано тим, що ДПІ у м.Чернівці проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 р. по 30.06.2009 р., за результатами якої 28.10.2009 р. складено акт за № 3563/23-3/14268077. На підставі висновків акту перевірки, ДПІ в м. Чернівці прийнято податкові повідомлення - рішення від 04.11.2009 р. № 0001850231/0 про сплату 297292,00 грн. податку на прибуток та 122875,20 грн. застосовної штрафної санкції, № 0001860231/0 про сплату 309621,00 грн. податку на додану вартість та 154810,50 грн. застосованої штрафної санкції. Вважаючи рішення податкового органу необгунтованими і безпідставними, просили суд визнати їх нечинними.

З метою представництва інтересів держави, згідно повідомлення від 12.04.2010 року у справі бере участь прокурор Чернівецької області (т.1 а.с. 71).

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 10.10.2011 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив суд скасувати постанову Чернівецького окружного адміністартивного суду, та прийняти нове рішення по суті позовних вимог, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись при цьому на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

В судове засідання представник позивача (апелянта) не з'явився, однак направив на адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи. Клопотання мотивовано тим, що на час розгляду справи представник апелянта за станом здоров'я у зв'язку з хворобою не зможе взяти участь у розгляді справи в суді.

Колегія суддів, оцінивши доводи заявленого клопотання, прийшла до висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на те, що відповідно до ч. 3 ст. 48 КАС України, здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їхнім посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам). Законним представником органу, підприємства, установи, організації в суді є його керівник чи інша особа, уповноважена законом, положенням, статутом (ч. 7 ст. 56 КАС). Крім того, повноваження законних представників підтверджуються документами, які стверджують займану ними посаду. Довіреності від імені органу, підприємства, установи, організації видаються за підписом керівника або іншої уповноваженої на те законом, положенням, статутом особи і засвідчуються печаткою цього органу, підприємства, установи, організації, що визначено ст. 58 КАС України. Таким чином, законодавством не обмежена можливість юридичної особи мати в суді кількох представників, надавши їм відповідні повноваження згідно вимог Кодексу адміністративного судочинства. Відтак, зазначені в клопотанні причини невки в судове засідання не можуть бути визнані судом поважними, а клопотання не підлягає задоволенню. Заслухавши думку представників відповідача, які не заперечили проти розгляду апеляційної скарги по суті без участі представника апелянта, а також враховуючи те, що його явка в судове засідання не визнавалась обов'язковою, а матеріалів справи достатньо для її вирішення в даному судовому засіданні, визнала за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами без участі представника відповідача згідно ч.4 ст. 196 КАС України.

В судове засідання не з'явився прокурор Чернівецької області, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Представники відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнали повністю, вважаючи рішення суду першої інстанції законним, обгрунтованим і таким, що відповідає фактичним обставинам справи. Просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши пояснення представників відповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС).

Відповідно до ч.1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ТОВ «Ренесанс» зареєстроване як юридична особа 14.10.1992 р. виконавчим комітетом Чернівецької міської ради та взято на податковий облік в органах державної податкової інспекції у м. Чернівці 23.11.1992 р. (Т.1 а.с. 9, 18).

На підставі направлення № 019387 від 12.10.2009 р. (т.1 а.с. 88) та плану-графіку проведення планових виїзних перевірок, спеціалістами відповідача проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 р. по 30.06.2009 р., за результатами якої 28.10.2009 р. складено акт за № 3563/23-3/14268077 (Т.1 а.с. 17-50).

За результатами перевірки відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем:

п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9. п 5.3 ст. 5, п.п.11.3.1 п.11.3 ст. 11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 297292,00 грн., у т. ч.: за 3-й квартал 2008 р. в сумі 39584,00 грн.; за 4-й квартал 2008 р. - на 257708,00 грн.;

п.п.7.2.1, п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 309621,00 грн., в т.ч.: за листопад 2007 р. в сумі 88381,00 грн., за липень 2008 р. в сумі 11667,00 грн., за вересень 2008 р. в сумі 20000,00 грн., за жовтень 2008 р. в сумі 66667,00 грн., за листопад 2008 р. в сумі 5073,00 грн., за грудень 2008 р. в сумі 117833,00 грн.;

зменшено значення рядка 22.2 Податкової декларації з ПДВ за листопад 2008 р. в сумі 16594,00 грн.;

зменшено значення рядка 26 Податкової декларації з ПДВ за грудень 2008 р. в сумі 10476,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки, ДПІ в м. Чернівці прийнято податкові повідомлення - рішення від 04.11.2009 р. № 0001850231/0 про сплату 297292,00 грн. податку на прибуток та 122875,20 грн. застосовної штрафної санкції, № 0001860231/0 про сплату 309621,00 грн. податку на додану вартість та 154810,50 грн. застосованої штрафної санкції (Т.1 а.с. 10, 11).

За результатами оскарження в адміністративному порядку податкові повідомлення рішення були залишені без змін (т.1, а.с. 221-232).

В ході судового розгляду судом першої інстанції було встановлено, що постановою Донецького окружного адміністративного суду в справі № 2а/0570/8019/2011 за позовом Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька до Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Наша Скарбниця”про припинення державної реєстрації юридичної особи позов задоволено. Припинено юридичну особу Товариство з обмеженою відповідальністю “Компанія “Наша Скарбниця”(Т. 2 а.с.78). Із вказаного судового рішення вбачається, що ТОВ “Компанія “Наша Скарбниця” ( 83114, м. Донецьк, вул. Університетська, 78 оф. 36, ідентифікаційний код 34604009) з вересня 2007 р. не подавалась податкова звітність до податкового органу.

Вироком Апеляційного суду Чернівецької області від 31.08.2010 р. встановлено, що керівник ТОВ “Майна Віра” укладав договори з ТОВ “Компанія “Наша Скарбниця” та ТОВ “Реалстрой”, які мали ознаки фіктивності (Т. 2 а.с. 79-85).

Судовим розглядом встановлено, що в період який перевірявся, позивач здійснював за бюджетні кошти операції з виконання аварійно-відновлювальних робіт будинку культури в смт. Путила, капітального ремонту поліклінік та шкіл в м. Чернівці, капітального ремонту котельні в смт. Кельменці. Зокрема, перевіркою встановлено, що на порушення вимог п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9. п 5.3 ст. 5, п.п.11.3.1 п.11.3 ст. 11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” позивачем безпідставно включило до складу валових витрат суму 1189166,0 грн. з вартості наданих послуг та субпідрядних робіт, отриманих від постачальників: ТОВ “Компанія “Афіна”(м. Київ, ідентифікаційний код 34662144) в сумі 847500,00 грн.; ТОВ “Компанія “Наша скарбниця”(м. Донецьк, ідентифікаційний код 34604009) в сумі 58333,00 грн. та ТОВ “Реалстрой”(м. Луганськ, ідентифікаційний код 34545750 ) в сумі 283333,00 грн.

Зокрема, ТОВ “Ренесанс” для виконання договору підряду №185 від 16.09.2008 р. заключило договір на капітальний ремонт будинку культури (аварійно-відновлювальні роботи) в смт. Путила Чернівецької області б/н від 01.10.2008 р. з ТОВ “Компанія “Афіна”та перерахувало на розрахунковий рахунок зазначеного товариства 700,0 тис. грн.

ТОВ “Компанія “Афіна” виписало на ТОВ “Ренесанс” наступні податкові накладні в яких зазначено "За капітальний ремонт Будинку культури смт. Путила": № 2948 від 31.10.2008 р. на загальну суму 400000,00 грн., в т.ч. ПДВ 66666,67 грн; № 2970 від 03.11.2008 р. на загальну суму 130000,00 грн., в т.ч. ПДВ 21666,67 грн.; № 3275 від 12.12.2008 р. на загальну суму 170000,00 грн., в т.ч. ПДВ 66666,67 грн.

Для виконання договору підряду №185 від 16.09.2008 року на аварійно-відбудовні роботи районного будинку культури по вул. Шевченка, 2 в смт. Путила Чернівецької області інші суб'єкти господарської діяльності, згідно наданих на перевірку документів не залучались. ТОВ “Ренесанс”проводились ремонтні роботи за бюджетні кошти по закладах освіти та охорони здоров'я м.Чернівці до виконання яких також залучалась ТОВ “Компанія “Афіна”.

В акті перевірки також відображено, що за період з 01.01.2008 р. по 30.06.2009 р. ТОВ “Ренесанс” віднесено до складу валових витрат на загальну суму 58333,00 грн. вартість наданих послуг та субпідрядних робіт ТОВ “Компанія “Наша скарбниця”.

В ході судового розгляду знайшли підтвердження обставини, які стали підставою для висновків ДПІ у м.Чернівці про фіктивність укладених правочинів. Зокрема, судом першої інстанції досліджено пояснення директорів ТОВ “Компанія “Афіна”, ТОВ “Компанія “Наша скарбниця”, ТОВ “Реалстрой” (т.1 а.с. 94-95, 99-101, 109-115), якими підтверджуються доводи податкових органів. На підставі наведеного ДПІ у м. Чернівці прийшло до висновку про заниження позивачем податку на прибуток в сумі 297292,00 грн.

Крім того, судом першої інстанції враховано, що представлені для перевірки документи не мають юридичної сили і доказовості первинного документа через відсутність в них обовязкового реквізиту справжності підпису осіб, які дійсно уповноважені діяти від імені контрагентів. Представлені перевірці документи не підтверджують цивільно-правові відносини сторін, факти виконання підрядних робіт, надання послуг та поставку товарів (будівельні матеріали) вищезазначеними субєктами господарювання. Відсутність документів, які мають юридичну силу та доказовість первинного документа, не дає можливості визначити фактичних виконавців будівельних робіт та поставку будівельних матеріалів. Фактично перевіркою встановлено документування операцій по регістрах бухгалтерського обліку, які стосуються лише факту перерахування коштів.

Визначаючись по суті позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що Закон України “Про податок на додану вартість ” від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (в редакції, що діяв на момент в спірних правовідносин) визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Відповідно до положень п.1.6 та 1.7 ст. 1 Закону № 168/97-ВР податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Податкова накладна має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку (п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР).

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємства” від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР (в редакції, що діяв на момент спірних правовідносин, далі Закон № 334/94-ВР) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пункту 1.32 ст. 1 Закону № 334/94-ВР господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

За змістом п.п. 5.2.1 п.5.2 ст. 5 названого Закону до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону № 334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Підпунктом 5.39 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р. № 996-XIV (в редакції, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 996-XIV).

Згідно ст. 2 цього Закону сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством. Виходячи із змісту ч. 2 ст. 3 Закону № 996-XIV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 4 Закону № 996-XIV, бухгалтерський облік господарських операцій будується на принципі превалювання сутності над формою, згідно якого операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Під терміном первинний документ, згідно ст. 1 Закону № 996-XIV, слід розуміти документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

З огляду на вищенаведене, висновки суду першої інстанції про обґрунтованість відображених в акті перевірки ДПІ у м. Чернівці висновків про відсутність у позивача права на включення до складу валових витрат вартості робіт від постачальників ТОВ “Компанія “Афіна”, ТОВ “Компанія “Наша скарбниця” та ТОВ “Реалстрой”, а також на включення до складу податкового кредиту ПДВ з вартості придбаних будівельних матеріалів та виконаних робіт (послуг) від вищезазначених контрагентів, колегія суддів вважає законними і такими, що відповідають фактичним обставинам справи.

З урахуванням вимог ст. 215, 203, 228 ЦК України, колегія суддів погоджується з тим, що правочини між позивачем та ТОВ “Компанія “Афіна”, ТОВ “Компанія “Наша скарбниця” та ТОВ “Реалстрой” не відповідають вимогам закону, вчинені з метою ухилення від оподаткування, суперечать інтересам держави, а отже є нікчемними

Відповідно до п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону № 168/97-ВР у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

У разі якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення сплачує штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули (п.п. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону № 168/97-ВР). Відтак податковим органом цілком правомірно було визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість та податку на прибуток за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні спору правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, щодо відмови у задоволенні заявлених вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренесанс", - залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2011 року, без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 23 січня 2012 року .

Головуючий <Список >Білоус О.В.

Судді< Список >Совгира Д. І.

< Список >Курко О. П.

<Список >

<Список >